Показ дописів із міткою Цього дня народилися. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Цього дня народилися. Показати всі дописи

пʼятниця, 9 березня 2018 р.

Т.Г.Шевченко

Т.Г.Шевченко. Автопортрет. 1845
Сьогодні вшановуємо людину визначного таланту й непересічної долі, одного з атлантів української культури - Тараса Григоровича Шевченка. Останніми роками навіть дуже далекі від науки видання друкують різноманітні матеріали про те, яким же насправді був Кобзар. Брати участь у цьому змаганні з осучаснення Шевченка не буду, упевнена: його просто треба читати. І для кожного він буде свій і точно сучасний (як на мене - на жаль!).
Повне зібрання творів Кобзаря, а також величезна кількість цікавої інформації про його творчість міститься в "Ізборнику".
А ще разом із радіостанцією "Максимум" пропоную чудовий тест "Вгадай фразу з вірша Шевченка!"
А наостанок неймовірна пісня на слова поезії "Зоре моя вечірняя" і музику Л. ван Бетховена в дивовижному виконанні Оксани Мухи:
Добірки інших пісень на слова Т.Г.Шевченка ви можете знайти за посиланнями: класичне виконання, усі сучасні пісні. 

вівторок, 23 січня 2018 р.

Григорій Чубай


Сьогоднішнього іменинника я відкрила для себе зовсім недавно, хоча півжиття любила пісню, створену Тарасом Чубаєм на слова батька - Григорія Чубая - романс "Коли до губ твоїх". Так уже традиційно складається в нашій культурі, що таланти залишаються майже невідомими сучасникам...
Доля Грицька (Григорія Петровича) Чубая (23 січня 1949 - 16 травня 1982), чудового українського поета, перекладача, одного з лідерів львівського літературно-мистецького андеґраунду 1970-х років, видавця самвидавного літературно-мистецького часопису "Скриня" (1971), склалася яскраво, але досить передбачувано для того часу. 
Творчість Грицька Чубая різнобарвна: від експресивної громадянської (антирадянської за своїм спрямуванням) лірики до ніжної інтимної, а ще є весела дитяча поезія й екзистенційна філософська...

Вертеп

(Уривок з поеми)
Вирує світ, сміється, плаче, виє.

Кружляють видива, веселі і сумні.
Іде вертеп, без поділу на дії,
Хіба що з поділом на ночі і на дні.

Кружляє світ. Мовчить, як треба крику.
І правда топиться в брехні чи не щодня.
Невже і я впаду у нього й зникну
Безболісно, безлико, навмання?

Впаду туди, де безум всьому пастир,
й пасе держави, душі і слова.
О боже мій, не дай мені упасти,
Бо обертом іде вже голова.

Бо вже і дням, і ночам моїм боляче.
О боже мій, спаси і одведи
І від отих, лукаво «єсьм» глаголящих,
І від отих, набравших в рот води.

й від тих, за брехні лаврами заклечаних
Й від тих, що ні сюди і ні туди,
Й від ідолів старих і новоспечених,
Й від пустослів'я, боже, одведи!..

***
Коли стає зовсім-зовсім темно,
то річка тоді зупиняється —
адже не видно воді, куди їй текти.
Але тут окунь швиденько бере
шматочок місяця до рота
та й пливе попереду води —
дорогу річці освітлює.

***
Діти не вміють сміятись
заздрісно,
Крізь сльози сміятися
і від злості.
Діти завжди сміються
радісно.
І їм заздрять дорослі.

Повно щирості в тому сміхові,
Повно сонця розлитого,
Повно пролісків,
повно втіхи
І ще чогось
невідкритого.

Сміх той тягне
з землі до неба,
Наче жайвір,
струну із радості...
І якщо у душі у тебе
Захвилювалася лють
чи заздрість,—

Ти всміхнися отак
по-простому,
І повернеться щирість втрачена.
...Люди!
Все робіть по-дорослому,
Тільки смійтеся
по-дитячому!


неділя, 19 березня 2017 р.

Цього дня народилися: Ліна Костенко


Ще вчора я була висока як вежа,
Здається, ще трохи - дістану зеніт.
І раптом, - як вибух, - обвал і пожежа.
Розтрощений камінь - уже не граніт.
Руйновище віри, і розпач, і розпач!
Під попелом смутку поховано шлях,
Зажурені друзі сахнулися врозтіч.
Посіяне слово не сходить в полях.
На те й погорільці - будуємо хатку,
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище уміння - почати спочатку 
життя, розуміння, дорогу, себе.

Сьогодні День народження Ліни Костенко.

понеділок, 26 грудня 2016 р.

Цього дня народилися

Воскресінням твоїм живу,

      Земле мертва!

Сьогоднішній іменинник - надзвичайно цікавий український поет з когорти "Розстріляного Відродження" Євген Плужник (26.12.1898 - 02.02.1936).
Я знаю:
Перекують на рала мечі.
І буде родюча земля —
Не ця.
І будуть одні ключі
Одмикати усі серця.

Я знаю!
І буде так:
Пшеницями зійде кров,
                                        І пізнають, яка на смак
                                                                            Любов.

                                                                               Вірю.
***
Для вас, історики майбутні,
Наш біль — рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!



Забудь про ті натхненні свята,
Що в них росила землю кров!
Мовчи, мовчи, душе підтята.
— Агов!



Якийсь дідок нудний напише,—
Війна і робітничий рух...
О,тихше!
— Біль не вщух!



1926


середа, 7 грудня 2016 р.

Цього дня народилися

Талант здобувається великою любов'ю.
К.Білокур

Сьогоднішня іменинниця - художниця, казкові твори якої я дуже люблю, - Катерина Білокур. Як могло трапитися, що в долю звичайної української селянки мав поміститися великий талант живописця, не знаю. І розказувати про стражденне життя мисткині важко. Давайте просто помилуємося її чарівними квітами і згадаємо світло про дивовижну жінку.
Квіти на блакитному фоні (1942-1943)
Цар-Колос (1949)
Буйна (1944-1947)
Більше про художницю читайте тут: 
Райські квіти Катрі Білокур написані в пеклі
Український феномен
Картини К.Білокур

вівторок, 6 грудня 2016 р.

Цього дня народилися

О рідна земле, люба моя нене!
Чому, припавши до твоїх грудей,
Я тільки плачу, як дитя нужденне,
А сил не набираюсь, як Антей?
Сьогодні виповнюється 145 років від дня народження Миколи Вороного (06.12.1871 - 07.06.1938) - надзвичайно обдарованого лірика, перекладача, режисера й актора, театрального критика і громадського діяча, розстріляного за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області. 
Сьогодні надзвичайно актуальною, на мій погляд, є його громадянська лірика, особливо поема "Євшан-зілля". Не можу втриматися і від такої цитати:
Серце хай йому пусте,
Хай він буде ідіотом,
Він уславився, проте,
Українським патріотом.

"Євшан-зілля" (аудіокнига)


понеділок, 5 грудня 2016 р.

Цього дня народилися


Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
О.Олесь
Вам не вистачає ріки, а мені й краплі достатньо.
Гр.Тютюнник

Сьогоднішній день подарував нам двох чудових митців: поета-символіста Олександра Олеся (05.12.1878 - 22.07.1944) і письменника Григора Тютюнника (05.12.1931 - 06.03.1980).
Зі шкільної парти знаємо ніжного лірика Олеся. І майже нічого як про громадянина. Перебуваючи в еміграції, у 1919–1922 роках разом з Антоном Крушельницьким та іншими земляками він збирав кошти на допомогу голодуючим в Україні. Моторошні події голодомору 1921–1923 років поет зобразив у циклі «Голод». У драмі «Земля обітована» (1935 р.) Олесь одним із перших в українській літературі розкрив суть сталінської політики .

О.Олесь "Пам'ятай"

А в моменти відчаю, зневіри згадаймо його символічні айстри, що завчасно померли, не дочекавшись омріяного сонця. Пам'ятаймо: надія є!

Айстри

Опівночі айстри в саду розцвіли…
Умились росою, вінки одягли
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать…
І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, —
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в’януть, де вічна весна…
Так марили айстри в саду восени,
Так марили айстри і ждали весни…
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем…
І вгледіли айстри, що вколо — тюрма…
І вгледіли айстри, що жити дарма, —
Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!..
1905
Доля Григора Тютюнника теж склалася важко:
Фільм "Климко" (за мотивами повісті Гр.Тютюнника, режисер - М.Вінграновський)

субота, 3 грудня 2016 р.

Цього дня народилися

Прижиттєвий портрет Гр.Сковороди.
Г.Лук'янов. 1794 р.
Бери вершину і матимеш середину.


Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори.

Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого.

Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.

Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.

Що вподобав, на те й перетворився.


3 грудня народився видатний український філософ Григорій Савич Сковорода (03.12.1722 - 09.11.1794).

Цікаві факти про Григорія Сковороду 

Народився Григорій Савич Сковорода у 1722 році на Полтавщині в родині козака. Незважаючи на те, що він не мав вищої освіти (хоча були неоднократні спроби отримати вищу освіту у кращих університетах Будапешта, Відня, Братислави та Галле), він досконало оволодів такими мовами, як латина, єврейська, грецька, польська, німецька, італійська та французька. 
До того, ж він прекрасно грав на флейті та органі. Мав чудовий голос.
Він був неординарною особистістю, взяти хоча б факт його вчителювання у Харкові. Замість оцінок, Григорій Савич писав: «туповат» , «туп», «весьма туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «наверное понят», «возможно не понят». Розумників оцінював званнями: «остр», «весьма остр», «зверок вострой», тобто той, що знання хапає на льоту. 
Цікаво, що будучи досить відомою людиною в Україні завдяки своїм поглядам, переконанням – за життя не було надруковано жодного твору, хоча в рукописному варіанті вони все-таки були. 
Найвідоміші його твори «Сад божественних пісень», «Жінка Лотова», «Байки Харківські». Загалом він написав 17 філософських творів, 7 перекладів. 
Інколи підписував свої листи подвійним іменем Григорій Вар-Сава (син спокою) Сковорода, Даниїл Майнгард. 
Ще зі школи образ Сковороди асоціюється з образом мандрівного чоловіка, який ходив по селах, проповідуючи свою філософію і живучи по хатах. Але це далеко не так. Він дійсно любив ходити пішки та влітку жив у лісах-полях, а взимку по хатах та монастирях. Але при цьому був надзвичайним естетом, який полюбляв вишукані та дорогі речі. Так, наприклад, його друзі з елітних кіл щедро обдаровували Григорія Савича – висилали йому окуляри (а їх непросто було дістати в ті часи), найдорожчі інструменти, виготовлені на замовлення за кордоном, сир пармезан. У його торбинці завжди були елітні трубки з тютюном та пляшечка скобельського вина. 
Малюнок Сковороди "Фонтан "Нерівна всім рівність"
Його улюбленою місцевістю було село Іванівка, що на Харківщині (нині Сковородинівка). Відчуваючи свою смерть Григорій Сковорода у 1794 році прийшов сюди помирати. До обіду він скликав своїх друзів, провівши весело час. Потім пішов і викопав собі могилу в парку, уславши її дубовим листям. Зайшовши до хати – перевдягнувся в чистий одяг, поклав торбу під голову й заснув вічним сном. Григорій Сковорода заповів ставити не хреста на своїй могилі, а камінь з його крилатою фразою «Світ ловив мене та не спіймав».
Джерело: http://dovidka.biz.ua/grigoriy-skovoroda-tsikavi-fakti/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Цікавинки про Сковороду:


понеділок, 14 листопада 2016 р.

Цього дня народилися


Упізнали автора невмирущої "Пісні про рушник"? Так, це сьогоднішній іменинник - Андрій Малишко (14.11.1912 - 17.02.1970), відомий український поет, перекладач.

Поезія

Її не купиш цвітом провесен,
Ані горлянкою, ні чином.
Поезія — це діло совісне,
Не грайся нею безпричинно.

Така собі, не знає старості
І на чолі не ставить дати,
Із чорним попелом і паростю
Стоїть одвічно біля хати.

І не легкими переливами —
Важкою кров’ю серце крушить,
Сяйне крилом своїм малиновим,
А чи обніме, чи задушить.

середа, 9 листопада 2016 р.

Цього дня народилися

Моя душа, як струна тая,
Багата на всілякі тони -
На ній і коломийка грає,
І похоронні плачуть дзвони...

Сьогоднішній іменинник - видатний український поет, перекладач, літературознавець Богдан Сильвестрович Лепкий (09.11.1872 - 21.07.1941)(псевдоніми і криптоніми: Федір Крегулецький, Нестор, Ярослав Марченко, Л. Богдан, Б. Л. та ін.).
З ім'ям цього непересічного митця у більшості, мабуть, пов'язаний вірш, що давно став народною піснею: "Видиш, брате мій..." А він ще ж був художником, гарним викладачем, активним громадським діячем...
Люблю його новели, як "Цвіт щастя", що змушують замислитися про справді важливе: "Завдяки старому вчителеві ботаніки пізнав усі цвіти на світі і знає, що там, далеко, за водою, не росте жадна квітка щастя. Він це знає. А все ж таки, все ж таки кидається у воду і йде за нею, за тою квіткою щастя. Та чи дістане її? Хто знає?"
Але особливо люблю його дивовижний нарис "Кидаю слова". Бо теж кидаю. Чи проростуть вони?..

понеділок, 7 листопада 2016 р.

Цього дня народилися

Сьогоднішній ювіляр - цікавий український поет-шістдесятник Микола Степанович Вінграновський (07.10.1936 - 26.05.2004).
Учень Олександра Довженка, ще студентом зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (1961), автором якого був учитель. За краще виконання чоловічої ролі Микола Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі. 
До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви знаменитим, про що розповідає в есеї «Хто і що для мене незалежність України». Проте Вінграносвького, який почав працювати на кіностудії ім. О. Довженка, зустріли неприхильно. Написаний ним сценарій «Світ без війни» (1960) так і залишився тільки сценарієм. 
Миколі Вінграновському вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії ім. О. Довженка: «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на захід» (1966), «Берег надії» (1967), де він зіграв також роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970) — роль Несвятипаски, «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941-1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999). 
Як поет дебютував Микола Вінграновський добіркою поезій у журналі «Дніпро» (ч. 2, 1957). Публікація в «Літературній газеті» від 7 квітня 1961 р. «З книги першої, ще не виданої» містила дванадцять поезій. Перша збірка «Атомні прелюди» побачила світ 1962 року, разом зі збірками «Тиша і грім» Василя Симоненка і «Соняшник» Івана Драча. А потім були "Сто поезій" (1967), "Поезії" (1971), "На срібнім березі" (1978), "Київ" (1982) та інші.
1984 року Миколі Вінграновському присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові — повісті "Сіроманець", "Первінка" та інші. Також він є автором книжок-віршів: «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю»; повістей: «У глибині дощів», «Літо на Десні»; роману «Северин Наливайко».
Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління.
***
Народе мій! Поки ще небо
Лягає на ніч у Дніпро -
Я на сторожі коло тебе
Поставлю атом і добро;

І стану сам біля колиски
Твого буття, що ти - це ти,
І твого слова кращі зблиски
Пошлю у Всесвіту світи.

Бо Всесвіт - не поле, і люд - не глядач.
І час - не ворота футбольних моментів,
І куля земна - не футбольний м'яч
В ногах генералів і президентів!

1960

І Є НАРОД...
На сизих пагорбах рясне село горіє,
І сірі вітряки докрилюють свій вік.
В брунатних берегах ріка багряна мріє,
І гай засмучений стоїть, як чоловік.

Ні леті літака, ні шурхотіння куми,
Тут тільки я, тут я і неба тло,
І дума про народ, моя стодумна дума
Навшпиньки заглядає у чоло.

Як міниться усе! І дурень той, хто зміни
Незмінно заміня вчорашнім днем без змін.
Народ в путі. Та він тавра не зніме
Із тих, хто за народ являв себе взамін
І, відрізаючи, живі шматки з народу,
Пророкував народові майбуть.
Та брів народ. Де бродом, де без броду,
Без нас, нетяг, тягнувсь з не бути в буть.

Бо він народ. Бо він глагол життя.
Він зміна змін. Йому нема заміни.
Бо він один крізь весни і крізь зими
Веде свій шлях з не бути у буття.

Ми знову є. Ми - пізні. Найпізніші.
Що наросли з худеньких матерів
В саду порубанім.
Я знаю, не для тиші
Вулкани дивляться
З-під наших юних брів.

Є Віра. Є Свобода. Кров і шмаття.
Естрада, сало, космос, кавуни.
І є народ, в якого є прокляття,
Страшніші од водневої війни.

1962
***
Я сів не в той літак
Спочатку
Думав я
Що сів у той літак
Але я сів
Не в той літак
Він був
З одним крилом
Другим крилом
Мав стати
Я
Я 
Ним не став
І ось вже стільки днів
Ми 
Однокрило
Летимо 
І кожна мить
Загрожує
Падінням
Добре терпляча дорога моя
Що смерті не боюсь я
І що ти про смерть
Не думаєш
Ми
Летимо.

1965 

Поезія у виконанні автора:

"На маленькій планеті у великому лузі"

Вистава "Прекрасний Звір у серці"

субота, 22 жовтня 2016 р.

Цього дня народилися

Я всесвіту боржник...

22 жовтня 1935 року народився поет, перекладач, дійсний член НАНУ, громадський діяч Борис Олійник. Його давно "зарахували" до списку класиків української літератури, тож розказувати про життєвий і творчий шлях не буду. Хоч є одна деталь. Зустріла ось таке дещо дивне, на мій погляд, інтерв'ю Бориса Ілліча: http://expres.ua/news/2015/10/30/157947-poet-borys-oliynyk-dav-skandalne-intervyu-rosiyskiy-gazeti Залишаю його на ваш розсуд, друзі.

А ось поезія Бориса Олійника:

"Трубить трубіж"

"Парубоцька балада"

А наостанок - чудова "Пісня про матір"


понеділок, 17 жовтня 2016 р.

Цього дня народилися

Я п'ять років займався політикою 
І став дурнішим у п'ять разів - 
Проспиртований злободенною пліткою, 
Я іще й досі не протверезів. 
А в такій неймовірній спиртовості, 
Хоч тебе вже вітають світи, 
Дуже легко слизатись на совісті, 
Дуже тяжко по правді іти.
Це сьогоднішній ювіляр Іван Федорович Драч (17.10.1936) - український поет, перекладач, драматург, громадський діяч. І він знав, про що пише! 
Дивовижна, суперечлива особистість! Був виключений з Київського університету за "не ті" політичні погляди, а наступного року став членом КПРС. Товаришував з українськими десидентами, а потім написав "покаянного" листа. За часів перебудови знову відновив зв'язки з десидентами, став першим головою Народного Руху України. Писав вірші українською і російською мовою (отримав державні премії і за ті, і за інші). За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав. Тричі обирався народним депутатом України... 
Але я люблю його поезію, а "Крила", "Баладу про соняшник" - просто обожнюю!
А ще ж є інші глибокі, часом екстравагантні, іноді геніально прості поезії!
ЕТЮД КОХАННЯ

Кохати — нові землі відкривати,
Нюанси свіжі і відтінки нові.
Кохати — це щомиті дивуватись,
Це — задихатись з подиву — любові.

Це — припадати до джерел незнаних
І дикої жаги не втамувати.
Порушувати дивовижні плани,
А потім дивовижніші сплітати.

Кипіти і згоряти од розпуки
І все спізнати, все знайти в любові —
Шалене щастя і пекельні муки…
Коли не маєш риб'ячої крові.
ТАЄМНИЦЯ БУТТЯ

Десь там, у найвищих глибинах, 
Десь там, у найглибших висотах, 
Таємниця вродилося, як пелюстина, 
Як бджола в золотистих сотах. 

Уся — з найтемнішого світла, 
Уся — з найсвітлішого змроку 
Борсалась Таємниця, то тьмава, то світла, 
Долаючи купіль жорстоку. 

Ген там з найгіркішого солоду, 
Ген там з найсолодшого болю 
Зростала вона аж блакитна від голоду 
І рвалася тужно на волю. 

Десь там, в найпалкішому холоді, 
Ген там, в холоднючій спекоті, 
Таємниця життя вибухала, 
Золотиста і зірна насподі. 

І жахала вона бездонністю, 
І манила вона мерехтливістю. 
У закони лягла беззаконністю — 
Таємничою справедливостю. 

Таємнице буття — моя болісна рано, 
Прадавній мій зболений кореню, де ти? 
Сонця вибухають ранісінько-рано 
Й народжують бджіл, і людей, і планети. 

Отам, у найвищіх глибинах, 
Отам, у найглибших висотах, 
Таємниця, наша вічна жар-птиця, 
Наше серце бездонням висотує…

Кінопритча "Криниця для спраглих" (1965)


понеділок, 10 жовтня 2016 р.

Цього дня народилися

Сьогодні згадуємо непересічного поета й перекладача, літературознавця Михайла Драй-Хмару (10.10.1889 - 19.01.1939).
Перший оригінальний поетичний твір Драй-Хмари з'явився у 1920 році в Кам'янці-Подільському (ж. "Нова думка"). Перша книга віршів - збірка поезій "Проростень" (Київ, "Слово", 1926, 43 стор.) - виходить порівняно пізно. Зате в ній перед читачами постає вже зрілий поет зі сформованим світоглядом, складним естетичним та глибоким філософським змістом. Світ поезії неокласика Драй-Хмари складний, що частково зумовлено впливом французького символізму (передусім - Верлена). Складна символіка - характерна риса поезій М.Драй-Хмари. Найчастіше вживані символічні образи - вітер, у якому свобода, прогресивний поступ та імпульс творення діалектично поєднуються з незатишністю, незбагненністю, передчуттям раптових фатальних змін…
У час тотального винищення інтелектуального генофонду українського народу М. Драй-Хмара також не зміг оминути гільйотини більшовицького безумства. Плідна праця на терені науки й літературної творчості раптово обривається після опублікування його славнозвісного сонету "Лебеді", в якому цензори в символічному образі лебедів - "грона п'ятірного нездоланих співців", які відважно боролися проти сірого обледеніння маленького чистого озерця, - "впізнали" групу неокласиків.
У 1933 р. вченого й поета позбавляють можливості нормально жити й працювати. Після тримісячного ув'язнення його випускають (слідчим так і не вдалося "переконати" Драй-Хмару, що він належить до контрреволюційної націоналістичної організації), але звільняють з інституту мовознавства при ВУАН, забороняють читати лекції в ряді інших інститутів, виключають зі Спілки наукових працівників, забороняють друкуватися і навіть вилучають його книги з бібліотек. Проте інтелектуальне знищення людини - лише початок репресій. Фізичне й психічне знищення почалося 5 вересня 1935 року, коли Драй-Хмару кинули до Лук'янівської в'язниці як терориста.
30 жовтня 1935 року його справу об'єднують зі справою П.Филиповича, друга з юнацьких літ, під N 99. Але згодом і цю справу приєднують до справи N 1377, по якій проходили всі неокласики на чолі з М. Зеровим. Проте вчений не здається, і саме тому через відсутність доказів його передають до Москви, де 28 березня 1936 року Особлива нарада ухвалює ув'язнити поета на 5 років в північно-східних концтаборах. Не знав Драй-Хмара й того, що його унікальний переклад "Божественної комедії" Данте також конфіскований. Так і не вийшла друга книга його поезій "Сонячні марші", яку він готував у 1933-1935 рр. На засланні Драй-Хмара працював або в шахті, або промиваючи золотий пісок у крижаній воді. Про тортури, які він пережив, можна судити за листами "Працюю на Бурарі, дерев'янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі, - з 9 години вечора до 7 години ранку…" Останні листи та телеграми свідчать, що Микола Опанасович втратив надію повернутися додому, що він уже був практично знищений сталінською машиною: "Я не можу тобі писати… Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують… Ноги опухли…" 
З 17 квітня до 30 травня 1938 року поет перебуває в таборі Ортукан, де, за даними очевидців, було зібрано в'язнів, призначених для знищення. Спецпостановою УНКВС по Дальбуду (Колима) від 27 травня 1938 року йому додають ще 10 років за участь в антирадянській організації й антирадянську пропаганду. 
Помер М.Драй-Хмара 19 січня 1939 року "від ослаблення серцевої діяльності", як вказано в документах. За іншою версією, у квітні 1939 року письменник добровільно зглосився стати на місце смертника під час чергового "вибіркового" розстрілу кожного п'ятого, рятуючи тим самим життя молодої людини.
***
Долі своєї я не кляну -
бути луною, будить луну.

Віршиком був я рунних полів -
гнівом на дуків дух мій горів.

Пісня - посестра, степ - побратим, -
вольная воля трьом нам усім.
Двічі я зрадив ніжну сестру.
Потім побачив: без неї умру...

Втретє ми стрілись на чужині,
як запалали перші огні,
і положив святий зарік -
не розлучатись навік.

Брате мій, сестро, любі мої,
вітер жене нас у дивні краї.

З вітром ми щирі: вітер - наш друг, -
хто цей розірве четвертокруг?

Я і посестра, вітер і степ -
ніжність і воля, сила і креп.

Бути луною, будить луну, -
долі своєї я не кляну.

1925.

ПЕРЕД ГРОЗОЮ

Чорно-сизе шатро
напинають вітри
і, як дика орда,
вже летять на Дніпро,
де реве чорторий,
де бунтує вода...

Грає грім молодий:
скоро буде гроза!
Закипіли огні
тут і там в далині...
Грає грім молодий!

Суне темрява й жах,
а в душі перуни,
наче поклик юрби...
Наганяють, біжать
і ревуть буруни: -
Боротьби! боротьби!

ЖИТТЯ Й РЕВОЛЮЦІЯ. 1926, ч. 8, с. 6. 

ЛЕБЕДІ

На тихім озері, де мріють верболози,
давно приборкані, і влітку й восени
то плюскоталися, то плавали вони,
і шиї гнулися у них, як буйні лози.

Коли ж дзвінкі, як скло, находили морози
і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, -
плавці ламали враз ті крижані лани,
і не страшні були для них зими погрози.

О, ґроно п'ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,
що розбиває лід одчаю і зневіри.

Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття
веде вас у світи ясне сузір'я Ліри,
де пінить океан кипучого життя.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ЯРМАРОК (Харків), грудень 1928, ч. 1.
Більше про творчість М.Драй-Хмари читайте в статті Є.Сохацької "Михайло Драй-Хмара та українська національна ідея".

неділя, 9 жовтня 2016 р.

Цього дня народилися

Сьогоднішній іменинник - поет Микола Бажан (09.10.1904 - 23.11.1983) - прожив строкате життя. Ставитися до окремих його вчинків і творів можна по-різному, однак є серед них (особливо в ранній творчості) чудові зразки футуристичної поезії.

ДОРОГА

Ретельно тіні складено в штахети,
І над пустелищем степів,
Як хвіст скаженої комети, -
Огонь рахманних вечорів.

Упали тіні гострі осторонь!
Чіткіш лягли риски гілок,
Перехилившись в темну просторінь
Кущі здичавілих зірок.

Іду, й дороги переламані,
Гнучись, плазують із-під ніг.
Так важко на жорстокім камені
Класть лінії твердих доріг.

Так важко на жорстокім камені
Шляхів вирізьблювати грань.
Невже і справді заважа мені
Дорога зустрічей і тиха путь прощань?

Дорого зустрічей і тиха путь прощань,
Людська дорого, - просто стелиться,
Відбивши на холодних рельсах
Огні ночей і дотики світань.

І кожному іти тобою,
Людська дорога меж і мір,
І тягнуться над головою
Сліди скривавлених сузір.
І знатиму, куди іти,
І терени, що проходитиму.
Людському захвату неситому
Невже не вистача мети?

Не всі серця дадуться хробаку,
Не всі шляхи у круг закуто,
І проросте зелена рута
На жовтому піску.

1927. ПОЕЗІЇ. Київ, "Книгоспілка", 1930.

субота, 8 жовтня 2016 р.

Цього дня народилися

Буду владати цією країною. Чуєте, трави?

Тут розцвіту, розхилюся, розсію потужний нащадок.
Слово незламне моє. Зачувайте, готуйтесь до бою.
(Із книги "Вересень")

Сьогодні день народження українського поета Володимира Свідзинського (08.10.1885 - 18.10.1941). 
Його життя складалося досить спокійно, як на буремні роки воєн і революцій. Служив у війську, працював архіваріусом, редактором. Друкувався з 1912 року, став членом Спілки письменників СРСР. Однак після 1927 року вірші Свідзінського не друкували. Як він пояснював: «Мою книгу „Вересень“ критика полаяла за фаталізм. Я подумав, що не маю хисту і перестав друкувати. Писав лише для себе та доньки. Не писати я не міг!»
Життя Володимира Свідзінського обірвалося трагічно в жовтні 1941 року. Коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВД заарештував тих харків'ян, які ще не евакуювалися, зокрема представників української інтелігенції. Свідзінський знав, що приречений на арешт, тому переховувався у друзів. Але 27 вересня 1941 року був арештований за звинуваченням в антирадянській агітації. Разом із іншими арештантами його гнали під конвоєм на схід. Коли виникла загроза оточення німецькими загонами, арештантів в селі Непокрите загнали в покинуту господарську будівлю, яку облили бензином і підпалили.
Тоді у полум'ї згоріли й рукописи його ненадрукованих творів. Винятком став великий рукопис збірки недрукованих поезій «Медобір», яку вдалося поетові О.Веретенченкові вивезти за кордон.
Цікава стаття Е.Соловей "Невпізнаний гість: доля і спадщина Володимира Свідзинського": http://gazeta.dt.ua/CULTURE/nevpiznaniy_gist_dolya_i_spadschina_volodimira_svidzinskogo.html
***
Ударив дощ, заколихав
Полудня спокій величавий,
З квітучого горошку галяв
Стовпи метеликів підняв.

Де ж ти? Твоєї пісні звук
Линувши потопила злива.
Дивлюсь: з затуманілих лук
Біжиш задумана, щаслива.

Нема ні неба, ні землі.
Блищать натягнені вервечки.
Ти в легкій сукні, як яєчко,
Між них білієш оддалі.

Добігла - проливень затитх.
Тепер цілуючи вдихаю
З плечей оббризканих твоїх
Тепло і запах неба маю.

***
І цей листочок,
Як я, – єдиний:
Не був ніколи
І знов не прийде,
Дитя і плеканець
Одної весни. 

І цей листочок,
Як я, уп'ється
Любов'ю неба,
Землі красою;

І він пізнає
Таємну волю
І в творчім пориві
Розкриє серце
Яскравим цвітом.

Та осінь повіє
Холодом зорнім,
Блиском зловісним,
І він поникне,
І рідна гілка
Віддасть покірно
Свою дитину
Землі байдужій.

Листочку ярній.
Чи ти щасливий?
Нічим,
нічим я
Не більший від тебе.

четвер, 6 жовтня 2016 р.

Цього дня народилися

...без борні нікчемні всі молитви.
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.
("Свіччине весілля")

Христос сказав - несу не мир, но меч.
Ні, друже мій, нема шляхів готових,
Щоб давній гріх зложити з людських плеч
І мудрий рай тут на землі зростити,
Береться мудрість не із заповітів,
А із шукань і помилок гірких.

Як дикий ліс мотиками, роками
Державне поле треба корчувать,
Щоб виросла на ньому благодать.

...хто в житті захоче кривду чорну
З найвищим благом якось примирить,
Того нещадно змелють божі жорна...
Бо мудрою буває тільки мить,
Яку в житті нам не дано спинить.
("Ярослав Мудрий")
135 років тому народився видатний український драматург Іван Кочерга (06.10.1881 - 29.12.1952).

"Свіччине весілля" (1962)

"Ярослав Мудрий" (радіовистава)


середа, 5 жовтня 2016 р.

Цього дня народилися

АВТОПОРТРЕТ
“Я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені”. 
“Я — закоханий в житті поганин”.

“Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя”
Червоні клени й клени срібні, 
над кленами весна і вітер. 
Дочасності красо незглибна, 
невже ж тобою не п’яніти?

Я, сонцеві життя продавши 
за сто червінців божевілля, 
захоплений поганин завжди, 
поет весняного похмілля.


Сьогодні день народження Богдана-Ігоря Антонича (05.10.1909 - 06.07.1937)- українського поета, прозаїка, перекладача, літературознавця.

ОСІНЬ

Дозрівають довгі дні, як ярі яблука,
лине листя з лип,
плине воза скрип,
коло лісу колом ллється вигук зяблика.
Палиться під захід сонця неба палуба,
от отара в отаві,
сизі мряки сиваві,
в яслах яру ясний ястер ятрить яструба.
П’яне піано на піаніні трав
вітер заграв.
Спіють дні все менші, нерівні,
піють по півночі півні
і
ості, осокори,
рій ос
і ось
вже осінь
і
о
осінь
інь
нь.
(цикл "Вітражі й пейзажі")

МОЛИТВА

Заходить день за днину,
мов сонце за параван далеких гір.
Вже від ждання нас болить зір,
вже сивини на головах є труш.
. . . . . . . шалом наших душ
ми молимося за нову людину.

ВІТЕР СТОЛІТЬ

І вітер віє від століть,
крилатий, вільний і неспинний,
і вчить свободи, туги вчить
за чимсь незнаним і нестримним.
І повторяє нам прибитим
у зривах страчених намарне,
що вже ніяк життя спинити
і що життя це не казарма.
13 березня 1935

ДВІ ГЛАВИ З ЛІТУРГІЇ КОХАННЯ

1
Твій усміх має спокій квіту,
бо суть тобі дана й відкрита:
цвісти й горіти, в пустку світу
з красою йти, щоб краще жити.
Щоб жити краще, ширше, вище!
О, більше світла! Більше сонця!
Ні, від життя ми не взяли ще
усього, що потрібне конче!
Хай тільки наших уст причастя,
вже пустка світу повна маю.
Це той насущний клаптик щастя,
що жадно в долі видираєм.
2
Твій усміх знає тишу квіту,
коли яснієш, сестро світла!
Від безміру глухого світу
оборони, моя розквітла!
Коли брат вечір — брат наш спільний
дав нам сніп зір і сніп конвалій,
не гріх, а пісня богомільна
оте, що в серці тужно палить.
Сердець молебень відспівавши,
відходиш, мов коротка казка.
І так було , й так буде завжди:
об’явлена кохання ласка.
15 серпня 1936
Поезія Б.-І.Антонича: http://poetry.uazone.net/antonych/

вівторок, 4 жовтня 2016 р.

Цього дня народилися

Було в ньому щось таке глибоке, таке чисте, 
наче це була істота з іншої, кращої планети…

Галина Карпова.

Сьогодні виповнюється 125 років від дня народження Освальда Бургардта (04.10.1891 - 30.10.1947) - відомого українського поета доби Відродження, перекладача, літературного критика, що публікував свої твори під псевдонімом Юрій Клен.
"Юрія Клена можна вважати поетом сучасності. Під оболонкою досконалих віршів, заглиблених в античне, старокиївське чи західноєвропейське мистецтво, виявляють себе болючі проблеми сучасності. Вся творчість митця є яскраво антитоталітарною, вона є пересторогою для майбутніх поколінь, тому нині надзвичайно актуальна," - стверджує дослідниця К.Івкова. І з нею не можна не погодитися.

Прокляті роки. 1937 

(уривок)
Блажен, хто гордо кинув рідний край

і з посохом в руці пішов шукати
на чужині незнаній дальній край,
куди веде його весна крилата.
Та тричі той блажен, який за чай
і хліб теж не схотів себе продати,
але, минаючи тропу розлук,
зостався, щоб зазнати хресних мук...
Поезія Юрія Клена тут: http://maysterni.com/user.php?id=3261&t=1
А наостанок мій улюблений вірш:

Сковороді

Піти, піти без цілі і мети...

Вбирати в себе вітер і простори,
І ліс, і лан, і небо неозоре.
Душі лише співать: "Цвіти, цвіти!"



Аж власний світ у ній почне рости,
В якому будуть теж сонця і зорі,
І тихі води, чисті і прозорі.
Прекрасний шлях ясної самоти.



Іти у сніг і вітер, в дощ і хугу
І мудрості вином розвести тугу,
Бо, може, це нам вічний заповіт,



Оті мандрівки дальні і безкраї,
І, може, іншого шляху немає,
Щоб з хаосу душі створити світ.



1928
"Серед озер ясних"
"Каравели"