Мовні цікавинки: Історія української мови

Ми вже якось говорили про походження й історію української мови. Сьогодні пропоную Вашій увазі кілька статей на цю тему, які з'явилися останнім часом (деякі з них досить суперечливі, тож чекаю ваших думок у коментарях).

О.Редченко. Не молитвою єдиною. Українська мова в Київській Русі: http://fakeoff.org/uk/history/ne-molitovoyu-yedinoyu-ukrainska-mova-v-kiivskiy-rusi

Г.Тарновський. Якою була українська мова 400 років тому: http://www.uamodna.com/articles/yakoyu-bula-ukrayinsjka-400-rokiv-tomu/

Ще раз про українську мову і санскрит: http://spadok.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=476%3A2015-04-18-16-33-18&catid=57%3Asacrallingvistic&utm_source=feedburner&utm_medium=twitter&amp
Оприлюднені вражаючі факти про виникнення української мови: http://m-ukraine.com/574-oprylyudneni-vrazhayuchi-fakty-pro-vynyknennya-ukrayinskoyi-movy.htm

Хронологія заборон української мови: http://www.uamodna.com/articles/ukrayinsjka-mova-za-400-rokiv-perezhyla-134-zaborony/

Лекція "Українська мова - від давнини до сучасності" ученого секретаря правління Товариства "Знання" України, члена НСПУ і НСЖУ, заслуженого журналіста України Василя Василашка:

Вітаю!

Сьогодні День Конституції України

Як було створено й ухвалено основний документ нашої держави, читайте тут: http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/06/28/44060/

Усі матеріали про історію створення й зміни Конституції до наших днів: http://incognita.day.kiev.ua/konstitucziya.-istoriya-stvorennya.html

Про конституційні традиції в Україні: http://histua.com/istoriya-ukraini/ukraina-v-umovax-nezalejnosti/konstituciya-ukraini-1996

Місяцелік: Червень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Мефодiя (27 червня).  Дощовий день обiцяє сiм тижнiв негоди.

Цього дня відзначають також пам'ять Мстислава Ростиславовича (у св. хрещенні Юрій) - святого, благовірного князя (князь новгородський, син Великого князя Київського Ростислава Мстиславича, правнук Володимира Мономаха, прозваний Хоробрим за мужність і шляхетність під час походів). Відрізнявся побожністю, добротою, користувався загальною любов’ю народу. Дбав про духовенство, церкви, монастирі. У 1168 році брав участь у переможному поході південноруських (українських) князів проти половців. Був патріотом руської землі та руських звичаїв, разом зі своїми братами обороняв Київ від Андрія Боголюбського, який з суздальською дружиною хотів на руській землі встановити звичаї та вірування тамплієрів. З історичних джерел відомо, що Андрій разом із батьком Юрієм Довгоруким брав участь у другому хрестовому поході, під час якого вони, можливо, були посвячені в тамплієри. На це вказує факт побудови Андрієм дивної церкви, в якій навіть немає згадки про Ісуса Христа, і яка схожа за своєю будовою та внутрішнім оздобленням на храми тамплієрів. Стіни цієї церкви, що має назву Покрови на Нерлі, оздоблені різними рельєфними постатями тварин (левів, птахів) та людей (жіночі лиця). Центральною фігурою цього дивного храму є постать сидячого на троні царя Давида, що яскраво підкреслює зв’язок із віруваннями тамплієрів, метою яких було встановлення повсюди влади царського роду Давида.

У 1173 році Мстислав витримав облогу Вишгорода суздальськими військами та переміг Всеволода (брата Андрія Боголюбського). Найбільше княжив у Смоленську, який при ньому значно розширився. У боротьбі із суздальською династією був союзником Новгородської республіки. Це створило значний авторитет Мстиславу Ростиславичу в середовищі новгородського боярства, яке у 1179 році запросило його на князівство. Помер у Новгороді 14 червня 1180 року. Мощі блаж. кн. Мстислава Ростиславовича відкрито почивали в новгородському Софійському соборі.
Цього року цей день - початок Петрівського посту. 

Модеста (28 червня). Мученик Модест постраждав за християнську віру близько 303 р. Раніше в народному побуті цьому святому молилися на випадок падежу худоби.

М.Пимоненко. Сінокіс. 1900

Початок сінокосу. Традиційно цю роботу починали у вівторок Петрівки. Як тільки польовий "гороб'ячий" щавель викидав волоть, кілька літніх косарів ішли селом і, постукуючи в коси, оповіщали селян про початок трав'яних жнив. Після цього вже можна було починати косовицю. 
Кожен господар намагався якомога швидше впоратись із заготівлею трав. Це зумовлювалося погодними умовами і наближенням жнив. Відтак ті, хто мав сінокоси на далекій відстані чи значні угіддя, що потребували додаткової робочої сили, влаштовували толоки. Ця форма колективної взаємодопомоги була добровільною і неоплачуваною. Господар зобов'язувався лише привозити й відвозити косарів і годувати їх.

О.Маковський. Сінокіс

Косарі, які збиралися на толоку, обирали з-поміж себе отамана. Як правило, це був найдосвідченіший газда. Він першим прокладав загінку, керував, тобто визначав початок і кінець роботи, узгоджував перепочинки тощо. Крім нього обирали ще й осавула - надійного помічника.

М.Сергєєв. Сінокіс

Місце постою косарської толоки називалося кошем. Тут обідали, відпочивали, тримали харчі та воду, господарче приладдя. Умовним знаком для коша була управлена в землю висока гілка.
Крім косарів, на толоки виїжджали жінки та дівчата. Вони розпушували сіно, щоб швидше сохло, згрібали його і складали в копички. Цей процес називали потрушинами.
Косовиця - надто важка й відповідальна робота. За короткий час треба було скосити і згребти траву. Тому працювали весь світловий день. А щоб якось скрасити тяжку працю, намагалися розвеселити себе піснями - петрівочками. Починаючи роботу, отаман подавав голос:

Гей, нуте, косарі,

Бо не рано почали,

Хоч не рано почали

Да багато утяли.

В.Орловський. Сінокіс. 1878

Гурт відповідав:

Вийшли в поле косарі,

Косять ранком до зарі,

До обіду покосили,

Поки коси потупіли,

По обіді спочивали,

Поки коси поклепали...

Тихона (29 червня). Єпископ Тихон Амафунтський (Амафунт — місто на Кіпрі) прославився розведенням відмінного винограду. Помер у 425 р. Оскільки Тихон повертав розум і здоров'я біснуватим і взагалі зцілював немічних, до нього звертаються з молитвою від зубного болю.

О цій порі змовкають багато співочих птахів, а сонце йде тихше. Пояснюється це тим, що в ці дні птахи вигодовують своїх дітей, а Земля зменшує швидкість руху навколо Сонця. Тому в народі казали: "Вiд Тихона сонце iде тихiше". 

За язицницьким календарем, свято Водяника, коли рибалки приносять жертву у виглядi першої спiйманої риби. Жiнки сплiтають рибалкам вiнки з  петрового батога (цикорію).

Мануїла, Савела й Ісмаїла (30 червня). Ці брати-перси жили в IV ст. і займали в своїй країні впливові державні посади. За дорученням свого царя вони вирушили до Костянтинополя, щоб підписати у Візантії договір про безпеку кордонів, дружні відносини та торгівлю. Через відмову взяти участь в урочистостях на честь язичеського бога Аполлона братів катували.

У народі здавна було помічено, що о цій порі на нічному небі з'являються спалахи. Коли їх багато, то це віщує добрий урожай. Як і на Тихона, цього дня сонце йде тихіше. "На Мануїла сонце застоюється", — кажуть у народі.

Якщо погода дощова, то зима буде снiжною. 

ЛИПЕНЬ (страдник, сiнозарник, червонець, косень, липець,

серпень, громовик, жарник, сiнокос, грозовик, iллюк,

сечень, шерпень, шарпан, маківка лiта, жнивник,

верхівка лiта)

Липень – верхівка лiта, грудень – шапка зими.

У липні на дворі пусто, а в полі густо.

У липні хмари простираються по небу смугами – буде дощ.

Якщо ранком трава суха – до ночі очікуй дощу.

Зеленувате забарвлення місяця – ознака настання сильної засухи.

У липні якщо можна думкою повісити цебро на ріг місяця – бути суші. Якщо ж цебро “падає” – до дощу. Ця прикмета передвіщає погоду за один-две тижні уперед.

Ранком туман стелиться по траві – буде гарна погода.

Усім літо пригоже, та верхівка лiта важка.

Леонтiя, Iпатiя, Федула (1 липня). За язицницьким календарем, день Сварога (Лiтнього). Ковальське свято.  У цей день вшановується Сварог як бог ковальства i шлюбу. За повiр’ям, коваль мiг “викувати” весiлля, тобто благословати молодих на щасливе подружнє життя. 

У цей день спостерігають за травою: якщо вона суха - вночі йтиме дощ. Сьогодні розпочинають готуватися до жнив: "Леонтій до жнив серпи й коси поточив!"

Зосима, Мефодiя (2 липня). Мученик Зосим жив у мiстi Аполонiї в часи гонiння християн iмператором Трояном. Пiсля прийняття хрещення й вiдмови  принести жертву язичницьким богам був підданий жорстоким тортурам, але, осяяний благодаттю Божою, не вiдчув страждань.

Якщо на Мефодiя дощ, то вiн може йти з перервами сорок днiв. 
На Зосима бджоли  меду запасають.

Коли бджоли сильно летять до своїх вуликiв – близько дощ.

Мефодiя Перепелятника та Анатолiя Затворника (3 липня). Священномученик Мефодiй, єпископ Пабарський (Малайзiя) вiдзначився справжнiм iночеським смиренням.
Вважається, що за цим днем передбачають погоду: якщо лебедi розкричалися – завтра буде дощ, жаби розкумкалися – перед дощем, по сушi плигають – на дощ.
За язичницьким календарем, завершення Ярилівських святок, похорон Ярила.

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")

Місяцелік: Петрівка

Петрiвка, Петрiв пiст. Розігри. Початок Петрiвки припадає на другий пiсля Трiйчанського тижня понедiлок, вона триває до Петра і Павла (12 липня). За народним повiр’ям, цей пiст начебто встановлено на прохання жiнок, чоловiки яких на сiнокосах поїдали всi молочнi продукти (“скопи”), що збiднювало родинні запаси. Петро переконав у його необхiдностi Павла, котрий завше тримався чоловiчої сторони. Так буцiмто виник один із найкоротших (але такий, що не регламентується особливими заборонами) постiв; якщо в iншi запусти вважається за великий грiх уживати скоромину, то в Петрiвку було можна. Очевидно, це пов’язано з важкою працею – сiнокосом. До речi, на Петрiвку випадають найдовшi днi. Згадаймо пiсню “Мала нiчка-Петрiвочка, не виспалася дiвочка…”

На понедiлок, тобто на перший день посту, припадають цiкавi обрядодiї похорону Ярила – так званi “розігри” (на Вiнничинi – “розгари”, “розори”, на Кiроворадщинi – “дядини”). Язичницький бог Ярило уособлював родючу силу весняного сонця. Наші предки уявляли, що в цей час Ярило ходив ночами по полях з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп та дозріле колосся жита й пшениці. Перед Петрівкою (за твердженнями деяких дослідників, 3 липня) Ярило ніби помирав - плодюча енергія землі та сонця досягла своєї кульмінаційної точки й пішла на спад. Це явище і символізують похорони Ярила. Їх вiдзначають лише замiжнi жiнки. 
У кожнiй етнографiчнiй зонi були свої вiдмiнностi цього обряду, що мав назву "гонити шуліку". Молоді жінки сходилися, бувало, в шинок, пили горілку, танцювали й співали "сороміцьких" пісень. На Полтавщинi жiнки, зготувавши обiд, потайки вiд чоловiкiв несли його в сад i, поївши, покрикували: “Га-га-га!” Це означало, що в такий спосiб “гонять до Бога шулiку”, котрий мусить передати їхнє прохання, аби Всевишнiй продовжив вiк iнтимного життя.

На Вiнничинi ця обрядодiя мала iнший змiст – “гонили шуляка, щоб вiн не хапав курчат”.

Привертає увагу дiйство – “замочувати дiйницю” (для великого надою молока). В обiд гурт жинок ставив на подвiр’ї нову дiйницю. Потiм вони сiдали довкола неї й “пускали по колу чарку”, виголошуючи рiзноманiтнi господарськi побажання:

Щоб дiйниця не текла,

А хозяйка весела була!

Щоб хозяйка не доспала,

До корови рано вставала.

Щоб корова стояла,

Та багато молока давала!

Не менш цiкавi були й iншi сценки “розігрiв”. Найстаршу в родинi бабусю садили на зелену гiлку “з маю”, тобто таку, що збереглася од трiйчанського клечання, i тягли через усе село до корчми. Бабуся, що удостоїлася такої честi, купляла могорич. Цей обряд символiзував лiто в образi бабусi, котре ввозили в село.

Дівчата в цей понеділок пускали на воду клечальні вінки, що були виплетені ними першого дня Зелених свят.

Поряд iз жартiвливими сценками розiгрували й обрядовi. На Подiллi в перший день Петрiвки жiнки, у яких народжувалися неживi немовлята або ж помирали малюки нехрещеними, сходилися на цвинтар i справляли “обiд для дiтей”. Вважалося, що в цей час лiтають над цвинтарем їхнi дiти i “просять хреста”. Обрядодiя так i називається: “Справляли дiтям весiлля”.
Існує вірування, що першого дня Петрівки відбуваються "звірячі розгри", а тому до лісу ходити небезпечно. Свійських тварин цього дня годують ліпше, ніж звичайно, особливо догоджають коровам - "щоб користі було більше".

         Термiн “розігри” безпосередньо пов’язаний з проводами весни, а вiдтак – iз зустрiччю лiта. Це пiдтверджують найдавнiшi обряди, генетичне корiння яких сягає дайбожичої доби. Скажiмо, на Новгород-Сiверщинi в цей день молодь iшла до лiсу, вирубувала кiлька гiлок берези i, прибравши квiтами, несла iх з пiснями в село. Гуртом обходила довкола осель, а потiм кидала гiлля в рiчку.

Про давнiй обряд “розігрiв” довiдуємося iз записiв М.Максимовича. Вiн, зокрема, наводить свiдчення, що в цей день нашi далекi пращури ховали солом’яну ляльку у виглядi чоловiка, яка називалася “Кострубоньком”. Гурт жінок, iмiтуючи обряд похорон, вчиняли ритуальнi голосiння:

Помер, помер Кострубонько,

Сивий, милий голубонько.

Зосталася хатка

I ще сiножатка,

I ставок, i млинок,

Ще й вишневенький садок.

Що у ставок купатися,

А у млинок проспатися,

А у садок погуляти –

Кострубонька поминати!

Згодом  цей обряд перейшов до весняних дiйств. Зiбравшись на лузi, дiвчата водили танок довкола “Кострубонька”, роль якого виконувала з них та, що стояла посеред гурта. Решта ж, ведучи хоровод, наспiвувала:

Помер, помер наш Кострубонько,

Помер, помер наш голубонько!

Кобила ж наша бiлобокая,

Не впади з моста,

Не вмочи хвоста.

Дiвчина-Кострубонько схоплювалася, iншi голосно виводили:

Ожив, ожив Кострубонько,

Ожив, ожив наш голубонько!

В iнших регiонах дiвчата, взявши Кострубонька за голову, приспiвували:

Що ж я, бiдна, учинила -

Кострубонька не любила?

Таким чином, петрiвськими “розіграми” й завершувалися трiйчанськi обрядовi дiї. Усi вони так чи iнакше пов’язанi з природою – бiологiчним переходом од весни до лiта. Це пiдтверджує й унiкальний пiсенний цикл, який не має аналогiв у iнших народiв. Маю на увазi так званi  “петрiвочки” чи “петрiвчанi пiснi”. Їх  виконували лише в перiод Петрiвського посту (як вiдомо, в усi iншi запусти  заборонялося спiвати будь-яких пiсень). Це явище унiкальне в релiгiйнiй практицi.

Про Петрiвку складено чимало прислiв’їв i приказок:

У Петрiвку день, як рiк.

У Петрiвку мухи роблять на панiв, а в Спаса (19 серпня) – на себе.

Захотiлось йому в Петрiвку льоду (мерзлого; печеної криги).

Петрiвка – на хлiб голодiвка.

Пiшло вже менi з Петрового дня.

Хлiб на Петрiвку ощаджуй.

Хто в Петрiвку сiна не косить, той зимою i в собак їсти просить.

(За матеріалами книг О.Воропая "Звичаї нашого народу" і В.Скуратівського "Місяцелік")

Для гарного настрою: І.Шинкарук "Русалчин тиждень"

На завершення Русалчиного тижня чудова пісня Володимира Шинкарука у виконанні Ірини Шинкарук (знайшла тільки ось цей давній, не дуже якісний запис, а шкода: пісня, по-моєму, гарна!)

Приємних вихідних! 

Унікальна Україна: Містичні куточки

Містичні куточки України

Безліч куточків нашої країни століттями залишаються нерозгаданими, а їхня містичність змусить сотні мурашок пробігтися по вашій шкірі. Відкрийте для себе Україну по-новому. CHANGEUA підібрав ті локації, які не залишать Вас байдужими!

1. Лиса Гора, Київ. Таємнича атмосфера язичництва та могутня краса природи. Ще з часів Київської Русі ця місцина була тісно пов’язана з чаклунством і зіллєварінням. Дерев’яний ідол Перуна та багатостолітні дерева вже тисячі років викликають численні запитання. За легендами , трави, які там ростуть, відьми використовували для своїх заклинань. А у ніч з 30 квітня на 1 травня відбувався шабаш. Те, що Лиса Гора дійсно містичне місце, неодноразово доводили археологічні знахідки. Коли на Русі ввели християнство, сюди пересилились язичники, тому в підземеллях було знайдено багато стародавніх книг, коштовностей та магічних знаків. Кажуть, що на Лисій Горі бродять душі, тому там було так багато незрозумілих смертей, а за часів Російської імперії, солдатам, яких відправляли туди на Лісогірський форт, наказували не лякатися дивних звуків та створінь.

2. Гора Тотоха – енергетичний центр України. Її порівнюють за силою енергії з Тибетом, Байкалом чи Алтаєм. Ця територія у Київській області – курган, де були виявлені багатошарові трипільські та скіфські поселення. Ходять чутки, що прогулянка Тотоховою горою очищує ауру і зцілює. Там є три активні точки, які утворюють трикутник, потрапивши до нього, людина починає почуватися краще.

3. Дістаньте з гаманця п’ятигривневу купюру, на якій зображена церква св. Іллі в Суботові, про неї і піде далі мова. Славиться будівля тим, що на її території нібито похований Богдан Хмельницький, із усіма своїми дорогоцінностями та грошима. Однак поки скарби гетьмана ще ніхто не знаходив. Хоча існує версія, що їх все ж знайшли та вивезли радянські солдати  ще у 30-х роках. Скарби це не єдина загадка Суботова. За легендою, місце – магічне і врятувало життя не одного козака, також надприродну силу має вода в криницях, яка дарує здоров’я та щастя.

4. Село Велика Копаня на Закарпатті – невеликий населений пункт, де зосереджена найбільша кількість двійнят в Україні. На менш як 4 тисячі населення припадає близько 60-ти пар близнят. Місцеві жителі запевняють, що вся справа у чудодійній воді. Село навіть занесли до “Книги рекордів України”. Пояснити аномальну активність такої народжуваності науковці ще не змогли. Тому якщо Ви мрієте мати двійню, про всякий випадок поїдьте на Закарпаття та випийте водиці із водойми Чоргів. Окрім того, вода є цілющою і допомагає вилікувати недуги.

5. Озеро Вікно, яке ніколи не замерзає, на Хмельниччині. Навіть у найлютіші морози, вода не покривається льодом. Місцеві жителі остерігаються озера: перуть у ньому білизну, бо вона стає надзвичайно м’якою і ніжною, виловлюють рибу, якої там рекордно багато, але не наважуються купатися. Вважається, нібито озеро – вікно у інший світ, від того і така назва, ще його називають “озеро-привид”. Якщо Ви любите містику, тоді “Вікно” в с.Хропотова саме для Вас.

6. Неймовірну кількість блискавок притягує до себе “Громове поле” на Житомирщині. Галявина розташована поблизу села Кропище. Місцеві жителі розповідають, що частенько спостерігають, як з'являються незрозумілі промені світла, які тягнуться стрічкою від землі до неба. Під час негоди на “Громовому полі” неодноразово гинули люди. А ось у ясні дні ті, хто займається магією, приїжджають зарядитись енегрією цієї землі.

7. Гора Говерла. Не секрет, що українські Карпати місце таємниче й магічне. Не одне покоління гірських чаклунів, мольфарів, проводили на найвищій горі свої ритуали. Говерла також відома тим, що згубила не одне людське життя. Бувало й так, що людина пропадала, підкорюючи вершину, а коли поверталася за деякий час, навколишні помічали, що вона ставала іншою, дивною. У фільмі Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” колоритно описуються Карпати та всі містичні речі, які там відбуваються: і чаклунство, і загадкова природа, і заворожуючі звичаї місцевих жителів.

8. 62 кам’яні печери, в яких археологи розкопали 160 кам’яних табличок з написами, датованими III століттям до нашої ери, знайшли у Кам’яній Могилі, біля села Мирне у Запорізькій області. Дослідники говорять, що ці таблички були написані представниками племен арья, які проживали у ті часи на півдні України, а потім мігрували в Іран та Індію. Це місце називають українським Стоунхенджем, воно має дуже потужну енергетику.

Джерело: http://changeua.com/nasha-mistichna-ukrayina/

Поетична сторінка: Л.Костенко

На світі можна жить без еталонів,
по-різному дивитися на світ:
широкими очима, з-під долоні,
крізь пальці,
у кватирку,
з-за воріт.

Від цього світ не зміниться ні трохи,
А все залежить від людських зіниць:
В широких відіб'ється вся епоха -
У звужених - збіговисько дрібниць.

Ліна Костенко

Література, втілена в мистецтві

Русалки в літературі

К.Маковський. Русалки. 1879

За прадавніми народними відуваннями, сьогодні Русалчин великдень. Про це народне свято мова була раніше (у рубриці "Місяцелік"). Сьогодні поговоримо про художні твори, героїнями яких стали ці прекрасні міфічні істоти. 

Першими на цей чарівливий фольклорний образ, для якого характерне трагічне поєднання краси й підступності, звернули увагу поети-романтики початку ХІХ ст. Русалки стають героїнями балад "Заманка" Л.Боровиковського, "Рибалка" П.Гулака-Артемовського та "Мана" М.Костомарова, "Причинна" та "Утоплена" Т.Шевченка. Образ водяних красунь так приваблював Т.Шевченка, що в 1841 році він виконав два начерки олівцем до балади "Утоплена", а в 1859 році виконав три етюди і малюнок, що у літературі згадується під назвами "Дніпрові русалки" та "Як русалки місяць ловлять"; а пізніше поет написав баладу "Русалка", де, як і в "Утопленій", вивів образи-антиподи матері та її доньки-русалоньки.  А ще ж був перший альманах українською мовою в Галичині "Русалка Дністровая" - революційний на той час вияв вільного народного духу й самоствердження.

Т.Шевченко. Русалки. 1859

Народні повір’я про русалок стали підґрунтям балад Ю.Федьковича "Черемська цариця", "Сокільська княгиня", "Римська княгиня" та "Керманич", у яких розробляється тема зваблювання легеня. Відгомін народних уявлень про звабливу зовнішність русалок відчутний у баладах Я.Щоголева "Лоскотарки" і "Лоскотарочка", героїні яких заманюють хлопця з єдиною метою, щоб "на дні у чистих водах" залоскотати. Цікаво, що у фольклорі та східноукраїнських літературних баладах русалки залоскочують свої жертви до смерті, тоді як у західноукраїнських зразках еквівалентом фатальної розв’язки є заведення русалкою до чарівного підводного царства або "скляного двору", як, наприклад, у творах Ю.Федьковича чи І.Франка "Керманич". Дніпрова Чайка написала баладу "Русалка", для якої вже характерне різке протиставлення світу буденного, за авторським означенням, “землі брудної”, та уявлюваного, бажаного;  контрастність фантастичного та реального віддзеркалюється в діалозі водяної красуні та селян, котрих хвилюють соціально-конкретні питання: "Чи знають там панство? / Чи власність там є? / І як розібрать, де чуже, де моє?" Прагнення "не обмежувати себе" лише романтичними мотивами позначилося й на витонченості поетичної форми балади М.Чернявського "Таємниця", в основу якої покладено фольклорно-міфологічні мотиви: дівчина разом з русалками кидається у став, щоб не виходити заміж за нелюба. Мистецтво музичне і мистецтво поетичне, здається, злилися воєдино й у баладі В.Пачовського "Срібна русалка".

А ось сучасний твір - невеличка поемка Ігора Пістунова:

ДВІ РУСАЛКИ НАВЕСНІ

З переліску вийшов в поле,

Перейшов, ліг на узліссі

На осонні, глянув в гору

Й задрімав під шурхіт лісу.

Прокидаюсь, сонце сіло,

Вітер стих, на небі зорі,

В кураї зашелестіло 

Й випливає щось прозоре.

До дерев підходить крайніх,

Тихо гілку підіймає...

О! Це ж лісова русалка 

З польовою ніч стрічає!

Я сховався за ялину,

Пильно нашорошив вуха

І не менше як годину

Перешіптування слухав:

Русалка польова: 

Здорова будь, моя сестра зелена,

Чи все гаразд у твоєму обійсті?

Чи шелестять дуби, берези, клени?

Чи цвірінчать птахи в твоєму лісі?

Не вимерзла у затінку ожина?

Як перебули люту зиму лосі?

Чи сильно ліс потерпав від людини?

Ялин багато втратить довелося?

Русалка лісова: 

І тобі зичу щастя, сестрице моя жовтокоса,

І бажаю, щоб поле і луг зеленіли,

Щоби землю живили дощі і вечірнії роси,

А вона печерицями й глодом рясніла.

В люту зиму привітний Мороз пожалів мої чада –

Вкрив пухнастим рядном до весни ліс поснулий,

А тваринам своїм лісовим подала я пораду,

Як отаву зелену з-під білого снігу добути.

Навесні розігнала крижинки в струмочку за яром,

Розбудила ведмедя в бар лозі за дубом,

Напоїла оленів і лосів любовним нектаром – 

За продовження роду поб’ються нехай, мої любі.

З гілочок всі торішні листочки струсив теплий вітер,

Хай скоріше мені дах новий покривають,

І конвалії й проліски – любощів наших це діти –

Вільну землю строкатим рядном заквітчають.

Русалка польова:

Ото ж бо й є! Ти Вітра полонила

Своїм коханням і не відпускаєш!

Тай без його тепла не родить нива,

А ти цього, сестра, хіба не знаєш?!

Хай доторком своїх долонь, і теплим,

Мої погладить груди, ніжне тіло.

Хай прилетять на озеро лелеки,

Щоби Земля родити захотіла...

Русалка лісова: 

Леле, сестро, ти знаєш, вже Вітер на Північ поринув.

Треба швидко щоб зміг хтось його замінити.

Чи не знайдеться близько гарячий привітний хлопчина,

Щоб в любові з тобою зумів змерзлу землю зігріти?

Бачу, півпрозорі тіні 

Закружляли коло мене.

Ось уже відчув на тілі 

Дотик. Жовте і зелене

У очах замиготіло.

Стало солодко і млосно,

А тікати не хотілось –

Я в любов, як пташка, порснув.

Ще ніколи я до віку 

Не кохав так безоглядно.

Почуття – не чоловіку –

Тільки Богу будуть ладні.

Згодом я розплющив очі

Стало зелено у полі.

Тіні дві стояли поруч 

Й шепотіли: „Вже доволі”.

Розпрощались дві сестрички,

Місяць повний в небо скреснув.

Я ж пішов собі до річки

Може стріну третю сестру?

Однак найповніше та найліричніше, по-моєму, образ русалки розкрито в драмі-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня", головна героїня якої - Мавка - є не просто втіленням краси і беззахисності природи, вона уособлює духовну високість людини, здатну постійно відроджуватися.  За мотивами шедевру Лесі Українки було знято фільм "Лісова пісня" (1961).

А 1981 року Ю.Іллєнко зняв російськомовну стрічку "Лесная песня. Мавка".

Джерело: http://web.znu.edu.ua/herald/issues/archive/articles/666.pdf

Вивчаємо українську мову: Електронні словники і посібники

Корисні ресурси, що допоможуть говорити й писати правильно

Український правопис 2015

Український правопис (електронна версія зі зручним пошуком)

Український правопис онлайн

Одинадцятитомний "Словник української мови"

Перевірити правопис і значення слова просто за допомогою словників "Українського лінгвістичного порталу".

Легкий доступ до основних словників подає сайт MOVA.info: http://www.mova.info/Page.aspx?l1=61

Сайт "Словопедія" надає доступ до різноманітних словників:

УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)

Орфографічний словник української мови

Словник синонімів Л.Полюги

Словник іншомовних слів

Словник-антисуржик

Українсько-російський словник

Фразеологічний словник української мови

Власні імена людей

Літературне слововживання

"Як ми говоримо" Б.Антоненка-Давивовича

"Неправильно-правильно" Волощак

Ресурс "Всесвітній словник української мови" дає чудову можливість переглянути одне слово відразу в кількох словниках, тобто знаходить синоніми, антоніми, фразеологізми, подає особливості відмінювання тощо.

"Практичний словник синонімів української мови" Св.Караванського (у форматі pdf)

"Словник прислів'їв та приказок з поясненнями"

"Тематичний словник популярних українських прислів'їв та приказок з коментарями" В.М.Северенюк (у форматі pdf)

"Українські приказки та прислів'я як відповідники до російських" Т.-Є.Ракуза (у форматі pdf)

Цікаве народознавство: Русалки

Русалки

Тривають Русалії, завершуються Зелені свята, під час яких наші предки вшановували природу, приносячи жертви духам землі й води, влаштовуючи відповідні обряди, співаючи особливих - русальних - пісень. Героями цих обрядодій були русалки - духи водоймищ, полів, лісів. Якими ж були українські русалки?

В.О.Катарбінський. Мавка 

За поширеними народними уявленнями, русалками ставали дівчата-утоплениці або померлі до хрещення діти. Подекуди побутувала думка, що русалками могли стати люди, які помирали на Русалчин великдень (четвер Троїцького тижня). Тож русалки належали до світу померлих, що підтверджує інша їх назва - мавки (навки, нявки), тобто мешканці Нави - світу духів. Незвичайними вони були і зовні. Завжди юні русалки відзначалися особливою вродою: мали прекрасне струнке тіло, дуже бліду шкіру, чорні чи зелені очі, довге зелене, чорне або русяве волосся, що спадало нижче колін. Однак позаду їхня шкіра була зовсім прозорою, крізь неї були видні внутрішні органи. Здебільшого вони були одягнені в довгі білі сорочки без поясу, але могли набирати вигляду звичайних дівчат, відрізнити їх тоді міг лише той, хто мав квітку папороті (і відьми, звичайно). 

О.М.Афанасьєв у книзі "Поэтические воззрения славян на природу" відносить русалок до "облачных дев", пов'язаних із життєдайною небесною вологою (навіть корінь слова "рус" ("рос") пов'язаний із вологою - роса, річки Рось, Росава тощо, і походить від санскритського rasa - волога, рідина, вода), і наділяє властивістю віщунок і чудових прях. "На Зеленые Святки никто не осме­ливается работать, чтобы не прогневать русалок; в особенности женщины не долж­ны шить и мыть белье, а мужчины вить из лозы плетни и бороны — по связи этих занятий с работами мифических дев, которые ткут (вьют, плетут) облачные покро­вы и полощут их в дождевых источниках," - пише він. Сперечатися не буду, хоч на мій погляд, український звичай вішати на деревах (переважно на дубах, березах чи вербах) рушники, намітки, прядиво для русалок - це своєрідна жертва, навіть плата русалкам, аби вони не ходили в село й не чіпали людей. А от про мудрість русалок свідчать народні пісні, у яких русалки загадують молодим парубкам і дівчатам загадки і, коли ті не розгадують їх, залоскочують бідолах до смерті. Птахом, пов'язаним із цими дівами, є лебідь.

Живуть русалки в прихованих місцях: в омутах, під річковими порогами, влаштовуючи там собі гнізда з соломи й трав, які приносять до водоймищ під час Зелених свят. За іншими оповідками, вони мешкають на дні річок у чудових кришталевих палацах.

Прокидаються від зимової сплячки міфічні красуні у четвер Страсного тижня, коли вода піднімається в річках і розливається по луках, коли розквітає верба й зазеленіють поля, і залишаються в земному світі до глибокої осені, засинаючи (помираючи, повертаючись у Наву) разом із природою. Уночі, коли сходить місяць, русалки виходять на берег, чешуть своє довге волосся гребенями з риб'ячої кістки і водять хороводи або качаються на вітті дерев. Саме для цього під час Зелених свят прийнято звивати гілля двох сусідніх беріз чи верб - щоб зробити гойдалку для русалок. Люблять русалки і побешкетувати: поплескатися у хвилях, здійнявши веремію, позаплутувати рибальські сітки, покачатися на колесі водяного млина, танцювати й качатися на полях (особливо напередодні Трійці русалки збираються на полях, бігають, бавляться або водять хороводи, вигукуючи: "Ух-ух, солом'яний дух!" - від чого жито колишеться ніби від вітру. Причому в народі спостерегли, що там, де качалися русалки, трава чи збіжжя росте краще). Або могли чудовим співом заманити юнаків чи дівчат і залоскотати їх до смерті. Оберегом від них слугували запашні трави: часник, любисток, полин...

Мавки (у різних місцевостях вони мали різні назви: повітрулі, лоскітниці, лісні, віли) мають подібну зовнішність і вдачу, але живуть у полях і лісах, у дуплах старих дерев.

У народі вірили, що на Троїцькі святки всі ці істоти (а також потерчата), що не мали ні тіла, ні душі, літали у вигляді птаха і просили собі хрещення криками: "Христу, Христу!" Вважалося, що в такому випадку треба було кинути якусь хустину і назвати ім'я, промовивши: "Хрещу тебе". Після цього неприкаяна душа потрапляє в рай. Якщо ж цього не зробити протягом перших семи років, то немовля остаточно перетворюється на русалку, чи мавку, стає нечистим духом.
Оскільки русалки могли спричинити багато шкоди (прикликати сильні дощі, заплутати колосся в полі), наприкінці Троїцького тижня або в перший день петрівки влаштовували проводи русалок.

Слід зазначити, що на думку багатьох етнографів, уявлення про русалок в українській міфології є пізніми й запозиченими. Так, Хв.Вовк у "Студіях з української етнографії та антропології" стверджує: "Загально відомі вірування, або, краще сказати, поетичні уявлення про мавок, повніші та колоритніші на Україні, ніж у Веливоросії, являють і собі тільки спадщину од класичних народів, греків та римлян, хоч і в дуже оригінальному засвоєнню та переробці..." А Г.Булашев у книзі "Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях" про них узагалі не згадує. Однак русалки є героїнями багатьох народних пісень, оповідок, а значить - невід'ємною частиною нашої культури.

Місяцелік: Червень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Федота (20 червня). Від імені мученика Феодота Анкірського. Цього часу настає літня спека, колоситься жито: "Святий Федот тепло дає — жито в золото веде". Тривають найкоротші ночі: "На Федота зоря руку подає".

Цього року на 20 червня припав День Святого Духу, продовжується святкування Трійці. За народними переказами, Дня Святого Духа боїться як вогню всіляка нечисть. Перед сходом сонця в цей день земля відкриває свої таємниці і якщо помолитися Святому Духу, то можна дізнатися, де знаходяться скарби. Цього дня, як і в інші дні Зелених свят, завивали берізку, кидали вінки, у деяких місцевостях сповідувалися тощо.

Федора Стратилата. (21 червня). День встановлений з нагоди перенесення мощів цього святого. Федiр Стратилат походив з мiста Євхаїт. За милосердя Бог просвiтив його досконалим пiзнанням християнської  iстини.

Його ще називають Федором-криничником, бо цей день вважається найсприятливішим для визначення підземних вод з метою спорудження криниці. Для цього напередодні ввечері на місце, призначене для колодязя, кладуть сковороду. Уранці при сході сонця дивляться: якщо сковорода вкрита водяними струмочками, то це вказує на правильне визначення місця. Злегка запотіла сковорода обіцяє маловодну криницю, суха — нічого. Цього ж дня гадають про врожай і погоду.

Федiр Стратилат – грозами багатий.

Роса з Федора – на врожай льону i коноплi.

Марiї, Кирила (22 червня). Зацвiла липа – на тепло й сонячне лiто. Щедрим буде медозбiр.

Бджоли i  в шапку меду наносять, аби був  узяток.

Як липа пахтить, то й бджола летить.

Із цим днем пов'язується астрономічний початок літа, день літнього сонцестояння: "На Кирила віддає сонечко землі всю силу". Найдовший день i  накоротша нiч. 

На Кирила земля вiддає травам всю свою силу.

Іоанна, Тимофiя, Василя, Антонiни (23 червня). Вшановується пам'ять видатного церковного і культурного діяча XVII ст. Іоанна Тобольського. Походив із українського шляхетного роду Васильківських, але більш відомий як Іван Максимович (від імені батька). Народився у 1651 р. в Ніжині. Працював учителем у чернігівських школах. Згодом прийняв чернецтво в Києво-Печерській Лаврі і був її проповідником та економом. У 1697 р. Іван Максимович за поданням гетьмана Мазепи був висвячений на єпископа Чернігівського. У Чернігові заснував першу в нашій країні духовну семінарію, до якої приймали дітей не лише духовних осіб, а й дворян, козаків і міщан. Він написав кілька творів, зокрема «Алфавіт святих», «Царський шлях Христа». У 1711 р. його призначили митрополитом Тобольським і всього Сибіру, де він уславився поширенням християнства. Помер  1715 року.

Варфоломiя й Варнави (24 червня). Варфоломій – один iз дванадцяти апостолiв. Його образ дуже широко використовувався в iконографiї середньовiччя й бароко. Апостол Варфоломій належав до числа улюблених учнів Христа. Був уродженцем Кани Галілейської, яку неодноразово відвідував Ісус. Учення свого Вчителя проповідував у Малій Азії, Аравії, Ефіопії, Індії та Великій Вірменії, де помер як мученик. За одними свідченнями, був розіп'ятий на хресті, за іншими, — з нього живого здерли шкіру. Варнава — один із 70-ти апостолів. Походив із Кіпру. Мав чудовий дар слова. За переказом, у 60 р. його забили камінням іудеї, бо мали звичай забивати до смерті тих, хто йшов проти їхньої віри.

У сільськогосподарському побуті цього дня бралися до боронування парових. Ворожили про погоду взимку: "Суша на Варфоломія — гострої зими єсть надія".

Із цього часу коротшає день, тому в народі казали:

Варфоломiй i Варнава дня украли, а ночi доточили.

Історична цікавинка: 24 червня 1934 року столицю України перенесено з Харкова в Київ.

Онуфрiя, Онопрiя (25 червня). Святий Онуфрій Великий, преподобний — єгипетський ранньохристиянський святий та пустельник, один із Отців Церкви. Жив у єгипетській пустелі у III ст. Був одним з Отців-пустельників, які мали глибокий вплив на східну духовність у ІІІ-ІV ст. Він так любив євхаристійного Ісуса, що бажав причащатися в пустелі щодня. Господь зробив чудо своєму вірному слузі: два ангели щодня приносили Онуфрієві святе причастя у його печеру, де він строго постив і молився аж до свого святого відходу по небесну нагороду. Крім того, Божим провидінням виросла біля його келії пальма, яка родила багато фініків і близько стало текти джерело води.

О.Воропай записав цікаву легенду, пов'язану з преподобним Онуфрієм. Одного разу польові квіти довідалися від вітру, що злий дідуган Мороз збирається їх поморозити. Квіти поскаржилися Онуфрієві Великому. Преподобному жаль стало квітів, і він пішов до Мороза просити, щоб той не зачіпав їх, але Мороз був таким упертим, що Онуфрій не витримав: він розсердився, схопив сокиру й ударив Мороза обухом по голові. Відтоді Мороз хворів аж до Спаса, а квіти в цей час спокійно цвіли й одцвітали.

У день преподобного Онуфрія дівчата збирали в полі сині волошки та червоні маки, несли додому і квітчали ними образи. Умиваючись ранком, натирали щоки пелюстками червоного маку - "щоб завжди були рожеві лиця". Маком дівчата також уквітчували собі голови.

Цей день називали ще Петра-поворота. Походження пов'язане з ім'ям Петра Афонського — першого анахорета, тобто самітника Афона. У безлюдній місцевості він прожив 53 роки, де й помер у 734 р.

Оскільки цей день збігається з періодом літнього сонцестояння, у народі він одержав назву Петра-сонцеворота, або просто Поворота. "На Петра Афонського сонце повертає на зиму, а літо — на жару".

У деяких місцевостях цей день був крайнім строком висадження розсади капусти, тому його називали також Петром-капусником. За повір'ями, зозуля кує тільки до Петра. 

Це останнiй термiн сiяння гречки. До Онопрія закiнчували першу косовицю сiна (цього дня селяни вже не косили трави). На Онопрiя вже починали косовицю раннього ячменю – першi жнива яровини. Замовкають пташинi трелi, а тому казали: “На Онопрiя соловей ячмiнним колосом удавився”.

Онопрiй – сонце пiдiпри.

Сонце – на зиму, а лiто на спеку.

На Онопрiя ряснi роси – на добрий врожай.

Як на Петра у червні погода, то на рівнинах буде урода.

Окулини Гречницi, Килини (26 червня). На честь мучениці Акилини, яка постраждала за християнську віру в 293 р. 

До цього дня годилося посiяти всi зерновi, навiть просо i гречку, бо “Килини - останнi посiви”. Цього дня зі свіжих сходів гречки селяни зрізували горстку і прикрашали нею ікони. Готували також мирську кашу з минулорічних запасів гречки. Кашею пригощали жебраків і прочан, які за це бажали господарям доброго врожаю гречки.

 Пiсля Килини селяни готували їжу й вечеряли переважно на вулицi. Це було традицiєю українського селянства.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар" 

і О.Воропая "Звичаї нашого народу")