Цікавинки про народні свята цього тижня

БЕРЕЗЕНЬ (зимобор, протальник, сухий, березозол, чернець, марець, марзець, крапельник, сочень, сушець, передвесник, пролiття, дорогоруйнувач, вiтронос, березоль, тратник, гречурчак, новачок)

Н.Старовойтова. Весна

Березень – не весна, а передвесення.

В березні мороз скрипливий, та не пекучий.

Прийшов марток – надягай семеро порток.

В березні хмари пливуть швидко й високо – до гарної погоди.

Якщо в березні вода не тече, в квітні трава не росте.

Якщо в березневі заметілі сніг лягає на полях нерівно, хвилясто, буграми, то гарно народяться городні овочі та ярові хліба.

Часті тумани в березні передвіщають дощове літо.

Сухий березень – родючість, дощовий - неврожай.

Якщо в березні грім – ознака родючості.

Вода з березневого снігу цілюща: вона від ластовиння та засмаги.

Чайка пролетіла – скоро лід піде.

Зозуля часто й сильно кує навесні, передвіщає теплий час.

Багато майських жуків - до врожаю проса.

Від березня до оранки починався дроворуб – заготівля дров, на котру пізніше не буде часу, заготовлені восени дрова не встигнуть висохнути до зими.

А.Деркач. Ярило. 2003

Перший день весни, або Ластiвки (1 березня). Перший день березня називався “льотичиця”, “новачок”. Цей день означав початок стародавнього Нового року.

У народi казали: «Бог Ярило бере зиму за вила».

Весняний Новий рiк (1 – 3 березня). У цi днi закликають весну, просять про добрий урожай. Передбачають погоду на лiто: гарна погода – на гарне лiто, снiг -  на врожай, теплий вiтер – буде мокра лiтня пора, пiвнiчний вiтер – холодне лiто.

  Казимира (4 березня). Як правило, цього дня спостерiгається нестiйка погода.  “У Казимира, - казали, - непевна вiра”.

  На свято Казимира вийде жайвiр з пiр’я.

  Якщо на Казимира погода, то буде на бараболю урода.

 У цей день дiвчата закликали весну, йшли на найбiльшi пагорбки з круглим хлiбом, пригощали ним птахiв.

 ПреподобногоЛева, єпископа Катанського (5 березня).

 На цю добу припадала так звана “нiч зорепадiв”, коли, за повiр’ями, не можна дивитися на зорi, якi падають, бо “скотилися з життя”.

  

А.Куїнджі. Рання весна. 1890-1895

Тимоша, Хоми, Весногрiя (6 березня). У давнину мовили: “Прийде Хома, то не страшна й зима” чи “Прийшов Хома – вважай, що зими нема”. У народi казали, що в цей день “весна вже прийшла до  дверей”, а тому “Тимошеве тепло вiє – старого грiє”. Колись цього дня старі люди вперше після довгої та холодної зими виходили надвір, відвідували сусідів, обмінювалися новинами.

На Весногрiя i старцю надiя.

Це день особливого поминання померлих. 

Афанасiя (7 березня). Помiчали, що в цей день зацвiтає мати-й-мачуха.

Мати-й-мачуха

День Олександра (8 березня). Оскільки на цей день припадає Міжнародне жіноче свято, то дарують жiнкам квiти.

Найпершi квiти весни – пролiски. Ця квiтка i нiжна, i в той же час надзвичайно смiлива. Пролiскiв визорює так густо, що земля знову стає бiлою i зимною вiд рясного холодного цвiту.

Ряст

I негайно ж заквiтує ряст, його квiти фiалковi – теплi й сонячнi. У народі казали: "Дай, Боже, і наступного року ряст топтати" - тобто бажали довгого життя.

Незабаром з’явиться козелець. Квiтка гаряча, як сонце, м’яка та нiжна.

Козелець

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")

Масниці

Цього року Масляна (Масниці, Сирний тиждень, Сирна сермиця, Пущення, Колодій, Сиропуст) припадає на тиждень із 24 лютого до 1 березня. 

Починається вона з неділі, яку називали М'ЯСОПУСНОЮ (її дата залежала від того, скільки тижнів м'ясниць — пори зимових весіль — випадало того чи іншого року). Після неї наступав тиждень, за яким починався ВЕЛИКИЙ ПІСТ, що тривав сім тижнів — аж до Великодня. На перший день цього тижня майже скрізь в Україні влаштовували «ніжкові», або «гижкові», заговіни (запусти), обов'язковою стравою яких мусив бути холодець зі свинячих ніг. Олекса Воропай у своєму видатному етнографічному нарисі "Звичаї нашого народу" записав такі спогади про цей день: "То неправда, що на «ніжкові заговіни» не можна пити горілки, бо завушниця буде. Що ж то за Масляна без питва?! Всі люди п'ють, і ми, було, вдома п'ємо, а завушниці у мене ніколи не було. Ще як був живий мій батько, царство йому не­бесне, було, прийдемо з церкви, посідаємо обі­дати, а він і каже: «Давай, сину, чарки та ви­п'ємо, щоб усе було гоже, а що не гоже — не дай, Боже!» Поналиває, бувало, і ми вип'ємо по першій. Пили всі: і мати моя, і сестра, і брат, і гості, коли траплялися ... А як закусимо по першій, то тато покладуть ложку на стіл і кажуть: «Ну, сину, піднось ще по склянці, бо після однієї не обідають — гріх!» Я піднесу ... а тоді ще й по третій, четвертій... А коли вже вип'ємо по останній до вареників, то тато заспівають, бу­вало:

Ой, вип'ємо, родино,

Щоб нам жито родило,

І житечко, і овес —

І зібрався рід увесь".

У наступні дні вже заборонялося їсти м'ясо, але ще можна їсти рибу, яйця, молочні продукти.

       

Із наступного дня починався СИРНИЙ ТИЖДЕНЬ, або МАСЛЯНА. Це прадавнє свято, пов'язане з язичницьким культом Сонця, припадало в дохристиянські часи на період весняного рівнодення (19 – 21 березня) і завершувалося Великоднем – святом воскресіння життєдайного Сонця.

Масляна поділялася на два періоди: на Вузьку (з понеділка до середи) можна було працювати,  а от від четверга завершувалися всі роботи – починалася Широка Масляна. За повір'ям, чим яскравіше, веселіше прожити масляний тиждень, тим щасливішим і багатшим буде рік. Тому кожен день цього тижня був заповнений різноманітними звичаями, які нині вже дещо призабулися. Відзначати масляну було прийнято катанням на санях з крижаних гірок, запалюванням багать. І звичайно, пекти млинці, адже млинець – символ сонця. Правда, в Україні на Сирний тиждень їли не стільки млинці, скільки вареники та інші молочні страви.

Так, на Слобожанщині обов'язково готували кашу й оладки, у Центральній Україні - гречані млинці та вареники з сиром і сметаною, а на Волині та Галичині робили ще й бануш (кукурудзяна каша, зварена на сметані), а також галушки з бринзою і грибною юшкою. У всіх регіонах не відмовляли собі в різноманітних рибних стравах. Оскільки попереду було сім тижнів суворої стриманості (Великий піст), то було просто необхідно наїстися самим і щедро почастувати рідних і близьких смачними варениками, жирними млинцями, пишними сирниками і здобними пирогами. Крім того, згідно зі старовинним козацьким звичаєм, на Масляну не гріх трохи побалувати себе міцними напоями.

Уранці першого дня Масляної заміжні жінки збиралися або в чиїйсь хаті, або в корчмі. Одна з них виймала поліно і клала на стіл, інші жінки сповивали поліно, як ляльку. Це означало — народився «Колодій». Після доброго частування, залишивши «Колодія» в шинку, жінки ходили від хати до хати, де були неодружені парубки чи дівчата, і прив'язували до ноги їм або їхнім батькам «колодки». Це могла бути цурпалка, полінце, прикрашені кольоровими стрічками, паперовими квітами, хустиною — своєрідне покарання за те, що не одружилися протягом недавніх м'ясниць.

Ту відзнаку ніхто не смів з себе зняти, поки не дасть викупу — почастує горілкою в останній день Масляної або подарує писанку на Великдень. Дівчата також ходили чіпляти парубкам «колодку», тільки на руку. Парубки давали викуп намистом, стрічками чи грішми, які використовували для влаштування гостини на запусти («пущаніє») в останню неділю перед Великим постом. Наступного дня жінки «Колодія» хрестили — знову обходили хати з неодруженою молоддю, щоб бува хто не відчепив «колодки». У середу справляли "похрестини", у четвер "Колодій" "помирав", у п'ятницю його "ховали", у суботу "оплакували", у неділю молоді жінки "волочили" колодку - так минало коротке життя "Колодія". 

У перший же день Масниць молодь виготовляла солом'яну ляльку, що уособлювала зиму, з нею ходили по селу, потім ставили на місці забав, а в останній день спалювали. 

У середу, справляючи з жартами і сміхом «Колодієві похрестини», гуртом обходили хати, де пригощалися варениками з сиром і горілкою. У четвер — день «Колодієвої смерті» — жінки збиралися в гурти, забавлялись і частувались — щоб «телята водились» і «масло не гіркло». У п'ятницю жінки влаштовували «Колодієві похорони», а в суботу — «оплакували Колодія», хоча і в ці дні, як і в попередні, тривали веселі сільські гостини, головною стравою яких були вареники з сиром та сметаною. Недаремно казали: «Масляна, Масляна, яка ти мала: якби ж тебе — сім неділь, а посту — одна!».

У західних областях України таку гостину влаштовували лише в останню неділю перед Великим постом і називали СИРОПУСНОЮ.

А.О.Пластов

Ці гостини знали на Бойківщині, Гуцульщині, Холмщині, Поліссі. Робили їх здебільшого сусіди і родичі до спілки. Основна їжа запустів — вареники, сир, масло і яйця. Супроводжувалися вони танцями, оскільки вже з наступного дня — аж до Великодня — танцювати було гріхом. Особливо любили потанцювати заміжні жінки. Танцюючи, вони намагалися якнайвище підскакувати — аби льон та коноплі росли високими. На Гуцульщині кожен парубок прагнув узяти до танцю усіх присутніх дівчат, бо в нагороду від кожної отримував писанку на Великдень. І звичайно ж, співали веселі пісні:

Не пускає мене мати

На вулицю погуляти,

А хоч пустить, то пригрустить: — 

Іди, доню, не барися:

У сінечки та й вернися!

Бо на дворі піст наступає,

А хто його проскаче,

Той Великодня не побаче …

До наступного дня був приурочений звичай «полоскати зуби»: чоловіки після вільних днів Масляної і запустів у перший день посту вживали горілку — «полоскали рот» від скоромних страв. 

Завершувався Сирний тиждень Прощеною неділею, коли під час церковної служби здійснювався чин прощення, а люди перепрошували одне в одного, щоб увійти у Великий піст із чистою душею. Потім сім тижнів тривав Великий піст. У церковній інтерпретації він мав завжди велике значення як період спокути, покаяння в гріхах чи негідних людських вчинках. В українців він сприймався як один із найважливіших засобів духовного очищення і підготовки до величного свята всіх християн - воскресіння Ісуса Христа.