"Відчуваєш" від гурту "СКАЙ"

Із коханими не розлучайтесь!  

Іздрик

Постійність пам'яті. С.Далі. 1931

є час коли камінь наріжний – зброя
і час коли камінь – тіло і хліб
є час коли світ починають двоє
і час коли двох розділяє світ

є час коли небо утримує воду
і час коли гине в воді родовід
є час коли світло іде зі сходу
і час коли темрява сходить на схід

є час коли морок ховає минуле
і час де майбутнє – суцільна пітьма
є час коли миті свистять ніби кулі
і час де ніякого часу нема

є час для молитви й благої довіри
і час де прокляття засліплює зір
є час поклоніння останньому звіру
і час коли віри лякається звір

усе що триває – триває у часі
а все що стається залежить від нас
буття – тільки шанс на любов і на щастя
лови і живи поки маєш ще час

Історія с.Авдотьїне

Частина 12

Історія зберігає багато секретів, поєднує минуле з майбутнім. Сучасне молоде покоління не цінує високо культуру, релігію та й історію взагалі. Тому часто повторює помилки попередників або потрапляє в ситуації, які можна було б оминути. Упевнена: вивчення історії рідного краю є надзвичайно важливою справою, а може стати ще й захоплюючою пригодою.

Руїни храму і склеп - ще не всі таємниці, які зберігає авдотьїнська земля. Є ще підземний хід. Точніше, одразу два підземні ходи. За часів Мандрикіна вони йшли від Олександро-Невської церкви: один до маєтку, інший - до будинка священика. Побудовані вони були на випадок негоди.

Олександро-Невський храм 

Сучасний стан відбудови храму

Не виключено, що в 30-х роках, за часів "розкуркулення" церков, у підземних ходах могли ховати церковне начиння. "Коли кілька років тому відновлювали 40-метровий колодязь, поруч з церквою знайшли багато дрібної церковної атрибутики. А це ж був всього лише колодязь ", - згадує отець Сергій (настоятель Авдотьїнского приходу). Зараз ці підземні ходи зруйновані, їх дослідженням поки ніхто не займається [5; C.1]. 

Історія селища Авдотьїне Ленінського району м.Донецька тягнеться з давніх-давен, вбираючи в себе цікаві факти та легенди, пов’язані з діяльністю різних людей у різні часи. Але ніхто не знає правди так, як свідки цих подій – давній храм – Олександро-Невська церква та столітні велетні-тополі, які бачили, мабуть, самого Василя Мандрикіна. 

За майже 200 років існування храм руйнували двічі, але він відновлювавсь, незважаючи ні на що. Адже раніше навколо церкви вирувало життя, вона навіть географічно посідала центральне місце у селищі, а розташування на пагорбі створювало враження, ніби вона височить над поселенням і прилеглими землями. Тепер життя перейшло в іншу частину Авдотьїного, а Олександро-Невська церква залишилася осторонь. Сподіваємося, що незабаром завдяки допомозі небайдужих людей храм постане у всій своїй красі та величі.

Леся Українка

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Історія с.Авдотьїне

Частина 11

Парафіяльна (недільна) школа

Храм був центром духовного спілкування і виховання населення протягом 94 років. А в жовтні 1861 року при церкві була відкрита церковно-приходська школа. У ній навчалося 20 хлопчиків у віці 8 – 13 років. Вони вивчали буквар і Святе писання. В основному це були діти селян. Викладав у школі, зазвичай, сам священик. Школа розміщувалася в приватному будинку і проіснувала до революції 1917 року [1; С.2].

Недільна школа Свято-Олександро-Невського храму була відновлена в 2003 році, цього року вона відзначає своє семиріччя. Вік, здається, невеликий, але свідомий! За словами отця Сергія, перші кроки були нелегкі. Навіть не знали з чого почати: не було досвіду, не було приміщення, діти не церковні, але було величезне бажання організувати дитячий острівець духовного життя. І зараз, пройшовши семирічний шлях, місцеві діти приходять в затишний клас, щоб почути Слово Боже, вивчити колядку, спів, висловити свої чисті почуття в малюнку. Особливо слід відзначити любов дітей до постановок духовних п'єс. Дебютний великодній ранок "Червона Шапочка" сподобався всім і надихнув на майбутню нелегку (а постановки легкими не бувають!) роботу.

Вихованці недільної школи
Свято-Олександро-Невського храму

Діти недільної школи – це єдина родина, єдиний живий організм. Не секрет, що в недільну школу тягнуться, перш за все, діти з особистими глибокими травмами, з хворими душами. 

Недільна школа - це ще й важка праця сіяча, який сам повинен вірити, що вирослі зернятка обов'язково принесуть користь, в іншому випадку втручатися в цей маленький світ просто марно і навіть небезпечно, тому що мова йде про людських душах. Це труд, який виявить себе в майбутньому сторицею, а поки що треба сіяти! [8; С.1]

Ліна Костенко

***

Вінсент ван Гог. Тераса кафе вночі. 1888 

Надходить ніч. Думки у неї хмарні.
Бринить дорога на одній струні.
Нічного міста вафельки янтарні
тихенько тануть десь удалині.

І творять графіку химерну
в польотах бриючих низьких
останні Музи постмодерну —
ворони звалищ приміських.

Історія с.Авдотьїне

Частина 10

Служителі церкви

Першим священикам жилося важко. Майже вся друга половина XIX сторіччя історії Олександро-Невської церкви, за словами отця Сергія (теперішнього настоятеля храма), була пов'язана з іменем священика Ярослава Володимировича Богдановича [1; С.2]. У 1868 році після закінчення Катеринославської духовної семінарії, в 23 роки він отримав парафію в Авдотьїному, якій віддав майже 40 років. Богданович справно вів усі церковні записи: акти громадянського стану, сповідні відомості. Узагалі записи при церкві велися з 1841 року, але збереглися частково лише з 1864 року. Дивом збереглися сповідні списки парафіян, повністю втрачені в інших парафіях області. Виконуючи богослужбові обов'язки, Богданович був членом спостережної комісії з відкриття та благоустрою церковно-парафіяльних шкіл, був учителем і законовчителем Авдотьїнської школи, членом декількох рад.

Отець Сергій

Крім священика, причт церкви складався з паламаря і дяка. Жили вони в двох будинках, що належали церкві [13]. З роками паства росла. Якщо в 1858 році церква мала 1678 парафіян, то в 1896 - 2321 людини. У 1913 році церква приносила прибуток у 1170 рублів, а капітал церкви дорівнював 7071 рублям. Тоді священиком був вже 27-річний Євдоким Михайлович Польчевський, який отримував "казенне жалування" 96 рублів. Поштова адреса церкви - «Юзовська поштова контора, станція залізниці Караванна, в 1 версті» [1; С.2].

У 1950-60-х рр. в Олександро-Невському храмі служив священик Греков (імені нам встановити не вдалося).

Зараз священиком є протоієрей Сергій Домшенко. Він народився 17 лютого 1978 року в селі Колоски Донецької області. З 1996 по 2000 рік навчався в Одеській Духовній Семінарії, а у 2005 році закінчив Київську Духовну Академію і захистив кандидатську дисертацію на кафедрі Історії Давньої Церкви і Православ'я на Русі на тему: «Християнізація і просвітництво Київської Русі у зв'язку з візантійським впливом». 23 вересня 2001 був висвячений в сан диякона, а 27 вересня - в сан ієрея митрополитом Донецьким і Маріупольським Іларіоном. А у 2008 році отець Сергій зведений у сан протоієрея [9; С.3].

Унікальні села України

Незабаром Україна відзначатиме Шевченківські дні. І, напевно, не раз буде згадуватися мала батьківщина Кобзаря - село Моринці.

Історія цього відомого села цікаво розказана на сайті Національного заповідника "Батьківщина Тараса Шевченка". 

А ресурс Україна для українців підготував захоплюючу віртуальну подорож ще 18 унікальними селами України. Приєднуймося! 

Сьогодні пам'ятна дата для донеччан. Ця поезія Катерини Бабкіної, думаю, точно передає настрій і бажання багатьох із нас: прокинутися у світі, де "ніби у нас іще не було війни".  А ще щоб наша віра перемогу, визволення з окупації не була марною... Наївно, звісно. Для когось незрозуміло, навіть по-дурному. Нехай! Від болю потрібен перепочинок...

***

Ляж і засни, будь ласка, ляж і засни. 

Ніби у нас іще не було війни, 

ніби на дні, ніби над тобою води покров, 

ніби від тебе ніхто ніколи не йшов. 

Ляж і засни, будь ласка, ляж і забудь 

літа стрімкого сонячну каламуть, 

очі закрий, ніби все навколо таке, як слід, 

слухай, як тихо темніє за містом глід, 

як достигає шипшина, терен терпкий, 

як осипається серед трав звіробій. 

Ніби ти цінний гриб у вогкій запашній землі, 

ляж і не думай ні про що взагалі, 

ніби ти це туман на поверхні нічних озер, 

ніби когось за руку тримаєш просто тепер. 

Ляж і засни, над тобою замкнеться небес сукно. 

Все, в що ти віриш, станеться все одно.

2015 р.

Історія с.Авдотьїне

Частина 9

Історія Олександро-Невської

церкви та релігійної громади с.Авдотьїне

Проект Олександро-Невського храмового комплексу

У 1993 році Свято-Олександро-Невський прихід відновив свою діяльність. Його громада багато разів зверталася до влади і людей з проханням допомогти у відновленні церкви. Нарешті, у 90-х роках ХХ ст. було вирішено почати відбудовувати храм. 

Коли розбирали руїни церкви, у склепі були знайдені залишки засновників храму Данила і Василя Мандрикіних, а також Дарії Мандрикіної. Зразки землі відповідали одному й тому ж часу, що у склепі, що на поверхні, де знаходився вівтар. Залишки були офіційно индентифіковані. Після відбудови храму планується здійснити перепоховання у новому склепі.

Початок будівництва нового храму:
 в основі нової кладки залишки фундаменту старої цервки.

Одним з ініціаторів відновлення Олександро-Невського храму був Анісімов Анатолій Олексійович, рідний дядько котрого віддавав наказ зруйнувати церкву, а його бабуся Людмила Анісімова була покоївкою у В.Мандрикіна.. Саме він ініціював написання Звернення Ради громади приходу храму ім. Олександра Невського.Таким чином Анатолій Олексійович вирішив спокутувати провину свого дядька. 

Анісімов Анатолій Олексійович (1938 - 2006 рр.) у радянські часи був головою селищної ради. Під його керівництвом була зроблена асфальтована дорога біля школи № 40, де раніше був будинок В.Мандрикіна, також був проведений телефонний зв’язок по всьому селищу. За його ініціативи біля пам’ятника комсомольцям-підпільникам (в Авдотьїно) був закладений лист майбутнім поколінням. Анатолій Олексійович зробив великий внесок у покращення життя населення Авдотьїного. 

Дзвіниця Олександро-Невської церкви

У 2006-2007 рр. проектна фірма "Каре" провела проектування комплексу Свято-Олександро-Невського храму. Автор проекту - донецький архітектор Костянтин Кожин. Крім храму, в цей комплекс повинні увійти: вхідний корпус (там знаходитимуться трапезна і хрестильня), гуртожиток для прочан, недільна школа, склеп і навіть штучний ставок. Планувалося відновити церкву за три роки, але через фінансові проблеми будівництво зупинилося і тепер просувається дуже повільно. Для відновлення церкви вирішили використати за основу старий фундамент, який залишився цілим. Відбудовано тільки дерев’яну дзвіницю, яка тепер скликає прихожан на службу. 

За словами отця Сергія (теперішнього настоятеля храма), було дуже важливо віднайти якнайбільше речей, які раніше належали храму. Деякі місцеві жителі й досі зберігають ікони з тієї, першої церкви. І вони з радістю можуть їх віддати Олександро-Невському храму [2; С.4]. Також змогли знайти і декілька дзвонів, які належали храму. Один з них навіть має відбитки від куль. 

У 2002 році приходу було передано у власність будівлю колишнього Будинку побуту, в якому до сьогоднішнього дня відбуваються богослужіння.

Інтер'єр сучасної церкви

7 туристичних місць в Україні, які розквітають весною

Готуйте свої наплічники та визначайте маршрут у квітучі місця України. ВСВІТІ запропонував вам 7 туристичних маршрутів, які вам неодмінно потрібно відвідати.

1. Крокуси (шафран Гейфеля) розквітають першими на схилах Українських Карпат. Їхня найбільша плодючість розташована в селі Колочаві Міжгірського району Закарпатської області, недалеко від озера Синевир. Ці квіти відносять до червонокнижних і зривати їх заборонено. Як говорять, ця територія – одна з найголовніших екологічно чистих місць в Україні.

Коли їхати: квітнуть ці дивовижні рослини від березня до середини квітня протягом 20-25 днів.

Подарунок весни. Карпати, крокуси. © Тит Леонід

Долина крокусів в музеї “Старе село” (Колочава, Міжгірщина). © Roman Mikhailiuk, shutterstock.com

2. Ічнянський національний парк особливо красивий весною. Парк розташований недалеко від міста Ічня в Чернігівській області. На території парку є багато балок і річкових долин, що утворилися завдяки річці Удай та її притоці Іченька. Весною тут росте неймовірно багато пролісків та підсніжників, що теж знаходяться під охороною Червоної книги України.

Коли їхати: цвітуть квіти в березні-квітні, але якщо надворі тепла погода, то їх можна зустріти і в лютому.

Ічнянський національний парк. ©Yuriy Buriak, pizzatravel.com.ua

Ічнянський національний парк. © ichn-park.in.ua

3. Долина нарцисів знаходиться в 4 км від закарпатського міста Хуст. Урочище Кіреші – саме тут розлягається заповідна територія між річками Тиса і Хустець. Долина нарцисів також входить до одного з біосферних резервів ЮНЕСКО. А самі нарциси теж відносять до червонокнижного виду рослин.

Коли їхати: нарциси розцвітають наприкінці квітня і милують око до середини травня.Саме в цей час нарциси буяють у всій своїй красі.

Закарпаття, м. Хуст. Долина Нарцисів. © Роман Михайлюк, shutterstock.com

Закарпаття, м. Хуст. Долина Нарцисів. © Роман Михайлюк, shutterstock.com

4. Кіровоградський Дендропарк – це велика паркова зона, яка охоплює близько 45 гектарів території міста Кіровоград та щороку збільшує кількість садженців-тюльпанів. Завезені з Голландії цибулини тюльпанів щовесни проростають на кіровоградській землі та всією силою майорять на вулицях міста. Окрім квітів, в Дендропарку є багато розважальних закладів та атракціонів. Саме тому, мешканці міста називають цей куточок “Українським Діснейлендом”.

Коли їхати: як і всі тюльпани в Україні, квіти починають цвітіння за теплої пори ближче до кінця квітня та завершуються теж до середини травня.

5. Цвітіння трав в біосферному заповіднику “Асканія-Нова“ теж дивовижне природнє явище. Тут можна зустріти не лише унікальних тварин, а й цвітіння ковили, яка покриває весь заповідник сріблястим серпанком. Також можна насолодитися цвітінням катальпи, бузкової алеї. Це той випадок, коли варто побачити заповідник не лише через ціннісну фауну, а й флору.

Коли їхати: сріблясте цвітіння можна побачити з середини квітня і аж до червня місяця.

Біосферний заповідник Асканія Нова. © mac_sim, depositphotos.com

Біосферний заповідник Асканія Нова

6. Цвітіння сакур – неймовірне весняне видовище, яке щорічно відбувається в м. Ужгород під назвою “Сакура-фест”. Ще на початку ХХ століття японські вишні завезли в місто з Відня, а сьогодні – вона досі буяє у всій красі. Майже одночасно з сакурами зацвітають в місті рожеві, білі і фіолетові магнолії та розпускаються квіти японської айви . Найбільше квітучих дерев розміщено на Алеї Сакур, що простягнулася вздовж берега Ужа на Православній та Київській набережних. Її вважають найдовшою в Європі.

Коли їхати: цвітіння сакури триває близько двох тижнів і припадає приблизно на кінець квітня-початок травня, залежно від погодних умов.

Цвітіння сакур в Ужгороді. ©avestravel.com.ua

7. Бузковий Гай знаходиться на південній околиці смт. Диканьки Полтавської області. Саджанці для квітучої ботанічної пам’ятки природи звозили з усієї Європи. Хоч ця місцина не користується великою популярністю серед туристів України, але це теж можна вважати хорошим приводом для відвідин відомого містечка з оспіваної Гоголем книги.

Коли їхати: бузок зацвітає в середені травня і залежно від виду рослини та погодніх умов може цвісти аж до липня.

Бузковий Гай, Диканька

Грицько Чубай

Не так давно я розповідала про цього поета (в рубриці "Цього дня народилися"). Сьогодні пропоную вам, друзі, поміркувати про те, як ми сприймаємо себе, якими бачимо себе...

***

в житті ми інколи далеко не такі,

як у люстерках власної уяви.

лиш як впаде з очей мана-полуда,

як совість осміє нас і освище,—

побачим раптом, що у люстрах наших люди,

до котрих ми не доросли ще.

Вивчаємо фразеологізми

Сьогодні пропоную разом із Радіо Максимум українські фразеологізми на всі випадки життя. 

Давати горобцям дулі – ходити без діла, тинятися, байдикувати. Можна ще баглаї годувати; клеїти дурня; бити байдики, ловити ґави; лежати лежнем; посиденьки справляти.

З дощу та під ринву – з однієї неприємності потрапити в іншу, ще більшу. Гарний синонім до більш звичного “з вогню та в полум’я”. А ось ще варіанти: тікав від диму, та впав у вогонь; з калюжі та в болото; утікав від вовка, та натрапив на ведмедя”.

Сміятися на кутні – означає геть протилежне – плакати. Самі поміркуйте: зазвичай, людина сміється, коли їй радісно. Та щоб стало видно кутні зуби, усмішка має бути дуже натягнутою. Так буває, коли сміються з примусу, під тиском або плачуть.

Як з гуски вода – хтось зовсім не реагує на щось. Відомо, що вода з гусячого пір’я спадає тому, що гуска постійно змащує його жиром, який виробляє залоза, розташована біля хвоста. Отак і наші, приміром, нардепи – на вимоги людей вони не реагують, від кримінальних справ тікають закордон, та ще й з рук їм усе сходить.

Товкти воду в ступі – займатися чим-небудь непотрібним, марно гаяти час; те саме, що “переливати з пустого в порожнє”. Цікава історія походження цього фразеологізма: раніше в наших предків був звичай, коли наречена товкла воду в ступі!

Так, у перший понеділок після весілля у будинок молодят сходилися всі родичі з боку нареченого. Вони сідали навколо столу, вручали молодій дружині ступу з водою і примушували її товкти. Усі її старання були спрямовані на те, щоб якомога більше і швидше розплескати на всіх воду. При цьому молода дружина не мала показувати своє роздратування. У цьому й полягав сенс обряду: родичі випробовували невістку на терпіння і працьовитість!

До сьомих (нових) віників – дуже довго, тривалий час. Забули про річницю? Вам про це до сьомих віників не забудуть 

Позичати у Сірка очей – втратити почуття сорому, честі, власної гідності. Цей фразеологізм, погодьтеся, доречний у багатьох випадках щодо різних осіб.

Знову за рибу гроші – наполягати на чомусь; настирливо повторювати уже відоме.

Годувати жданиками – неодноразово обіцяти зробити щось, але не дотримуватися обіцянок.

Небо прихилити – бути ладним зробити все можливе й неможливе для чийогось щастя. Прихиляйте небо для своїх коханих!

Як Пилип із конопель – недоречно, недоладно або невчасно зробити, сказати що-небудь.

Топтати ряст – жити.

Ряст вважають провісником весни. Щойно він з’являвся з-під снігу – люди поспішали на узлісся і босоніж пританцьовували зі словами: “Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати і ряст потоптати!”. Це означало, що людина, яка доторкнеться до живої природи, набереться життєвої сили, щоб дожити до наступної весни. Зараз обряд відійшов у минуле, а от фразеологізм й далі “живе” в народі.

Ні за цапову душу – цілком даремно, марно.

Передати куті меду – перебільшувати, виходити за межі допустимого.

Як у Бога за пазухою – почуватися спокійно, затишно, у повній безпеці; жити в достатку. Ще фразеологізми-синоніми: жити паном; як у Бога за дверима; як вареник у маслі; як попів кіт на печі. Сподіваємося, саме так добре вам і живеться!

Джерело: Радіо Максимум.
А тепер перевірте свої знання за допомогою тесту від СОМА ;)

Історія с.Авдотьїне

Частина 8

Історія Олександро-Невської

церкви та релігійної громади с.Авдотьїне

Храм проіснував зовсім небагато і в лютому 1963 року був закритий радянською владою. Із цим пов’язано багато містичних історій (2 легенди нам вдалося занотувати), але реальність була не менш жахливою.

Спочатку храм використовували як складське приміщення: звозили церковне начиння з усього Донецька. І звозили не просто так, а проводили суворий опис майна (куди воно поділося потім - не вдалося з'ясувати). Потім вирішили у ньому зробити музей комсомольців-підпільників, розстріляних за часів окупації німцями недалеко від церкви, і зробити філією обласного краєзнавчого музею. Але після обстеження будівлі технічною комісією вона була визнана непридатною для експлуатації. Наслідок був такий: будівлю вирішили зрівняти з землею. А церковне майно, яке знаходилося в ній, вивезли в невідомому напрямку. 

Фото на фоні зруйнованого Успенського собору в Києві. 1941
 (так же діяла і радянська влада)

А відомості про те, ким саме був зруйнований храм, плутаються. За офіційною версією, він був зруйнований 1963 року, однак є твердження очевидця [12], що в 1965 році храм ще стояв, був зачинений, біля нього валялися хоругви й розбиті ікони. В одному джерелі йдеться про те, що церкву зруйнували танки, а в іншому сказано, що це була бригада трактористів (або екскаваторників і бульдозеристів). Таку неоднорідність спогадів можна пояснити дитячим віком очевидців. Більш достовірною видається друга версія, записана зі слів Анісімової Раїси Олексіївни (вона підтверджується й іншими документами): «В 1963 году, ночью решили разрушить церковь. Позвали тракториста из Старобешевского района... И вот он несколько раз пытался разить стены церкви. ...потом таки разбили. Церковь была уничтожена за ночь. Колокол так и остался валяться в балке, а потом исчез. Тракториста этого в течении нескольких дней парализовало...». Хоча і ця легенда теж не є повністю правдивою. Адже кажуть, що всі трактористи, а також ті, хто давали їм наказ, захворіли невиліковними хворобами та померли. Однак це твердження спростовує той факт, що Анісімов Володимир Ілліч, один із представників радянської влади, який отримав і віддав наказ зруйнувати храм, тим не менш дожив до глибокої старості.

Легенди, пов’язані з руйнуванням церкви

№ 1. Анісімова Євгенія Андріївна, 1938 р.н., с. Авдотьїне, українка.

“В 1963 году, после того, как решили разрушить церковь, председатель поселкового совета, забрала ризы священика и сшила себе платья и юбки. Потом одела одно платье и пошла по посёлку, что бы показать безнаказанность их деяний. А уже на следующий день она заболела -началась гангрена на ногах. Умирала она долго - сгнивая заживо”.

№ 2. Анісімова Раїса Олексіївна, 1946 р.н., с. Авдотьїне, українка.

“В 1963 году, ночью решили разрушить церковь. Позвали тракториста из Старобешевского района, имя которого мне не известно. И вот он, несколько раз пытался разить стены церкви. Попытка не удавалась несколько раз, потом таки разбили. Церковь была уничтожена за ночь. Колокол так и остался валяться в балке, а потом исчез. Тракториста этого в течении нескольких дней парализовало. А по посёлку пошли слухи, что Бог наказывает тех, кто принимал участие в этом варварстве”.      

Ми з вами, друзі, вже так багато мандрували унікальною Україною, що варто, мабуть, перевірити, як добре знаємо свою країну. Пропоную пройти цікавий тест від СОМА 

У мене лише 16 правильних відповідей із 24  Тож подорожувати й подорожувати! 

Ліна Костенко

Галина Аксьонова

Лежать сніги. Я виглядаю весну. 
Вона десь там, де змерзли солов'ї.
Вона іде... І я тоді воскресну.
Я жду її. А може, не її.
Я жду себе. Не знаю, чи діждуся,
бо це ж не я в ці тоскні вечори!
Соснові плечі вивірка обтрусить,
стрічати весну вийдуть явори.
Вона іде - півнеба над плечима.
І я іду - проз мертвий живопліт.
У вікон призьби тануть під очима.
Сидить на призьбі гофманівський кіт.

Умови прийому до ВНЗ 2018 року

Опубліковані умови прийому вступників на навчання до університетів, інститутів, академій та їх структурних підрозділів у 2018 році.

Користувачі системи мають можливість вільного доступу до умов прийому, за якими навчальні заклади організовуватимуть конкурсний відбір та зараховуватимуть вступників на навчання під час вступної кампанії.

Правила прийому навчальних закладів розміщені з метою ознайомлення широкого кола абітурієнтів з цьогорічними умовами зарахування на навчання до закладів вищої освіти України.

Джерело: ОСВІТА.UA

Ресурс СОМА підготував цікавий тест "Наскільки грамотно ти спілкуєшся у повсякденному житті?"

А ще унікальні українські слова, відповідників яких ви не знайдете у російській:

Вирій – теплі, південні краї, куди відлітають на зиму птахи.

Добродій – той, хто допомагає, підтримує тощо.

Залізниця – дорога з рейковою колією, призначена для пересування залізничного рухомого складу; увесь комплекс інженерних споруд, обладнання, машин і механізмів, що становить основу залізничного транспорту; установи, що відають залізничним транспортом.

Книгарня – книжкова крамниця.

Кохати – почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність; плекати що-небудь; виховувати, ростити кого-небудь.

Митець – той, хто працює у якому-небудь виді мистецтва; людина обізнана, вправна у якій-небудь справі, майстер.

Нівроку – непоганий, такий як треба; нічого собі, непогано; вживається для вираження побажання не принести горя.

Олія – рідка жирова речовина, яку добувають з деяких рослин; олійна фарба; мастило.

Обіруч – узявшись за руки, разом, обома руками, по обидва боки.

Шахівниця – дерев’яна або картонна дошка чи коробка з 64 світлими й темними квадратами, на якій грають у шахи.

Історія с.Авдотьїне

Частина 7

Історія Олександро-Невської
церкви та релігійної громади с.Авдотьїне

Фотографія Олександро-Невської церкви. 1946 р.

Релігійна громада відновила свою діяльність лише в 1942 році, за часів німецької окупації. Вона пристосувала колишню сторожку церкви для богослужіння. У 1946 році сторожку відремонтували і добудували, створивши у дворі зруйнованого храму невелику церкву. За спогадами місцевих жителів (документально не підтвердженими, тому цілком можливо, що вони пам’ятають один і той же, просто добудований, храм [12]), у 1947 році отець Василій силами парафіян звів поруч церкву (на старому фундаменті), яка прийняла у спадок ім'я Олександра Невського. 

Вона була збудована згідно з візантійською традицією як хрестово-купольний храм. Цей храм у вигляді хреста – зразок центричної будівлі, типової для VІ - VІІ століть. Глава спочивала на стінах, що мають у плані форму рівноконечного хреста. Символічно це означає, що Хрест Христовий – основа Церкви і ковчег порятунку для людей. Цей храм мав ще й нартекс (притвор). Храм однокупольний і знаменує єдність Бога і досконалість його творіння. Перед входом у притвор був високий майданчик, званий папертю. Пагорб, на якому стояла церква, був викладений круглими брилами піщанику (це красиве каміння, схоже на жорна, довго ще лежало під купою будівельного сміття, за спогадами очевидців [12]). Орієнтована церква була традиційно на схід.

Джамала

16 березня іменинницею була видатна українська поетеса Ліна Костенко. Сьогодні пропоную послухати пісню Джамали на її слова. Можливо, гарного настрою вона не додасть, але поміркувати змусить.

г.Хом'як (вид з г.Синяк)

Минулого літа, відпочиваючи в Карпатах, я вперше ходила в гори. Це була захоплююча подорож трьома велетнями: спочатку ми піднялися на вершину гори Хом'як, через полонину вийшли на Синяк, а спускалися хребтом Буковеля. Описати враження мені складно, чесно кажучи, настільки вони грандіозні й не схожі ні на що з пережитого раніше! Такого гострого переживання безмежного простору і свободи я раніше не відчувала! Зрозуміла там одне: вислів "підкорити гори" придумали ті, хто в горах не був, бо підкорити їх неможливо; там ти пізнаєш себе, перевершуєш себе - можеш підкорити лише себе, колишнього, і стати іншим - кращим, як мінімум, сильнішим. Заради цього і йдуть у гори...

г.Хом'як

Тому залишаю вас, друзі, наодинці зі своїм фоторепортажем, але наполегливо раджу побувати в Карпатах!

Види з гори Хом'як

Полонина, що з'єднує дві сусідні гори

На полонині влітку постійно випасають худобу (корів), будиночок удалині - то колиба чабанів, у якій і зараз усе облаштовано так, сто (а мабуть, і більше) років тому. Тут чабани збирають молоко, варять сир.

 Краєвиди з гори Синяк

Вершина сусіднього Хом'яка тут здається не такою вже й високою ;)

Полонина на г.Хом'як

Навіть панорамне фото не передає всього безмежжя, яке відчуваєш, стоячи на вершині

Стежка полониною на Буковель

Якщо ж Ви вже побували тут, ось добірка 10 найвищих вершин Українських Карпат, які варто підкорити (фото).