Вітаю!

Зі святом жіноцтва, дорогі мої подруги! Теплої нам весни та безмежної любові! І нехай ваші чоловіки скажуть нарешті ті слова, які ви хочете почути (можливо, такі?)  

Будьте щасливі! 

Вітаю!

Я не знаю інших ознак переваги, крім доброти.

(Людвіг ван Бетховен)

Доброта - це те, що може почути глухий і побачити сліпий.

(Марк Твен)

З всіх чеснот і достоїнств душі найбільше достоїнство - доброта. 

(Френсис Бекон)

Доброта - якість, надлишок якого не шкодить.

 (Джон Голсуорсі)

Сьогодні День спонтанного прояву доброти. Ось так! Це точно наш день, друзі, - правда ж? Бо девізом нашого з вами кожного дня є слова Роберта Бейдена-Поуелла: "Жодного дня без доброї справи!" 

А для підтримування сили внутрішнього сонця кілька прекрасних поезій українських митців 

Іван Драч

***

Хіба чекати плати за добро?

Нехай в руці зламається перо,

Нехай твоя зламається рука,

Що за добро добра собі чека!

Добро твориться просто – ні за так.

Так, як цвіте і опадає мак,

Як хмарка в’ється і сміється пташка,

Як трудиться мурашка-горопашка.

Хай сіє зерна скрізь метка рука,

І в океан добра тече ріка,

І не зросте із нього ковила…

Лиш так змагаймо океани зла…

Марія Матіос

***

Якщо в мені – ані сльози добра,

Якщо в мені – лиш відгомін любові,

Нехай вода моєю стане кров’ю

І затвердіє серце, мов кора.

У воду прийде нересту пора,

В корі постане дерево могутнє,

То буде небанальна моя сутність,

Якщо в мені – ані сльози добра.

Вітаю з Миколаєм! 

Люблю це свято дуже-дуже: його подарунковощедрий настрій, поблажливо-повчальний гумор, безмежну глибочінь його мудрості і неймовірну високість доброти. 

Бажаю, друзі, щоб щедрість і доброта стали для вас буденним явищем: нехай кожного дня у вас буде безліч нагод проявити їх до людей і до себе, й оточуючі нехай завжди будуть до вас  щедрими на добро! 

А миколайчики вже готові - у "Рукотворах" 

Вітаю!

Дівчина з Поділля.
В.Тропінін. 1821

Цього року День вишиванки (до речі, правильно наголошувати "вишИванка") припадає на 18 травня. Цікаві матеріали про історію, символіку української родзинки ви знайдете в блозі "Етнохати" та "ВСВІТІ": 

Історія, символіка та колористика українських вишиванок

Магічні орнаменти українських вишиванок
З яким візерунком варто обирати вишиванку

А ще сьогодні святкується Міжнародний день музеїв. Вітаю всіх, хто займається музейною справою чи просто любить старовину, з нашим днем! 

Цікавинки про традиційні заходи в різних музеях України читайте в блозі "Етнохати".

Вітаю!

Сьогодні Міжнародний день щастя. Вітаю вас, друзі, та бажаю знайти своє щастя! 
І трохи мудрого народного гумору вам у понеділок - старий мульт "Як козак щастя шукав", аби пам'ятали, що справжнє щастя іноді зовсім не там, де ми його шукаємо...

Вітаю!

Із Новим роком, дорогі мої друзі! 

Нехай він стане для вас найвдалішим, найрадіснішим, найцікавішим серед усіх попередніх, хай буде щедрим на добро й приємні дарунки, нехай буде надзвичайно щасливим! А для нашої країни нехай він буде беззаперечно переможним!Веселих вам свят! 

Вітаю!

Говорити про зародження української мови можна лише гіпотетично. Адже писемних пам'яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного дослідження мови. Тому будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити неможливо. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індо-європейських мов.

Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених: Павел Шафарик, Михайло Красуський, Олексій Шахматов, Агатангел Кримський та ін.

Про давність української мови свідчать і реліктові фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні.,Наприклад, український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка “А ми просо сіяли” існувала в Україні вже у І тисячолітті до н.е. Невже вона співалась якоюсь іншою мовою? А колядки про сотворення світу птахами (тобто ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому потреби.

Багато наукових дискусій викликає також питання про існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби. Чи це було фонетичне, чи ієрогліфічне письмо - певної відповіді дослідження поки що не дали.

Свою писемність мали племена трипільської, катакомбної культури бронзової доби, зарубинецької та черняхівської культур. Стародавні автори свідчать, що це було грецьке або руське письмо. Так іранський письменник Марваруді констатує, що у “хозар є також письмо, що походить від руського”, і що воно схоже на грецьке.

Висловлюються припущення, що писемність на території України мала кілька варіантів. Наприклад, Північне Причорномор'я користувалося абеткою, ідентичною грецькій або римській (латиниці), а східні райони (особливо скіфо-сармати) мали свою оригінальну писемність, відому в науці як сарматські знаки, що були схожі на вірменські й грузинські письмена.

Те, що пам'яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися на навощених дерев'яних дощечках або на бересті - матеріалі, який погано зберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званих стилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, ліплених вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів.

Чимало дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила і Мефодія, з іменами яких пов'язують створення слов'янської абетки. Ґрунтовне дослідження абетки, яку умовно названо кирилицею, зробив український філолог, відомий також як Митрополит Іларіон. Його праця “Слов'янське письмо перед Костянтином” переконливо доводить правдивість оповіді ченця Храбра, який писав, що Костянтин (Кирило) знайшов у Херсонесі Таврійському Євангеліє і Псалтир “руськими письменами писані”. Ця подія датується зимою 860-861 pp. Якщо це вже була сформована писемність, то що ж тоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже протягом кількох століть.

Читайте більше: http://osvita.ua/vnz/reports/culture/12117/

Становлення писемності в Україні: http://ukrainskamova.com/publ/fonetika_i_pismo/stanovlennja_pisemnosti_v_ukrajini/4-1-0-20

С.О.Висоцький. Писемність. Освіта: http://litopys.org.ua/istkult/ikult04.htm

Вітаю!

Молюся нашій Пресвятій Покрові. 

Благослови і пера, і шаблі! 

Бо лиш народи, явлені у Слові, 

достойно жити можуть на землі.

Л.Костенко

Вітаю, дорогі друзі, зі святом Покрови Богородиці та Днем українського козацтва, а чоловіків - із Днем захисника України! Зичу нам усім сили й мужності вистояти в цю лиху годину, гідно здолати всі випробування і перемогти!

Вітаю!

Сьогодні Міжнародний день музики.

Яку музику любите ви, друзі? Я - різну. За темами, стилями, часом створення... Але є один твір, що вразив мене колись давно, заполонив душу відразу й, напевно, вже назавжди. Пропоную вам різне прочитання геніального "Адажіо" Томазо Альбіноні. Яке ближче вам?

Вітаю!

Сьогодні Міжнародний день миру, а ще Різдво Пресвятої Богородиці. 

Сили прощати нам усім і миру!

Вітаю!

1 вересня - День знань, котрий розпочинає новий навчальний рік.

Історія свята така. Офіційно 1 вересня стали відзначати з 1980 року після указу Президії Верховної Ради СРСР від 01.10.80 N 3018-Х "Про святкові і пам'ятні дні". 

До середини 30-х років в СРСР директори шкіл до початку навчального року ставилися вельми вільно. Постанова Раднаркому від 14 серпня 1930 зобов'язувала, щоб усі діти у віці 8 - 10 років "були прийняті в школу восени". Єдиний початок навчального року було введено 3 вересня 1935: у першій же статті Постанови Раднаркому і ЦК ВКП (б) було встановлено "у всіх школах СРСР початок навчальних занять з 1 вересня і закінчення їх: у перших трьох класах - 1 червня, у 4 - 7 класах - 10 червня і 8 - 10 класах - 20 червня". Спочатку 1 вересня (навіть після надання йому статусу державного свята) був навчальним днем: свято в школах починалося з урочистої лінійки, потім проводився Урок миру, потім інші уроки.

За часів Російської імперії державні навчальні заклади починали навчальний рік 1 вересня, що було пов'язано, очевидно, з давнім звичаєм святкувати новий рік восени й завершенням жнив. У документах недержавних ліцеїв і гімназій трапляються дати 20 та 31 серпня, 15 і 26 вересня, 1 і 15 жовтня. 

А сільські школи грамоти починали навчати тільки 1 грудня (14 за н.ст.) - від дня пророка Наума, покровителя науки й доброчинства. У народі казали: "Наум наведе на ум!" Напередодні цього дня батьки відвідували вчителя (дяка) і домовлялися про плату (зазвичай це було забезпечення дровами на зиму, салом та ковбасами на Різдво, допомога в полі під час сівби чи жнив). Увечері до новоспеченого учня приходив хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжку, застеляли її кожухом, і гість підстригав хрещеника, щоб "добре в голову йшла наука". Роблячи перший підстриг, він казав: "Батько Наум, виведи сина на ум". Потім сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Школяр вечеряв пшонянкою, бо "треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати науку". Уранці син із батьком ішли до церкви, де панотець читав над його головою «Євангеліє». Цього дня відкривалися всі церковно-приходські школи і батьки виряджали дітей на навчання зі словами: "Хай наука тобі легко дається". Відіславши дитину до школи, батьки йшли до церкви і ставили свічку перед образом пророка Наума, висловлюючи йому пошану і сподіваючись, що святий наведе малого на розум. 

Хоч згодом терміни початку навчання були переміщені, але в ремісничих цехах і при братствах продовжували давню традицію - майстри набирали собі учнів на свято Наума. На його честь влаштовували цікаві обряди, професійні посвяти тощо. Із цього дня починали освоювати музичні інструменти ті, хто бажав оволодіти грою на бандурі чи скрипці. Хто не зміг осилити професійних навиків, таких у народі називали "партачами", звідси і приказка: "Партача й Наум не наведе на ум".

Багато інших народних прислів'їв пов'язані з цим днем:

• Вчися, сину, азбуки – прийде хліб сам в руки.
• Не збирай синові худоби, а збирай йому розум.
• Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.
• Прийшов Наум – пора братися за ум.
• Наум наставляє на ум.
• Я не знаю ні «аз», ні «буки» – прийде Наум і змусить до науки.

Тепер у школах цього дня проводяться святкові заходи, на яких особлива увага приділяється першокласникам. Для них це Свято першого дзвінка. 

А чи пам'ятаєте ви свій перший шкільний день? Ось що розповіли газеті "Поступ"  відомі українські діячі.

Іван ДРАЧ, поет 

Я дуже хотів до школи ще тоді, коли не можна було. У 5-6 років я постійно приходив, але мене відсилали. Тому те, як мене привели на Перший дзвоник, я вже забув, бо до того і так постійно сидів у школі. Пам’ятаю, був закоханий у першу вчительку – Фросину Феодосіївну. Це був 44-й рік, вона втратила на війні чоловіка, мала трьох дітей і була неймовірно красивою. Увесь клас був у неї закоханий. А теперішніх дітей навіть нема чого порівнювати. Ми зошити робили з коричневого мішка, а буквар роздирали на шматочки, щоби кожному дісталася бодай сторінка. Ми тоді хотіли вчитися. А тепер того маленького хлопчика чи дівчинку аж завалюють книжками та комп’ютерами. 

Роман ПАК, політик

Ех, то був далекий 1938 рік. Тоді уроки починалися з молитви. У нашому селі на Стрийщині була лише початкова школа, а в сусідньому – неповня середня. Тоді рідко приходив хтось із батьків: усі вони, хлібороби, були заклопотані. Мій старший брат тоді йшов у третій клас і взяв мене зі собою. Ми навіть в одному класі сиділи – тоді так було. Тепер, звичайно, це все дуже урочисто, навіть батьки з роботи відпрошуються, тішаться, що їхні діти йдуть до школи. А тоді про науку мало хто думав. Маєш землю – гризи її. 

Лері ВІНН, естрадний співак 

Дуже чітко. Я виріс за межами України: у Воронезькій області Росії є українське поселення, де розмовляють “суто українською” мовою. Це як острів, а навколо – Кацапія. Там я виріс і пішов у школу. Сценарій Першого дзвоника був традиційним. Квіти, вчителі, парти з відкидним верхом. А небажання ходити в школу до мене прийшло вже через тиждень. Це – як в анекдоті. Другого вересня приходить школяр додому і каже батькам: “Ну ви й брехуни! Що, це фуфло десять років буде тягнутися?”. Так і я подумав. Єдине, що у святі Першого дзвоника було доброго - зустріч із друзями після канікул. А потім було навчання в США. Але це вже інша історія.

Вітаю!

Історія вкотре недобре жартує з Україною, повторюючи події початку ХХ століття. Можливо тому, що ми забули її попередній урок: здобути самостійність набагато легше, ніж утримати її. Тож на початку ХХІ сторіччя наша Батьківщина знову змушена відстоювати власну свободу, зустрічати 25-ту річницю незалежності Української держави в умовах війни. 

24 серпня для нас, українців, які мешкають на окупованих територіях, гірка дата, бо ятрить про те, що в нас силоміць забрали, бо вже втретє змушує замислитися, чому нам досі бракує сили для перемоги. Поки хоча б частина українців буде продовжувати вважати, що це не їхня війна і можна жити ніби нічого не сталося, що є українці справжні і не зовсім (або й зовсім не українці, бо вони не тією мовою говорять, не так поводяться, не там живуть…), війна в нашому домі триватиме. Адже вона вимагає не тільки кривавих жертвоприношень – насправді, вона харчується байдужістю більшості та бездіяльністю влади. 

У День народження України бажаємо нам усім єдності й відповідальності, а ще внутрішньої сили, щоб перемогти, нарешті відновити територіальну й духовну цілісність нашої Держави! 

"Молитва за Україну" (сл.О.Кониського, муз.М.Лисенка)

Вітаю!

Сьогодні День Державного Прапора України.

Державний Прапор є одним із державних символів певної країни. Це стяг правильної геометричної (частіше прямокутної) форми із спеціальним забарвленням. Кольори прапора відбивають національні традиції, які ідентифікують певну територію протягом тривалого історичного періоду.

Державний Прапор України затверджений Верховною Радою України 28 січня 1992 р. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького вироблялися з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносився хрест, зорі, зброя, постаті святих. Так, упродовж історичного розвитку жовто-блакитний прапор був символом боротьби за національні й соціальні права українського народу і за часів незалежності став Державним Прапором України. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса та багатство рідної землі. Державний Прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

Український прапор – це символ пшениці в степах під блакитною аркою неба, який уособлює споконвічне прагнення народу до миру, праці, краси та багатства рідної землі.

Джерело: http://www.memory.gov.ua/publication/derzhavnii-prapor-ukraini

Цікава стаття А.Гречила "Синьо-жовтий чи жовто-блакитний? Або міфи про "перевернутий" прапор" про історію нашого прапора: http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/01/14/140850/
Еволюція Українського прапора: http://vsviti.com.ua/ukraine/43561

Вітаю!

Vivat archaiologia!

15 серпня - День археолога.

Вікентій В'ячеславович Хвойка. 1875

Мудрі люди кажуть, що треба жити сьогоднішнім днем, адже минулого вже немає, а майбутнього ще. Можливо, вони мають рацію. Проте мене завжди вабила історія, а надто далека давнина, присипана порохом часу, таємнича й непевна, і тому, мабуть, магнетично прекрасна. Тож я із величезним задоволенням вітаю сьогодні археологів - людей, завдяки копіткій, виснажливій праці, терплячості яких ми маємо дивовижну можливість відсунути завісу історії та дізнатися, якими були наші предки, якими, зрештою, є ми самі.
Українська археологія пов'язана передусім з іменами таких дослідників, як Вікентій Хвойка, Борис Мозолевський, Михайло Відейко. А ще ж сотні імен археологів!
Цікаве інтерв'ю з відомим українським ученим Леонідом Залізняком про те, чим насправді займаються археологи, якою є прадавня історія людства, і не тільки: http://science.platfor.ma/leonid-zaliznyak/

Борис Миколайович Мозолевський

Михайло Юрійович Відейко

А подарунком усім археологам і просто любителям старовини нехай буде пісня Ольги Богомолець на слова Ліни Костенко "Давня пісня":

Вітаю!

Сьогодні День Конституції України

Як було створено й ухвалено основний документ нашої держави, читайте тут: http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/06/28/44060/

Усі матеріали про історію створення й зміни Конституції до наших днів: http://incognita.day.kiev.ua/konstitucziya.-istoriya-stvorennya.html

Про конституційні традиції в Україні: http://histua.com/istoriya-ukraini/ukraina-v-umovax-nezalejnosti/konstituciya-ukraini-1996

Вітаю!

Друзі - це одна душа, яка живе у двох тілах.

Арістотель

Нещасні не мають друзів.

Джон Драйден

Сьогодні Міжнародний день друзів. Бажаю вам, друзі, бути щасливими!

Нелегко бути добрим другом,

Це як талант і як судьба.

Рідніше кровних – браття духом,

Хто їх розлучить? Смерть хіба!

А втім, – це істина затерта,

Завчасно вживана, мабуть…

Суть дружби є самопожертва,

Тому нелегко другом буть.

Анатолій Костецький

Вітаю!

Сьогодні День вишиванки!

Українська вишиванка вже більше 10 років мандрує модними подіумами світу, вона стала неодмінним атрибутом гардеробу не лише наших модниць, але й зарубіжних зірок. Вона надихає багатьох українських і закордонних модельєрів на створення нових колекцій. 

Так, 2014 року Оксана Караванська створила колекцію Vyshyvanka Couture. ‘‘Я нагло процитувала найкращі українські надбання. Але зробила це так, щоб з української етніки, яку додала до сучасного космополітичного жіночного образу, створити модний тренд осені 2014 року’’, — ділиться секретом автор колекції.

А ось кілька яскравих прикладів наших "слідів" у моді можна відшукати в осінній кутюрній колекції французького кутюрье Жана-Поля Готьє 2005-го року, яка була натхненна Україною після Помаранчевої революції.

Тоді на його показ була запрошена на той час перша леді Катерина Ющенко, а моделі одягу француз назвав іменами українок або ж частинами нашої країни. Наприклад, можна було побачити сукню "Буковину" чи таку, яка має назву "Крим".

Сукня "Буковина" (ліворуч) і "Крим" (праворуч) від Жана-Поля Готьє (2005 рік)

Сукні Готьє 2005 року

Ще один поціновувач етно-мотивів в моді Джон Гальяно дав такі настанови візажистам, коли ті робили макіяж моделям для його осінньо-зимової колекціі 2009-го року: дівчата мають бути схожі на "замерзлих українських наречених".

І справді, бачимо мотиви вишиванок та червоно-біло-чорну кольорову гаму ансамблів на подіумі у цього митця моди.

Колекція Гальяно "осінь-зима" 2009

Нешироко відому історію так званої "Асгарди", лицарського мистецтва жінок України, яке практикують у Карпатах, представив разом зі своєю осінньо-зимовою колекцією 2013 американський дизайнер Прабал Гурунг. Він просто знайшов інформацію про сміливих українок в Інтернеті.

Колекція Прабала Гурунга

Колекція Прабала Гурунга

Колекція Прабала Гурунга

Колекція Прабала Гурунга

Як правило, етнічні мотиви в моді – це часто-густо стилізація, тобто використання певних національних елементів у сучасних фасонах одягу. Іншим шляхом пішла українська дизайнерка Віта Кін, котра зробила модними ті самі вишиванки, перетворивши їх на спокусливі сукні. 

Вишиванки Віти Кін

Ще одна цікава варіація на українські національні мотиви у сучасному прочитанні – у весняно-літній колекції 2015 київської дизайнерки Ксенії Шнайдер.

"Ми просто взяли традиційні орнаменти та розтягнули їх, зробивши так званий глітч-принт", - розповідає дівчина. Виглядає свіжо та небанально.

Сукні від Ксенії Шнайдер

Таку тенденцію аналізує історик моди Зоя Звиняцьківська: "Переосмислення нашої культурної спадщини, переказ її сучасною мовою, інтеграція в актуальну моду – це набагато складніше, ніж робити вишиванки або нашивати на сучасний одяг стрічки з національним орнаментом. Але ця робота вже йде".

Джерело: http://life.pravda.com.ua/fashion/2015/02/12/189240/

А це цьогорічний День вишиванки у Парижі

Браво!

Вітаю!

Вітаю всіх поціновувачів мистецтва, стародавніх і сучасних культурних скарбів: сьогодні Міжнародний день музеїв. Хочу познайомити вас, друзі, з нашим шкільним музеєм і запрошую на віртуальну екскурсію до "Світлиці".

Себе шукаємо в історії, щоб зрозуміти, знати і знайти!

(Девіз шкільного етнографічного клубу «Витоки»)

З історії створення шкільного етнографічного музею «Світлиця»

Сьогоднішнє і давнє – без вузла,

І час наспів цей вузол зав’язати,

Аби полуда з пращура сповзла

І вийшов родовід з курної хати.

Лідія Шевело.

У вересні 2000-го року в Донецькому багатопрофільному ліцеї № 37 було створено етнографічний гурток «Світлиця» (тепер – «Витоки») під керівництвом учителя української мови та літератури Денисенко Марини Вікторівни. На засіданнях гуртка діти знайомилися із традиціями, обрядами наших предків, оволодівали деякими народними ремеслами. Одним із основних завдань роботи гуртка став пошук і збирання зразків народної творчості й ремесел, а також матеріалів з історії та культури рідного краю.

Керівник музею М.В.Денисенко
разом із екскурсоводами. 2007 рік

У результаті пошукової роботи учнів і вчителів ліцею була зібрана етнографічна колекція, що стала основою фондів шкільної музейної кімнати. Завдяки щирій допомозі меценатів – батьків учнів 5 – Г класу, самовідданій праці гуртківців та їхнього керівника «Світлиця» була створена 1 вересня 2002 року й урочисто відкрита у березні 2003 року як музейна кімната. Статус музею «Світлиця» отримала 2007 року. 

Концепція музейної кімнати, яка відтворює типовий інтер’єр української хати, виникла не випадково: хотілося не лише максимально достовірно відтворити побут українців минулого, а й побудувати свою Світлицю – затишне й урочисте водночас місце зустрічі однодумців. Відтоді гуртківці збиралися у Світлиці для проведення засідань етнографічного клубу, оволодівали музейною справою, проводили екскурсії для школярів. 

Продовжується робота над поповненням колекції музею, девізом якої стали слова Ліни Костенко:

Є скарби, допоки їх шукають.

Перестануть – от тоді вже все…

Дивосвіт української хати

Ласкаво просимо до нашої Світлиці, яку ми облаштували відповідно до традицій наших предків.

До якої б української хати , починаючи із західних частин Курщини та Воронежчини і закінчуючи західними схилами Карпат, ми б не зазирнули, скрізь знайдемо в ній те саме. Вхід до хати – з сіней; коло самого входу з лівого боку піч у кутку, в другому кутку або біля печі – полиця для посуду чи мисник, між піччю та так званою причільною, цебто вузькою стіною хати знаходиться піл, тобто дерев’яний поміст для спання, або рухоме ліжко, у деяких місцевостях удень на ньому готували їжу. На так званому покуті, під образами, розміщують стіл, уздовж стін – лави, а біля столу – ослін, або рухома лавка; в кутку, між дверима та піччю, кочерги (коцюби), у другому кутку, біля мисника, - діжа з водою (коли вона не стоїть у сінях).

Мисник, судник являє собою поличку або кілька поличок, що становлять щось подібне до відкритої шафки чи етажерки для посуду. На нашому миснику ви можете побачити різноманітні керамічні та дерев’яні вироби, зокрема горщики, чайнички, чашку, куманець, ступки, чарку тощо, а також форму для випікання пасок. На іншій поличці розташована невелика колекція глеків, виготовлених у різних місцевостях Донецької, Полтавської областей.

Піч в українській хаті розташовують завжди в куті між задньою стіною хати та стінкою сіней, біля самих дверей; роблять її дуже часто просто з глини, часом із цегли і тільки іноді, найбільше у гуцулів, з кахлів. Ставлячи піч з глини, спочатку виліплюють із землі та глини відповідних розмірів підвищення, а потім на те місце цього підвищення, де має бути власне піч, кладуть великий куль соломи або частіше бажаного для печі обсягу мішок, щільно набитий половою чи соломою, та обліплюють його з усіх боків, скільки треба завтовшки, мокрою глиною; коли глина висохне, з отвору мішка, що його лишають незаліпленим спереду, виймають руками полову чи витягають солому, а на кінець цієї операції – і самий мішок. Зробивши таким способом склепіння, вирівнюють його лопатою та розпалюють у ньому вогонь, щоб остаточно висушити. 

Потім ліплять з глини або ставлять із цегли припічок та прироблюють комин, що дає бічний канал, який веде до сіней, де він і відкривається в комин, чи димар; димар буває найчастіше сплетений з лози або зв’язаний з очерету, або, нарешті, збитий з дощок і значно рідше виліплений з глини, а то навіть зложений із цегли; він буває заввишки до половини сіней, або його виводять аж на стріху, іноді тільки трохи над нею, а іноді й дуже високо, як, наприклад, на Чернігівщині. У першому випадку дим розходиться по горищу та виходить через покрівлю або через невеликі отвори в стрісі над входом у хату або на обох кінцях гребіня стріхи. Унизу димар доходить до землі, й іноді в ньому ставлять кабицю – невеличку глиняну пічечку, що на ній можна щось зварити, не розтоплюючи великої печі в хаті. Іноді кабицю ставлять і серед сіней. 

Передній частині печі над її отвором надають досить різноманітної форми та роблять у ній різні пічурки для переховування сірників тощо; а іноді (коли в хаті є дівчата на виданні) розмальовують її так само, як і стіни хати, особливо коло богів, різними малюнками, частіше – квітками.

На покуті ( тобто в кутку між „причільним” та „покутнім” вікном) знаходилися боги або образи – ікони, що їх ставлять звичайно на поличку, яка маскує кут, або на дві полички, що входять у нього. Полички ці називаються божник і бувають прикрашені різьбленими оздобами. Перед образами вішають лампадку або голубка, що зроблений з довгувато – круглого шматка тіста або навіть з великоднього яйця, до якого прироблені зложені фалдочками розмальовані папірці, що являють собою крила та хвіст; з тіста теж роблять щось подібне до головки. А самі образи обкладають якомога старанніше засушеними квітами та пахучими травами. Над образами або під ними роблять також дуже часто драпіровку з рушника, який у цьому випадку також звуть божником. Саме тут, коло богів, приміщують звичайно і пляшечку зі свяченою водою як ліки або охоронний засіб проти всякої напасті, страсну свічку.

Над ліжком чи полом підвішують на шнурах, що прикріплені до стелі, жердку, на неї вішають одяг. На нашому полі ви бачите різні інструменти для ткання чи прасування: маленький ткацький верстат, веретено, рубелі, а в кутку – прядку. Чоловічі сорочки, які розташовані тут же, були виготовлені на Буковині та Запоріжжі. Так само над ліжком чи полом або біля нього підвішують, іноді цілком особливим способом, колиску для дитини. Поряд із полом знаходилась дерев’яна (іноді обкована) скриня, іноді досить велика. На Україні вона майже завжди розмальована квітками або (найбільше у гуцулів) оздоблена різьбою, її часто ставлять на чотирьох невеликих коліщатах, щоб легко пересувати з місця на місце. У нашій «Світлиці» представлена дубова скриня, пофарбована у традиційний для Дніпропетровщини темно-зелений колір із яскравим рослинним орнаментом. 

Лави та ослони в українській хаті розташовувалися у кутку під іконами та вздовж стіни; це звичайні лавки, або прироблені нерухомо до стін, або рухомі, що стоять коло столу. А сам стіл, крім особливої міцності, відзначається ще іноді розкішними різьбленими оздобами, особливо у гуцулів, де нижня частина одночасно служить і за скриню.

Вікон в хаті буває звичайно три: два з головного фасаду та одне причільне, на вузькому боці хати, при чому перше од дверей вікно головного фасаду буває часто трохи меншим, ніж друге, покутнє, що знаходиться ближче до покуті, а це останнє – покутнє – завжди буває таке саме, як причільне. Над піччю чи під полом приміщується ще одне маленьке віконечко з однією шибкою. Зовні вікна обводять в деяких місцевостях жовтими, синіми або червоними смугами; останнє буває як ознака, що в хаті є дівчина на виданні. Над вікнами вішали великий рушник як оберіг і прикрасу.

Щодо дверей, то ми можемо тільки сказати, що вони бувають виключно з одним розворотом та мають прямокутну форму, хоч у старовинних хатах, а особливо в церквах та церковних будинках, трапляються ще подекуди двері, що їх верхні кути зрізані та які, отже, мають неправильну шестикутну форму.

Концепція нашої музейної кімнати, яка відтворює типовий інтер’єр української хати, виникла не випадково: хотілося не лише максимально достовірно відтворити побут українців минулого, а й побудувати свою Світлицю – затишне й урочисте водночас місце зустрічі однодумців. Відтоді ми, гуртківці, збираємося у Світлиці для проведення засідань етнографічного клубу, оволодіваємо музейною справою, проводимо екскурсії для школярів.

До нових зустрічей!