Вітаю!

Друзі - це одна душа, яка живе у двох тілах.

Арістотель

Нещасні не мають друзів.

Джон Драйден

Сьогодні Міжнародний день друзів. Бажаю вам, друзі, бути щасливими!

Нелегко бути добрим другом,

Це як талант і як судьба.

Рідніше кровних – браття духом,

Хто їх розлучить? Смерть хіба!

А втім, – це істина затерта,

Завчасно вживана, мабуть…

Суть дружби є самопожертва,

Тому нелегко другом буть.

Анатолій Костецький

Мовні цікавинки: Роль мови

Питання доцільності вивчення рідної мови - одне з найважливіших для кожної людини. Залежно від відповіді на нього і відбуватиметься розвиток особистості, адже мова - не лише засіб спілкування, її роль у нашому житті й історії загалом - виняткова. 

За допомогою мови людина долучається до національної культури. І справа тут не тільки в тому, що народні звичаї, знання передаються від покоління до покоління під час спілкування. Мова, її фонетичний склад, лексика, фразеологія, навіть граматичні правила, конденсує в собі національні традиції, характер. Тож глибоко сприйняти культуру свого народу без допомоги рідної мови просто неможливо. Учені давно довели, що оперування нерідною мовою гальмує процес пізнання, уповільнює мислення, збіднює мислетворення, а також ускладнює прояв емоцій і почуттів. Усе це негативно впливає на розвиток особистості, перешкоджає повному розкриттю її індивідуальних якостей. Цікавий факт: переважна більшість видатних учених і митців формувалася в органічному національному мовному середовищі.

Тож вивчати чи не вивчати, спілкуватися чи не спілкуватися рідною мовою - питання зовсім не філософське і, тим паче, не політичне. Практична доцільність життя в системі рідної мови і національних координат, по-моєму, визначається відповіддю на запитання, чи хочемо ми й надалі обкрадати себе і власних дітей. Але вирішувати, звичайно, вам 

А надодачу цікавий фільм про вплив мови на людину - дослідницький проект "Код нації" каналу "Україна":

Краєзнавство: Історія Донеччини

Короткий нарис

 з історії заселення Донецького краю

Частина 15

м.Єнакієве. Петровські заводи 

У ХХ століття Донбас увійшов як великий промисловий центр зі своєю, особливою, географією. Тут заводи й копальні, що біля них оселялися робітники, не концентрувалися в одному місці, а були розкидані на величезній території. Вони з’єднувалися мережею грунтових і залізничних доріг, навколо яких теж формувалися робітничі поселення. Наприклад, біля станції Єнакієве виник цілий ряд селищ, які разом утворили «багатолюдне промислове містечко з населенням не менше 15 тис. осіб». Таким чином, напередодні Першої світової війни поруч із такими давніми промисловими центрами, як Бахмут, Слов’янськ і Маріуполь, виникають нові: Юзівка, Горлівка, Макіївка, Єнакієве, Костянтинівка, Краматорськ, Дружківка, Лисичанськ, Щербинівка та інші. Однак більшу частину донецьких земель складали сільськогосподарські угіддя. Згідно з переписом населення 1 січня 1915 року, Бахмутський і Маріупольський повіти (560,4 тис. і 386,7 тис. осіб відповідно) були найбільш заселеними у Катеринославській губернії: у них мешкало більше чверті її населення. 

Українська РСР у 1927 році

Нове століття принесло кардинальні зміни в долі України, а з нею – і Донецького краю. Після кривавих революційних подій 1917 р. і громадянської війни наприкінці грудня 1922 року Україна ввійшла до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, за нею були закріплені всі історичні землі, крім Закарпаття (входило до складу Чехословаччини), Галичини та Волині (Польща) і Буковини (Румунія). Таким чином, Слобожанщина, Придінців’я та Приазов’я нарешті офіційно стали українськими. Правда, відбулося це не без нових територіальних «експериментів»: 1918 року була штучно утворена Донецько-Криворізька Радянська Республіка (із центром у м.Харків; проіснувала трохи більше місяця), з 1919 до 1925 року Донецька губернія (з центром у м.Луганське, згодом – у Бахмуті). Протягом 20 – 30-х рр. відбулося кілька адміністративних реформ, нарешті, 1938 року в Україні було сформовано 15 областей, у тому числі Сталінська (з 1961р. – знову Донецька) та Ворошиловградська (Луганська), і 12 національних районів (де компактно мешкали представники певної нації).

Унаслідок воєн, голодоморів 1921 – 1922 і 1932 – 1934 рр., примусового виселення в 30-х рр. (під час колективізації та пов’язаного з нею «розкуркулення») українських заможних селян кількість населення України і Донбасу зокрема постійно коливалася, знижуючись у вказані періоди та збільшуючись у більш сприятливий час. На це впливало також переселення сюди селян з різних регіонів України й інших радянських республік, що продовжувалося своєрідними хвилями у 30-х і 50 – 60-х рр. Доктор історичних наук Володимир Сергійчук стверджує, що починаючи з кінця 20-х років "хмари вербувальників розлітаються по всіх регіонах Росії й Білорусі з метою набрати побільше робочої сили насамперед для Донбасу, хоча чимало необхідних спеціалістів є і в українських селах. Скажімо, заступник завідувача відділу ринку праці Наркомату праці УСРР Полтавченко 1 липня 1927 року не підписав посвідчення про набір вербувальником Луганської біржі праці І. Я. Раконіним 300 мулярів, 200 теслярів і 150 каменоломів у Брянській і Орловській губерніях, зазначивши, що цей контингент можна набрати в Гніванському районі Вінницького округу". І перепис населення 1926 року засвідчив, що в Донецькій області українці становили 59,3 % (у всій республіці - 80 %).

Однак розвиток регіону був нестримним: розвивалися старі заводи та шахти, створювалися нові підприємства, будувалися помешкання для робітників і культурні центри, розвивалася освіта (у 20 – 30-х рр. влада активно й досить успішно боролася з неграмотністю населення, а разом з освітою стрімко зростав і загальнокультурний рівень мешканців), медичне обслуговування, сфера обслуговування строкатого в етнічному сенсі краю:

Національний склад областей УРСР (перепис 1939 року)
	Населення	Українці	Росіяни	Євреї	Поляки	Німці	Білоруси	Молдавани	Болгари	Греки
Ворошиловградська область	1841,585	63,3%	32,5%	1,1%	0,4%	1,0%	0,5%	0,1%		0,1%
Сталінська область	3099,810	59,4%	31,3%	2,1%	0,3%	1,5%	1,0%	0,2%	0,1%	3,1%
Українська РСР	30946,218	76,5%	13,5%	5,0%	1,2%	1,3%	0,5%	0,7%	0,3%	0,3%

Дані перепису 1939 р. за областями:1. Харківська область,
2. Ворошиловградська область, 3. Сталінська область,
4. Дніпропетровська область, 5. Запорізька область,
6. Миколаївська область, 7. Одеська область,
8.Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка
Праворуч карти – діаграма з даними по Південному Сходу загалом:
синім позначено кількість українців, червоним - росіян,
зеленим - інші національності.

Дані цього перепису багатьма істориками вважаються сфальсифікованими. Вони справді відрізняються від перепису 1937 року й не дають можливості встановити причини суттєвих змін в етнічному, соціальному складі населення, відстежити міграційні процеси, оскільки із запитальників були вилучені «незручні» запитання. 

У радянський час, крім короткого періоду українізації у 20-х рр., продовжувалася тенденція до етнічної асиміляції (здебільшого – русифікації) українців (переважно в Донецько-Придніпровському та Південному регіонах). Так, переписи 1959 і 1989 років засвідчують зменшення відсотка україномовного населення з 71,8 % до 63,9 %. За переписом 2001 року, у Донецькій та Луганській областях українці становлять 56 – 58 % населення. Вони переважають у більшості районів і міст, за винятком Донецька (46,7%), Єнакієва (45,3%), Макіївки (45,0%), Алчевська та деяких інших міст, а також південно-східних районів Луганщини — Станично-Луганського, Краснодонського, Свердловського.

Проте які б історичні завірюхи й надалі не накривали Донецький край – вони не зруйнують його краси, не зменшать сили. А висновки щодо того, «чиї сини, яких батьків» мешкають на цій чудовій українській землі, робіть самі!

Місяцелік: Червень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Iванiв день (6 червня). Церква вшановує пам'ять преподобного Іоанна Стовпника. Із цього дня, як уважали в народі, починалося справжнє літо.

У цей день варили мед із трояндових пелюсток, ушановували шипшину, яку називали на Русі свобориним деревом. Казали: "Шипшина цвіте - рум'янець року веде". У наших предків вона була символом молодості, краси і любові. Існувала легенда про її походження: красива молода козачка полюбила хлопця, але станичний отаман спокусився її красою, викрав дівчину, а її нареченого відправив на війну. Полонянці вдалося втекти в ліс, там вона позбавила себе життя, а на її могилі виріс кущ із ніжно-рожевими запашними квітами. Одного разу отаман побачив цей кущ і вирішив відламати гілку з прекрасними квітами, але вона негайно покрилася гострими шипами й обдерла руку ворога в кров. На Русі було прийнято приходити до куща шипшини, щоб позбутися смутку, заспокоїти душу. А коли шипшина тільки-но розквітала, бабусі сідали під нею з онуками і розповідали їм казки. Вважалося, що це допоможе дітям позбутися страхів. Цінувалися в народі й цілющі властивості шипшини. Пелюстками лікували рани, за допомогою меду, звареного на квітах, чистили кров, лікували відваром простуду. 

Цього дня починалися так звані літні, або зелені Святки. Було прийнято прикрашати будинки рослинністю, завивати на березах вінки. Спостерігали за прикметами: якщо в цей час іде дощ, то буде багато грибів.

Iвана Предтечi. День медяних рос (7 червня). Роса завжди вважалася прообразом “живої води”, її часто використовували в медицинi, алiхiмiчних дослiдах, у косметологiї. Росою з похучих квiтiв умиваються для збереження краси.

У народi цей день називають Iваном Головатим, бо встановлене воно було на честь третього знайдення голови Іоанна Предтечі. За церковною легендою, після знищення могили Іоанна голову його зберегла одна благочестива християнка. Голову поховали в Едесі, а потім у Команах. За плином часу місце поховання було забуте. Близько 850 р. голову віднайшли.

Вважали, якщо посадити капусту на Iвана Головатого, то виросте великою, як голова.

Пiсля Iвана не треба  жупана.

Коли до Iвана буде з ложку, то буде i в ложку.

Олени, Карпа й Алфея  (8 червня). Свято від імені апостолів із сімдесяти. Карп дружив із апостолом Павлом, був єпископом у Фракії. Алфей був чоловіком сестри Матері Ісуса Христа.

Федори (9 червня). За те, що Федора не відступилася від християнської віри, суддя Олександрії відправив її в будинок розпусти. Біля нього зібралося багато юнаків, які вирішували, кому першому ввійти до дівчини. Від безчестя Федору врятував воїн Дидим, який запропонував їй перевдягтися в його одяг і втекти з будинку. Згодом їх схопили і відтяли голови. Сталося це в 304 р. 

Здавна існує звичай: цього дня не метуть із хати смiття.

Вознесіння Господнє. Це релігійне свято не тримається дати і відзначається у четвер на сороковий день після Великодня. Воно пов'язане з легендою про те, що після свого воскресіння Ісус Христос ще 40 днів являвся апостолам, навчав їх, а потім вознісся з гори Єлеонської, обіцяючи повернутися - так народився міф про друге пришестя Христа на Землю. У деяких регіонах України цього дня знову пекли паски та фарбували яйця.

У народі помітили, що на Вознесіння солов'ї співають дзвінкіше колишнього.

Микити, Олексiя та Євтихiя (10 червня). Сповідник Микита був єпископом міста Халкідона у Малій Азії. Жив у IX ст. Вважається охоронцем гусей, тому цей день ще називали Микити-гусятника.

Якщо тихий день, то чекають доброго врожаю.

Феодосiї  Колосяницi (11 червня). Починають уже колоситися зерновi. Тому існував прадавній звичай виходити в поля, качатися у житах, примовляючи: "Рости-рости, трава, до лісу, а жито - до клуні".

Ходить Федося й дивиться на колосся.

Прийшла Федосiя й дивиться, хто як сiяв.

Iсакiя, Зміїне свято (12 червня) Змiїнi весiлля. Не можна ходити цього дня у лiс, бо за повір'ями, цього дня збираються змії та йдуть поїздом на своє весілля. Знахарки шукали зміїну шкіру, щоб прикладали її до очей у випадку хвороби. Линовище гадюки носили на шиї від лихоманки. А для лікування від зміїних укусів застосовувалися різні трави. Наприклад, поширеними були переконання, що змії бояться ясеня та папороті.

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")

Для гарного настрою: ILLARIA "Цвіте терен"

Сьогодні хочу познайомити вас із українською співачкою, композитором та поетесою, солісткою власного музичного проекту ILLARIA. Виконавиця співає як народні пісні (у власній обробці), так і оригінальні твори.

Народні пісні "Цвіте терен"

"Кам'яна гора"

"Вербовая дощечка"

Сольний концерт "Україна. Нове дихання" (09.04.2014)

Унікальна Україна: Краєвиди на фото "Buzzfeed"

Один із найпопулярніших американських розважальних ресурсів Buzzfeed опублікував добірку світлин, які переконливо доводять, що Україна - прекрасна країна. Ми з вами, звичайно, і так знали про це  Але приємно ще раз помилуватися Батьківщиною, цікаво поглянути на неї чужими очима і вкотре переконатися: вона дивовижна! 

Більше про це: http://changeua.com/buzzfeed-pokazal-pochemu-ukraina-neimoverno-krasivaya-strana/

Цього дня народилися: І.Сошенко

Народився Іван Максимович СОШЕНКО (2 червня 1807, Богуслав — 19 липня 1876, Корсунь) — український маляр і педагог. Один із найближчих друзів Тараса Шевченка, брав активну участь у його визволенні з кріпацтва. 

Тринадцятирічним Іван потрапив у Вільшану до відомого ікономаляра Степана Превлоцького, що погодився взяти Сошенка на безплатне утримання. У 1823 році Сошенко починає працювати самостійно й мав перше вдале замовлення від мліївської церкви, яке допомогло набути репутацію вмілого іконописця в цілій окрузі. Також він малював картини для Матусівського й Лебединського монастирів. В 1832–1838 роках навчався у Петербурзькій академії мистецтв. Під час навчання Сошенко створює ряд жанрових та історичних полотен, портретів, пейзажів, займається монументальними стінописом, копіюванням класичного малярства. Після закінчення академії отримав атестат, що засвідчив звання вільного некласного художника. З 1839 — викладач малювання у Ніжинській, Немирівській (з 1846) і з 1856 київських гімназіях. 

Із збережених творів Сошенка відомі: «Портрет бабусі Чалого», «Жіночий портрет», «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі» (1857); пейзажі; ікони.

Продаж сіна на Дніпрі

Офіційна інформація: Рейтинг вишів 2016

Рейтинг вишів ТОП-200 Україна 2016 року

Нинішнього року рейтинг «Топ-200 Україна» відзначає свій перший ювілей — він виходить вдесяте. Стартувавши у 2006 році проект «Топ-200 Україна» став першим і залишається на сьогодні єдиним акредитованим Міжнародною Експертною Групою по Ранжуванню (IREG) академічним рейтингом в Україні, відмінною рисою якого є спроба порівняти між собою університети різних типів на основі застосування до них універсальної системи критеріїв.

В 2016 році одноосібним лідером рейтингу «ТОП-200 України» став Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», що з суттєвим відривом від інших ВНЗУкраїни вийшов вперед за критерієм «Інноваційна діяльність університетів». За словами керівника проекту «ТОП 200 Україна» Олесі Линовицької, протягом останнього року в інноваційній екосистемі КПІ «Sikorsky Challenge» було створено понад 40 стартапів, 29 з них отримали інвестиції від приватних венчурних фондів і високотехнологічних компаній загальним обсягом 573 млн грн.

Друге місце у рейтингу посів Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Олеся Линовицька зазначає, що команда «ТОП-200 України» не змогла отримати дані про інвестування його стартапів приватними венчурними фондами чи високотехнологічними компаніями, але Університет Шевченка має найбільше бюджетне фінансування науки — близько 85 млн грн, його випускники широко затребувані органами державної влади, університет входить до 500 кращих ВНЗ світу за рейтингом QS і має найвищий рейтинг вScopus серед університетів України.

Третє і четверте місця посіли харківські ВНЗ, відповідно Національний університет ім. В.Н. Каразіна та Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут». На п’яте місце вийшов Національний університет «Львівська політехніка».

Донецькі виші (ДонНТУ та ДонНУ) посіли 23 і 32 місця відповідно.

Методологія рейтингу «ТОП-200 України» з урахуванням складової «Інноваційна діяльність університетів» викладена на сайті центру «ЄвроОсвіта». На основі використання цієї методології, даних університетів та експертних оцінок командою «ТОП-200 України» було виведено рейтинг двохсот кращих університетів України в 2015/2016 році.

Докладніше: http://osvita.ua/vnz/rating/51454/

Місяцелік: Літо

Мойсей Гантман. Літо. 1972

Красне літечко прийшло!

Вітаю, друзі, із початком чудової пори - літа! Для наших предків це був час активної сільськогосподарчої праці, адже необхідно було виплекати й зібрати врожай, що годуватиме взимку. Мабуть, тому із літом пов'язано так багато народних прислів'їв, приказок, прикмет.

Л  I  Т О

Літо пролежиш – зимою з торбою побіжиш.

Літній день рік годує.

Літо бурхливе – зима з заметілями.

Літо дощове – зима сніжна, морозна.

Літо сухе, жарке – зима малосніжна, морозна.

Врожайне літо передвіщає холодну зиму.

Хлiбород – до суворої зими.

Яке літо – таке й сіно.

Сире літо і тепла осінь  - до довгої зими.

Не моли лiта довгого, моли теплого.

Якщо влітку ніччю не буде роси, удень буде дощ.

Якщо при ясній погоді літом віддалені предмети не ясні, як в тумані, – буде дощ.

Якщо здалеку видимі предмети здаються незвичайно великими, можна чекати північного вітру і дощу.

Якщо повітря над лісом посиніє – буде тепло.

Якщо літом півень заспiвав  раніш дев'яти годин вечора - до дощу.

Петро Сипняк. Запах літа. 

Журавель (на колодязі) скрипить – до зміни погоди.

Вітряки (вітряні млини) скриплять – буде буря.

Якщо голос дзвенить – буде ясно.

Якщо дзенькіт дзвону виразно лунає, буде ясно, глухо лунає – дощ.

Граки літом пасуться на траві – скоро буде дощ.

Перший туман лiта – вірна грибна прикмета.

Якщо літом зовсім павуків непомітно – неминучо буде дощ.

Якщо павуків видно багато – треба чекати гарної погоди.

Ворони часто кричать – до дощу або буйної погоди.

Якщо мурахи влітку наносять великі мурашинi купи, то очікуй ранньої і холодної зими.

Якщо польові миші літом наносять у свої нори багато хліба, то можна очікувати холодної і тривалої зими.

Поради психолога: Щасливе дитинство

Залиште дітям дитинство!

Сьогодні, у Всесвітній день батьків і Міжнародний день захисту дітей, пропоную спробувати подивитися на світ очима дітей, згадати власне дитинство, поміркувати про те, що робить щасливими дітей і їхніх батьків. І не чекайте якихось суворих педагогічних порад, що розв'яжуть проблеми в стосунках між поколіннями чи зроблять вашу родину щасливою. Принаймні від мене. Доведеться самотужки винаходити панацею.

Я лише можу поділитися кількома гіпотезами, що виникли у мене під час роботи в школі:

- діти приходять у цей світ, аби змінити дорослих, у першу чергу батьків, на краще, а не вчитися у них (навчання, тим паче шкільне, - це побічний продукт людської еволюції );

- щасливими дітей роблять підтримка, увага батьків, а ще цікаве, сповнене різноманітних вражень і переживань дитинство;

- роблячи своїх дітей щасливими, ми самі стаємо щасливими.

А що ви, друзі, думаєте з цього приводу? Поділіться, будь ласка, своїми думками в коментарях.

А ще про маленькі складові щасливого дитинства йдеться в чудовій статті: http://childdevelop.com.ua/articles/develop/1616/