З И М А
Зима сніжна – літо дощове.
Узимку сухо й холодно – улітку сухо та
спекотне.
Зима тепла – лiто холодне; зима морозна – лiто
жарке.
Якщо зимою хуртовини – літом негода.
Якщо зимою іній – літом роса.
Великий іній усю зиму – літо важке для
здоров'я.
Сніжна зима передвіщає добрий ріст трав.
Кільце навколо сонця – до негоди.
Сильно блищать узимку зірки – до морозу.
Якщо вікна починають потіти при
подвійних рамах - до посилення морозу.
Якщо зимою шумить ліс – очікуй відлиги.
Кішка на печі – до холоднечі; кішка на підлозі
– до тепла.
Снігур під вікном цвірінчить – до
відлиги.
Горобці дружно цвірінчать – до тепла.
Ворони і галки сідають на південь носами – до
тепла, на північ – до холоду.
ГРУДЕНЬ (студень, лютень, хмурень, стужайло, студений, мостовик,
трусим, мочавець, андріїв, вiтрозим, груздень, зимник, децембер, просинець,
хмурець, сонцеворот, вовчий, дванаїсник, великобожничак)
У грудні зима повертає на мороз, а сонце – на
літо.
Сумний грудень у свято і в будень.
Якщо у грудні великий іній, замети, глибоко
промерзла земля – то це до врожаю.
Привалить сніг у грудні упритул до заборiв –
погане буде літо; якщо відстає проміжок – до врожаю.
Платона та Романа (1 грудня). День пам'яті святого мученика Романа.
Існують народні прикмети:
Якщо 1 грудня тепло на вулиці – зима буде теплою
і м’якою, і навпаки.
Вітер дме сильний 1 грудня – взимку віхол і
хуртовин буде багато.
Якщо 1 грудня погода протягом дня швидко
змінюється, то зима взагалі буде дуже мінливою.
Також цей день знаменний тим, що в 1991 роцi
народ України вiльним волевиявленням на референдумi пiдтвердив Акт проголошення
незалежностi України.
Авдія (2 грудня). День пам'яті святого Авдія, який за повір'ям є
покровителем сімейного благополуччя і домашнього господарства. Для того, щоб
всяка нечисть не могла пробратися в будинок, у цей день прийнято стукати по
одвірках і віконних рам обухом сокири.
На Авдія заметіль дорогу переймає, в щілини
земні, в тріщини лихі хвороби заганяє. Тому за старих часів люди з побоюванням
виходили на вулицю в другий день зими, щоб уберегтися від застуди.
Прилетіли птахи з півночі — до ранніх холодів.
Прокла (3 грудня). За народними уявленнями, Прокл
проклинав нечисть пiд землею, щоб не виходила.
Якщо заспівав снігур, а сорока лізе під стріху —
бути завірюсі.
Якщо на Прокла сніг пішов, то на Олену
Льоносійку (3 червня) піде дощ.
 |
| Новгородська ікона ХІV ст. |
Введення, або Видення, третя Пречиста (4
грудня). Святкують його
з IV столiття на згадку про
чудесне введення Богородицi в Єрусалимський Храм –
її присвячення Богу. Пречистою називають свято, яке присвячується Богородицi. У
церковному календарі це одне з найбільших свят. До цього дня потрібно завершити
всі сільськогосподарські роботи. Введення – це християнське свято, що
знаменувало собою початок зимового циклу обрядовості. Казали: Введення
прийде, свят наведе. І дійсно, після Введення йшла низка дуже популярних у
народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво,
Новий рік, Водохрещі.
У народі вірили, що в цей день Бог випускає
праведнi душi подивитися на своє тiло, а тому i свято називають
“Виденням”. Тому на Пречисту остерігалися копати землю, бити прачами
білизну, м’яти льон чи коноплі на терницях – «бо можна придушити душу». Хто це
робив, то таким людям під час жнив «гроза обов’язково влучала в копи».
Цього дня вiдкривалися ярмарки, робилися
пробнi виїзди на санях, починалися зимовi гуляння. Обряд так i називали “катати
молоду”. У грудні молодіжні збори відбувалися майже щодня. Крім молодіжних
вечорниць, широко практикувалися погостини, на які сходилися люди старшого
віку, адже грудень і січень уважалися часом відпочинку.
У селян були й забобони, пов’язані зі святом Введення. Уважалося:
хто першим цього дня зайде до хати, той буде “полазником”, тобто тим, що
приносить добро або якесь лихо. Сусіди намагалися зранку не заходити одні до
одних у гості, щоб потім не було нарікань, що це вони принесли в дім нещастя.
Коли на Введення до хати першим ввійде молодий, гарний, здоровий чоловік із
грошима, то це хороша прикмета — весь рік у домі будуть усі здорові і
вестимуться статки. Коли до хати зайде жінка і щось позичатиме — поганий знак.
На Закарпаттi у Третю Пречисту нiхто не провiдує
сусiдiв: коли помiтять, що до хати йде односелець, то намагаються зачинити
дверi. Особливо боялися жiночих навiдин, бо «обов’язково принесуть нещастя».
У народі це свято здавна пов’язували з початком
справжньої зими. Вважалося: якщо сніг випаде до Введення – він обов’язково
розтане. А коли після Введення сніг піде – то настане зима.
Третя Пречиста снігом покриває.
Як Введення мостить містки, а Микола (19 грудня)
забива гвіздки, то люта зима буде.
Як ляже глибока зима, то готуй глибокi
закрома.
Як буде на Введення в слiдах вода, то на Юрiя –
трава.
Як горобець нап’ється на Введення в бичачiм
слiду води, то напасеться худоба до Юрiя трави.
Як на Введення буде вода, то вліті буде молоко.
Введенськi морози ще зими не роблять.
Хто по Введенню ся сiє, той на хлiб ся надiє.
Прокопа (5 грудня). У давнину в цей день на шляхах ставили вiхи, щоб подорожнi
не збилися з дороги. Тому казали: “Прийшов Прокіп – розбив розмiт, по
снiгу ступає – дорогу копає”.
Канун святої Катерини (6 грудня). Від цього вечора дiвчата починали
ворожити. Робили це в такий спосiб: ламали в чужому садку гiлочку вишнi та
ставили її у воду. Якщо вона до Рiздва розквiтне, то того ж року дiвчина
вийде замiж.
Із цього дня починалися зимовi гуляння на
санчатах. У будинок, де було восени весiлля, збиралися рiднi подивитися, як
будуть кататися молодi. За ними снаряжався довгий поїзд усiх рiдних.
 |
Ікона св.Катерини Олександрійської
зі сценами житія. ХІІІ ст.
Монастир святої Катерини на Синаї
(ікона знаходилася над гробницею-релікварієм
св.Катерини у вівтарі;
зараз зберігається в спеціальному кіоті
в базиліці монастиря).
|
Катерини (7 грудня). Як свiдчить давня легенда, святая
Катерина походила зі знатного, багатого роду i була
благородною, вродливою i премудрою. Хотiла знайти чоловiка, рiвного собi.
Такого жениха вона не знайшла, а полюбила Iсуса Христа. Цього дня
відбулося заручення Катерини з самим Господом.
Називають
цей день ще Святом
дівочої долi. Кожен народ має свою покровительку долi.
Наприклад, в українцiв – це Катерина, у давніх грекiв –
Мойра, богиня долi. Образ же Катерини як захисницi жіночої долi
знаходимо в багатьох слов’янських i європейських народiв.
Дiвчата
робили те, що й напередодні, особливо захоплювалися ворожiнням. Брали стiльки
гiлочок вишнi чи сливи, скiльки членiв сiм’ї. Ставили їх у горщиках на покутi
пiд образами і чекали, чи розквiтнуть вони. Якщо гiлки розцвiтали до Рiздва або
Нового року, це було доброю прикметою. Рахували галузки, що не розвиваються:
начебто стiльки людей помре в родинi наступного року.
Ворожили
i в такий спосiб. Дiвчата насипали в миску кашi й ішли гуртом надвiр кликати
судженого на вечерю, б’ючи по воротах макогонами по черзi i приказуючи: “Iди, iди,
суджений, кашу їсти!” Звiдки загавкає пес, туди й замiж пiде.
Парубки ж напередоднi цього свята колись постилися, щоб Бог послав
їм добру жiнку. Улаштовували веселi вечорницi. Увечері сходилися до
однієї хати, дівчата варили спільну вечерю - борщ і кашу. Танцювати не можна
було, бо піст, але й без танців було весело: сміх, співи... Опівночі дівчата
брали горня з вечерею, обгортали його новим рушником і йшли закликати долю.
Простували до воріт, кожна по черзі вилазила на ворота, тримаючи в руках горня,
і тричі гукала: "Доле, доле, йди до мене вечеряти!" Якщо в цей час
заспіває півень, "доля обізвалася"; якщо ж ні - "доля оглухла,
не чує мого голосу". Журиться тоді дівчина і проклинає долю: "Щоб ти
зозулі не чула, блуднице моя!" Та це ще півлиха: горе, якщо зірка з неба
впаде. "Погасне доля!" - злякано шепчуть дівчата. 
Із
приходом Катерини чекали на люті морози:
На святу Катерину ховайся пiд перину.
Катерина у водi, то Рiздво у льодi.
Як на Катерини холодно, то буде голодно.
Климента (8 грудня). Свята, пов’язанi з iменем Климентина (Климентiя)
вiдзначаються 7 разiв на рiк – 17 сiчня, 5 лютого i 17 тавня, 9
та 23 серпня, 8 грудня. Значення iменi – “милостивий”.
Уважається,
що вiдзначається свято на честь мандрiвного поета Климентiя Зиновiєва, який ще
замолоду постригся у ченцi. Ученi вважають, що вiн навчався в
Києво-Могилянський академiї. Свої вiршi писав живою розмовною українською
мовою. Це був початок ХVII ст. Ще цiле столiття до Iвана
Котляревського (За М.Слабошницьким).
(За
матеріалами книг В.Скуратівського
Немає коментарів:
Дописати коментар