Офіційна інформація: Дистанційний консультпункт

Донецьким обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти створено консультаційний пункт для педагогічних працівників, які опікуються дистанційною освітою. Скористатися ним можуть також учні з тимчасово окупованих територій.

Адреса блогу: http://e-school-ippo.blogspot.com/ 

Цього дня народилися: В.Голобородько

7 квітня 1945 року народився надзвичайно цікавий український поет Василь Голобородько.

"Коли я задумуюсь над тим, що мені в дитинстві ще довелося ходити посівати, я не знаю, чи радіти з того, бо ж мені припало, чи сумувати, бо ж тим, хто підростав за мною, уже не було можливості те робити, але це було у моєму житті тим, що непомітно формувало мене поряд із іншими подіями," - писав у своєрідній автобіографії "Посівальником через усе життя" Василь Іванович. А ще про мову: "Мова - від вигуку до казки! А крім цієї мови, ще й мова немовлена: обряди, ритуали, звичаї, прикмети" або "Мова як якесь дерево: то воно насінина, то дерево". 

Поезія В.Голобородька, здебільшого написана верлібром, можливо, дещо складна для сприйняття, бо вимагає певного читацького досвіду, знання історії, однак дуже глибока, своєрідна, вона провокує читача на постійні напружені роздуми, навіть суперечки з автором, а часом і з собою.

Що читати
Синку,
не читай книжок з нашої історії —
не припадай до криниці нашого
історичного досвіду:
ні "Літопису Руського",
ні "Літопису" Самійла Величка,
ні "Літопису Самовидця",
ні "Історії Русів",
ні "Історії України-Руси" М. Грушевського,
ні "Історії України" Д. Дорошенка,
ні "Історії України" Ореста Субтельного —

жодної історичної книжки не читай,
а надто добре написаної.
Ніхто із наших національних героїв
в усій нашій історії
у своїх прагненнях здобути волю України
не дійшов до звершення своїх змагань —
ні одна наша казка не закінчилася весіллям:
ніби пішла киця по водицю
та й упала у криницю,
але
котик не біжить рятувати
та за лапку витягати.
Упала у візантійську криницю,
викопану печенігами біля
Дніпровських порогів,
киця Святослав;
упала у переяславську криницю,
викопану православним єдиновірцем Олексієм,
киця Хмельницький;
упала у полтавську криницю,
викопану зрадником на користь Москви Носом,
киця Мазепа;
упала у петербурзьку криницю,
викопану московським імператором Петром,
киця Полуботок;
упала у соловецьку криницю,
викопану російською імператрицею Катериною,
киця Калнишевський;
упала у паризьку криницю,
викопану чекістським найманцем Шварцбардом,
киця Петлюра;
упала у мюнхенську криницю,
викопану кагебівським скритовбивцею Сташинським,
киця Бандера.

Не читай історичні книжки,
читай натомість казки
і ти будеш знати,
як здобути волю України,
сину мій,
котику мій!

Самовбивці

Ми — репані жителі Хохландії,
ми — хохли з обвислими вусами,
ми — ледарі і боягузи,
ми — куркулі і підкуркульники,
ми — бандити, зрадники, поліцаї,
ми — мазепинці,
ми — петлюрівці,
ми — бандерівці,—

нам нічим оборонятися від нападів,
від будь-яких образ,
кинутих нам ким не заманеться:

наша артилерія — чумацькі випряжені вози,
що поціляють задертими догори дишлами
у ворога,
               який наступає на нас нізвідки і звідусіль,

наша авіація — вітряки,
сконцентровані на одному бойовому аеродромі —
у музеї народної архітектури просто неба.

Нам немає місця на своїй землі,
нам нікуди подітися у цьому світі:
ми емігруємо лише до давньої Греції,
розгорнувши Гомерову «Іліаду»,—
аби вижити — ми себе вбиваємо:
стираємо своє ім'я — ім'я українця — з лиця землі,
як власний плювок,
ми відмовляємося від своєї мови,
як від якогось нездійсненого злочину,
у якому нас ніби звинувачують,
ми відмовляємося від рідної домівки,
стіни якої уже не захищають,—
ми — самовбивці.

Поезія: http://www.ukrlit.vn.ua/author/goloborodko.html 

http://maysterni.com/user.php?id=6269&t=1&sf=1

http://onlyart.org.ua/?page_id=10352

Цікаве інтерв'ю з В.І.Голобородьком: http://sho.kiev.ua/article/1009

Вивчаємо українську мову: Синоніми

Дівчина красива чи вродлива?

К.Є.Маковський. Українка. 1884

Точність і виразність нашого мовлення багато в чому залежать від того, наскільки правильно й доречно дібрані слова. Одне поняття може називатися по-різному. Наприклад: обов'язково, неодмінно, конче, доконче, неминуче, напевне, безсумнівно. Часто встановити відтінок значення таких слів можна лише в словосполученнях або реченнях, та й добирати конкретне слово з ряду треба теж, керуючись контекстом (і про словники синонімів не забуваймо, звичайно ж!). Порівняйте: витончений смак, вишуканий одяг, делікатне питання; вродлива дівчина, красива сукня, миловидне обличчя; коштовна прикраса, дорога річ, цінний подарунок, дорогоцінний час; ваші міркування аргументовані, ваша думка цілком слушна.

Синоніми (гр. synonymos - однойменний) - це слова, що відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням (так звані семантичні та стилістичні синоніми відповідно). Такі слова утворюють синонімічний ряд, найуживаніше (і нейтральне зі стилістичного боку) слово в якому називається стрижневим. Наприклад, поняття "говорити" може бути передане кількома словами-синонімами: говорити (стрижневе слово), казати (більш конкретно), мовити (до кого), розмовляти (з ким), висловлювати (думку), подейкувати, балакати, гомоніти (розмовні варіанти), гуторити (діалектне слово) тощо. 

Практичний словник синонімів української мови. Друге видання / Святослав Караванський. - К.: Українська книга, 2000. - 480 с. http://zosh6.at.ua/praktichnij_slovnik_sinonimiv_ukrajinskoji_movi.pdf
http://www.hohlopedia.org.ua/slovnyk_synonimiv_karavanskogo/

Історичні цікавинки: Конституція Пилипа Орлика

5 квітня можна вважати днем народження конституції, адже цього дня була укладена одна з перших конституцій у Європі - "Пакти" Пилипа Орлика.

5 квітня 1710 року біля містечка Тягина на правому березі Дністра (м.Бендери) між гетьманом Війська Запорізького Пилипом Орликом, козацькою старшиною та запорожцями були укладені «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького» («Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis»). Написана руською мовою і латиною, ця угода мала на меті унормувати стосунки між гетьманом, старшиною і козаками, фактично - між владою і народом України. Нею обумовлювалися всі найважливіші питання державотворення: від історії та віри до соціальних свобод (козацьких вольностей). 

На жаль, реальної сили конституція так і не набула, бо підписана вона була на чужині й укладачі не мали змоги повернутися на батьківщину. Але в історії ця оригінальна правова пам'ятка залишається першою в світі юридичною спробою створення демократичної парламентської республіки. 

Текст Конституції Пилипа Орлика: http://gska2.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1710.html
Цікава стаття О.Б.Вовк про цей документ, а також текст мовою оригіналу, фотокопії: http://www.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_3_4_2010/14.pdf

Про Конституцію Пилипа Орлика

(із книги Миколи Томенка «Історія української Конституції»)

«Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його сподвижниками Г.Герциком, А.Войнаровським, прийняті 5 квітня 1710 року у Бендерах, і є першою українсь­кою Конституцією в сучасному її розумінні. «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» складені як угода між гетьманом та Військом Запорозьким (народом України), що було характерним для західноєвропейської традиції і відрізнялося від ідей східного патримоніалізму.

Конституція складається з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані головні принципи побудови держави. У преамбулі схематично викладено історію Війська Запорозького – всього малоросійського народу. Тут Пилип Орлик витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство каган «хозарів-козаків», а не князь Володимир Святославович. У такий спосіб документ закладав, так би мовити історичний пріоритет Української держави та козаків, які на думку Пилипа Орлика, були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських земель до європейської цивілізації. Зазначена схема (хозари-козаки – оборонці народу на території України) стала підґрунтям ідеї окремішності русько-малоросійського-українського народу та його природного права на власну державу. Ця ідея в більш розширеному , але завуальованому вигляді пізніше була подана в «Історії Русів» (1818—1822 рр.).

У першому параграфі «Пактів й Конституцій» розглянуто питання віри, заявлено про православ'я як панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії. Другий параграф важливий тим, що чітко означив кордони держави, визначені Зборівським договором 1649 року. Гетьман був зобов'язаний оберігати територіальну ціліс­ність країни.

Принциповий характер має шостий параграф, де закладені основи управління та діяльності органів державної влади. Конституція пев­ною мірою ґрунтувалася на ідеї поділу влади на законодавчу, вико­навчу та судову. Законодавча влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від усіх полків» та «посли від Низового Війська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти активну участь». Рада мала збиратися тричі на рік — на Різдво Христове, Свято Великодня та Покрови, а та­кож за рішенням гетьмана. Усі важливі державні справи гетьман має попередньо узгоджувати, «на власний розсуд ніщо не має ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися». Суд також мав діяти незалежно, оскільки гетьман «не повинен карати сам із власної ініці­ативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове — має підлягати (розгляду) Генерального Суду, який і повинен винести рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен мусить підкоритися, як переможений законом».

Документ містить цілу низку привілеїв, які надавалися як певним соціальним групам, так і окремим містам. Така значима соціальна складова Конституції розцінюється як необхідність привернути на свою сторону впливові міста та соціальні верстви, які не підтримали свого часу Івана Мазепу та генеральну старшину в боротьбі за власну державу в ході Полтавської битви. Так, розділ ХІ Пактів встановлював: «вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або на якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов’язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків», розділом ХІІІ ухвалювалося, «що столичне місто Русі Київ та інші міста України зберігали недоторканими й непорушними всі свої справедливо отримані закони та привілеї» тощо.

Загалом документ пронизаний ідеологією обмеження повноважень Гетьмана та його найближчого оточення, кажучи сучасною політико-правовою мовою, необхідності боротьби з корупцією. Так, Розділ Х зобов’язує Гетьмана «заборонити ці зловживання, що так поширилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, і викорінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду беруть свій початок із підкупу за сприяння особам, що просять і домагаються судових посад, не користуючись довір’ям і не маючи заслуг, але ненаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів, завойовуючи прихильність Гетьмана підступними подарунками, за допомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності, піднятися на вершину полкових та інших урядів почестей». Очевидно, така редакція документу стала можливою завдяки винесенню ще одного уроку Пилипом Орликом та співавторами Конституції з соціального конфлікту, який мав місце в тогочасній Україні і був причиною слабкої підтримки дій Івана Мазепи та його найближчого оточення в справі спільної боротьби з Карлом ХІІ проти Петра І. 

Конституція Пилипа Орлика діяла певною мірою на Правобережній Україні як мінімум протягом 1710—1711 рр. Як відомо, за підтримки Карла ХІІ Пилип Орлик в союзі з кримськими татарами виступив проти Російської імперії, маючи на меті звільнити щонайменше Правобережну Україну. Перед спільним військовим походом 1711 року Пилип Орлик здійснив підготовчі заходи – розіслав листи-універсали, в яких закликав до повстання проти влади російського імператора. Очевидним є той факт, що населення Правобережної України було ознайомлено з головними ідеями Конституції Пилипа Орлика, оскільки вони пропагувалися як такі, що мусили би діяти за умови державності України. Повсталий народ підтримав Гетьмана і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана.

Текст був складений латинською і руською мовами. «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» були напи­сані під значним впливом ідей західноєвропейського парламентариз­му і закладали головні принципи республіканської форми правління.

Джерело: http://ridna.ua/2015/04/konstytutsiya-pylypa-orlyka-povnyj-tekst/

Краєзнавство: Історія Донеччини

Короткий нарис

 з історії заселення Донецького краю

Вкраїна - земля козацька. Й.-Б.Гоманн. 1716

Частина 9

XVІІІ сторіччя принесло Україні повну втрату останніх залишків вольностей. За часів Петра І російські дворяни отримали величезні земельні наділи в Україні, жорстко контролювалося книгодрукування, у різний спосіб експлуатувалися українські ресурси (наприклад з 1709 до 1722 року українці мали утримувати 10 російських полків, розміщених на їхніх землях (порівняйте: в 1737 – 1738 рр. від 50 до 75 російських полків!); у той же час козацькі полки відправлялися на північ, де вони збудували Ладозький канал, м.Санкт- Петербург), з 1719 року українцям було заборонено прямо експортувати зерно на захід, вони повинні були привезти його в російські порти Ригу й Архангельськ, де воно продавалося за тими цінами, які встановлював уряд. Ще раніше в містах були запроваджені російські адміністрації (навіть Києвом керував російський губернатор), на вибори гетьмана треба було отримати царський дозвіл. Останнім ударом було створення в 1722 р. Малоросійської колегії з шести російських чиновників, які, постійно знаходячись в Україні, мали розділити з гетьманом виконавчу владу (одним із перших її нововведень було запровадження в Україні прямого оподаткування, і в 1724 р. президент колегії Вельямінов відрапортував про 600-процентне збільшення всієї суми податків!).

Гетьман Данило Апостол

Після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 р. Гетьманщиною почала керувати Гетьманська канцелярія, що складалася з 3 російських вельмож і 3 українських старшин, очолював її князь Шаховськой. 1744 року спеціальною комісією був створений новий правовий кодекс «Права, по которым судится малороссийский народ», до цього часу судочинство в Україні здійснювалося за правовими нормами Литовського Статуту XVІ ст. і звичаєвим правом. 1754 р. бюджет Гетьманщини почав контролюватися Петербургом, митні кордони між Україною та Росією скасовані. Катерина ІІ стала достойною спадкоємицею Петра: 1775 р., коли більшість запорожців ще знаходилася на турецькому фронті, російські війська під командуванням генерала П.Текелі раптово з’явилися в Запоріжжі та зруйнували Січ, частина козацької старшини та кошовий отаман Петро Калнишевський були арештовані й відправлені на Соловки;

Кошовий отаман Запорізької Січі
Петро Калнишевський

1781 р. відбулася адміністративна реорганізація, внаслідок якої 10 полків Гетьманщини були перетворені на три намісництва (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське), а керувати ними були поставлені російські «губернские учреждения»; 1783 р. кріпосне право повністю поширилося на селян, робітників мануфактур усієї України (до цього вони лише сплачували поміщикам відбуток, своєрідну арендну плату, на деяких землях відробляли від 2 до 5 днів), цього ж року скасовані полки, замість них формувалися постійні військові частини, куди на шестирічний термін рекрутувалися селяни різних національностей; 1785 р. козацька старшина була прирівняна в правах з російським дворянством. Останній факт, очевидно, пояснює, чому Росії так легко вдалося поглинути українські землі. Зрештою, після останнього розподілу Польщі 1795 р. територія всієї України, крім Галичини й Буковини (вони дісталися Австрії), належала Російській імперії (1783р. Росія після виснажливих багаторічних воєн із Османською імперією приєднала Крим і повністю заволоділа Північним Причорномор’ям).

Українські землі у ХVІІІ ст.

Донецькому краю XVІІІ століття принесло нову хвилю переселенців. Однак тепер цей процес практично перестав бути стихійним – Російська держава пильно стежила й коригувала його. Царськими наказами різних років заселяються містечка вздовж південних кордонів імперії, на місці спаленого 1708 р. острогу Бахмут будується земляний. З 1719 р. він стає центром Бахмутської провінції Воронезької губернії (до цього майже все Придінців’я входило до складу Азовської губернії), до якої належали також Райгородок, Сухарев, Ямпіль (нині – Донецька область), Краснянськ, Боровськ (нині – Харківська область), Старий і Новий Айдар (Луганська область); Тор і Маяцьке залишилися у складі Ізюмського полку Слобідської України. Тодішнє населення провінції налічувало 5103 чоловіки.

Карта-схема оборонних споруд Південної України у ХVІІІ ст.
В.Пірко

З метою захисту Торської та Ізюмської фортець з боку Муравського шляху в 1729 р. між Тором і дорогою поселили Сербський гусарський полк, що з 1723 року перебував на службі Російської держави. Це було перше компактне поселення іноземців на території нашого краю, що поклало початок цілеспрямованої політики Росії щодо заселення цих земель.

Місяцелік: Квітень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Василя Теплого (4 квiтня). Цього дня вшановують пам'ять священномученика Василя. Якщо утворилося гало (нiмб, червоні кола) навколо сонця – сподiвайся на врожай.

Якщо сонце на сходi червоне, то рiк буде дорiдний.

На Теплого Василя радується зiлля.

Страсна седмиця (5 квiтня). Це свято рухоме. Залежить вiд того, на який день припадає Великдень. Цим днем починається останнiй тиждень перед Пасхою. Його ще називали весняний Яремин тиждень.

Захарiї i Якова (6 квiтня). У народі казали: на Захарiї i Якова весна бува нiякова.

Найкмiтливiшi примічали, якою буде нiч: теплою – на гарную весну, а холодною – “не жди з моря погоди”.

Благовіщення. Ікона Андрія Рубльова

Благовiщення (7 квiтня). Це свято пов’язане з біблійною легендою про те, що Ангел сповiстив Дiвi Марiї благу вiсть: “Святий Дух зiйде на тебе, i ти народиш Сина Божого”.

Із цим дуже важливим церковним святом пов'язано чимало різноманітних звичаїв та обрядів. Згідно з народними повір'ями, на Благовіщення прокидається земля, яка до цього часу відпочивала. Після Божого благословення пробуджується природа. Ось чому до Благовіщення на городах не веснували. «По Благовіщенню не ворож, а хліб у землю полож, то Бог уродить», — казали в народі. В українськiй народнiй обрядовостi воно пов’язане з прилiтом лелек, що починали вити гнiзда, з початком польових робiт. Ранiше за Благовiщення турбувати землю вважалося великим грiхом.  Селяни з особливою пошаною зустрiчали його, оскiльки вважали, що “Бог у цей день благословляє всi рослини”, а вiдтак було за великий грiх виконувати будь-яку роботу. Особливо застерiгали вагiтних жiнок, бо, якщо вони працюватимуть, неодмiнно вiдрiжуть нiжку своїй дитинi. Існує повiр’я, що навiть птиця на Благовiщення не в’є гнізда. За легендою, зозуля тому не має свого кубла, пiдкидає яйця в iншi, що колись, на свято, вила гнiздо i Бог вiдiбрав у неї пам’ять. Навiть щука-риба, зловлена на Благовiщення, має у народнiй уявi чародiйну силу. Бог благословляє у цей день рослини, пташок вiдпускають на волю.

Благовіщення.
Середина ХVІІ ст., дерево, темпера.
Калущина

Уранці повсюдно в церквах відбувалися великі богослужіння, під час яких святили проскури. Їх використовували як ліки хворим, закопували у землю, щоб град не нищив посівів. Розтерту на порошок проскурку пасічники додавали до весняного підкорму бджолам, щоб добре роїлися. А ось на Полiссi були переконанi: якщо закопати в кiнцi посiву проскурку, то град обiйде стороною збiжжя.

У центральних і східних районах України після церковного богослужіння дівчата біля церкви починали весняні хороводи. Недарма дослідники народного побуту з минулого століття писали: «...на саме Благовіщення дівчат цілком охоплює якесь поетичне натхнення, навіяне пробудженням весни...»

Хлопцi, зустрiвши бусла, обов’язково показували йому свяченi хлiбцi, котрi спецiально тримали при собi для цiєї нагоди, й окликували: “Бусень, бусень! На тобi голвоту (дарунок), а ти менi – жита копну!” З Благовiщенням пов’язане й iнше повiр’я: цього дня чорногуз має обов’язково знести бодай одне яйце. Дiвчата ж, зустрiвши ластiвку,    брали в жменю землю й несли її на город, щоб посiяти – на тому мiсцi обов’язково зiйде крiп.

У домашньої птицi господарi намагалися не брати яєць з кубел, бо, якщо доторкнутися до них рукою, начебто вилуплюватимуться курчата з двома головами. Бiльше того, якщо корова розтелювалась на Благовiщення, то деякi селяни одразу ж рiзали приплiд, бо “з таких добра не жди”.

О.Мурашко. Благовіщення. 1909. НХМУ

Великим грiхом уважалося в цей день позичати вогонь. Такий звичай зафiксований на всiй територiї України. Але найбiльше вiрувань, пов’язаних із Благовiщенням, побутувало на Закарпаттi. Дiвчата поспiшали до сходу сонця розплести коси, оббiгти довкола оселi та тричi замести в хатi долiвку; смiття ж разом із вiником вiдносили до рiчки i, набравши у вiдерце води, скроплювали нею те мiсце, де мали садити капусту, щоб не слизла (до речi, на Слобожанщинi в цей день старалися  обов’язково висадити капустяну розсаду).

Особливi надiї пов’язували з цим святом i пасiчники. Дехто кидав у мед проскурку й пiдгодовував комах, щоб “зубастими були”, iншi до медової сити додавали червоного перцю  й  годували тим бджiл, аби були здоровими. Деiнде навiть ставили на льотки вовчу пащу (“Бджола, котра пролiзе через неї, зумiє одгризтися вiд чужих”) або ж розстеляли перед вуликом червону тканину (“Най комахи зляться на напасникiв”).

Деякi обряди стосуються також домашнiх тварин. Щоб корови давали багато молока, ввечерi напередоднi Благовiщення, наповнювали вiдра й дiйницю водою, обсiвали хлiви “од відьом” маком-самосiєм, спалювали старi постоли чи капелюхи, а попiл давали тваринам, якi важко звикали до пасовиська. Крiм того, у цей день намагалися не впускати до своїх осель чужих жiнок i дiвчат, “щоб лиха не принесли”. У Карпатах існувало повір'я, що на Благовіщення, як і на Введення, відьми мають більшу здатність зашкодити худобі — «відібрати молоко». Щоб заздалегідь знешкодити підступні дії чародільниць, худобу обкурювали зіллям, мастили хрестики на чолі, хребті, вим'ї. Удосвіта на Благовіщення худобу добре годували отавою, яка стояла на святвечірньому столі.

Мирослав Ясинський

Із Благовiщенням пов'язаний ще один обряд, котрий у народi називали “вдовиним плугом”. Ця високогуманна форма допомоги засвiдчує доброчиннiсть народної моралi i  шляхетнiсть взаємин простого люду. Саме цього дня сiльськi громади, зiбравшись на свої вiча, вирiшували, хто й коли буде обробляти ниви вдовам та сиротам, адже здавна в Українi iснував звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну й важку роботу толокою, тобто колективно й без оплати. Вважалось аморальним, якщо хтось з односельцiв, знехтувавши  звичаєм, ранiше од удiв починав орати своє поле.

Прислiв’я, пов’язанi з цим святом, стверджують: “На Благовiщення весна зиму остаточно переборола”; “Благослов зиму руйнує”. Тому уважно стежили за погодою.

Якщо ввечерi зоряно, то вродять коноплi.

Яка погода на Благовiщення, така й на Великий день.

Олександр Гармидер

Гарна погода – гарний врожай.

Туманний ранок – повiнь на рiчках.

Якщо на Благовiщення лежить снiг – лiто неврожайне.

Якщо з’являться жаби i зникнуть, то стiльки ще буде холодно.

Благовiщення без ластiвок – холодна весна.

На Блаовiщення всяка гадь вилазить із гнiзда.

На Благовiщення зими не лай, а саней не ховай.

На Благовiщення чорногуз прилiтає i ведмiдь встає.

На Благовiщення птиця гнiзда не в’є.

Якщо на Благовiщення пiвень на порозi   нап’ється, то на Юрiя (6 травня) вiл напасеться.

Благовiсника, Архангела Гавриїла (8 квiтня). Архангел Гавриїл уважався володарем блискавок, тому люди намагалися вiдповiдно вшанувати свого покровителя, “щоб блискавкою не спалив хати”.

Люди вiрили, що все, народжене в цей день, “буде неблаговiсне”: у ягнят з’являються “кручаки” – черви в головi, а iз знесених яєць не вилупляться курчата тощо.

Якщо пiзня весна, то з Благовiсника починали сiяти ярину.

Мотрони (9 квiтня). Завершується прилiт раннiх птахiв.

У народі казали: Мотря вийшла з хати пташок зустрiчати.

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")

Цього дня народилися: Олесь Гончар

...і в усьому, в єдності всього - гармонія. І самий смисл буття чи не в тому, щоб пити красу цих ночей, жити у мудрій злагоді з природою, знати насолоду праці й поезію людських взаємин? І щоб навчитися цим дорожити, відчути потребу все це берегти...

Мистецтво в наш час притягує найшляхетніших. Мистецтво... - це, можливо, останнє пристанище свободи...

А нащадки ж прийдуть, спитають колись: ану, якими ви були? Що збудували? Що зруйнували? Чим ваш дух трепетав?

Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..

То не ідеал, до якого йдуть через руїни та через трупи. Дух руйнівний, стихія руйнацтва - це не моя стихія...

Людині властиво прагнути вічності, знаходити в ній для себе мету і натхнення...

...любов - це ж, мабуть, і є найбільша свобода...
(Роман "Собор")

Дорога - це ж завжди тайна! В її незвіданості й нерозгаданості є щось спільне з людською судьбою...

Справжнє почуття хоча ні на кого й не зважає, проте й не ображає нікого, скоріш, воно викликає симпатію, зацікавлює вас і приваблює, як усе прекрасне, що зустрічається, на жаль, не так і часто в житті. 

Може, в цьому найприкметніша риса людського життя: доки ти дитина - не помічаєш краси дитинства. Доки юний - не вмієш цінувати дар юності, рідкісний, скороминущий. Оціниш і станеш це помічати, коли посивієш і коли все пережите лиш самою згадкою стане для тебе, згадкою щемливою, мов чиясь далеко в полях тануча пісня...
Юна душа завжди шукає в житті щось істинне, справжнє, тобто шеминуще, для формування своєї структури їй, певне, саме такий вітамін потрібен... До того ж дитяче сприймання - це сприймання поетів, іноді дитина одним зблиском інтуїції схоплює саму суть, щоб потім своє відкриття зберегти надовго, надійно...

По-моєму, краще бути сентиментальним, аніж черствим та бездушним.

...найменша похибка в житті, вона не минає безслідно, рано чи пізно, а людині відгукнеться... Через астрономічні відстані літ, десь у крайсвіті, на якому-небудь, скажімо, хайвеї, а раптом дожене, нагадає: ось і я...

А ви себе знаєте? Ви самозбагнулись? Що, коли ви зовсім не ті, ким себе уявляєте? Так, так, раптом ви - інші?

Атланти були, навіть якщо Атлантиди й не було...
(роман"Твоя зоря")

3 квітня народився мій улюблений письменник Олесь Гончар (03.04.1918 - 14.07.1995). Герої його творів "Собор" і "Бригантина", "Твоя зоря" ще з юності стали взірцями Людини, а проблеми національної пам'яті та самоусвідомлення, справжньої гуманності, краси людських стосунків, призначення людини, що колись стали відкриттям, залишаються актуальними й у наш час. 

Найяскравішою перлиною спадщини Олеся Терентійовича і найбільшим його болем став роман "Собор".

Документальний фільм пам'яті Олеся Гончара

"Це був просто подарунок долі українцям в ХХ столітті," - Володимир Яворівський. Короткометражний фільм про Олеся Гончара:

За мотивами творів Олеся Гончара знято художній фільм "Все перемагає любов" (1987).

Мало хто знає, що Олесь Гончар писав і вірші (переважно в роки війни).

ЛЕБЕДІ

На кривавій вечірній воді 

Білі ячать лебеді. 

Вітре бурхливий, повій, 

Озера зруш супокій. 

Тиші ясної раби, 

Не знали ми вік боротьби. 

Чого ми бажали, куди пливли? 

Для чого на світі жили? 

На кривавій вечірній воді 

Білі ячать лебеді.

1941, Харків

Поезія Олеся Гончара: http://poetry.uazone.net/honchar/

Вітаю!

Сьогодні Міжнародний день дитячої книги.

Що може бути важливішим, цікавішим за дитячу книжку? Саме вона відкриває маленькій людині таємниці світу, формує світогляд, національну ідентичність, внутрішню культуру, навіть мовлення.

Від 2012 року відзнака щорічної літературної премії «Книга року BBC» виокремила номінацію для дитячих письменників. Першу премію «Дитячої Книги року BBC» отримала Леся Воронина за дилогію «Таємне товариство боягузів та брехунів».

Імовірно, на таке рішення оргкомітет премії підштовхнув вибір журі «Книга року BBC 2011» – дилогія відомого дитячого письменника, лауреата рейтингу «ЛітАкцент року – 2009» та Національної премії імені Тараса Шевченка (2012) Володимира Рутківського «Сині води». «Таким чином ми підкреслюємо, що дитяча література – це не література невдах, це не література тих, хто не міг написати серйозний роман. Це насправді серйозна література, – наголошує член журі, журналістка й телеведуча Ольга Герасим’юк. – Ми всі починаємо з дитячих книжок. І таким чином ми віддаємо данину ось отакому визначенню дитячої книжки».

Віра Агєєва зауважила, що дуже важливо, аби з маленьким читачем чи читачем-підлітком розмовляли не по-вчительськи, а на рівних. «Наша дитяча література якось вилікувалася від властивого ще радянській традиції дидактизму. Наші письменники значно менше, ніж раніше, повчають дітей, повчають своїх читачів. І це безцінна риса. Дитячі книжки виглядають такими, що написані на рівних», – сказала вона.

Згідно з правилами проведення «Книги року ВВС», книжки на участь у конкурсі представляють видавництва: по три книжки в кожній номінації та по дві нові книжки переможців минулих років. Книжки, представлені на конкурс, мають бути художніми прозовими творами, написаними українською мовою, виданими впродовж останніх 12-ти місяців на момент оголошення старту премії. Довгі списки в кожній із двох номінацій складає редакція «ВВС Україна». Колегія журі обиратиме твори, що ввійдуть до короткого списку, та переможців конкурсу. Конкурс читацьких рецензій стартує після того, як оприлюднено довгий список. Імена переможців оголошують щороку в грудні.

Раніше переможцями премії «Книга року ВВС» були Юрій Винничук (двічі), Володимир Рутківський, Сергій Жадан (двічі), Іздрик, Люко Дашвар та Володимир Діброва «Андріївський узвіз».

До Довгого списку премії Дитяча Книга року ВВС-2015 увійшли 8 видань:

Володимир Арєнєв. Порох із драконових кісток. – Київ: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2015.

Анастасія Альошичева. Поні Фіалка і чарівний колодязь. – Харків: Віват, 2015.

Андрій Бачинський. 140 децибелів тиші. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.

Вдовиченко Галина. 36 і 6 котів. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.

Оксана Лущевська. Мені не потрапити до "Книги рекордів Гіннеса". – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2014.

Дзвінка Матіяш. Марта з вулиці Святого Миколая. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.

Тарас Прохасько, Мар’яна Прохасько. Як зрозуміти козу. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.

Антон Сіяника. Івасик Телесюк. – Київ: Компанія ОСМА, 2015.

Книгою року ВВС-2015 стала збірка оповідань Василя Махна "Дім у Бейтінґ Голлов", а переможцем у номінації "Дитяча книга року ВВС-2015" обрано книгу Андрія Бачинського "140 децибелів тиші".

Говорячи про книгу-переможця в номінації Книга року ВВС-2015, редактор Європейського Хабу Bсесвітньої служби ВВС Артем Лісс зазначив: "Прочитавши "Дім у Бейтінґ Голлов", я із задоволенням поділюся радістю, яку отримав від цього твору. Яскрава і глибока проза Василя Махна заслуговує на те, щоб якомога більше людей познайомилися з нею. Я сподіваюся, що звання переможця Книги року BBC допоможе цій книзі знайти ще більше читачів, і бажаю пану Махну творчої наснаги".

Керуючий директор ЄБРР у країнах Східної Європи і Кавказу Франсіс Маліж прокоментував вибір Дитячої книги року BBC-2015: "140 децибелів тиші" - це книга, у якій на читача чекає цілий вир пригод. Її головні герої - вихованці дитячого будинку для глухих дітей, а динамічний сюжет твору занурює нас у світ цих персонажів - хлопчика і дівчинки. Ми раді підтримати книгу, яка відкриває дитячий розум до сприйняття життя людей, що відрізняються від інших. Ми всі знаємо, наскільки важливим є зміцнення культурного розмаїття у призмі майбутнього".

Премії "Читач року-2015" отримали Євген Іванченко за рецензію на книгу Андрія Любки "Карбід" та Олена Нестеренко за рецензію на книгу Андрія Бачинського "140 децибелів тиші".

Переможці минулих років:

• 2014 - Софія Андрухович "Фелікс Австрія" (Книга року); Катя Штанко "Дракони, вперед!" (Дитяча книга року)
• 2013 – Ярослав Мельник "Далекий простір" (Книга року); Мар’яна і Тарас Прохасько "Хто зробить сніг" (Дитяча книга року)
• 2012 - Юрій Винничук "Танго смерті" (Книга року); Леся Вороніна "Таємне Товариство Боягузів та Брехунів" (Дитяча книга року)
• 2011 - Володимир Рутківський "Cині води"
• 2010 - Сергій Жадан "Ворошиловград"
• 2009 - Іздрик "ТАКЕ"
• 2008 - Люко Дашвар "Молоко з кров’ю"
• 2007 - Володимир Діброва "Андріївський узвіз"
• 2006 - Сергій Жадан "Капітал"
• 2005 - Юрій Винничук "Весняні ігри в осінніх садах".

Цього дня народилися: Г.Гордасевич

31 березня народилася прекрасна українська поетеса, громадський діяч Галина Гордасевич. Частина її життя була пов'язана з Донецьким краєм, вона є співзасновницею Донецького відділення Товариства української мови та Донецького відділення Народного руху України.

Молитва

Ангеле Божий, хоронителю мій! 

Бережи мене і вночі, і вдень, 

Коли сонце пече і коли сніговій,

Від хижих звірів і злих людей.

Ангеле Божий, Хоронителю мій! 

Коли горе чорний день принесе, 

                                   Коли сльози пекучі підступлять до вій, 

                                  Дай мені силу знести усе.

                                                           Ангеле Божий, хоронителю мій! 

                                                           Над Тобою небо ж таке голубе! 

                                                            Коли в серці моїм загніздиться змій, 

                                                            Дай мені силу здолати себе.

***
І все вернеться на круги своя,
І вийде правда, i промовить слово.
Дороги, що ходила ними я,
Постеляться менi пiд ноги знову.

І я знайду тi молодi слiди,
Почую пiсню, що тодi звучала.
З тих чорних днiв неволi i бiди
Поезiї витоки i начала.

Вона пробилась i зiйшла до нас,
Як сонце весняне у далi синiй.
Сильнiше всього в цьому свiтi – час,
Та перед правдою i вiн безсилий!

Сто раз убита, оживе вона,
І гляне в душу, i промовить слово,
Проклятi i забутi iмена
Повернуться й засвiтяться нам знову.

Поезія Г.Гордасевич:
 http://maysterni.com/user.php?id=609&t=1&sf=1

 http://fondhg.io.ua/s202054/galina_gordasevich_sonce_viter_i_jinka

Галина Леонiдiвна Гордасевич народилася 31 березня 1935 року в м. Крем'янцi на Тернопiльщинi в родинi священика Леоніда Гардасевича (1912-1990) та матінки Олени (1912-2000) з родини Хомчуків. Дитинство письменниці минуло на Волині, де вона жила і вчилась у с. Городець, м. Дібровиця, с. Кричільську. По закінченні семирічки в с. Кричільську вступила у 1950 р. навчатися до Острозького педучилища, а наступного 1951 року перевелася до Костопільського педучилища. 

Уперше була заарештована 13 березня 1952 р. ще 16-літньою, вдруге - 20 травня 1952 р. і засуджена Рівненським обласним судом за ст. 54 КК УРСР до 10 років позбавлення волі згідно вироку "... за складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів". На волю вийшла 23.12.1954 р., пробувши в ув'язненні 2 роки 7 місяців 3 дні, реабілітована - 11.05.1992 р. Ув'язнення відбувала у зонах Чернігова, Одеси, Куйбишева (Самари).

За "оргнабором" у 1955 р. приїхала на Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Працювала в м.Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгурка в шахтарському селищі Ханжонкове, друкарем у Донецькій обласній друкарні. Одночасно заочно навчалася в школі робітничої молоді, Донецькому індустріальному інституті, на театральному відділенні Культосвітнього училища, а з 1956 до 1971 р. одержала вищу освіту в Московському літературному інституті ім. Максима Горького. Працювала в Донецькому обласному управлінні по пресі редактором, потім з 1974 р. - сценаристом у Донпобутрекламі. З 1984 р. - на творчій роботі професійного письменника.

Перші публікації в періодиці з'явилися в 1964 р. Член Національної  спілки письменників України з 1984 р. Автор багатьох поетичних збірок та книжок прози, критики і публіцистики, а також кількох сотень публікацій у періодичних виданнях України та за її межами.

У серпні 1989 р. була членом "ініціативної трійки" по створенню Товариства української мови на Донбасі. Як делегат Всеукраїнського установчого з'їзду ТУМ в січні 1990 р. була обрана до Великої Ради. У червні 1990 р. стає членом оргкомітету по створенню Народного Руху України; в серпні 1990 р. - учасник установчої конференції зі створення НРУ в м. Донецьку, де була обрана до обласного Проводу; у вересні 1990 р. - учасник Установчого з'їзду НРУ в м. Києві. У 1991 р. послідовно член оргкомітету зі створення Демократичної  партії України, делегат Установчого з'їзду ДемПУ, де була обрана до Національної Ради. 

Вільно володіла польською, білоруською, російською, чеською, словацькою і болгарською мовами. Добре знала англійську, латинську, італійську та іспанську мови. Активно займалася перекладацькою діяльністю.

Лауреат літературного конкурсу "Шістдесятники" (1996 р.), премій ім. Олександра Білецького в галузі критики, ім. Валерія Марченка в галузі публіцистики (1997 р.).

У 1990 р. переїхала з Донецька на постійне проживання до Львова, де й померла 11 березня 2001 року від інсульту. Похована 13 березня 2001 року на батьківщині в м.Кременці на старовинному Монастирському цвинтарі.

Бібліографія

1. Галина Гордасевич. Веселки на тротуарах. Поезії. - Київ: Радянський письменник, 1966.

2. Галина Гордасевич. Відцвіла шипшина. Повість і оповідання. - Київ: Радянський письменник, 1974.

3. Галина Гордасевич. Наречена сонця. Поезії. - Донецьк: Донбас, 1976.

4. Галина Гордасевич. Високе полум’я дня. Поезії. - Київ: Радянський письменник, 1980.

5. Галина Гордасевич. Твій тихий дім. Повість і оповідання. - Донецьк: Донбас, 1980.

6. Галина Гордасевич. Двадцять років і один день. Повісті. - Київ: Радянський письменник, 1984.

7. Галина Гордасевич. Двадцять років і один день. Повісті. Видання перероблене і доповнене. - Донецьк: Донбас, 1985.

8. Галина Гордасевич. Слід зірниці. Поезії. - Київ: Радянський письменник, 1986.

9. Галина Гордасевич. Письма к другу. Публицистические эссе. - Донецьк: Донбас, 1986.

10. Галина Гордасевич. Силуети поетес. Літературні портрети. Київ, «Радянський письменник», 1989.

11. Галина Гордасевич. Прекрасні імена жіночі. Повісті. - Донецьк: Донбас, 1990.

12. Галина Гордасевич. Казка про хлопчика Ромчика і трьох чарівних коників. - Дубно: Наш край, 1991.

13. Галина Гордасевич. Яничарська балада. Поезія. - Дубно: Наш край, 1993.

14. Галина Гордасевич. З сімейного альбому. Есе. - Дубно: Наш край, 1993.

15. Галина Гордасевич. Казка про Сонце і його синів-променів. - Львів: Каменяр, 1996.

16. Галина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф. Документальна розвідка. - Київ: Бібліотека українця, 1999.

17. Галина Гордасевич. Вибране сином. Поезії. - Львів: Сполом, 1999.

18. Галина Гордасевич. Рядок з літопису. Поезії. - Львів: Сполом, 2000.

19. Галина Гордасевич. Ера України. Поезії. - Львів: Сполом, 2000.

20. Галина Гордасевич. І сказав Ісус. Поезії. - Львів: Сполом, 2000.

21. Галина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф. Документальна розвідка. Друге видання, доповнене. - Львів: Сполом, 2000.

22. Галина Гордасевич. Лілії для Юлії. Поезії. - Львів: Сполом, 2001.

23. Галина Гордасевич. Ішла весна по місту. Поезії. - Львів: Піраміда, 2001.

24. Галина Гордасевич. Над озером холодної води. Поезії. - Львів: Піраміда, 2001.

25. Галина Гордасевич. Сонце, вітер і жінка. Поезії. - Львів: Піраміда, 2001.

26. Галина Гордасевич. Станція Ворожба. Поезії. - Львів: Піраміда, 2001.

27. Галина Гордасевич. Соло для дівочого голосу. Автобіографічний роман. - Львів: Добра справа, 2001.

28. Галина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф. Документальна розвідка. Третє видання, доопрацьоване. - Львів: Піраміда, 2002.

29. Галина Гордасевич. Нескорена Берегиня. Документальний мартиролог про 115 жінок-політв’язнів. - Львів: Піраміда, 2002.

30. Галина Гордасевич. Як стати доброю господинею.  - Львів: Каменяр, 2004.

Джерела: http://fondhg.io.ua/s201636/biografiya_galina_leonidivna_gordasevich

http://archive.khpg.org/index.php?id=1116609442

Фото з архіву письменниці: http://fondhg.io.ua/album522012