Цього дня народилися: А.Горська

Сьогоднішня іменинниця - одна з найяскравіших представників українського дисидентського руху, художник, правозахисник Алла  Олександрівна Горська (18.09.1929 - 28.11.1970). 

Алла Горська побачила світ 18 вересня 1929 року в Ялті, де батько тоді працював директором кіностудії. Дитинство її минуло в Москві, Ленінграді, потім війна, блокада. Старший брат Арсен (від першого шлюбу матері) загинув на фронті, захищаючи місто на Неві. В Україну вона вперше потрапила 1944 року, коли батько (як номенклатура ЦК) отримав посаду директора Київської кіностудії. Вони оселилися у прекрасній квартирі на вулиці Терещенківській. Сім'я жила заможно, у гостях часто були великі таланти й високі сановники. Дівчинка мала безхмарне життя: Алла закінчила школу із золотою медаллю, вступила до Київського художнього інституту. Успішно виставлялися роботи Горської на республіканських художніх виставках. Закохалася у однокашника Віктора Зарецького - блискучого майстра пензля, і вийшла заміж. 

А як тоді мінився світ! Скресла крига заповідника імені товариша Берії... Як трава крізь асфальт пробивалася культура замученого відродження. Клуб творчої молоді в Києві, який очолив Віктор Зарецький, знаменита тринадцята кімната у Жовтневому палаці. Тут з подачі Алли Горської дисиденти заговорили українською. Сама ж вона, хоч мала вже 30 років, почала брати уроки мови у Надійки Світличної, запоєм читала літературу з історії України. 

Якось гурт молодих українців був у Биківнянському лісі на прогулянці. Обабіч хлопаки грали у футбол, і м'яч поцілив під ноги Василеві Симоненку. Підняв поет предмет гри - заціпенів: у руках був прострілений дитячий череп. І вирвалося:

На цвинтарі розстріляних ілюзій 

уже немає місця для могил...

А.Горська.
Портрет В.Симоненка

Тоді ж дисиденти вирішили дізнатися правду про злочини Биківні, Лук'янівського цвинтаря. Вони домоглися створення урядової комісії з розслідування, до її складу увійшли Алла Горська, Василь Симоненко, Лесь Танюк. Їм удалося довести, що злочин скоєно працівниками НКВС, але розправа з правдошукачами не забарилася. Лесь Танюк виїхав до Москви й перебував у внутрішній еміграції не один десяток літ. Василя Симоненка професійне побиття довело до саркоми та страшної смерті. Цього ж року Алла несла за труною Василя Симоненка оповитий китайкою жмут калини, а на його портреті Алиної роботи бризки калини, як авторський підпис. Алла позбулася роботи у столиці. Її попереджали, залякували, двічі виключали з лав Спілки Художників України. Усе волало: "Одумайся!" Ні! Вона гордо несла свою золотаву голову на плаху. Це їй Іван Світличний писав:

Голови стинають - в шиї не питають,

Кажуть: так і треба: ґав не лови!

Голову покласти - це не значить впасти:

Горда й з пліч не падає нижче трави.

Гірше, як на плаху - нічого покласти.

Гірше, браття, бути без голови.

Панно "Жінка-птах". 1966

У Києві їй роботи не давали, то вона працювала у Донецьку (де протягом 1965 - 1966 рр. разом із групою художників створила мозаїки на стінах ЗШ № 5, панно "Жінка-птах" у ювелірній крамниці на пр.Ілліча), Маріуполі. Горська створила наймогутніші полотна нашого часу "Дерево життя", "Земля". Працювала також у Львові, Одесі, створюючи декорації до спектаклів. У 1964 році разом із Опанасом Заливахою та Людмилою Семикиною вони виспівали вітраж у Київському університеті "Тарас-Прометей" до 150-річниці з дня народження Шевченка. Та саме під час святкування "буржуазно-націоналістичну" роботу було знищено. Шквал арештів викосив ряди друзів у 1965-му.

Панно "Земля" (ЗШ № 5)

Та не тільки це обурювало владу. Скільком вона допомагала вистояти морально й матеріально! "Будівничі казарм" (вислів Є. Сверстюка) особливо ненавиділи Горську, бо вона кинула виклик тому середовищу, з якого сама походила. Усе це не могло бути безкарним і вона стала мішенню №1 серед шістдесятників. 28 листопада 1970 року у Василькові біля Києва було замордовано Аллу Горську. Талановитій художниці, яка працювала у галузі станкового й монументального живопису, було тоді 40 років. 

Панно "Космос" (ЗШ № 5)

Онука I.Франка, З.Т. Франко виклопотала дозвiл на поховання Алли Горської на Байковому цвинтарі, але його анулювали, а день похорону нiби в iнтересах слiдства перенесли з 4 на 7 грудня - i Аллу ховали у понедiлок на новоствореному цвинтарi за містом, на Берківцях. …У день похорону Василь Стус всю панахиду простояв на колінах, а потім над розкритою пащею її могили зачитав рядки свого вірша "Ярій, душе", присвяченого Аллі: 

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.

У білій стужі сонце України –

а ти шукай червону тінь калини,

на чорних водах тінь її шукай.

Віктор Зарецький. Світла душа.

Панно "Вогонь" (ЗШ № 5)

Джерело: http://www.uamodna.com/articles/svitla-dusha-ally-gorsjkoyi/

Для гарного настрою: "Один в каное" "Осінь"

О.Щербаков. Осінь

Осінь уже владно хазяйнує за вікном, а часом стукає дощовою токатою в саме серце. І тоді народжуються чудові меланхолійні мелодії. Слухаймо її дивовижні ритми!

"Осінь" гурту "Океан Ельзи"

"Один в каное"

Цього дня народилися: М.Коцюбинський

Сьогоднішній іменинник - Михайло Михайлович Коцюбинський (17.09.1864 - 25.04.1913), один із найоригінальніших українських письменників, громадський діяч. 

Люблю його твори, особливо новели, за глибокий психологізм, емоційність, філігранний стиль. У них поринаєш, у них живеш, їх переживаєш і проживаєш, наче власне життя. 

Утома

Душа моя втомлена — і навіть той жаль, що почуваю, нагадує лиш усміх, застиглий на обличчі мерця…

Я маю жаль до неба, бо хмари, що проходять по ньому, не лишають там жодного сліду: воно знов стає ясним й блакитним.

Жаль маю до землі, бо тіні, що вкривають її, пересунуться на інше місце, і, де було тьмяно і сумно, знов ляже золото сонця.

З жалем дивлюсь на воду: мов дзеркало, одбиває вона красу світу, і коли невдоволена навіть — ламле всі лінії й фарби і творить своє.

І маю жаль я до осінньої рослини: кожна брунька ховає в собі надію життя і дасть нові пагони.

Тоді як я…

Тоді як попіл надій моїх нерухомою хмарою завис наді мною, тоді як сонце щастя не зжене з душі тіней, як дзеркало душі моєї померкло, потьмарилось, не одбива нічого, тоді як те, що облетіло і стало голим,— не розів’ється знову.

І чом не живу я, вища істота, як те мертве небо, як нежива земля, як вода, як рослина?

Спитати?

Не хочу… Втомився…

"Тіні забутих предків" (аудіокнига)

"Intermezzo" (аудіокнига)

"Дорогою ціною" (1957)

"Тіні забутих предків" (1964)

Офіційна інформація: Освіта для школярів з окупованих територій

Увага! Усе про дистанційне навчання, базові школи Донецької області - на сайті E-school.

КАК НАЧАТЬ УЧИТЬСЯ ДИСТАНЦИОННО ШКОЛЬНИКАМ ИЗ ОККУПАЦИИ

Департамент образования и науки ДонОГА и Донецкий областной институт последипломного педагогического образования запустили платформу дистанционного образования для учащихся с неподконтрольных территорий и детей с особыми потребностями. К работе привлечены учителя, прошедшие специальную подготовку. За свою работу они будут получать заработную плату. Первые школьники, изъявившие желание получать знания дистанционно, уже приступили к обучению.

Алгоритм получения дистанционного образования:

1. Выберите базовую школу из следующего перечня:

Дистанционная школа г. Бахмут СОШ №18 

ул. Юбилейная, 34, тел. 3-14-46, shkola18.eksternat@yandex.ua сайт https://sites.google.com/site/artschool18/

Дистанционная школа г. Краматорск СОШ №8 

ул.Дворцовая, б. 57а, тел. (06264) 7-25-28 - приемная , 7-42-83 - заместители директора, e-mail: sch_8@ukr.net, сайтwww.kramsch8.ho.ua

Дистанционная школа г. Славянск ООШ №13 

ул. Ясная, 19, телефон (0626) 66-58-66, e-mail: slavschool13@ukr.net , сайт www.slavschool13.org.ua

Дистанционная школа г. Покровск СОШ №9 

м-н "Шахтерский" Телефон 52-56-48 е-mail : School9dnkras@meta.ua, сайт www.krasnoarmiysk-school9.edukit.dn.ua

Дистанционная школа г. Мариуполь СОШ №29 

ул. Зелинського, 37/39, тел. (0629) 37-68-13 — приемная, email: marschool29@mail.ru

2. Сообщите о Вашем решении представителю администрации выбранной школы.

3. Лично, вместе с родителями (или лицами, их представляющими) подайте в базовую школу необходимые для поступления документы

4. После этого на Ваш электронный адрес Вы получите письмо о доступе к сайту eschool.dn.ua

5. Дальше – регистрируйтесь на платформе и начинайте обучение.

6. После успешного окончания обучения вы получите аттестат государственного образца.

Внимание! Обучение в дистанционной школе бесплатное.

Джерело: Свободный Донбасс.

Історичні цікавинки: Тест з історії

Чи добре ви знаєте історію свої держави? До тесту готові?  Тоді перевірте свої знання тут:
http://www.radiosvoboda.org/a/27959502.html

Мовні цікавинки: Походження слова "школа"

ЧОМУ ШКОЛА НАЗИВАЄТЬСЯ ШКОЛОЮ?

Найбільш вживане зараз слово - «школа». Після тривалих канікул до школи йдуть усі, при цьому одні радісно поспішають, інші - сумно плентаються Словом, хто як...

А звідки ж прийшло це слово? Чому школа називається саме школою?

Слово «школа» було ще в давньоруській мові. Перший запис про школу датується 1388 р. Це слово має грецьке походження. У давньогрецькій мові, правда, буквальне значення слова “σχολείο” було спочатку іншим: “затримка, відпочинок”, потім - “знання у вільний час”, далі “читання”, згодом “лекція”, іншими словами - "приємне проведення часу". Етимологія слова "школа" мала на увазі під цим не повну бездіяльність і розслаблення, а ведення у вільний від роботи час розумних і повчальних бесід - улюбленого мистецтва грецьких філософів. Із часом у цих мудреців з'явилися постійні учні, і поняття «школа» стало позначати навчальний процес, а пізніше і приміщення, під нього пристосоване. У Давній Греції школи з’явилися у VІ ст. до н.е., діти йшли до школи, в якій навчали писати, читати, рахувати. В інших школах учні вивчали співи, музику, поезію. А тоді вже записувалися до гімназій, де здійснювалося фізичне виховання і загартування: тут готували майбутніх воїнів. Усі школи Давньої Греції були приватними.

У Київській Русі перші школи з’явилися у Х ст. У часи середньовіччя наша школа була багатоступеневою : спочатку елементарна школа, потім граматична, а потому - школа риторів. Училися в школах тільки діти привілейованих верств.

Канікули тоді теж були. Це слово латинське, перекладається - "собака, пес". Виявляється, що зоря в сузір’ї Великого Пса - Сиріус - у південних країнах найяскравіша від 22 липня до 23 серпня. У цей час там особлива спека. Це викликало потребу зробити перерву в навчанні. У латинській мові така перерва не мала спеціальної назви, а у нас вона пов’язується із згаданим терміном - канікулами.

Але яка школа без шкільного коридору? Коридор недарма має спільний корінь зі словом корида. Обидва слова походять від латинського correre - “бігати”. Але ж для бігу, як усі ми знаємо, є спортивні зали. Та хто на це зважає? 

Краєзнавство: Історія Донецька

Шахта ім.Горького. 1962 р.

Так починався Донецьк

Частина 2

Для організації видобутку вугілля новоросійський генерал-губернатор граф М.С.Воронцов у 1841 р. орендував слободу Олександрівка та всі навколишні землі терміном на 30 років для будівництва Олександрівської копальні. Тепер це територія навколо шахти ім.Горького. Першою (1842 р.) була введена в експлуатацію шахта Гур’євська (на честь гірничого інженера А.В.Гур’єва), потім – Михайлівська та Єлизаветинська.

Джон Джеймс Юз (John James Hughes)

(1814 - 1889)

У 1869 р. англійський (уельський) підприємець Джон Джеймс Юз разом із родиною та сотнею англійських інженерів приїхав на Донбас і оселився на хуторі поміщиці Смолянінової (тепер Куйбишевський район м.Донецька), колишній пастух якої (за іншими даними, поміщиці Чоботарьової) Яків Іванович Древицький, що мешкав на козацькому боці Кальміусу, допомагав англійцю в пошуках придатних для копалень і виробництва місць. Тут, на придбаній у поміщиці землі, Юз поставив кузню, дві шахти та став планувати будівництво металургійного заводу, право на яке він викупив 1868 року в князя Сергія Кочубея за 24 тисячі фунтів стерлінгів; у квітні 1869 р. він уклав із царським урядом «Договір про створення Новоросійського товариства кам’яновугільного, залізоробного та рейкового виробництв і товариства залізничної гілки від Харківсько-Азовської лінії». 

Завод будувався на правому березі р.Кальміус, на 7 кілометрів південніше від села Олександрівка, на казенних порожніх землях біля хутора Овечого (з правом викупу їх за 10 років), а згодом на орендованих англійцем на 30 років землях (100 десятин) князя Павла Івановича Лівена (договір про оренду землі, який надавав право видобутку корисних копалин, було укладено 18 грудня 1868 р.). У квітні 1871 р. закінчилося будівництво доменної печі, а 21 квітня її задули, однак перший чавун отримали тільки 25 січня 1872 р. У середині 70-х рр. завод перетворився на одне з найбільших металургійних підприємств країни, тоді ж Юз викупив у князя частину орендованих земель. 

Дж.Юз із родиною. 1889 р.

Одночасно з ним, 1869 року, почали будувати і коксохімічний завод (у радянський час – Донецький коксохімічний завод ім.С.М.Кірова), що мав забезпечити доменні печі металургійного заводу технологічним паливом.

Теодор Г.Фридгут у книзі “Иностранные капиталовложения в индустриализацию Росси...“ так описує Новоросійське товариство (New Russia Company Limited): «В техногенный механизм, созданный Юзом, помимо завода входили также угольные шахты и рудники, и еще железорудные рудники в Кривом Роге.

В Лондоне существовал совет директоров, которому Джон Юз, будучи сам директором, должен был объяснять свою позицию. В тоже время его независимость была подкреплена специальным параграфом в уставе компании, утвердившим, что только общее собрание всех держателей акций могло освободить Юза от занимаемого поста генерального директора. Что важнее всего, так это то, что он был на месте, контролируя и принимая самые “маленькие“ решения, которые давали большой политике ее материальную базу. Он был не единственным директором в Юзовке, ибо в течение первых лет с ним работали Арчибальд Балфор и Артур Монтагю Балфор. Но технология была сердцем производства, и именно Юз оказался тем человеком, который вырос на металлургическом заводе. Позиция как инициатора проекта и генерального управляющего на месте и одновременно держателя акции и директора давала ему возможность претворять в жизнь свои технические планы. Финансовая политика Юза в управлении “Новороссийской кампанией” является дополнительным подтверждением того, что только получением прибылей нельзя объяснить его огромный интерес к развитию Донбасса. В течение первых девяти лет существования завода он не позволял никаких дивидендов, все вкладывая только в развитие компании.

Завод Новоросійського товариства.
Центральна шахта й коксові печі.

Эта дальновидная финансовая политика практиковалась во всех аспектах фабричной деятельности. В время подъема 1890 годов завод принес большие дивиденды, а также возвратил все займы и накопил резерв наличности, который позволил поддерживать платежи по дивидендам и в годы спада в начале столетия. Даже когда большой процент производительных мощностей был направлен в Кривой Рог для разработки и развития железных рудников, “Новороссийское общество“ исследовало возможности разработки и освоения богатейших залежей железной руды в Магнитогорске, ставшем позднее центром сталинской индустриализации».

Місяцелік: Вересень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Iвана-Воїна (12 вересня). У цей день не їли м’ясної їжi. 

Історична цікавинка: в Українi було декiлька гетьманiв з iм’ям Iван.

Свирговський Iван був на чолi українського народу в 1567-1574 роках.

Iван Пiдкова гетьманував у 1577-1578 роках.

Iван Сулима очолював Україну в 1628-1629, 1630-1635 роках.

1631-1632 роки гетьманом України був Iван Калуга-Петраневський.

З 1657 по 1659 роки правив Iван Виговський.

У 1663-1668 роках очолював українське козацтво Iван Брюховецький.

Iван  Самойлович був гетьманом чи не найдовше – з 1672 по 1687 роки.

Iван Скоропадський був володарем гетьманської булави у 1708-1722 роках.

Купрiяна (13 вересня). Копають картоплю, буряк і моркву.

Вiдлiтають у вирiй журавлi.

За народною прикметою, якщо в цей день снiг не випаде,  зима швидко настане.

Увечерi цiєї днини по селах гасять вогонь у хатах i не тримають його в нiч з 13 на 14 вересня. Уранцi, 14 вересня, роздувають новий вогонь.

Ікона ХVІ ст.

Семена, Симеона Стовпника, Свято Свiчки (14 вересня). За переказами, преподобний Симеон Стовпник усе життя прожив у пустелi, тому його називають ще Симеон Стовпник-пустельник.

Початок справжньої осенi, а отже й Нового року, пов’язаного з прийняттям християнства в Київськiй Русi. У народi кажуть: «На Семена ясно, то осiнь буде погожою i теплою». 

За козацьких часів на Семена справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коня. Обряд цей походив ще від княжих часів: цього дня княжичів садовили на коні та з великими церемоніями везли до церкви, а там, після служби Божої, пострижини виконував сам єпископ.

Із Семеновим днем пов’язаний також обряд «женити комина» або «запалювати посвіт». Слово «посвіт» (регіональні назви: лучник, лішник, кабиця, коминок, посвітний комин, дідок, світач, залізо) пов’язане з досвітками (посвітками, вечорницями) – молодіжними зібраннями, котрі починалися саме від Семенового дня.

с.Бехи Коростенського р-ну Житомирської обл.
Національний музей народної архітектури
та побуту України, м.Київ.
З приватного архіву О.Васяновича

Це такий конусоподібний лляний мішечок, під яким горіла лучина; розташовували його біля комина чи посеред хати, для цього в стелі прорубували невеличкий отвір, щоб покращити тягу, й підвішували посвіт, а під ним металеву решітку, на якій, власне, і горіла лучина. Довкола сідали дівчата: хто пряв, хто вишивав. Невдовзі сходилися хлопці – і світлиця наповнювалася піснями, іграми, танцями.  Навіть кожен майстер намагався “засидiти вечiр” – розпочати при посвiтi роботу. Колись від цього дня ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими; бралися за роботу й інші майстри: столярі, стельмахи, ковалі.

Д.П. Де ля Фліз. Альбоми. 

Серія "Етнографічно-фольклорна". - 

Київ, 1996. - Т.1. - С.242.

Увечерi по хатах запалювали посвiт, вогонь якого мав горiти до Великодня. Традицiйно цей обряд, особливо на Полiссi, проходив вельми врочисто i святково. Доки господар клопотався біля ниви, засіваючи житом загінку, жіноцтво наводило в хаті лад: білило стіни, готувало обрядові страви. Діти ж, оббігаючи сусідів, оповіщали: «Приходьте сьогодні до нас – будемо комина женити!» Одягшись у святкове вбрання, господар лаштував кабицю в хаті, господиня квітчала її барвінком і хмелем, ставила посеред хати пікну діжу. Коли ж до оселі сходилися гості, домочадець викрешував вогонь і запалював лучину. Найстарша мешканка тим часом обсівала посвіт і діжу ліщиновими горіхами й гарбузовим насінням, приказуючи: «Захисти, посвіте, худібку – коники, волики і всяку пашницю. Захисти бджілки, винеси їх на красну весну, приспор медку й вощечку, дай челядоньці охоту раненько вставати, при світлі працювати, щоб нашому роду не було переводу!» Відтак господарі запрошували гостей до столу. Скуштувавши обрядових страв, селяни вели неквапну розмову про врожай, бажали один одному щедрих ужинків і статків у господі. Співали пісні, котрі стосувалися даного обряду:

Ой пришли ж ніченьки довгенькі,

Посвіти ж нам, комину біленький,

Ми ж тебе квітами убрали,

Барвіночком-рутою оперезали…

Праця наша – дівка гарненька

Полюбити комина раденька.

Ми ж тебе будемо женити,

Горілочку-мед-пиво пити.

Світи ж, комину, ясненько,

Пробуджуй челядоньку раненько

Шити, прясти, ткати молодим,

А подарунки збирати старим…

Власне, у кожнiй хатi, де були печi, гасили  старий вогонь, щоби вигнати злий дух із хати, i запалювали новий, що виконував оберегові функції в хліборобських і звичаєвих обрядах, символiзував теплi, дружнi стосунки в кожнiй сiм’ї, продовження родовідних традицій, збереження родинного вогнища. Запалювала вогнище господиня. Бажано було розвести вогонь з першого разу: це було добре знамення для кожної сiм’ї. А от оберігали його всією родиною – жар постійно тримали в припічку. Якщо якимось чином він згасав, то, за повір’ям, у сім’ї неодмінно скоїться лихо. Попіл від посвітнього вогню використовували в різних цілях: вважалося, що ним добре заліковувати рани та ятрені місця, а засипана в жлукті білизна гарно паритиметься.

 Напередодні Великодня кабиця мала горіти цілу ніч. Удосвіта лучину гасили, а пристрій виносили з хати до наступного Семена. При цьому казали один одному: “На Семена любив мед-пиво пити – не лiнуйся і робити”. Справді-бо, селянина вже чекала нагальна весняна робота в полі.

Хлiбороби вважали за святий обов’язок обсiятися озиминою. “Як посiєш мене на Семена, - казало жито, - то все будеш мати iз мене, а як посiєш на Покрову (14 жовтня), то будеш виводити по коровi”.

На Київщині цей день називався Святом Свiчки (“Женіння свічки”, “Свiччине весiлля”), яке тривало цiлий тиждень. На всіх майданах, де відбувалися ярмарки, вкопували соснові дерева, прикрашали гілки свічками й різнокольоровими стрічками і з настанням сутінків співали пісень, улаштовували вертепні вистави. Кожне братство чи цех мали свою програму. Це був своєрідний карнавал вогнів на київських базарах.

Із цього дня починалося бабине лiто (закiнчувалося 21 вересня) i завершували свiй вiдлiт ластiвки. Як стверджує повiр’я, на Семена чорти начебто “мiряють мiркою горобцiв i беруть із них данину по чвертi: тi, що в мiрцi – лишаються їм, а котрi зверху – тих вiдпускають на волю”. Тому, мовляв, так мало стає горобцiв бiля людських жител. I справдi, пiд таку пору гурти птахiв помiтно меншають: очевидно, це  пов’язано з мiграцiйними процесами.

Також 14 вересня вважають початком iндикту – нового церковного року.

Свято Преподобного Iвана Посника, Мамонта-овчарника, Федота i Руфина (15 вересня). Про цей день у народi кажуть: “До Микити гуси вiдлiтають. Високго летять – до високого весняного паводку, низько – до малої води”.

Василини та Домни (16 вересня). Кажуть: “Домна прибирає у домi”. I недаремно народом складене таке прислiв’я, адже iм’я Домна означає “господиня”.

Христодули, Вавiла, ікони Богородицi «Неопалима Купина», Осiнньої Перуницi (17 вересня). Цій іконі приписували чудодійництво, що вона може убезпечити від пожежі, якщо обнести її навколо вогню.

У цей день копали цибулю. Якщо багато лушпиння на цибулi – бути зимi холодною.

Цього дня також вiдзначається четверте (завершальне) свято на честь Блискавки i Грому – останнi осiннi громи засинають на зиму. Палять вогнища з тернового гiлля, яке завдяки особливим речовинам, що мiстяться в рослинi, не згорає. Тому ще в дохристиянськi часи було вiдоме як “Неопалима купина”. Перед таким вогнищем читали замовляння проти пожежi.

Раїси, Захарiя та Єлисавети (18 вересня). Святi Захарiй i Лизавета були батьками Iвана Хрестителя.

 Це середнiй термiн жовтiння листя горобини. За цим днем прогнозували, якою буде зима.

Рано пожовкло листя на горобинi – рання осiнь i рання та холодна зима.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" ) 

Для гарного настрою: О.Богомолець

Одна з моїх найулюбленіших пісень на слова Ліни Костенко, виконує Ольга Богомолець.

Осінньо-мрійливого, світлого настрою вам, друзі! 

Цього дня народилися: О.Довженко

Світе мій, чому любов до свого народу є націоналізм? В чім його злочин? 

Сьогоднішній іменинник Олександр Петрович Довженко (10.09.1894 - 25.11.1956) - самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: "Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка".

Перший серйозний фільм - "Звенигора" - став сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка: за цю стрічку, а згодом за фільм "Земля" (яку 1958 року світова кінокритика визнала одним із найкращих кінострічок усіх часів і народів) його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі. У 1932 році Довженко зняв перший звуковий фільм "Іван" і був запрошений до кіностудії "Мосфільм". Конфлікти Олександра Петровича на Київській студії, особливо після постановки фільму "Іван", загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933 року працював на "Мосфільмі". Так починався складний шлях Довженка-режисера...

Протягом 1941 - 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: "Ніч перед боєм", "Мати", "Стій, смерть, зупинись" та інші. Епосом війни називають кіноповість "Україна в огні" (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку було заборонено повертатись в Україну. А потім були "Поема про море", "Повість полум'яних літ", "Зачарована Десна"...

"Земля" (1930)

"Незабутнє" (1967, стрічка Ю.Солнцевої за мотивами кіноповісті "Україна в огні")

"Олександр Довженко. Роздуми після життя"

Сьогодні, до речі, День українського кіно. Вітаю кіноманів!