Мовні цікавинки: Чорнобривці

ЧОРНОБРИВЦЕВА ОСІНЬ

Рання вереснева осінь така романтична і водночас ностальгічно-філософська…

А ще вона неймовірно пахне чорнобривцями. Їхній духмяний насичений запах асоціюється з рідною домівкою, мамою, Україною. Ці квіти, хоч і прибули до нас 400 років тому з Мексики, стали символом нашої рідної землі.

Пам’ятаєте: 

Чорнобривцiв насiяла мати 

У моїм свiтанковiм краю 

Та й навчила веснянки спiвати, 

Про надiю квiтучу свою...

Про ці квіти складають не лише пісні, а й легенди, вірші:

Поспішаю... Та все ж зупиняюся...

Неповторна картина оця:

Пломеніють на клумбі, згораючи,

Чорнобривців гарячі серця.

Заплету я багрянець у косу,

Ніби сонця жаринку ясну.

Чорнобривці, ви, кольору осені,

Мабуть, мрієте про весну?

(Лариса Пасько)

А клумби з ними просто випромінюють сонячне світло.

Я.М.Ліварюк. Чорнобривці

Слово "чорнобривці" в українській мові багатозначне:

ЧОРНОБРИ́ВЕЦЬ 1, вця, ч. Той, хто має чорні брови. Чорнобривець іде. На добридень дає.— Здоров, здоров, козаченьку, Здоров, серце моє (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 152); Наїхали старости Й молодик за ними: Вони собі пішли в хату З батьком розмовляти; А я в його, молодого, В того чорнобривця, Беру коня, та й нічого — Веду до криниці (Шевч., II, 1963, 382); // нар.-поет. Уживається як прикладка до слова хлопець. Ганя сиділа коло молодого..З її лиця ще не сплили ті рум’янці, що виступили при однім слові хлопця-чорнобривця: — Чи будеш ти, мила, навіки моєю? (Н.-Лев., І, 1956, 136).

Марфа Тимченко. Чорнобривці

ЧОРНОБРИ́ВЕЦЬ 2, вця, ч. Однорічна трав’яниста декоративна рослина родини складноцвітих із запашними квітками жовтого кольору. Невеличкі хатки кругом дворища, наче гриби.., коло їх високі рожі, жовтогарячі чорнобривці, пахуча м’ята, м’ятий любисток, зелений барвінок (Мирний, IV, 1955, 205); На руках у неї палахкотить оберемок живих квітів, цілий сніп рясно зрошених росою її чорнобривців та петуній, гвоздик та царських борідок (Гончар, Тронка, 1963, 313); *У порівн. З-за густих верб по воді вилинув човник, а на човнику сидів Улас, чорнявий та гарний, як чорнобривець(Н.-Лев., III, 1956, 330).

ЧОРНОБРИ́ВЕЦЬ 3, вця, ч. (перев. мн. чорнобри́вці, ів), діал. Чобіт, що має кольорову халяву і чорний передок. Часто у жіночих чобітках чорна шкіра комбінується з жовтою; з цього виду взуття, наявного у музеї, дуже цікаві буковинські чорнобривці (Нар. тв. та етн., 1, 1970, 35).

Джерело: Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 356 - 357.

А ще - це рід народної вишивки (Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 643).

Здавна чорнобривці використовували в ритуалах місцевих індіанських племен, а також для позбавлення від різних хвороб. В Європу вони потрапили в 16 столітті. Латинським іменем своїм - Tagetes - квіти чорнобривці зобов'язані Карлу Ліннею, що назвав їх на честь Тагеса, етруського напівбога, онука Юпітера, що прославився своїм даром провидця і красою. 

Щодо української назви (а їх у нас ще називають "оксамитець", "повняки") є чимало легенд. Але одне беззаперечне – ці квіти мали якесь безпосереднє відношення до чорнобривих, тож і стали чорнобривцями. Можливо, їх дарували чорнобривим, можливо, навпаки, чорнобриві дарували ці квіти комусь, словом, могло бути як завгодно. Результат один – є квіти, і вони чорнобривці. 

Сьогодні чорнобривці налічують близько 40 видів і культивуються у багатьох країнах світу. 

Квіти ростуть скрізь по світу: в Америці й Мексиці вони досі зустрічаються в дикорослому вигляді, в Китаї — це «квітка десяти тисяч років», там їх вважають символом довголіття, у Великобританії їх називають «золотом Мері», в Німеччині вони отримали назву «студентські квіти».

Тож знайдіть хвильку, щоб зупинитись та помилуватись надзвичайною природною красою, яку випромінюють чорнобривці. А з ними – й ранньою осінню, яка ще трошки – і закидає землю своїми золотими шатами… Життя насправді таке прекрасне!

Джерела: Словоопис

Vesnanykvity

Раджу прочитати: "Житковські богині" К.Тучкової

Сьогодні раджу вам, друзі, книгу сучасної чеської письменниці  Катержини Тучкової "Житковські богині" (2012). І хоч розповідається в ній про традицію чеського знахарства - боговання, роман цікавий і нам, бо доля житковських відунок (богинь) за всіх часів була такою ж трагічною, як і доля їхніх сестер з України. 

І обов'язково читайте! Адже

Читання книжок пов'язане із продовженням життя - стверджують науковці Єльського університету

Хочете жити довго – читайте книжки, пропонує The New York Times. 

Для дослідження науковці одного із найпрестижніших американських вишів використали дані опитувань 3635 людей старших 50 років.

Саме спостереження за учасниками відбувалося протягом 12 років.

Вони брали участь у великому дослідженні щодо тривалості життя, однак в анкетуванні були вужчі питання саме стосовно читання.

Вибірку опитаних учені розділили на 3 групи: тих, хто не читає взагалі, хто читає до 3,5 годин на тиждень, а також тих, хто сидить за книжками більше, ніж 3,5 години на тиждень.

Дослідники спробували створити портрет людини, яка найбільше читає. За результатами опитування виявилося, що це, як правило, жінка з вищою освітою та рівнем доходів вище середнього. 

Окрім цих факторів, науковці зважали на вік, расу, оцінку стану здоров'я, сімейний стан.

У людей, які читали хоча б 3,5 години на тиждень, за результатами спостереження, було на 17% менше шансів померти протягом 12 років дослідження.

Ті ж, хто читав більше 3,5 годин мав меншу ймовірність на 23%.

Любителі читання жили в середньому майже на 2 роки довше, ніж ті, хто взагалі не тримав книжок у руках.

"Люди, які витрачають хоча б півгодини на день для книг, за результатами нашого спостереження мали значну перевагу тривалішого життя порівняно з тими, хто взагалі вважає читання марною справою", – розповіла координаторка дослідження, професорка Єльського університету Бекка Р. Леві.

"На фінальні показники також впливали рівень достатку, освіта, пізнавальні здатності людини та багато інших супутніх факторів", – зауважила дослідниця. 

Схожу ситуацію науковці описали й для тих, хто більше любить газети, ніж великі видання. Але відсоткові співвідношення були менші.

Джерело: http://life.pravda.com.ua/society/2016/08/4/216104/

Цього дня народилися: О.Мурашко

Будьте в мистецтві як діти - щирими та безпосередніми.

О.Мурашко

Сьогодні народився Олександр Олександрович МУРАШКО (7 вересня (26 серпня за ст.ст.) 1875, Київ — 14 червня 1919, Київ) — відомий український живописець, педагог і громадський діяч. Майстер портрета та картин побутового жанру в стилі модерн, художник з європейською популярністю. Учень Іллі Рєпіна. Племінник художника і педагога Миколи Мурашка. Один із засновників і професор Української академії мистецтв.

О.Мурашко. Зима. 1905. Селянська родина. 1914

Похорон кошового. 1900

Вивчаємо українську мову: Відеоблог О.Авраменка

Вивчати мову не лише просто та приємно, це можна робити ще й швидко  - разом із мовознавцем Олександром Авраменком,

Краєзнавство: Історія Донецька

Так починався Донецьк

Краєзнавчий нарис

Частина 1

Vkrania que terra Cosaccorvm... (Україна - територія козаків). 1716 рік.
Мапа Йогана Баптисто Гоманна, Нюрнберг 1716 рік.
Поряд з назвою UKRANIE позначена як RUSSIA RUBRA.
На картуші зображена фігура, що сидить, - Іван Мазепа.

Поява постійних мешканців у верхів’ях Кальміуса пов’язана з освоєнням запорізькими козаками у кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. Кальміуського водного шляху з Дніпра до Азовського моря та створенням пізніше (ХVІІІ ст.) Кальміуської паланки, територія якої сягала від верхів’їв р.Вовчої до Приазовського узбережжя, де в гирлі Кальміусу знаходилася запорізька фортеця Домаха. Уже в ХVІІ ст. тут існувало 60 укріплених хуторів-зимівників, які розташовувалися вздовж річок Кальміус, Торець, Вовча та ін., охороняючи шлях із Запоріжжя на Дон та «Солоний шлях», що поєднував Азовське море із Запорізькою Січчю. Їхні господарі випасали скот, займалися землеробством, обов’язково тримали вулики.

Вольності Війська Запорізького, XVIII сторіччя. 

Угорі - Гетьманщина і Слобожанщина, унизу - Кримський Юрт, 

ліворуч - Османська імперія.

Кольоровими цятками позначено розташування сучасних міст. 

Зелена - Миколаїв, синя - Херсон, червона - Дніпропетровськ, 

жовта - Донецьк.

Герб роду Шидловських

У ХVІІІ ст. Лівобережна Україна поступово була загарбана Російською імперією, на козацьких землях було створено Новоросійську губернію з центром у Кременчуці (1764 - 1783 рр.; 1796 - 1802 рр. з центром у Катеринославі-Новоросійську). А самі козаки змушені були стати на службу московським царям. Нерідко запорожці, не бажаючи служити царському уряду, записувалися за поміщиками, які надавали їм пільги для створення господарств не менше, ніж на 10 років (ці пільги були вимушеним кроком: якщо землі не освоювалися протягом трьох років, господар обкладався подвійним податком або землі поверталися до державної казни). Таку угоду в кінці ХVІІІ ст. з поміщиком Є.С.Шидловським уклали запорожці, що оселилися на його землях у верхів’ях Кальміусу та заснували дві слободи – Олександрівку (на честь сина власника землі) та Крутоярівку (Крутий Яр, за деякими джерелами – Євдокимівка; нині – північно-східна частина Київського та Ворошиловський райони м.Донецька). Ці землі в 1779 р. Катерина ІІ подарувала поручику (нащадку ізюмського полковника Федора Володимировича Шилова) Євдокиму Степановичу Шидловському (1745 - 1808) під «рангову дачу». 

Печатка бригадира
 Ф.В.Шидловського (Шилова)

Згідно з ревізією 1782 р., у цих слободах мешкало 142 чоловіки та 83 жінки, а вже 1859 – 1091 особа. Перша писемна згадка про поселення на території Донецька стосується саме Олександрівки. Про її заснування пише у 1779 році Феодосій Макар’євський у «Матеріалах для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії». 

У кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. поруч сформувалися також село Авдотьїне (утворилося на місці зимівника Мандрикіне (Притулок), заснованого 1765 року Давидом Мандрикою), слобода Григор’ївка (Георгіївка або Олександрово-Григор’ївка, названа на честь одного з Рутченків; тепер частина Ленінського району та Рутченкове; заснована в 1803 – 1810 рр., хоча під ім’ям Гуляй-поле зустрічається з кінця ХVІІІ ст.), хутір Овечий, села Олексіївка (заснована в 1803 – 1810 рр.; нині – частина Калінінського та Будьоннівського районів), Любимівка (Закоп чи Окоп), Катеринівка (нині – частини Ленінського району), Семенівка (заснована в 50-ті рр. ХІХ ст.), Миколаївка, Пастухівка та ін. Поблизу Олександрівки, Олексіївки, Катеринівки, Любимівки, Григор’ївки діяли невеличкі шахти – «дудки», створені місцевими селянами. У другій чверті ХІХ ст. по вододілу Бахмутка (річка, на якій згодом було створено каскад центральних ставків) – Дурна Балка (нині – знаходиться на території заводу «Гормаш» і далі майже до військового училища) створюються поміщицькі економії Карпова – Петрівка (за деякими джерелами – Карпівка; сьогодні Петровський район), Смолянінова (Смоляніновка; нині – Куйбишевський район), Ларіної (Ларінка; Ленінський район), Нестерова – Нестерівка (Куйбишевський та Ленінський райони м.Донецька).

Карта 1919 р.

Тоді ж землевласником Рутченко та поміщиком Карповим створюються глибокоземні копальні: Рутченківські (Кіровський район) і Карпівські (Петровський район). Найбільшим землевласником тут була княгиня Лівен, на землях якої збудували згодом Юзівський металургійний завод та заклали шахти.

Місяцелік: Вересень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Луппи (5 вересня). Мученик Лупп жив наприкінці ІІІ - на початку ІV ст., був слугою священномученика Димитрія Солунського.

На Гуцульщинi  в цей день  вiдзначали “свято вовкiв”. Окрiм доїння овець та корiв, iнших робiт, пов’язаних  із тваринництвом, газди намагалися не виконувати.

Із цього часу починає облiтати листя з осик.

Якщо падолист лягає “горiлиць” – на холодну зиму, а “долiлиць” – зима буде теплою.

Пiзнiй падолист – зима буде теплою.

Євтихiя (6 вересня). 

Дощовий день – погожа осiнь i щедрий урожай наступного року.

Днина повинна бути тихою, безвiтряною, бо iнакше лляне сiм’я осиплеться.

Тита та Варфоломiя (7 вересня). Закiнчується пора бiлих грибiв і починається ранній посів озимини.

Прийшов Варфоломiй – жито на зиму сiй.

Тит останнiй гриб ростить.

Суша на Варфоломiя - гострої зими є надiя.

Наталiї  Овсяницi, осiннього Петра i Павла-розбiйника (8 вересня). Цього дня косили  ячмiнь.

Анфiси, день  двох Пiменiв (9 вересня). “Двоє Пiменiв з Анфiсою об руку стоять, до Сави Скирдника назустрiч вийшли”, - говорять про цей день у народi.

Збирали для лiкування голови траву, яка мала назву берiзки.

Павла, Ганни, Сави, Мусiя (10 вересня). Закiнчують збирати коноплi, перевозити снопи до клунь.  Починається дубовий падолист. Якщо ж листя міцно тримається, то зима буде лютою.

Люди славили врожай, починалися веселi ярмарки.

Також 10 вересня вiдзначається Свято Преподобних отцiв Києво-Печерських.                                                       

Усiкновення глави Iоанна Хрестителя – Головосiки (11 вересня). У цей день ушановують пророка й предтечу Господнього Iоанна Хрестителя.

Цього дня не працювали, особливо не сікли ножем чи сокирою всякий круглий овоч, котрий нагадує голову, - капусту, буряк, картоплю. Тому це єдиний день у році, коли не варили борщу. Їли лише пiснi страви, а дехто й узагалi говiв. Картоплю варили лише в мундирах, пекли гарбузи, а хлiб вiдламували. Цього дня дотримувалися суворого посту.

Усiкновення – це перiод останнiх гроз. Якщо чути грiм, то має бути довга й тепла осiнь.

Збирали цілющі рослини - тільки тепер коріння, робили з нього лікувальні настоянки. 

Полiщуки з цього дня збиралися на полювання вовкiв.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" )

Для гарного настрою: "Mad Heads" "Надія є"

Прекрасна пісня гурту "Mad Heads", одна з моїх найулюбленіших - "Надія є" 

Надія точно є! Завжди!

Унікальна Україна: Садиба Дахновських

Маловідомі місця України: Садиба Даховських

В Україні величезна кількість красивих місць, про які більшість наших громадян навіть не здогадується. Давайте будемо виправляти це разом. Сьогодні ми розповімо про чудовий палац, який сховався в невеликому селі Леськове в Черкаській області.

Садиба Даховських – це неоготичний палац у стилі англійських середньовічних замків. Він розташований на території ландшафтного парку, який був закладений ще в XVIII-XIX століттях поміщиками Даховськими. Будівля вражає суворістю і, одночасно, витонченістю архітектури. Центральний елемент композиції – квадратна башта-донжон в оточенні круглих і багатокутних зубчастих веж. Інтер’єри колись були прикрашені живописними полотнами й скульптурами. В даний час на території в 85 гектарів знаходяться: безпосередньо замок Даховських, листяний парк на лівому березі річки Конелка й хвойний – на правому березі, гребля, водосховище і сад.

Історія садиби досить цікава. Вона створювалася чотирма поколіннями сім’ї Даховських понад століття. Село Леськове та навколишні землі дісталися родині ще в 1770 р. Першим власником садиби став Маріан Даховський, який спорудив невеликий двоповерховий будинок на березі річки з окремим приміщенням для садівника. Обидві будівлі знаходяться тут і зараз. Наступне покоління розгорнуло більш активну діяльність. Олександр і Гонората, взявши приклад з “Софії” в Умані, вирішили перетворити свій будинок на палац з парком і ставком. Але всі свої плани їм здійснити не вдалося і будівництвом зайнялося вже третє покоління: брати Карл і Казимир.

© Роман Маленков, ukrainaincognita.com

Починаючи з 1850-го за 30 років був побудований двоповерховий палац у класичному стилі, який прикрашали дві вежі в три поверхи. З першого поверху можна було вийти на балкон, з якого відкривався вид на парк. Територія замку й листяної частини парку була оточена цегляним парканом. Для будівництва всіх цих об’єктів була потрібна дуже велика кількість цегли, тому братам навіть довелося відкрити свій власний цегляний завод.

© Роман Маленков, ukrainaincognita.com

У 1880-х повноправним господарем садиби стає син Казимира Тадеуш. Отримавши інженерну освіту в Європі й повернувшись на батьківщину, він вирішив внести свої корективи та надати сімейному палацу європейських фарб. Він його добудовує з урахуванням новітніх архітектурних тенденцій. Слабкістю Тадеуша була верхова їзда, тому третину маєтку він перетворив на конезавод.

Після революції родинний маєток Даховських було націоналізовано. Спочатку тут влаштували будинок відпочинку для працівників цукрової промисловості й піонерський табір. Під час війни в маєтку був військовий госпіталь. У післявоєнні роки будівля використовувалась як туберкульозний диспансер закритого типу, але після протестів громадськості, він був перетворений на госпіталь для військовослужбовців.

© Роман Маленков, ukrainaincognita.com

У 2003 р. все майно госпіталю було вивезено, а сьогодні територія садиби є закритою і охороняється. Тому не дивно, що про такий красивий замок, крім місцевих, мало хто знає. Зараз садибу орендує приватне підприємство. Формально вхід туристам заборонений, але можливі винятки – про відвідини можна домовитися заздалегідь.

Джерело: http://vsviti.com.ua/makepeaple/56667

Поради психолога: Мотивація до навчання

Як мотивувати дитину до навчання після канікул

От і пролунав шкільний дзвінок, але чи готова ваша дитина до наступного навчального року з контрольними роботами, творами, іспитами? Після довгого, неквапливого літа деякі діти потребують додаткового стимулу, щоб знову захотіти піти до школи, передчуваючи щось нове і цікаве. Ви можете заохотити дитину і зробити це у цікавій формі! Скористайтеся наступними десятьма мотиваційними порадами щодо навчання учнів, і ви неодмінно надихнете дитину на нові звершення.

Просто запитайте! Запитайте у дитини, що її може захопити і зацікавити, а також про існуючі, на її погляд, перешкоди. Будьте готові приділити достатньо часу, щоб дійсно вислухати її до кінця. Нехай дитина розповість, що в школі приваблює найбільше та викликає особливий інтерес. Зверніть на це увагу.

Проведіть «аукціон». Придбайте найпотрібніше шкільне приладдя: барвисті ручки, олівці, яскраві та незвичайні пенали, зошити з малюнками відомих і популярних серед дітей мультфільмів. Запросіть однокласників вашої дитини на ігровий «аукціон», на якому діти, використовуючи іграшкові гроші, зможуть брати участь в торгах і купувати ті речі, які найбільше сподобалися, щоб потім наповнити ними свій шкільний рюкзак.

Інтегруйте в життя дитини поп-культуру. Ознайомтеся з майбутньою навчальною програмою вашої дитини, рекомендованим списком літератури, який потрібно прочитати, цікавими темами, що будуть вивчати на уроках. Дізнайтеся: можливо, деякі художні твори були адаптовані кінематографами або шкільні предмети представлені в програмах на телебаченні (наприклад, ви можете подивитися науково-популярну передачу «Руйнівники легенд»). Придумайте розваги, як доповнення, до основного навчання дитини.

Відображайте діалог. Використовуйте спеціальну білу дошку або панель вашого холодильника, щоб поставити дитині запитання чи записати підбадьорливе і надихаюче висловлювання про перший тиждень нового навчального року. Напишіть, наприклад, так: «Ти познайомишся з новими однокласниками!» або запитайте його: «Хвилюєшся, що у тебе буде новий учитель?». У будь-який час ваша дитина може підійти до цієї дошки або панелі та написати відповідь, висловивши свої почуття, побоювання та хвилювання.

Інтер'єр дитячої кімнати. Нові образи стимулюють дітей, так чому б вам не оновити оформлення кімнати вашого учня? Змініть дизайн кімнати, переставте меблі та прикрасьте робоче місце пізнавальними наклейками на стіні, новим календарем або журнальним плакатом з його улюбленими музикантами.

Сприяйте позитивному настрою. Згадайте про шкільні досягнення дитини в минулому навчальному році: високі оцінки, призи на конкурсах або медалі за перемогу на спортивних змаганнях. Сконцентруйте свою увагу на її попередніх досягненнях, щоб пробудити бажання досягти успіху в новому навчальному році.

Дослідіть актуальні проблеми. Поговоріть з дитиною про нинішній стан школи. Наприклад, запитайте: «Кажуть, пропонують зменшити порції в їдальні та вилучити деякі продукти з меню?.. Чи вистачає у вас комп'ютерів?.. Яке освітлення у вашому класі?». Попросіть дитину висловити свою думку на різні нагальні проблеми, не лише особисті, а й ті, які стосуються школи. Бажано, щоб їй не захотілося залишитися осторонь, а взяти участь у позаурочних заходах і посильно допомогти школі.

Створіть «дерево досягнень». Придумайте «дерево досягнень», на яке ви зможете прикріплювати і демонструвати досягнення своєї дитини. Намалюйте на аркуші ватману дерево з численними коричневими гілками і виріжте жменьку «листя» з кольорового зеленого паперу. Кожного разу, коли дитина буде відчувати, що в процесі навчання вона чогось досягла, наприклад, успішно виступила на репетиції чи змогла вирішити складну геометричну задачу, вона може записати це на листочок і прикріпити на дерево. До кінця першого семестру його дерево буде схоже на вражаючу густу, пишну крону!

Ознайомтеся з територією школи. Якщо ваша дитина переходить у нову школу, відвідайте її влітку кілька разів. Прогуляйтеся спортивним майданчиком, на задньому дворі, подивіться, де що розташовано, увійдіть всередину будівлі (якщо вона буде відкрита) та пройдіться коридорами, загляньте в класи. Знайомство зі школою буде надзвичайно корисним і допоможе дитині трохи адаптуватися до нового середовища.

Будьте спокійні. Перед початком нового навчального року скажіть своїй дитині такі напутні слова: «Намагайся кожен день дізнаватися щось нове! І пам'ятай: кожен твій день неповторний!».

Існує безліч способів пробудити у вашій дитині зворушливе передчуття нового навчального року. Ці поради – лише тільки початок!

Джерело: http://childdevelop.com.ua/articles/school-prep/59/

Вітаю!

1 вересня - День знань, котрий розпочинає новий навчальний рік.

Історія свята така. Офіційно 1 вересня стали відзначати з 1980 року після указу Президії Верховної Ради СРСР від 01.10.80 N 3018-Х "Про святкові і пам'ятні дні". 

До середини 30-х років в СРСР директори шкіл до початку навчального року ставилися вельми вільно. Постанова Раднаркому від 14 серпня 1930 зобов'язувала, щоб усі діти у віці 8 - 10 років "були прийняті в школу восени". Єдиний початок навчального року було введено 3 вересня 1935: у першій же статті Постанови Раднаркому і ЦК ВКП (б) було встановлено "у всіх школах СРСР початок навчальних занять з 1 вересня і закінчення їх: у перших трьох класах - 1 червня, у 4 - 7 класах - 10 червня і 8 - 10 класах - 20 червня". Спочатку 1 вересня (навіть після надання йому статусу державного свята) був навчальним днем: свято в школах починалося з урочистої лінійки, потім проводився Урок миру, потім інші уроки.

За часів Російської імперії державні навчальні заклади починали навчальний рік 1 вересня, що було пов'язано, очевидно, з давнім звичаєм святкувати новий рік восени й завершенням жнив. У документах недержавних ліцеїв і гімназій трапляються дати 20 та 31 серпня, 15 і 26 вересня, 1 і 15 жовтня. 

А сільські школи грамоти починали навчати тільки 1 грудня (14 за н.ст.) - від дня пророка Наума, покровителя науки й доброчинства. У народі казали: "Наум наведе на ум!" Напередодні цього дня батьки відвідували вчителя (дяка) і домовлялися про плату (зазвичай це було забезпечення дровами на зиму, салом та ковбасами на Різдво, допомога в полі під час сівби чи жнив). Увечері до новоспеченого учня приходив хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжку, застеляли її кожухом, і гість підстригав хрещеника, щоб "добре в голову йшла наука". Роблячи перший підстриг, він казав: "Батько Наум, виведи сина на ум". Потім сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Школяр вечеряв пшонянкою, бо "треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати науку". Уранці син із батьком ішли до церкви, де панотець читав над його головою «Євангеліє». Цього дня відкривалися всі церковно-приходські школи і батьки виряджали дітей на навчання зі словами: "Хай наука тобі легко дається". Відіславши дитину до школи, батьки йшли до церкви і ставили свічку перед образом пророка Наума, висловлюючи йому пошану і сподіваючись, що святий наведе малого на розум. 

Хоч згодом терміни початку навчання були переміщені, але в ремісничих цехах і при братствах продовжували давню традицію - майстри набирали собі учнів на свято Наума. На його честь влаштовували цікаві обряди, професійні посвяти тощо. Із цього дня починали освоювати музичні інструменти ті, хто бажав оволодіти грою на бандурі чи скрипці. Хто не зміг осилити професійних навиків, таких у народі називали "партачами", звідси і приказка: "Партача й Наум не наведе на ум".

Багато інших народних прислів'їв пов'язані з цим днем:

• Вчися, сину, азбуки – прийде хліб сам в руки.
• Не збирай синові худоби, а збирай йому розум.
• Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.
• Прийшов Наум – пора братися за ум.
• Наум наставляє на ум.
• Я не знаю ні «аз», ні «буки» – прийде Наум і змусить до науки.

Тепер у школах цього дня проводяться святкові заходи, на яких особлива увага приділяється першокласникам. Для них це Свято першого дзвінка. 

А чи пам'ятаєте ви свій перший шкільний день? Ось що розповіли газеті "Поступ"  відомі українські діячі.

Іван ДРАЧ, поет 

Я дуже хотів до школи ще тоді, коли не можна було. У 5-6 років я постійно приходив, але мене відсилали. Тому те, як мене привели на Перший дзвоник, я вже забув, бо до того і так постійно сидів у школі. Пам’ятаю, був закоханий у першу вчительку – Фросину Феодосіївну. Це був 44-й рік, вона втратила на війні чоловіка, мала трьох дітей і була неймовірно красивою. Увесь клас був у неї закоханий. А теперішніх дітей навіть нема чого порівнювати. Ми зошити робили з коричневого мішка, а буквар роздирали на шматочки, щоби кожному дісталася бодай сторінка. Ми тоді хотіли вчитися. А тепер того маленького хлопчика чи дівчинку аж завалюють книжками та комп’ютерами. 

Роман ПАК, політик

Ех, то був далекий 1938 рік. Тоді уроки починалися з молитви. У нашому селі на Стрийщині була лише початкова школа, а в сусідньому – неповня середня. Тоді рідко приходив хтось із батьків: усі вони, хлібороби, були заклопотані. Мій старший брат тоді йшов у третій клас і взяв мене зі собою. Ми навіть в одному класі сиділи – тоді так було. Тепер, звичайно, це все дуже урочисто, навіть батьки з роботи відпрошуються, тішаться, що їхні діти йдуть до школи. А тоді про науку мало хто думав. Маєш землю – гризи її. 

Лері ВІНН, естрадний співак 

Дуже чітко. Я виріс за межами України: у Воронезькій області Росії є українське поселення, де розмовляють “суто українською” мовою. Це як острів, а навколо – Кацапія. Там я виріс і пішов у школу. Сценарій Першого дзвоника був традиційним. Квіти, вчителі, парти з відкидним верхом. А небажання ходити в школу до мене прийшло вже через тиждень. Це – як в анекдоті. Другого вересня приходить школяр додому і каже батькам: “Ну ви й брехуни! Що, це фуфло десять років буде тягнутися?”. Так і я подумав. Єдине, що у святі Першого дзвоника було доброго - зустріч із друзями після канікул. А потім було навчання в США. Але це вже інша історія.