* * *

Всі б хотіли, а не зважився жоден.

Тим часом починається жовтень.

Ріка наповнюється водою.

Мова наповнюється тобою.

Небо робиться глибоким і темним.

Хочеться бути з тобою дотепним.

Ріка тече собі темнотою.

Мучиться своєю водою,

набирається світел і вражень.

Хочеться бути з тобою відважним.

Всім потрібна буде перерва.

Повільно освітлюються дерева,

доки ріка витікає на світло

легко, виснажено, незвикло,

в напрямку моря, в напрямку гирла.

Пам‘ятаєш, як ти говорила?

«Я колись увійду в цю пітьму глибоку.

Але що там діється — з того боку?

Часом це тішить, бентежить часом.

Мені снилося, що ми знову разом,

що ріка ховається між полинами,

що цю чорноту колись поєднає

міст за ламаними димами.

Ось тільки моста в цьому місці немає».

Жовтень теж перемерзне згодом.

Хочеться бути з тобою не згодним.

Що там із того боку, пташе?

Знають усі. Жоден не скаже.

С. Жадан

Іздрик

Постійність пам'яті. С.Далі. 1931

є час коли камінь наріжний – зброя
і час коли камінь – тіло і хліб
є час коли світ починають двоє
і час коли двох розділяє світ

є час коли небо утримує воду
і час коли гине в воді родовід
є час коли світло іде зі сходу
і час коли темрява сходить на схід

є час коли морок ховає минуле
і час де майбутнє – суцільна пітьма
є час коли миті свистять ніби кулі
і час де ніякого часу нема

є час для молитви й благої довіри
і час де прокляття засліплює зір
є час поклоніння останньому звіру
і час коли віри лякається звір

усе що триває – триває у часі
а все що стається залежить від нас
буття – тільки шанс на любов і на щастя
лови і живи поки маєш ще час

Леся Українка

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Ліна Костенко

***

Вінсент ван Гог. Тераса кафе вночі. 1888 

Надходить ніч. Думки у неї хмарні.
Бринить дорога на одній струні.
Нічного міста вафельки янтарні
тихенько тануть десь удалині.

І творять графіку химерну
в польотах бриючих низьких
останні Музи постмодерну —
ворони звалищ приміських.

Сьогодні пам'ятна дата для донеччан. Ця поезія Катерини Бабкіної, думаю, точно передає настрій і бажання багатьох із нас: прокинутися у світі, де "ніби у нас іще не було війни".  А ще щоб наша віра перемогу, визволення з окупації не була марною... Наївно, звісно. Для когось незрозуміло, навіть по-дурному. Нехай! Від болю потрібен перепочинок...

***

Ляж і засни, будь ласка, ляж і засни. 

Ніби у нас іще не було війни, 

ніби на дні, ніби над тобою води покров, 

ніби від тебе ніхто ніколи не йшов. 

Ляж і засни, будь ласка, ляж і забудь 

літа стрімкого сонячну каламуть, 

очі закрий, ніби все навколо таке, як слід, 

слухай, як тихо темніє за містом глід, 

як достигає шипшина, терен терпкий, 

як осипається серед трав звіробій. 

Ніби ти цінний гриб у вогкій запашній землі, 

ляж і не думай ні про що взагалі, 

ніби ти це туман на поверхні нічних озер, 

ніби когось за руку тримаєш просто тепер. 

Ляж і засни, над тобою замкнеться небес сукно. 

Все, в що ти віриш, станеться все одно.

2015 р.

Грицько Чубай

Не так давно я розповідала про цього поета (в рубриці "Цього дня народилися"). Сьогодні пропоную вам, друзі, поміркувати про те, як ми сприймаємо себе, якими бачимо себе...

***

в житті ми інколи далеко не такі,

як у люстерках власної уяви.

лиш як впаде з очей мана-полуда,

як совість осміє нас і освище,—

побачим раптом, що у люстрах наших люди,

до котрих ми не доросли ще.

Ліна Костенко

Галина Аксьонова

Лежать сніги. Я виглядаю весну. 
Вона десь там, де змерзли солов'ї.
Вона іде... І я тоді воскресну.
Я жду її. А може, не її.
Я жду себе. Не знаю, чи діждуся,
бо це ж не я в ці тоскні вечори!
Соснові плечі вивірка обтрусить,
стрічати весну вийдуть явори.
Вона іде - півнеба над плечима.
І я іду - проз мертвий живопліт.
У вікон призьби тануть під очима.
Сидить на призьбі гофманівський кіт.

Сергій Жадан

Willem Haenraets 

За хвилину до того, як випаде дощ,
ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском
ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж
твого тіла і враз його стиснуть.

Так легкі голуби, на вулицях кинуті,
відчувають смак їжі за мить до годівлі,
так солдат, що за хвилю повинен загинути,
відчува деформації у власному тілі.

Сміх, що має до мене назавтра прийти,
розпізнаю сьогодні поміж плачу я.
За хвилину до того, як з’явишся ти, -
я тебе передчую.

Л.Костенко

І сонце, й сніг, і ожеледь - все разом.
І я не знаю, це весна чи ні?
Сваровськи би позаздрив дивним стразам,
що мерехтять у мене на вікні.

Не встигне поле зазимків злякатись,
не встигне вийти річка з берегів, —
Весна пливе під парусом акацій,
Зима пливе під парусом снігів.

Іздрик

сопромат

я вірю у силу і в астенію

я вірю у твердість і вірю у гнучкість

я мало що знаю і мало що вмію

та певен що нас вже ніщо не розлучить

хоч кажуть кохання триває три роки

і кажуть що пристрасть за ніч вигорає

та нам ні до чого ці марні уроки

бо ми ще вчимося у себе навзаєм

бо ми ще дивуємось кожному слову

і ніжність досліджуєм факультативно

ми зáвжди незрілі завжди не готові

це дивно і гарно це гарно і дивно

а разом ми сильні і астенічні

і часом гнучкі а часами – камінні

і кожна хвилина для нас ніби вічність

коли ми не разом коли ми мов тіні

і кожна хвилина для нас ніби глина

коли ми – ліпнина єдиного літа

і так нам безумно бездумно дитинно

немов у господньому «будьте як діти»..

..а навіть коли бути сильним несила

ми гнулись та не прогинались без міри

і ми несміливими бути не сміли

бо є в нас кохання і трошечки віри

Донецьким, луганським і кримським ангелам присвячую...

Юрій Андрухович

***

Україна ж — це країна бароко.
Мандрувати нею — для ока втіха.
І тому западає спокуса в око:
зруйнувати все. І скільки б не їхав,

Донецький аеропорт. 2016

бачиш наслідки: мури і житла хворі
ще, мабуть, від турків. І п'ятикутні
знаки. З криниць повтікали зорі,
тобто їх нема, криниці відсутні,

але є сліди, і це дозволяє
подавати прогноз у вигляді віри
в неминуче. Тому що наша земля є
чимось більшим, аніж сорочка для шкіри.

Це підпільне бароко влаштовує опір
і цвіте шалено навіть в уламках,
хоч забуто нас і мовчать в Європі.
Катувати зручно в палацах, замках,

а в каплицях тісно. Тому каплиці
є найперший крок углиб України.
Мені видно все з чужої столиці.
Все на світі можна підняти з руїни,

крім живої крові, як ми вже знаєм.
Напиши, чи всі живі та здорові.
Чи літають ангели над Дунаєм,
чи дощі у Львові, чи досить крові.

Ти мені снилася, 

Ти мене кликала,

Цілісіньку нічку я 

за тобой йшов,

За тобой чистою,

За тобой білою,

Ангеле мій, привиде,

Моя любов.

Юрій Андрухович

Сергій Жадан

Усе, що ти побачиш уві сні –

твої аеродроми запасні,

трава в басейнах і птахи в депо,

осіннє пересіяне тепло,

усе лежить під товщею морів,

й команди торгівельних кораблів

витягують із вугільного тла

підводних духів ламані тіла,

не сплять до ранку, збившись зі шляху,

минають темінь — мічену, суху,

з вогнем і льодом в серці та душі

вганяються в негоди і дощі.

І капітани чорної зими,

ховаючись від втоми та тюрми,

вже сваряться заведено в імлі,

затоплюючи власні кораблі.

Пропалюють ракетами туман

і висипають щедро в океан

печальний чай цейлонських узбереж.

Тепер і ти до ранку не заснеш.

“Вогнепальні і ножові” (Харків, 2012)

Поетична сторінка

***

У драмі людській небагато дій:

дитинство, юність, молодість і старість.

Роби що хоч, ридай або радій.

Неси свій хрест. Все інше - позосталість.

Настане час - і піде все в архів.

Уламки долі винесе на сушу.

Життя - спокута не своїх гріхів.

Життя - це оббирання з реп'яхів,

що пазурами уп'ялися в душу.

Кричи, благай - епоха та глуха.

Поет припав до папиних пантофель.

Страшний суфлер підказує: ха-ха!

Мені не смішно. Я ж не Мефістофель.

Л.Костенко

Поетична сторінка: Л.Костенко

Моя душа звільняється від пут.

Їй необхідна нескінченна путь.

Їй необхідні обрії круті.

І щоб нічого зайвого в путі.

Тягар дрібниць і мудрощі дурниць

шпурну на дно покинутих криниць.

Нехай іде кошлата суєта

в очерета, на болота...

Несу на плечах небо і печаль.

Несу в очах довірливість і даль.

Моїй душі, як тону обертон,

потрібні рани взятих перепон.

Потрібна мудра тиша самоти,

щоб з неї людям пісню принести.

І день прожить - аж знайдеться душа.

І світло пить з Великого Ковша.

Поетична сторінка: Ліна Костенко

ЦАРИЦЯ САВСЬКА

Едвард Джон Пойнтер.
Візит цариці Савської до царя Соломона.
1884 - 1890 рр.

Цариця Савська плакала вночі.
А вранці встала в блиску свої слави,
вся в діамантах, золоті, парчі.
Усі царі гінців до неї слали.

Вона їх брала вродою в полон.
Ніхто при ній розумним не здавався.
Аж навіть сам премудрий Соломон
на всі віки від неї здивувався.

Красуня, казка, магія, міраж.
В садах любові царственна троянда.
Вино очей, чаклунство магарадж.
Хвилююче мовчання фоліанта.

Жагучий сон, мінливий Орієнт.
Такий вже імідж у цариці склався.
Коштовний камінь в перстені легенд, —
цариця Савська, о, цариця Савська!

Вся в діамантах, золоті, парчі.
При ній сторожа піша і комонна.
Цариця Савська плакала вночі.
Але про це нема у Соломона.

Поетична сторінка: Іздрик

Амнезія

пам'ять дощами вимило

розум вітрами вимело

хто тебе мила вимолив?

хто тебе з неба виманив?

звідки ти щастя випало?

взяло мене і випило..

хто тебе в бога вигадав?

і для чиєї вигоди?

а не було вже виходу

окрім дурного випадку

сам я тебе і вихопив

як випадкову вигадку

сам же тебе і вимислив

сам же тебе і вичислив

і як пречистий вимисел

поміж рядками вичитав

я тебе мила вимолив

з божого саду виламав

і небеса відкрили ми

і обгорнули крилами

і не забракне сили нам

поки шепочуть губи:

мила а хто ти мила?

любий а хто ти любий?

Іздрик

Поетична сторінка: Іздрик

***

коли повертається світ спиною

і знов поміж нами відстань і стіни

говори зі мною

говори зі мною

хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною

і вже розгораються перші битви

говори зі мною

говори зі мною

бо словом також можна любити

я одне лиш знаю і одне засвоїв

і прошу тебе тихо незграбно несміло:

говори зі мною

говори зі мною

і нехай твоє слово станеться тілом

Іздрик

Поетична сторінка

А що? І я спочину на хвилинку.
Сама собі запалюю ялинку.
Ліхтарики нехай замерехтять,
сніжиночки нехай собі летять.
І про життя спитаю у зозульки.
Boнa мовчить, обкльовує бурульки.
Над нею висить шишечка кедрова.
Життя складне, зозулька паперова.
І поживу в малесенькій хатинці,
що так притульно висить на ялинці,
де заглядав у зоряні віконця
Кіт у чоботях з вусами гасконця.
І там ніхто мене вже не дістане,
і срібен дощик йти не перестане.
І знову тихо погашу ялинку...
А що, і я спочила на хвилинку.
Ліна Костенко

Поетична сторінка

На віях тиші мерехтять сніжинки.
Зима крізь вії дивиться на світ.
Шляхи і діти їх – стежинки  -
шукають вранці згадку до воріт.
Село в снігах, як чаша кришталева,
у срібних жилках скованих джерел.
Ідуть у білих каптурах дерева,
понамерзали брови у дерев.
Їм білий вітер розвіває поли,
вони бредуть, похилені, на шлях,
де гайвороння, чорне як ніколи,
шматочок сонця ділить у полях.

Л.Костенко

Польський художник Marek Szczepaniak