Краєзнавство

Риковська лікарня

Так починався Донецьк

Частина 9

На початку 70-х рр. ХІХ ст. землевласник Чоботарев на подарованій йому землі в 400 десятин побудував кілька шахт. Так були засновані Риковські копальні (за прізвищем другого чоловіка вдови Чоботарева). Полковник П.П.Риков 1891 року заклав першу глибоку шахту № 12, де діяв паровий підйом, а також Мар’ївську копальню. 1898 року ці копальні придбало Бельгійське анонімне товариство Риковських вугільних копалень. 

Риковська лікарня (сучасний вигляд)

У середині 1904 р. Катеринівське гірничопромислове товариство викупило Риковські копальні, воно також володіло копальнями біля ст.Кринична. Риковські копальні (шахти № 4, 5, 6 у районі проспекта Павших комунарів та ОблДАІ, шахта № 12 в районі пр.Миру) були відомі наявністю метану, тому там часто відбувалися викиди газу та вибухи.

 Незважаючи на це, 1910 року на цих шахтах працювало більше трьох тисяч робітників, поруч існувало селище (нині – Калінінський район, Калінівка), у якому була лікарня на 46 ліжок і 2 школи, де працювали троє викладачів і навчалися 230 осіб. 

В.П.Пестерова (Карпова)

1876 року поміщик Петро Олександрович Карпов у своєму маєтку Трудове вперше механічним способом розробив підземний вугільний пласт, а копальні «Трудовські» були створені 1901 року. Петро Карпов і його дочка Віра Петрівна Пестерова володіли також Вознесенськими копальнями, заснованими 1881 року. З 1888 року до Вознесенських і Трудовських копалень (нині – Петровський район) були прокладені залізничні колії від станції Мандрикіне, для чого царським наказом у поміщиці Дар’ї Мандрикіної було відчужено більше 4 десятин землі.

Шахти, що з 1896 року належали Анонімному товариству Прохоровських вугільних копалень (Брюссель), були пройдені 1870 року Ігнатієм Прохоровичем Прохоровим та Яковом Івановичем Древицьким. 1895 року їхніми власниками стали Шміцер і Кухаревич, які й продали копальні Товариству. Незважаючи на те, що робота на копальнях була добре налагоджена, за деякий час їх закрили через велику кількість метану. Однак 1905 року знову сворене Товариство орендувало в старого землю й шахти – і Прохоровські копальні знову запрацювали. Тепер Товариству належали 5 шахт, 132 коксові печі, цегельний завод і механічні майстерні, де працювало більше 1500 робітників.

Цього дня народилися

Сьогоднішній ювіляр - цікавий український поет-шістдесятник Микола Степанович Вінграновський (07.10.1936 - 26.05.2004).

Учень Олександра Довженка, ще студентом зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (1961), автором якого був учитель. За краще виконання чоловічої ролі Микола Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі. 

До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви знаменитим, про що розповідає в есеї «Хто і що для мене незалежність України». Проте Вінграносвького, який почав працювати на кіностудії ім. О. Довженка, зустріли неприхильно. Написаний ним сценарій «Світ без війни» (1960) так і залишився тільки сценарієм. 

Миколі Вінграновському вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії ім. О. Довженка: «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на захід» (1966), «Берег надії» (1967), де він зіграв також роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970) — роль Несвятипаски, «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941-1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999). 

Як поет дебютував Микола Вінграновський добіркою поезій у журналі «Дніпро» (ч. 2, 1957). Публікація в «Літературній газеті» від 7 квітня 1961 р. «З книги першої, ще не виданої» містила дванадцять поезій. Перша збірка «Атомні прелюди» побачила світ 1962 року, разом зі збірками «Тиша і грім» Василя Симоненка і «Соняшник» Івана Драча. А потім були "Сто поезій" (1967), "Поезії" (1971), "На срібнім березі" (1978), "Київ" (1982) та інші.

1984 року Миколі Вінграновському присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові — повісті "Сіроманець", "Первінка" та інші. Також він є автором книжок-віршів: «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю»; повістей: «У глибині дощів», «Літо на Десні»; роману «Северин Наливайко».

Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління.

***
Народе мій! Поки ще небо
Лягає на ніч у Дніпро -
Я на сторожі коло тебе
Поставлю атом і добро;

І стану сам біля колиски
Твого буття, що ти - це ти,
І твого слова кращі зблиски
Пошлю у Всесвіту світи.

Бо Всесвіт - не поле, і люд - не глядач.
І час - не ворота футбольних моментів,
І куля земна - не футбольний м'яч
В ногах генералів і президентів!

1960

І Є НАРОД...

На сизих пагорбах рясне село горіє,
І сірі вітряки докрилюють свій вік.
В брунатних берегах ріка багряна мріє,
І гай засмучений стоїть, як чоловік.

Ні леті літака, ні шурхотіння куми,
Тут тільки я, тут я і неба тло,
І дума про народ, моя стодумна дума
Навшпиньки заглядає у чоло.

Як міниться усе! І дурень той, хто зміни
Незмінно заміня вчорашнім днем без змін.
Народ в путі. Та він тавра не зніме
Із тих, хто за народ являв себе взамін
І, відрізаючи, живі шматки з народу,
Пророкував народові майбуть.
Та брів народ. Де бродом, де без броду,
Без нас, нетяг, тягнувсь з не бути в буть.

Бо він народ. Бо він глагол життя.
Він зміна змін. Йому нема заміни.
Бо він один крізь весни і крізь зими
Веде свій шлях з не бути у буття.

Ми знову є. Ми - пізні. Найпізніші.
Що наросли з худеньких матерів
В саду порубанім.
Я знаю, не для тиші
Вулкани дивляться
З-під наших юних брів.

Є Віра. Є Свобода. Кров і шмаття.
Естрада, сало, космос, кавуни.
І є народ, в якого є прокляття,
Страшніші од водневої війни.

1962

***

Я сів не в той літак

Спочатку

Думав я

Що сів у той літак

Але я сів

Не в той літак

Він був

З одним крилом

Другим крилом

Мав стати

Я

Я 

Ним не став

І ось вже стільки днів

Ми 

Однокрило

Летимо 

І кожна мить

Загрожує

Падінням

Добре терпляча дорога моя

Що смерті не боюсь я

І що ти про смерть

Не думаєш

Ми

Летимо.

1965 

Поезія у виконанні автора:

"На маленькій планеті у великому лузі"

Вистава "Прекрасний Звір у серці"

Місяцелік

Цікавинки про народні свята цього тижня

Маркiяна (7 листопада). 

Дмитра, Змитра (8 листопада). День пам’яті святого Великомученика Димитрія.

Жiноче свято. Проте з Дмитром пов’язанi завершальнi обряди тваринників. Від цього дня худобу вже не вигонили на посовиська. Господарi остаточно розраховувалися з пастухами, а тi врочисто святкували завершення сезону. Святий Дмитро вже приносить зиму. У народній колядці співається:

У святого Дмитра труба зі срібла…

А як затрубив ще й святий Дмитро,

Та й покрив зимков усі гори біло…

У Дмитрову, або «родинну», чи ще інакше – «дідову» суботу справляють осінні поминки померлих родичів. Поминають парастасом у церкві та обідом удома. Ось як описує такий поминальний обід записка з Рівенського повіту: «Хазяйка наготує якнайбільше страв, які люблять діди. Обід буває пізніше, ніж звичайно, після полудня або над вечір. За обідом з кожної страви по ложці одкладають в окрему посудину, яку з ложками ставлять на ніч на покуття. Тут ще в посудині ставлять воду і вішають рушник, щоб уночі «душечки померлих помилися й пообідали» (М.Грушевський).

Існує повір’я, що цієї ночі на цвинтарі можна бачити тіні померлих, як вони встають із гробів і розходяться по хатах своїх родичів.

До Дмитра ще дозволялося засилати сватiв, а пiсля Дмитра починалися запусти (пилипівчані заговини), а тому закiнчувались i весiлля. Щодо цього народ створив чимало дотепних прислiв’їв та приказок:

До Дмитра дiвка хитра (тобто перебирає женихами), а пiсля – ще хитрiша (мовляв, згодиться на все); … а по Дмитрi  - лавку витри; … хоч кiсся витри; … хоч кахлi витри; ... хоч калгу витри; … хоч комин витри; … хоч чобiт витри ; … а по Дмитрi хоч  сiм за цибулю.

До Дмитра дiвка хитра, а пiсля Михайла (21 листопада) хоч за потихайла; …хоч за шкандибайла; …а пiсля Дмитра сякий-такий аби був, щоб хлiба роздобув; …а по Дмитровi хоч за старця, аби не остаться; … а по Дмитровi стрiне собаку й питається: “Дядьку, ви не з сватами?”; …а пiсля Дмитра свиня йде, а вона питається: “Тiтко, чи не бачили старостiв?”; … а стрiне собаку, то каже “Здоров, дядьку! Чи не в старости?”

Звiдайся, Дмитре, яке наше хутро.

Якщо на Дмитра день без снiгу, то ще буде зима.

Замерзла земля i дме холодний вiтер – снiгу  не чекай до Нового року.

Випав снiг – увесь листопад буде холодним i морозяним.

Якщо до Дмитра дощ, то на Введення (4 грудня) снiгу випаде по колiна.

Коли ж вiдлига на Дмитра, то на теплу зиму i ранню весну; коли холод i снiг – на пiзню  й холодну весну.

Нестора-Лiтописця, Андрiя (9 листопада). Преподобний Нестор (рiк народження невiдомий – помер пiсля 1113 року) – видатний давньоруський письменник i лiтописець. Був високоосвiченою людиною. Знав iноземнi мови. В “Оповiдi про князiв Бориса i Глiба” закликав князiв боротися за єднiсть руських земель.  Найбiльшу популярнiсть здобув як автор i упорядник “Повiстi врем’яних лiт”. Похований у Києво-Печерському монастирi.

Iм’я Нестор в перекладi з грещької означає “той, що повернувся додому”.

Від цього дня, з дня Андрiя, готували льон на продаж.

Також в цю днину вiдзначається День української писемностi.

Знаменний день 9 листопада i тим, що в 1976 роцi було створено Українську гельсінську групу. Це був важливий етап у боротьбi за нацiональнi права людини. Її очолили Микола Руденко та Петро Григоренко. Група налiчувала 37 учасникiв. Серед них були Василь Стус, Левко Лук’яненко, Вячеслав Чорновiл та iншi.

Параскеви П’ятницi, Параски, Неонiли, Максима (10 листопада). Цей день святкують лише жiнки – не прядуть, не шиють, не золотять i навіть не розчiсують волосся. Великомученицю Параскеву вважають покровителькою сiмейного вогнища, їй моляться про допомогу в рiзних роботах, про охорону тварин. Вважають цiлителькою найтяжчих душевних i тiлесних занедужань.

Існує вірування, що свята П’ятниця з’являється людям у вигляді дуже бідної жінки, її тіло пошпигане голками, понівечене веретенами, порізане ножами та попробиване цвяхами. Це так її понівечили люди, котрі в день святої Параскеви працюють.

Цікаво, що протягом року було 12 п’ятниць, які були колись у великій пошані серед жінок: п’ятниця перед Благовіщенням, десята після Великодня, перед Зеленими Святами, Успінням, Головосіком, Здвиженням, Покровою, Введенням, Різдвом Христовим, Водохрищем та 2 Великопісні.

Якщо цей день сонячний, то чекай теплої зими, хмарно -  в серединi грудня будуть сильнi морози.

Анастасiї Вiвчарницi, Марiї. Осiннє свято Мiсяця (11 листопада). 

Починається Осiннє свято Мiсяця  i продовжується 11-13 листопада. За грою Молодика у листопадi передбачають зимове благополуччя.

Мiсяць вважався одним з найбiльш пiзнаних в народi небесним свiтилом, пов’язаним iз селянським побутом. Йому приписувалася дивна сила.

Звичайно, вирiзняють чотири фази Мiсяця, проте на Подiллi його дiлили на три фази: молодик, пiдповня i старик; на Волинi – на п’ять: молодик, або нив, перша квартирка, пiдновня, повня, остання квартирка; на Бойкiвщинi фази Мiсяця подiлялися на квартирки: перша – на весну, друга  на лiто, третя – на осiнь, четверта – на зиму.

Сiльськогосподарськi роботи намагалися проводити при повнi Мiсяця – сiяти озимi та яровi, садити картоплю, починати оранку тощо. (За С.Павлюком).

Зиновiя Синичника та Олени (12 листопада). Свято синиць. Птахи злiтаються ближче до житла, де бiльше корму.

День пам’ятi померлих (13 листопада). Готують страви з нацiональної кухнi, наприклад, кукурудзянi галушки.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" )

Для гарного настрою

"Тримай". Христина Соловій

Для гарного настрою

"Мантра" від ILLARIA 

Унікальна Україна

Унікальні церковні розписи

Розписи церкви Спаса на Берестові в Києві

Церква Спаса на Берестові – один з шести уцілілих архітектурних пам’яток XI століття на території України. Вона знаходяться в декількох метрах від Києво-Печерської Лаври і була побудована як княжа усипальниця.

Зовсім випадково до сьогодення дожила фреска XI століття, не пошкоджена реставраціями XIX століття (до слова, в цей період через реставрації було втрачено багато цінних розписів Софії Київської та Кирилівської церкви). На думку вчених, композиція під назвою “Чудова риболовля на Тивериадському озері” або “Явлення Христа на морі Тивериадському” є цінною і цікавою в художньому плані. Цей розпис в XVII був прихований під шаром штукатурки і відкритий в неушкодженому вигляді в 1970 році.

Крім фрески, в церкві Спаса на Берестові зберігся прижиттєвий настінний портрет Київського митрополита Петра Могили (1647).

Розписи Кирилівської церкви в Києві

Церква святого Кирила в Києві – один з небагатьох збережених пам’яток домонгольського періоду. Вона була побудована в XII столітті і крім своїх прямих функцій також виконувала роль усипальниці княжих осіб з роду Олеговичів. Цей храм не перестає дивувати своєю красою, а особливо унікальністю свого інтер’єрного розпису.

Унікальність Кирилівських розписів полягає в тому, що частина з них – це оригінальні і єдині в своєму роді фрески XII століття, наприклад, сюжет, який зображає, як ангел згортає небеса в сувій. А взагалі, весь комплекс стародавніх фресок становить 800 кв.м. – Це найбільша площа для церков XII століття.

Ще одна група розписів, що привертають цінителів і туристів зі всього світу, належить пензлю всесвітньо відомого художника Михайла Врубеля. У 1884-85 роках Врубель написав частину ікон для іконостасу, а також ряд композицій на стінах храму. Найбільш відомі з них: “Пресвята Богородиці”, “Оплакування”, “Зішестя Святого Духа на апостолів”. Остання, за зізнанням художника, наснилася йому уві сні.

Варто зазначити, що на момент своєї роботи, Врубель був маловідомим художником, і саме створені ним шедеври Кирилівської церкви, принесли автору широку популярність.

Розписи Горянської Ротонди в Ужгороді

Горянська Ротонда або храм святої Анни знаходиться в мікрорайоні Горяни, який раніше був селом, на околиці Ужгорода. Дослідники розходяться в припущеннях що до часу її будівництва – її датують X-XI ст, інші – XIII-XV ст. (Ця дата вказана на анотаційній дошці на стіні церкви). Відповідно і вік древніх фресок визначається цими даними.

Горянська Ротонда з її розписами – одна з найдавніших архітектурних українських пам’яток, яку знають і цінують у всій Європі. Розписи були виявлені під час реставрації церкви в 1879 року.Вони покривають поверхню п’яти внутрішніх ніш. За своїм змістом зображення передають епізоди з земного життя Ісуса Христа. Наприклад, такі сюжети як: «Таємна вечеря», «Суд у Пилата» та ін. Експерти вважають, що фрески написані приблизно 700 років тому на замовлення італійця Другета, який володів тоді замком в Ужгороді.

На жаль, розписи зараз знаходяться в тяжкому становищі і потребують реставрації. Частина з них збереглася лише уривками.

Розписи Лужанської церкви на Буковині

Буковинське село Лужани знамените тим, що тут знаходиться найстаріша церква в Чернівецькій області. Вона датується XV століттям і зведена на честь свята Вознесіння Господнього. За своєю будовою цей храм подібний аналогам давньоруської храмової архітектури.

Лужанські фрески були виявлені в 1993-97 роках під шарами штукатурки. Їх написання датується часом будівництва самої церкви. До сьогоднішнього дня збереглася частина розпису, зробленого на стінах, в той час як розписи під склепіннями – загублені.

Стінопис виконаний у візантійському стилі. Серед зображень – сюжети з земного життя Ісуса Христа та ікона святих Костянтина і Олени.

Реставратори відзначають, що подібних фресок в Україні немає, і вони є дорогоцінною пам’яткою буковинської церковного розпису.

Розписи Лаврівського монастиря в Галичині

Монастир святого Онуфрія знаходиться в селі Лаврів Львівської області і був побудований в XIII столітті.

У 1910 році в головній монастирській церкві проводилися реставраційні роботи, під час яких були виявлені стародавні фрески. Після проведеної експертизи, вчені віднесли дату їх написання до XV століття.

Фрески збереглися на трьох стінах храму. Серед них велику цінність представляє композиція “Акафіст Богородиці” Серед інших розписів – ряд зображень святих, сюжети Вселенських соборів.

Унікальність лавровського стінопису полягає в тому, що це один з найдавніших зразків західноукраїнської фрескового розпису і єдиний збережений пам’ятник візантійського живопису в Галичині.

Джерело: ВСвіті

Раджу прочитати

Сьогодні хочу познайомити вас, друзі, з цікавою збіркою сучасної прози "Львів. Кава.Любов", що зібрала під однією обкладинкою Наталку Гурницьку, Галину Вдовиченко, Дару Корній, Вікторію Гранецьку, Ніку Нікалео, Тетяну Белімову.

А за цим посиланням ви знайдете ще кілька цікавинок для цієї осені: http://melni.me/10-knyg-napysanyh-bezdogannoyu-ukrayinskoyu-movoyu/

Мовні цікавинки: лічилки

Під час канікул з'являється час для забав та активного відпочинку. 

Твій малюк пропонує добірку лічилок українською мовою, яка допоможе уникнути суперечок у рухливих іграх. 

***
Качка з річки йшла, 
гурт качок вела: 
це - качатко сиве, 
це - як жовта слива, 
це - брудненький квачик, 
це - м'якенький м'ячик,
це - як вовни жменька,
це - кривеньке,
це - сніжок побіг... 
Скільки ж їх усіх?

***
Раз, два -
дерева
три, чотири -
вийшли звірі,
п'ять, шість -
падолист,
сім, вісім -
птахи в лісі,
дев'ять, десять-
це сунички
підвели червоні личка.

**
- Попіл, попіл, попільниця,
- А де ж твоя зозулиця?
Попід небом літає,
Сивим оком киває.
Хоч кивай, не кивай,
З цього місця утікай!

***
Раз, два, три, чотири -
Вийшли звірі,
П'ять, шість - пада лист,
Сім, вісім - птахи в лісі,
Дев'ять, десять - полуниці:
Хто знайде - тому й жмуритися.
Джерело: http://gazeta.ua/articles/sogodennya/_ak-uniknuti-superechok-u-gri-dobirka-ukrayinskih-lichilok/710016

Вивчаємо українську мову

Продовжуємо очищувати мову від зайвих запозичень.

Краєзнавство

Так починався Донецьк

Частина 8

Мешканці Юзівки під час церковної служби. 1890-ті рр.

Першою культовою спорудою, якою користувалися робітники та службовці заводу Новоросійського товариства, була церква на честь Святителя Миколая Чудотворця, що знаходилася в селі Григор’ївка (тепер це пустир на пагорбі по вул.Пухова навпроти ринку "Боссе", не збереглися навіть фото, хоча до 60-х рр. ХХ ст. фундамент зруйнованої церкви залишався). Церква була збудована на початку ХІХ ст. на кошти поміщика А.Рутченко. Спочатку будівля була дерев’яною, з кам’яною дзвіницею. У 1873 – 1877 рр. церква та дзвіниця були розширені й перероблені. Відкриття церковного приходу в Юзівці відбулося 29 серпня 1883 р., це була дерев’яна будівля (збудована на гроші купця Лобасова) на міському кладовищі. У 1895 р. за наказом губернської духовної влади будівля стала використовуватися тільки для відспівування померлих. Оскільки місто росло, цвинтар опинився в його центрі й у 1925 р. був закритий, а каплиця знищена. 

Пам'ятник В.В.Берві-Флеровському

На місці кладовища розбили парк ім.Флеровського, зрівнявши могили з землею та залишивши тільки могилу відомого російського публіциста і правозахисника В.В.Берві-Флеровського (тепер це парк поблизу площі Комунарів, що досі відомий як «Горсад», на могилі знаходиться пам’ятник видатному демократу); «Кладбищенский» проспект перейменували в Пожежний (нині – пр.Дзержинського). На початку 30-х рр. ХХ ст. у кутку цього парку побудували жіночу школу ім.Орджонікідзе (нині – школа № 3). 

Однокупольна церква на честь Преображення Господня була побудована 1886 року на кошти робітників заводу, купців і поміщиків. У 1894 році були прибудовані трапезна, дзвіниця, чотири бані, два бокові приділи та два вівтарні приміщення. Першим настоятелем церкви був Олександр Георгійович Матвієвський. Саме за його ініціативи в місті 1893 року було засноване Свято-Преображенське братство, яке займалося благодійною та просвітницькою діяльністю. Однак ніщо не врятувало храм у радянські часи: 1922 року, під час усесоюзної кампанії боротьби з голодом, з церкви було вилучено срібні ікони, лампади, кадила та ін. У зв’язку з антирелігійною пропагандою церкву згодом закрили, у 1928 році в Сталіно ударними темпами був побудований кінотеатр «Комсомолець», що закрив собою собор від головної міської вулиці, 11 грудня 1930 року зняли дзвони, а згодом зруйнували дзвіницю. У середині 1931 року храм було підірвано. 

9 серпня 1991 р. Донецький міська рада виділила для зведення кафедрального собору Донецької єпархії майданчик у сквері імені Горького, адже місце, де раніше стояв головний храм Юзівки, було зайняте іншими будівлями. 27 лютого 1993 р. єпископ Донецький і Слов'янський Іполит освятив перший камінь, закладений в основу Спасо-Преображенського собору. Споруджуючи п’ятикупольну будівлю, архітектор собору - В.В.Онуфрієнко - поєднав стильові мотиви класицизму з елементами, притаманними українській архітектурі. У зовнішньому оформленні використані фактурна штукатурка, гранітні і мармурові блоки. Головний і бічні входи собору прикрашають величні барельєфні зображення хрестів, а в нішах розташовані мозаїчні постаті Спасителя, Богородиці і святих. Дзвіниця собору триярусна, височиною 58 м від землі. Бронзова статуя Архістратига Михаїла височіє над Соборною площею перед ажурною кованою огорожею. Скульптура небесного покровителя Києва була подарована донеччанам в 2002 році на знак подяки за «Пальму Мерцалова» - символ працьовитості жителів Донецька.

Свято-Петропавлівська церква на Смолянці
(сучасний вигляд)

Існували також церкви на Вознесенських копальнях (кам’яна однопрестольна церква на честь Вознесіння Господня, збудована на кошти власника копальні Петра Карпова), Рутченківського товариства (дерев’яна однопрестольна церква на честь Святителя Миколая, збудована 1903 року), на Смолянці (церква Петра і Павла, збудована 1910 року).

.