Місяцелік: Великдень

Христос воскрес - воскресне Україна!

Великдень.
Антон Щепа, 2001

Великдень, Пасха. Одне з найбiльших, пiсля Рiздва, християнських свят на честь воскресiння Iсуса Христа.

У народнiй українськiй обрядовостi християнський церемоніал тiсно пов’язаний із язичницькими весняними звичаями. Так, за тиждень до Великодня у Вербну (Лозову) недiлю з церкви приносили освячену вербу i виганяли нею корову в череду, починали розписувати писанки, фарбувати крашанки, пекти обрядове печиво, солодку сирну бабку. У нiч з суботи на недiлю на пагорбах запалювали великоднi багаття. Протягом трьох днiв свята усiм парафiянам дозволялося дзвонити у церковнi дзвони, щоб вiдлякати нечисту силу. Великоднi iгри були рiзноманiтними: для дiтей, юнакiв, дiвчат, вони виявляли спритнiсть, швидкiсть, силу або вмiння танцювати, спiвати, грати. У першу недiлю пiсля Великодня (у деяких місцевостях у вівторок) провiдували померлих родичiв, несли на кладовище паски, яйця, iншi страви, годували старцiв, роздавали милостиню. Подекуди пов’язували рушники на хрестах.

 

Великодня утреня. Микола Пимоненко, 1904

Започатковується обряд усеношною церковною службою, під час якої вдосвiта священик сповіщає: “Христос воскрес!” На цвинтарi, бiля церкви, парубки виносили хоругви i хрест, старшi чоловiки брали образ Воскресiння Христового, Євангелiє, чотири поважнi дiдусi несли плащаницю. По закiнченнi лiтургiї коло церкви або в притворi святили їжу: паски, сир, яйця, порося, масло, сало та ковбаси. Пiсля богослужiння поздоровляють зi святами та христосуються, цiлуються, обмiнюються крашанками, писанками. Згодом люди розходяться по домiвках, щоб сповiстити про велику радiсть, вiтаючи один одного: “Христос воскрес!” Їм вiдповiдають: “Воїстину воскрес!” При христосуванні звичайно цiлуються тричi та обмінюються писанками чи крашанками.

Священна Пасха.
Олена Кульчицька. 1933

Найпершими поверталися iз всеношної дiвчата.

-               Як за нами люди йдуть додому, - казали одна однiй, - так би за нами й свати йшли!

В Українi iснує повiр’я, що на Великдень пiд час сходу сонце “грає”. Тому ранком до сходу люди вiдчиняють усi вiконницi та фiранки  на вiкнах, щоб чародiйне промiння великоднього сонця принесло у хату щастя та здоров’я. А дівчата виконували особливий обряд: вставали на Великдень до східсонця, ішли в садок, ставали під яблунею, лицем до сходу, і чекали сонця. Тільки-но воно з’являлося, складали руки, як перед образом, і молилися:

Добрий день тобі, сонечко яснеє!

Ти святе, ти ясне, прекраснеє,

Ти чисте, величне й поважне;

Ти освіщаєш гори й долини, і високії могили,

Освіти мене, рабу Божу, перед усім миром:

Перед панами, перед царями,

Перед усім миром християнським

Добротою, красою,

Любощами й милощами;

Щоб не було ні любішої, ні милішої

Од раби Божої народженої, хрещеної, молитвеної (Марії).

Яке ти ясне, величне, прекрасне,

Щоб і я така була ясна, велична, прекрасна

Перед усім миром християнським на віки віків.

Амінь.

Після молитви позначали дерево, під яким стояли, плели з нього вінок і надівали на голову, а потім той вінок берегли і ним чарували на любов.

Перед тим, як сісти за стіл, уся родина вмивається. Мати наливає у велику череп’яну миску холодної води, а на дно кладе три червоні крашанки. Першою вмивається дівчина, потім хлопці й мати, останнім – батько. Після кожної особи воду міняють, а крашанки залишаються. Їх забирає дівчина – «щоб краща була». Умившись, сiдали до столу.  Стiл застеляли бiлим обрусом, посерединi ставили паску або “бабу”, різні наїдки та напої.

Про розкіш великоднього столу в Україні, імовірно в заможних родинах, із захопленням писав колись Олександр Терещенко: «В Україні святкують Великдень веселіше і заможніше, ніж на півночі. В кілька рядів ставлять на стіл паски, що пеклися на різних солодощах та пахучому корінні. Разом з паскою, в яку встрромлена гілочка свяченої верби і воскова свічка, - тарелі яєць, пофарбовані на різні кольори: жовтий, синій, червоний; начинене порося з хріном у зубах, а по боках його – зелень і овочі; смажена гуска, гиндик, телятина, вуджена свиняча шинка, ковбаса, сало, шматок чорного хліба, солодкі пиріжки, сир, сметана, сіль, карафка з горілкою, настоянки та наливки. Під вагою великодніх наїдків та напитків гнуться столи, і все це не здіймається протягом цілого тижня…»

Господар зi свяченої паски обрiзав з трьох сторiн скибочки, приказуючи: “Бог-отець, Бог-син, i Богодух святий”. Цi окрайцi тримали до закiнчення свят i потім вiддавали худобi (узагалі, крихти свячених страв ніколи не викидали, їх або спалювали в печі, або віддавали худобі чи закопували в землю). Варенi яйця розрiзали на четвертинки. Треба стiльки частинок, скiльки людей сяде за стiл. Господар пiдходив до кожного, вітав із Великоднем, складав побажання вiдповiдно до вiку, виголошуючи “Христос Воскрес!”, цiлував i дiлився яйцем, потім запрошував усіх розговлятися.

Після розговіння кожен господар поспішав першим прийти на дзвіницю й бодай кілька разів ударити в дзвін, бо це, за народним віруванням, приносило щастя, зокрема добрий урожай гречки.

Загалом Великдень – родинне свято, а тому в гостi майже не ходили. Лише дiти носили пироги до хрещених батькiв, а тi дарували їм гостинцi. При цьому виголошували поздоровчi пiснi та великоднi вiршi. Також молодь по обiдi збиралася в центрi села: дiвчата водили хороводи, а пiдлiтки, набравши крашанок, грали в «навбитки» або «котка».

Це було вельми поширене серед дiтвори, а то й парубкiв, дiйство. Крiм того, дiвчата заздалегiдь готували писанки i дарували тим хлопцям, до яких лежало серце.

Був колись звичай на Великдень гойдатися на гойдалках. Чи був він поширений по всій Україні – складно сказати, О.Воропай стверджує, що великодня гойдалка була центром розваг усього села чи міста на Херсонщині, південній Київщині, Таврії та на Лівобережжі, у тому числі на Слобожанщині. В Одесі, наприклад, таку гойдалку встановлювали на Куликовому полі аж до 30-х рр. ХХ ст. Тоді вже це була просто розвага, однак у давніх слов’ян метою цього обряду було очищення повітрям від усього злого, що накопичилося за зиму, тому хто гойдатиметься – той буде здоровий, а хто не очиститься – буде хворіти.

Гагілки. Іван Труш, 1905

На Великдень у гаях дівчата співали гагілки – обрядові драматизовані пісні: «Кривий танець», «Коструб» та інші.

Власне, всі великодні обряди колись асоцiювалися з богами, що помирали й воскресали певної пори. Навіть звичай пекти паски i фарбувати яйця пов’язаний ще з дохристиянськими вiруваннями. Не випадково, в Карпатах на паску клали зубки часнику як охоронний символ.

Українська писанка.

Проект "Етномандри". Наталія Курій-Максимів

Великодне свято дуже яскраве й багате своїми обрядовими атрибутами, особливо писанками, фарбованими або орнаментованими курячими або гусячими яйцями, якi вважалися символом життя. Знаменитi у всьому свiтi українськi писанки беруть свiй початок вiд прадавнiх вiрувань нашого народу.

Найперше яйце, за прадавнім міфом, мало всерединi не жовток з бiлком, а зародок цiлого свiту. Розмальованi яйця – писанки уособлювали Всесвіт і присвячувалися Сонцевi й Веснi, а розписували їх напередоднi свята Весни. Із тiєї хвилини, коли на яйце наносився орнамент, воно переставало бути простим яйцем, а ставало святою писанкою, бо ж були цi орнаменти не простими малюнками, а таємничними знаками, пов’язаними з магiчними обрядами. Сьогоднi люди розучилися “читати” писанки i навiть не здогадуються, про що нам може розповiсти той чи iнший малюнок. Писанка – символ життя. Писанки вважалися вiрними помiчниками й захисниками наших предкiв. Дарувати писанку – означало бажати щастя, здоров’я, доброго врожаю й достатку.

Перед Великоднем. Василь Шпак, 2006

Паски. До свята випiкали круглi калачi – паски, які прикрашали рiзними вигадливими виробами з тiста. Випiкання паски належало до великоднього церемонiалу: якщо паска в печi, не можна було нiкому до хати заходити i не сiдати, бо паска “не ростиме в печi”.

Однак гордiстю кожної господинi були “баби”, до тiста яких давали копу – 60 штук яєць. Випiкали їх у спецiальних керамiчних формах. Коли у печi пеклася “баба”, то треба було тихенько ходити по хатi, легенько зачиняти дверi, бо була “баба” з дуже нiжного тiста. Як виймали її з печi, то колихали на рушнику, щоб “не сiла”, поки не вистигне.

Спеченi “баби” ще гарячими посипали цукром-пудрою з ванiлiном або поливали бiлою помадою, приготовленою з цукру-пудри та бiлка i посипали кольоровим маком. По бiлiй помадi писали помадкою рожевого кольору “Христос Воскрес!”

На Великдень обов’язково мав бути спечений сирник або сирна паска. Також випiкали у спецiальних формах баранчикiв, перев’язували їх стрiчками i ставили на святковому столi. I досi  виробляють таких баранчикiв з масла, сиру. Традицiйними були вироби з м’яса та великоднє порося.

Із Великоднем пов’язано багато народних прислів’їв і приказок, прикмет:

Наталія Чернова. Великодні гуляння

Шити, бiлити, а завтра Великдень.

Обiйдеться на Великдень без гречаної паски.

Не кожен день Великдень.

Не кожен день Великдень, а хлiб не паска.

На Великдень сорочка хоч лихацька, аби бiленька, а на Рiздво хоча й сирова, аби нова.

Дороге яєчко к Великому дню.

Де той у Бога Великдень, а вiн уже з писанками та крашанками.

На великдень перший раз закує зозуля.

Де вовк на Великдень зачує дзвони, то буде там цiлий рiк крутитися.

У день свята Воскресіння Господнього ворота у царство небесне відкриті, а той, хто в цей день умре, прямісінько піде до раю. Дитина, яка народиться в цей день, буде нещаслива.

Якщо в цей день дощ або небо захмарене, буде врожай.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" )