Офіційна інформація: Готуємось до ЗНО

Визначено поріг пробного ЗНО з української мови

Значення порога "склав/не склав" для пробного тестування з української мови і літератури становить 25 балів. Про це повідомили у прес-службі Українського центру оцінювання якості освіти.

Для визначення порогового бала тесту при регіональних центрах були створені експертні групи, до складу яких було включено представників вишів та шкіл. Загалом, Українським центром оцінювання якості освіти були опрацьовані висновки 64 експертів-предметників.

Тест ЗНО з української мови і літератури 2016 року складається із завдань трьох форм: завдань з вибором однієї правильної відповіді, завдань на встановлення відповідності та завдання з розгорнутою відповіддю.

Тест містить 58 завдань, на виконання яких буде відведено 180 хвилин. Результати виконання частини завдань цього тесту, що мають відношення до мовних завдань, будуть зараховані якдержавна підсумкова атестація з української мови. Результат виконання всіх завдань тесту з української мови та літератури буде використовуватися під час прийому до вищих навчальних закладів.

Тестування з української мови і літератури відбудеться 5 травня.

Завдання ЗНО з історії України з поясненнями фахівців

Цього року зовнішнє незалежне оцінювання з історії України є найбільш популярним серед випускників шкіл, окрім обов’язкового тесту з української мови. Також тест є одним із обов’язкових предметів на вибір випускників шкіл, результати якого зараховуватимуться як державна підсумкова атестація у старшій школі.

Освіта.ua пропонує всім, хто готується до іспитів з історії України, безкоштовний онлайн-сервіс, що містить завдання тестів ЗНО з історії України, правильні відповіді на завдання, а також ґрунтовні пояснення провідних фахівців до правильної відповіді кожного з завдань тесту.

Майбутні учасники ЗНО можуть безкоштовно скористатись поясненнями до тестів ЗНО з історії України, що були використані Українським центром оцінювання якості освіти у 2014, 2015роках, а також пробного ЗНО 2015 року.

Загалом, використання сервісу допоможе учасникам ЗНО зрозуміти структуру тесту з історії України, ознайомитись із формами завдань та поясненнями до правильних відповідей до кожного завдання тесту.

Тести з історії України онлайн тут: http://zno.osvita.ua/ukraine-history/

Тести з української мови і літератури тут: http://zno.osvita.ua/ukrainian/
Пробний тест із коментарями: http://zno.osvita.ua/ukrainian/168/

Джерело: http://osvita.ua/

Краєзнавство: Історія Донеччини

Короткий нарис

 з історії заселення Донецького краю

Герб Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового

Частина 10

У 30-х рр. запорожцям знову дозволено було повернутися на свої землі (договір 1734 р. в м.Лубни), тут вони створили Кальміуську паланку, правда, частину їхніх земель було передано донським козакам, а право вилову риби в Азовському морі отримали обидві сторони. Це призвело до зіткнень між запорозькими та донськими козаками, аби припинити їх, Сенат 30 квітня 1746 р. встановив кордон між ними по ріці Кальміус: лівий берег вважався донським, а правий – запорозьким. 1748 року з бахмутських, торських, маяцьких козаків було сформовано Бахмутський козацький полк.

Козацькі паланки війська Запорозького Низового (1734 - 1775)

Територія західніше Бахмута в 40 – 60-х рр. заселялася в основному вихідцями зі Слобідської України та запорожцями. На плані Бахмутського повіту 1767 р. на правому боці ріки нанесено 132 хутори (зимівники) та 8 слобід. Села, як правило належали представникам місцевої адміністрації. Так, комендант Бахмутської фортеці біля річки Ближні Ступки на місці міських хуторів заснував село Іванівку, а у 80-х рр. йому вже належали Кремінне та Шабельківка, крім цього, він судився з селянами за Красні Луки та Ямпіль.

Українська оборонна лінія

Для того, щоб пришвидшити освоєння південних земель і стримувати козацьку вольницю на цій території, царський уряд вирішив поселити на флангах збудованої в 1731 – 1733 рр. Української оборонної лінії православних сербів і хорватів, які, тікаючи від переслідувань католицької імперії Габсбургів, перейшли на російську службу, тому 1752 р. на запорозьких землях Середнього Подніпров’я (незважаючи на протести козаків) була створена Нова Сербія. 1753 року між річками Бахмут і Лугань почалося розселення людей полковників Райка Прерадовича й Івана Шевича. Поселення назвали Слов’яносербією.

Карта Слов'яносербії (1753 - 1764 рр.)

Оскільки полки (до їх складу, до речі, входили не тільки серби і хорвати (їх було лише 1513 осіб), а й місцеві українці та росіяни) селилися ротами, то й поселення так і назвали: Перша Рота (с.Серебрянське), Друга Рота (с. Красне), Третя Рота (с.Верхнє), Четверта Рота (с.Вергунка), П’ята Рота (с.Привольне), Шоста Рота (с.Кримське), Сьома Рота (с.Нижнє), Восьма Рота (с.Підгірне), Дев’ята Рота (с.Жовте), Десята Рота (с.Кам’янка), Одинадцята Рота (с.Черкаське), Дванадцята (с.Хороше), Тринадцята (с. Калинівське), Чотирнадцята (с.Троїцьке), П’ятнадцята і Шістнадцята роти – с.Луганське.

Розташування Нової Сербії та Слов'яносербії
відносно сучасних Кіровоградської, Донецької
 та Луганської областей України

Адміністративним центром Слов’яносербії був Бахмут. За 10 років населення Бахмутського повіту набагато збільшилося й налічувало 13217 чоловіків, серед них українців – 75 %, росіян – 5 %, молдаван – 17 %, сербів, угорців, хорватів, татар – 3 %.

1765 р. царський уряд запроваджує нову адміністративну реформу на півдні: на основі Української лінії, Нової Сербії та Слов’яносербії створюється Новоросійська губернія. А після зруйнування Січі 1775 р. на її місці та землях Війська Запорозького формуються дві губернії: на землях західніше Дніпра та близьких до них сотень Полтавського полку – Новоросійська губернія, а між Дніпром, Сіверським Дінцем і Доном – Азовська. Спочатку вона складалася з Катерининської та Бахмутської провінцій, Ростовського, Азовського, Таганрозького повітів, Дніпровської оборонної лінії та кримських фортець Керч і Єнікале, а також із повітів, сформованих на землях запорожців (Самарського, Личківського, Кінсьководського, Кальміуського, Барвінкіностінського, Протовчанського) та земель Війська Донського. Однак у 1778 р. губернію поділили на 9 повітів: Катеринославський (нині Дніпропетровськ), Олександрівський (нині Запоріжжя), Павловський, Маріїнпільський, Таганрозький, Бахмутський, Торський, Натальїнський (пізніше – Костянтиноградський, тепер м.Червоноград Харківської області) і Царичанський.

Карта Катеринославського намісництва
з атласу Російської імперії 1796 р.

Цей поділ зберігся до її злиття з Новоросійською та формування з них у 1783 р. Катеринославського намісництва, котре 1784 р. було розділене на 15 повітів. Бахмутський повіт охоплював таку територію: землі на сході від р.Лугань (теперішня Луганська область) до села Криворіжжя (Добропільський район Донецької області) на заході, а на півночі від села Серебрянка (Артемівський район Донецької області) до південних земель біля с.Оленівка (поблизу Донецька). 

Ці відомості свідчать про те, що в різний час у Російській імперії Новоросією називали різні території України: то правобережні дніпровські землі сучасних Полтавської (частково), Дніпропетровської, Запорізької та Одеської областей, то навпаки – лівобережжя, Придінців’я. Зрештою, ця назва стала вживатися стосовно південного сходу та півдня України, яку в офіційних документах Російської держави стали іменувати Малою Росією (Малоросією) або «Юго-Западный край», а українців ще з часів Петра І – «хохлами» або «малоросами».

Ювілейна монета, присвячена 500-річчю
виникнення українських козацьких поселень
на території нинішніх Донецької і Луганської областей,
які згодом утворили Кальміуську паланку
Війська Запорозького Низового.

Місяцелік: Квітень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Марка i Василя (11 квiтня).

До Василя ще можна прясти, а вiд Василя прядиво на добро не пiде.

До Василя зимували, а по Василевi треба веснувати.

      Iвана Ліствичника (12 квiтня). Цього дня вшановують пам'ять про святого Івана Ліствичника, який провів 40 років у подвигу безмовності, посту, молитви та покаянних сльозах. Не випадково у своєму творі "Ліствиця, або Скрижалі духовні" преподобний Іоанн так говорить про сльози покаяння: "Як вогонь спалює і знищує хмиз, так чиста сльоза омиває всі нечистоти, зовнішні і внутрішні". Сильна і дієва була його свята молитва, про це свідчать приклади з житія угодника Божого. 

         У народі вiрили, що домовик їздить цієї ночі на конях i заплiтає їм гриви, тому вiшали мертву сороку в стайнi над кiньми, щоб домовик на нiй розважався.

Удовиний плуг (13 квiтня). Селяни ще не працювали, але збиралися на раду. На нiй вирiшували, хто перший почне обробляти свої городи. На це мали право лише окремi верстви населення – сироти, старi й немiчнi люди та вдови. Звiдси й назва обряду – “вдовиний плуг”.

Усiєю громадою (по-народному - толокою) обробляти городи знедоленим людям. Усе це робили безкоштовно. Гарний звичай!. Варто його вiдродити! Чи не так?

Мар’ї (14 квiтня). Якщо на Мар’їн день повiнь, то вродить густа трава; коли ж не прошумлять таловоди, то лiто буде холодне і дощове.

Полiкарпа i Тита, Святого Яровита (15 квiтня). У цей день скрiзь прибирають, чепурять житло. Казали: “Ворона каркала, Полiкарпа день накаркала”.

         

Ярило – бог весняного сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова Яр- означає ярий, нестримний, збуджений, сильний, завзятий, пристрасний, гнівний. У давні часи чоловіча пристрасть порівнювалась із мужністю, войовничістю й силою, тому божества родючості часто зображувалися з мечем.

           У балтійських слов’ян Ярилу тотожний Яровит (дослівно ярий витязь, войовничий дух), храм якого існував у Волегасті до ХІІ ст. Тут на стіні висів священний щит мистецької роботи, покритий позолотою, який виносили тільки під час війни чи найбільших урочистостей. Це була священна реліквія. Герборт писав, що Яровит "по-латині називається Марсом". Зберігся запис промови жерця храму Яровита, яку він виголосив у лісі від імені самого бога: "Я – Бог твій, я той, хто вдягає поля муравою, а ліси листям; в моїй волі плоди нив і дерев, приплод черед і все, що служить на користь людині – все це даю тим, хто шанує мене, і відбираю в тих, хто нехтує мною". Ярило близький за своєю сутністю до Купайла, тільки діє навесні. Бог любові й пристрасті, Ярило символізує родючість, чоловічу запліднюючу силу.

       У білорусів навесні «водили Ярила» – найкращого парубка, прикрашеного вінком, вбраного в світлі, урочисті шати. У греків ідентичними Ярилу були Вакх та Діоніс. Певних згадок про кумири Ярила немає: відомо, що молодиці щороку виготовляли його опудала, причому особливу увагу приділяли дітородним органам. Лише з давніх переказів, записаних мандрівниками, дізнаємося, що кумир Ярила стояв біля м.Костроми (назва співзвучна з Кострубом). Свято Ярила близьке до купальського ще й тому, що під час його святкування парубки викрадали собі дівчат. Отже, Ярило і Кострубонько уособлювали торжество життя над смертю. Це боги, які завмирають на зиму і пробуджуються (воскресають) навесні. Велесова Книга згадує Ярила під ім'ям Ярбога: "...славословити... Ярбогу, який править весняним цвітінням і Русаліями, Водничами, і Лісичами і Домовичами" (дошка 38-А).

Збереглася стародавня легенда, де говориться, що Великий Грім прокидається навесні від довгого сну, сідає верхи на чорні хмари, як на коня, і, їдучи над землею, б’є її золотою різкою-блискавицею.

Земля прокидається, одягається в розкішну сукню з квітів і зелені – все навколо оживає: ліси, поля, діброви… І почав тоді Ярило по ночах ходити. Де він ступить ногою – ярина виросте, як подивиться на поле – квіти зацвітуть, гляне в ліс – пташки защебечуть, а у воду гляне – риба стрепенеться. І ходить Ярило по темних лісах, селах, хуторах і на кого гляне, у того серце коханням спалахне. Торкнеться у сні молодого хлопця – кров закипить, дівчину зачепить – як іскра, спалахне. І виходять дівчата й хлопці надвечір на Ярилове поле хороводи водить та пісень співати. Не зчуються, не зоглядяться, як і ніч пройде, як зорі погаснуть, як місяць сховається і на травах засяють сльозинки роси.

Білоруси уявляють собі Ярила молодим гарним парубком, який їздить верхи на білому коні, в білій кереї, з вінком квітів на голові. В правій руці він тримає людську голову, а в лівій – сніп житніх колосків. Наш Ярило ходить пішки в білій кереї з вінком маків і хмелю на голові. У правій руці він носить серп, а в лівій – сніп жита, пшениці та всякої пашниці.

Ранньої весни (15 чи 23 квітня) прихід Ярила відзначається хороводами та піснями, а на початку літа, під час заговін на Петрівку, буде похорон Ярила – весела забава молодиць, куди дівчат і хлопців не допускають.

Отже, Ярило або Яр-хміль (так він іноді називається в легендах) – це чоловічий образ весни, ніби пара дівчині-весні. Поетична уява наших предків не допускала самотності навесні, бо ж у такий веселий час все повинно бути в парі.

Гафiї та Микити Сповiдника (16 квiтня). 

Iм’я “Микита” – грецького походження i означає “переможець”.

      Йосипа Пiснеписця (17 квiтня). Цiєї днини святкують першу Пасiку (весняну). Освячують пасiки, моляться про бджолинi рої, виносять вулики на вулицю для квiткових медозборiв.

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" )

Для гарного настрою: О.Богомолець

Сьогодні пропоную вам насолодитися поезією Ліни Костенко про кохання у виконанні Ольги Богомолець.

"Між іншим"

"І як тепер тебе забути"

"Очима ти сказав мені..."

"Моя любове! Я перед тобою"

"В дні, прожиті печально і просто..."

"Напитись голосу твого"

"Недумано, негадано..."

Дивовижного, романтичного дня вам! 

Офіційна інформація: Дистанційний консультпункт

Донецьким обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти створено консультаційний пункт для педагогічних працівників, які опікуються дистанційною освітою. Скористатися ним можуть також учні з тимчасово окупованих територій.

Адреса блогу: http://e-school-ippo.blogspot.com/ 

Цього дня народилися: В.Голобородько

7 квітня 1945 року народився надзвичайно цікавий український поет Василь Голобородько.

"Коли я задумуюсь над тим, що мені в дитинстві ще довелося ходити посівати, я не знаю, чи радіти з того, бо ж мені припало, чи сумувати, бо ж тим, хто підростав за мною, уже не було можливості те робити, але це було у моєму житті тим, що непомітно формувало мене поряд із іншими подіями," - писав у своєрідній автобіографії "Посівальником через усе життя" Василь Іванович. А ще про мову: "Мова - від вигуку до казки! А крім цієї мови, ще й мова немовлена: обряди, ритуали, звичаї, прикмети" або "Мова як якесь дерево: то воно насінина, то дерево". 

Поезія В.Голобородька, здебільшого написана верлібром, можливо, дещо складна для сприйняття, бо вимагає певного читацького досвіду, знання історії, однак дуже глибока, своєрідна, вона провокує читача на постійні напружені роздуми, навіть суперечки з автором, а часом і з собою.

Що читати
Синку,
не читай книжок з нашої історії —
не припадай до криниці нашого
історичного досвіду:
ні "Літопису Руського",
ні "Літопису" Самійла Величка,
ні "Літопису Самовидця",
ні "Історії Русів",
ні "Історії України-Руси" М. Грушевського,
ні "Історії України" Д. Дорошенка,
ні "Історії України" Ореста Субтельного —

жодної історичної книжки не читай,
а надто добре написаної.
Ніхто із наших національних героїв
в усій нашій історії
у своїх прагненнях здобути волю України
не дійшов до звершення своїх змагань —
ні одна наша казка не закінчилася весіллям:
ніби пішла киця по водицю
та й упала у криницю,
але
котик не біжить рятувати
та за лапку витягати.
Упала у візантійську криницю,
викопану печенігами біля
Дніпровських порогів,
киця Святослав;
упала у переяславську криницю,
викопану православним єдиновірцем Олексієм,
киця Хмельницький;
упала у полтавську криницю,
викопану зрадником на користь Москви Носом,
киця Мазепа;
упала у петербурзьку криницю,
викопану московським імператором Петром,
киця Полуботок;
упала у соловецьку криницю,
викопану російською імператрицею Катериною,
киця Калнишевський;
упала у паризьку криницю,
викопану чекістським найманцем Шварцбардом,
киця Петлюра;
упала у мюнхенську криницю,
викопану кагебівським скритовбивцею Сташинським,
киця Бандера.

Не читай історичні книжки,
читай натомість казки
і ти будеш знати,
як здобути волю України,
сину мій,
котику мій!

Самовбивці

Ми — репані жителі Хохландії,
ми — хохли з обвислими вусами,
ми — ледарі і боягузи,
ми — куркулі і підкуркульники,
ми — бандити, зрадники, поліцаї,
ми — мазепинці,
ми — петлюрівці,
ми — бандерівці,—

нам нічим оборонятися від нападів,
від будь-яких образ,
кинутих нам ким не заманеться:

наша артилерія — чумацькі випряжені вози,
що поціляють задертими догори дишлами
у ворога,
               який наступає на нас нізвідки і звідусіль,

наша авіація — вітряки,
сконцентровані на одному бойовому аеродромі —
у музеї народної архітектури просто неба.

Нам немає місця на своїй землі,
нам нікуди подітися у цьому світі:
ми емігруємо лише до давньої Греції,
розгорнувши Гомерову «Іліаду»,—
аби вижити — ми себе вбиваємо:
стираємо своє ім'я — ім'я українця — з лиця землі,
як власний плювок,
ми відмовляємося від своєї мови,
як від якогось нездійсненого злочину,
у якому нас ніби звинувачують,
ми відмовляємося від рідної домівки,
стіни якої уже не захищають,—
ми — самовбивці.

Поезія: http://www.ukrlit.vn.ua/author/goloborodko.html 

http://maysterni.com/user.php?id=6269&t=1&sf=1

http://onlyart.org.ua/?page_id=10352

Цікаве інтерв'ю з В.І.Голобородьком: http://sho.kiev.ua/article/1009

Вивчаємо українську мову: Синоніми

Дівчина красива чи вродлива?

К.Є.Маковський. Українка. 1884

Точність і виразність нашого мовлення багато в чому залежать від того, наскільки правильно й доречно дібрані слова. Одне поняття може називатися по-різному. Наприклад: обов'язково, неодмінно, конче, доконче, неминуче, напевне, безсумнівно. Часто встановити відтінок значення таких слів можна лише в словосполученнях або реченнях, та й добирати конкретне слово з ряду треба теж, керуючись контекстом (і про словники синонімів не забуваймо, звичайно ж!). Порівняйте: витончений смак, вишуканий одяг, делікатне питання; вродлива дівчина, красива сукня, миловидне обличчя; коштовна прикраса, дорога річ, цінний подарунок, дорогоцінний час; ваші міркування аргументовані, ваша думка цілком слушна.

Синоніми (гр. synonymos - однойменний) - це слова, що відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням (так звані семантичні та стилістичні синоніми відповідно). Такі слова утворюють синонімічний ряд, найуживаніше (і нейтральне зі стилістичного боку) слово в якому називається стрижневим. Наприклад, поняття "говорити" може бути передане кількома словами-синонімами: говорити (стрижневе слово), казати (більш конкретно), мовити (до кого), розмовляти (з ким), висловлювати (думку), подейкувати, балакати, гомоніти (розмовні варіанти), гуторити (діалектне слово) тощо. 

Практичний словник синонімів української мови. Друге видання / Святослав Караванський. - К.: Українська книга, 2000. - 480 с. http://zosh6.at.ua/praktichnij_slovnik_sinonimiv_ukrajinskoji_movi.pdf
http://www.hohlopedia.org.ua/slovnyk_synonimiv_karavanskogo/

Історичні цікавинки: Конституція Пилипа Орлика

5 квітня можна вважати днем народження конституції, адже цього дня була укладена одна з перших конституцій у Європі - "Пакти" Пилипа Орлика.

5 квітня 1710 року біля містечка Тягина на правому березі Дністра (м.Бендери) між гетьманом Війська Запорізького Пилипом Орликом, козацькою старшиною та запорожцями були укладені «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького» («Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis»). Написана руською мовою і латиною, ця угода мала на меті унормувати стосунки між гетьманом, старшиною і козаками, фактично - між владою і народом України. Нею обумовлювалися всі найважливіші питання державотворення: від історії та віри до соціальних свобод (козацьких вольностей). 

На жаль, реальної сили конституція так і не набула, бо підписана вона була на чужині й укладачі не мали змоги повернутися на батьківщину. Але в історії ця оригінальна правова пам'ятка залишається першою в світі юридичною спробою створення демократичної парламентської республіки. 

Текст Конституції Пилипа Орлика: http://gska2.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1710.html
Цікава стаття О.Б.Вовк про цей документ, а також текст мовою оригіналу, фотокопії: http://www.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_3_4_2010/14.pdf

Про Конституцію Пилипа Орлика

(із книги Миколи Томенка «Історія української Конституції»)

«Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його сподвижниками Г.Герциком, А.Войнаровським, прийняті 5 квітня 1710 року у Бендерах, і є першою українсь­кою Конституцією в сучасному її розумінні. «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» складені як угода між гетьманом та Військом Запорозьким (народом України), що було характерним для західноєвропейської традиції і відрізнялося від ідей східного патримоніалізму.

Конституція складається з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані головні принципи побудови держави. У преамбулі схематично викладено історію Війська Запорозького – всього малоросійського народу. Тут Пилип Орлик витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство каган «хозарів-козаків», а не князь Володимир Святославович. У такий спосіб документ закладав, так би мовити історичний пріоритет Української держави та козаків, які на думку Пилипа Орлика, були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських земель до європейської цивілізації. Зазначена схема (хозари-козаки – оборонці народу на території України) стала підґрунтям ідеї окремішності русько-малоросійського-українського народу та його природного права на власну державу. Ця ідея в більш розширеному , але завуальованому вигляді пізніше була подана в «Історії Русів» (1818—1822 рр.).

У першому параграфі «Пактів й Конституцій» розглянуто питання віри, заявлено про православ'я як панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії. Другий параграф важливий тим, що чітко означив кордони держави, визначені Зборівським договором 1649 року. Гетьман був зобов'язаний оберігати територіальну ціліс­ність країни.

Принциповий характер має шостий параграф, де закладені основи управління та діяльності органів державної влади. Конституція пев­ною мірою ґрунтувалася на ідеї поділу влади на законодавчу, вико­навчу та судову. Законодавча влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від усіх полків» та «посли від Низового Війська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти активну участь». Рада мала збиратися тричі на рік — на Різдво Христове, Свято Великодня та Покрови, а та­кож за рішенням гетьмана. Усі важливі державні справи гетьман має попередньо узгоджувати, «на власний розсуд ніщо не має ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися». Суд також мав діяти незалежно, оскільки гетьман «не повинен карати сам із власної ініці­ативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове — має підлягати (розгляду) Генерального Суду, який і повинен винести рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен мусить підкоритися, як переможений законом».

Документ містить цілу низку привілеїв, які надавалися як певним соціальним групам, так і окремим містам. Така значима соціальна складова Конституції розцінюється як необхідність привернути на свою сторону впливові міста та соціальні верстви, які не підтримали свого часу Івана Мазепу та генеральну старшину в боротьбі за власну державу в ході Полтавської битви. Так, розділ ХІ Пактів встановлював: «вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або на якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов’язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків», розділом ХІІІ ухвалювалося, «що столичне місто Русі Київ та інші міста України зберігали недоторканими й непорушними всі свої справедливо отримані закони та привілеї» тощо.

Загалом документ пронизаний ідеологією обмеження повноважень Гетьмана та його найближчого оточення, кажучи сучасною політико-правовою мовою, необхідності боротьби з корупцією. Так, Розділ Х зобов’язує Гетьмана «заборонити ці зловживання, що так поширилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, і викорінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду беруть свій початок із підкупу за сприяння особам, що просять і домагаються судових посад, не користуючись довір’ям і не маючи заслуг, але ненаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів, завойовуючи прихильність Гетьмана підступними подарунками, за допомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності, піднятися на вершину полкових та інших урядів почестей». Очевидно, така редакція документу стала можливою завдяки винесенню ще одного уроку Пилипом Орликом та співавторами Конституції з соціального конфлікту, який мав місце в тогочасній Україні і був причиною слабкої підтримки дій Івана Мазепи та його найближчого оточення в справі спільної боротьби з Карлом ХІІ проти Петра І. 

Конституція Пилипа Орлика діяла певною мірою на Правобережній Україні як мінімум протягом 1710—1711 рр. Як відомо, за підтримки Карла ХІІ Пилип Орлик в союзі з кримськими татарами виступив проти Російської імперії, маючи на меті звільнити щонайменше Правобережну Україну. Перед спільним військовим походом 1711 року Пилип Орлик здійснив підготовчі заходи – розіслав листи-універсали, в яких закликав до повстання проти влади російського імператора. Очевидним є той факт, що населення Правобережної України було ознайомлено з головними ідеями Конституції Пилипа Орлика, оскільки вони пропагувалися як такі, що мусили би діяти за умови державності України. Повсталий народ підтримав Гетьмана і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана.

Текст був складений латинською і руською мовами. «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» були напи­сані під значним впливом ідей західноєвропейського парламентариз­му і закладали головні принципи республіканської форми правління.

Джерело: http://ridna.ua/2015/04/konstytutsiya-pylypa-orlyka-povnyj-tekst/

Краєзнавство: Історія Донеччини

Короткий нарис

 з історії заселення Донецького краю

Вкраїна - земля козацька. Й.-Б.Гоманн. 1716

Частина 9

XVІІІ сторіччя принесло Україні повну втрату останніх залишків вольностей. За часів Петра І російські дворяни отримали величезні земельні наділи в Україні, жорстко контролювалося книгодрукування, у різний спосіб експлуатувалися українські ресурси (наприклад з 1709 до 1722 року українці мали утримувати 10 російських полків, розміщених на їхніх землях (порівняйте: в 1737 – 1738 рр. від 50 до 75 російських полків!); у той же час козацькі полки відправлялися на північ, де вони збудували Ладозький канал, м.Санкт- Петербург), з 1719 року українцям було заборонено прямо експортувати зерно на захід, вони повинні були привезти його в російські порти Ригу й Архангельськ, де воно продавалося за тими цінами, які встановлював уряд. Ще раніше в містах були запроваджені російські адміністрації (навіть Києвом керував російський губернатор), на вибори гетьмана треба було отримати царський дозвіл. Останнім ударом було створення в 1722 р. Малоросійської колегії з шести російських чиновників, які, постійно знаходячись в Україні, мали розділити з гетьманом виконавчу владу (одним із перших її нововведень було запровадження в Україні прямого оподаткування, і в 1724 р. президент колегії Вельямінов відрапортував про 600-процентне збільшення всієї суми податків!).

Гетьман Данило Апостол

Після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 р. Гетьманщиною почала керувати Гетьманська канцелярія, що складалася з 3 російських вельмож і 3 українських старшин, очолював її князь Шаховськой. 1744 року спеціальною комісією був створений новий правовий кодекс «Права, по которым судится малороссийский народ», до цього часу судочинство в Україні здійснювалося за правовими нормами Литовського Статуту XVІ ст. і звичаєвим правом. 1754 р. бюджет Гетьманщини почав контролюватися Петербургом, митні кордони між Україною та Росією скасовані. Катерина ІІ стала достойною спадкоємицею Петра: 1775 р., коли більшість запорожців ще знаходилася на турецькому фронті, російські війська під командуванням генерала П.Текелі раптово з’явилися в Запоріжжі та зруйнували Січ, частина козацької старшини та кошовий отаман Петро Калнишевський були арештовані й відправлені на Соловки;

Кошовий отаман Запорізької Січі
Петро Калнишевський

1781 р. відбулася адміністративна реорганізація, внаслідок якої 10 полків Гетьманщини були перетворені на три намісництва (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське), а керувати ними були поставлені російські «губернские учреждения»; 1783 р. кріпосне право повністю поширилося на селян, робітників мануфактур усієї України (до цього вони лише сплачували поміщикам відбуток, своєрідну арендну плату, на деяких землях відробляли від 2 до 5 днів), цього ж року скасовані полки, замість них формувалися постійні військові частини, куди на шестирічний термін рекрутувалися селяни різних національностей; 1785 р. козацька старшина була прирівняна в правах з російським дворянством. Останній факт, очевидно, пояснює, чому Росії так легко вдалося поглинути українські землі. Зрештою, після останнього розподілу Польщі 1795 р. територія всієї України, крім Галичини й Буковини (вони дісталися Австрії), належала Російській імперії (1783р. Росія після виснажливих багаторічних воєн із Османською імперією приєднала Крим і повністю заволоділа Північним Причорномор’ям).

Українські землі у ХVІІІ ст.

Донецькому краю XVІІІ століття принесло нову хвилю переселенців. Однак тепер цей процес практично перестав бути стихійним – Російська держава пильно стежила й коригувала його. Царськими наказами різних років заселяються містечка вздовж південних кордонів імперії, на місці спаленого 1708 р. острогу Бахмут будується земляний. З 1719 р. він стає центром Бахмутської провінції Воронезької губернії (до цього майже все Придінців’я входило до складу Азовської губернії), до якої належали також Райгородок, Сухарев, Ямпіль (нині – Донецька область), Краснянськ, Боровськ (нині – Харківська область), Старий і Новий Айдар (Луганська область); Тор і Маяцьке залишилися у складі Ізюмського полку Слобідської України. Тодішнє населення провінції налічувало 5103 чоловіки.

Карта-схема оборонних споруд Південної України у ХVІІІ ст.
В.Пірко

З метою захисту Торської та Ізюмської фортець з боку Муравського шляху в 1729 р. між Тором і дорогою поселили Сербський гусарський полк, що з 1723 року перебував на службі Російської держави. Це було перше компактне поселення іноземців на території нашого краю, що поклало початок цілеспрямованої політики Росії щодо заселення цих земель.

Місяцелік: Квітень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Василя Теплого (4 квiтня). Цього дня вшановують пам'ять священномученика Василя. Якщо утворилося гало (нiмб, червоні кола) навколо сонця – сподiвайся на врожай.

Якщо сонце на сходi червоне, то рiк буде дорiдний.

На Теплого Василя радується зiлля.

Страсна седмиця (5 квiтня). Це свято рухоме. Залежить вiд того, на який день припадає Великдень. Цим днем починається останнiй тиждень перед Пасхою. Його ще називали весняний Яремин тиждень.

Захарiї i Якова (6 квiтня). У народі казали: на Захарiї i Якова весна бува нiякова.

Найкмiтливiшi примічали, якою буде нiч: теплою – на гарную весну, а холодною – “не жди з моря погоди”.

Благовіщення. Ікона Андрія Рубльова

Благовiщення (7 квiтня). Це свято пов’язане з біблійною легендою про те, що Ангел сповiстив Дiвi Марiї благу вiсть: “Святий Дух зiйде на тебе, i ти народиш Сина Божого”.

Із цим дуже важливим церковним святом пов'язано чимало різноманітних звичаїв та обрядів. Згідно з народними повір'ями, на Благовіщення прокидається земля, яка до цього часу відпочивала. Після Божого благословення пробуджується природа. Ось чому до Благовіщення на городах не веснували. «По Благовіщенню не ворож, а хліб у землю полож, то Бог уродить», — казали в народі. В українськiй народнiй обрядовостi воно пов’язане з прилiтом лелек, що починали вити гнiзда, з початком польових робiт. Ранiше за Благовiщення турбувати землю вважалося великим грiхом.  Селяни з особливою пошаною зустрiчали його, оскiльки вважали, що “Бог у цей день благословляє всi рослини”, а вiдтак було за великий грiх виконувати будь-яку роботу. Особливо застерiгали вагiтних жiнок, бо, якщо вони працюватимуть, неодмiнно вiдрiжуть нiжку своїй дитинi. Існує повiр’я, що навiть птиця на Благовiщення не в’є гнізда. За легендою, зозуля тому не має свого кубла, пiдкидає яйця в iншi, що колись, на свято, вила гнiздо i Бог вiдiбрав у неї пам’ять. Навiть щука-риба, зловлена на Благовiщення, має у народнiй уявi чародiйну силу. Бог благословляє у цей день рослини, пташок вiдпускають на волю.

Благовіщення.
Середина ХVІІ ст., дерево, темпера.
Калущина

Уранці повсюдно в церквах відбувалися великі богослужіння, під час яких святили проскури. Їх використовували як ліки хворим, закопували у землю, щоб град не нищив посівів. Розтерту на порошок проскурку пасічники додавали до весняного підкорму бджолам, щоб добре роїлися. А ось на Полiссi були переконанi: якщо закопати в кiнцi посiву проскурку, то град обiйде стороною збiжжя.

У центральних і східних районах України після церковного богослужіння дівчата біля церкви починали весняні хороводи. Недарма дослідники народного побуту з минулого століття писали: «...на саме Благовіщення дівчат цілком охоплює якесь поетичне натхнення, навіяне пробудженням весни...»

Хлопцi, зустрiвши бусла, обов’язково показували йому свяченi хлiбцi, котрi спецiально тримали при собi для цiєї нагоди, й окликували: “Бусень, бусень! На тобi голвоту (дарунок), а ти менi – жита копну!” З Благовiщенням пов’язане й iнше повiр’я: цього дня чорногуз має обов’язково знести бодай одне яйце. Дiвчата ж, зустрiвши ластiвку,    брали в жменю землю й несли її на город, щоб посiяти – на тому мiсцi обов’язково зiйде крiп.

У домашньої птицi господарi намагалися не брати яєць з кубел, бо, якщо доторкнутися до них рукою, начебто вилуплюватимуться курчата з двома головами. Бiльше того, якщо корова розтелювалась на Благовiщення, то деякi селяни одразу ж рiзали приплiд, бо “з таких добра не жди”.

О.Мурашко. Благовіщення. 1909. НХМУ

Великим грiхом уважалося в цей день позичати вогонь. Такий звичай зафiксований на всiй територiї України. Але найбiльше вiрувань, пов’язаних із Благовiщенням, побутувало на Закарпаттi. Дiвчата поспiшали до сходу сонця розплести коси, оббiгти довкола оселi та тричi замести в хатi долiвку; смiття ж разом із вiником вiдносили до рiчки i, набравши у вiдерце води, скроплювали нею те мiсце, де мали садити капусту, щоб не слизла (до речi, на Слобожанщинi в цей день старалися  обов’язково висадити капустяну розсаду).

Особливi надiї пов’язували з цим святом i пасiчники. Дехто кидав у мед проскурку й пiдгодовував комах, щоб “зубастими були”, iншi до медової сити додавали червоного перцю  й  годували тим бджiл, аби були здоровими. Деiнде навiть ставили на льотки вовчу пащу (“Бджола, котра пролiзе через неї, зумiє одгризтися вiд чужих”) або ж розстеляли перед вуликом червону тканину (“Най комахи зляться на напасникiв”).

Деякi обряди стосуються також домашнiх тварин. Щоб корови давали багато молока, ввечерi напередоднi Благовiщення, наповнювали вiдра й дiйницю водою, обсiвали хлiви “од відьом” маком-самосiєм, спалювали старi постоли чи капелюхи, а попiл давали тваринам, якi важко звикали до пасовиська. Крiм того, у цей день намагалися не впускати до своїх осель чужих жiнок i дiвчат, “щоб лиха не принесли”. У Карпатах існувало повір'я, що на Благовіщення, як і на Введення, відьми мають більшу здатність зашкодити худобі — «відібрати молоко». Щоб заздалегідь знешкодити підступні дії чародільниць, худобу обкурювали зіллям, мастили хрестики на чолі, хребті, вим'ї. Удосвіта на Благовіщення худобу добре годували отавою, яка стояла на святвечірньому столі.

Мирослав Ясинський

Із Благовiщенням пов'язаний ще один обряд, котрий у народi називали “вдовиним плугом”. Ця високогуманна форма допомоги засвiдчує доброчиннiсть народної моралi i  шляхетнiсть взаємин простого люду. Саме цього дня сiльськi громади, зiбравшись на свої вiча, вирiшували, хто й коли буде обробляти ниви вдовам та сиротам, адже здавна в Українi iснував звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну й важку роботу толокою, тобто колективно й без оплати. Вважалось аморальним, якщо хтось з односельцiв, знехтувавши  звичаєм, ранiше од удiв починав орати своє поле.

Прислiв’я, пов’язанi з цим святом, стверджують: “На Благовiщення весна зиму остаточно переборола”; “Благослов зиму руйнує”. Тому уважно стежили за погодою.

Якщо ввечерi зоряно, то вродять коноплi.

Яка погода на Благовiщення, така й на Великий день.

Олександр Гармидер

Гарна погода – гарний врожай.

Туманний ранок – повiнь на рiчках.

Якщо на Благовiщення лежить снiг – лiто неврожайне.

Якщо з’являться жаби i зникнуть, то стiльки ще буде холодно.

Благовiщення без ластiвок – холодна весна.

На Блаовiщення всяка гадь вилазить із гнiзда.

На Благовiщення зими не лай, а саней не ховай.

На Благовiщення чорногуз прилiтає i ведмiдь встає.

На Благовiщення птиця гнiзда не в’є.

Якщо на Благовiщення пiвень на порозi   нап’ється, то на Юрiя (6 травня) вiл напасеться.

Благовiсника, Архангела Гавриїла (8 квiтня). Архангел Гавриїл уважався володарем блискавок, тому люди намагалися вiдповiдно вшанувати свого покровителя, “щоб блискавкою не спалив хати”.

Люди вiрили, що все, народжене в цей день, “буде неблаговiсне”: у ягнят з’являються “кручаки” – черви в головi, а iз знесених яєць не вилупляться курчата тощо.

Якщо пiзня весна, то з Благовiсника починали сiяти ярину.

Мотрони (9 квiтня). Завершується прилiт раннiх птахiв.

У народі казали: Мотря вийшла з хати пташок зустрiчати.

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")