понеділок, 31 жовтня 2016 р.

Місяцелік

Цікавинки про народні свята цього тижня

Луки (31 жовтня). Крiм осiннього, є й весняний Лука (5 травня). Із цiєї нагоди жартували: “До весняного Луки анi хлiба, анi муки, а прийшов осiннiй Лука – з’явилися хлiб i мука”.
Уже починали перевозити сiно з далеких вiдстаней. До цього дня кожен мусить наповнити хлiбними припасами комори.
До Луки не везуть сiна з луки.
Як не придбаєш до Луки, то не буде анi хлiба, анi муки.
ЛИСТОПАД 
(полузимник, новембер, падолист, напiвзимник, братчин, студений, пiдзимний, листогній, гнилець,  млошний, грудень)
У давнину листопад називали груднем або грудним – від грудок замерзлої землі.

Листопад – ворота зими.
Листопад – вереснів онук, жовтнів син, зимі рідний батечко.
У листопаді зима з осінню бореться.
У листопадi снігу надує – хлібу прибуде.
Якщо сніг ляже на сиру землю і не розтане, то весною рано і дружно зацвітуть проліски.
Якщо сніг випаде на мерзлу землю, тоді напевно можна очікувати в майбутньому році гарного врожаю хліба.
Коли лід на річці стає грудами – будуть хліба купи.

Вечорниці.
І.Рєпін. 1881 р.
Iвана (1 листопада). Продовжують займатися тканням, вишиванням рушникiв, оздобленням стрiчок тощо. Вечорниці мали свої неписані закони. Із настанням посту, наприклад, помітно зменшувалися забави, особливо пісні й танці. Дівчата займалися переважно рукодільництвом, а хлопці лише іграми та розважальними сценками. Василь Скуратівський стверджує: «… на таких сходках, як правило, не лихословили, намагалися поводитись чемно, притаюючи свої вади, бо всі були на виду. Не могло бути мови і про пиятику, з якою ми сьогодні майже безсилі боротися, чи розбишацтво. Таких швидко ставили на місце або ж вилучали з товариства. Хоч, правда, без цього не обходилося. Але в цілому майже всі дотримувались давньої звичаєвості.
Пряля.
В.Тропінін. 1840 р.
Ця форма молодіжного дозвілля мала ще одну цінну рису. Всі чи майже всі хлопці й дівчата були не сторонніми споглядачами, а безпосередніми учасниками й творцями колективних дійств. І в цьому особлива перевага традиційних вечорниць, на яких все краще з арсеналу духовної і морально-звичаєвої культури українського народу не тільки засвоювалось, але й передавалося наступним поколінням, узвичаювалося, ставало непорушною нормою життя».
Артема (2 листопада). Iменинник цього дня – близький за духом лiсовi, звiрам i птахам.
Якова (3 листопада). Народ мовить: “На Якова погода нiякова”.
Проводився обряд “посвячення в парубки”. Коли хлопець дозрiв, вiн мусив “скласти iспит на парубоцтво”: заспівати, станцювати, у крайньому разі дехто вдавався до частування громади. Тiльки тодi його залучали до гурту. Винятком були музики: їх залюбки приймали скрiзь i всюди. Дiвчата, як правило, приймали в гурти без будь-яких умов.
Казанський день – Казанської ікони Божої Матері (4 листопада). Остаточна межа переходу вiд осенi до зими – мiцно сковується земля, а вiдтак “морозцям дорогу вказує”.
Якщо цього дня небо заплаче, то слiдом за дощем прийде зима.
Якщо зранку задощить, то надвечiр має пiти снiг – ознака раннiх пролiскiв.
Якова, Гната, Христофора  (5 листопада). Якщо пiде град або снiгова крупа, то на Мотрону (22 листопада) настане справжня зима.
Панаса (6 листопада). Дiвчата ворожили на суджених.
У народi казали: Святитель Панас усю правду скаже”.
 (За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар" )

суботу, 29 жовтня 2016 р.

Унікальна Україна

10 цікавинок про українські вишиванки

Вишиванки завжди були нашим національним символом, нашою гордістю та автентичною ознакою. Однак сьогодні навіть голлівудські зірки хочуть відчути себе частинкою України. Серед найновіших модних тенденцій – жовто-сині кольори, віночки і, звичайно, справжні українські вишиванки!

Актори та музиканти з’являються у вишитих сорочках на вулицях, дизайнери використовують українські орнаменти у своїх колекціях. І все це не даремно, повірте! Адже вишита українська сорочка – це не просто одяг, це справжній оберіг. Ось вам кілька найцікавіших фактів про цей витвір мистецтва, які ви, можливо, не знали.

1. Перші вишивки на території слов’янських країн мали більш релігійний зміст і оберігали їх власників від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі та всюди, де тіло було відкритим. Існували особливі вишиванки для релігійних ритуалів та святкових подій. А діткам при народженні дарували вишиту сорочу, аби та оберігала їх від злих духів.

2. Виявляється, вишиванки – один з найдавніших українських атрибутів. Геродот стверджував, що вишивкою був прикрашений одяг скіфів, які довгий час проживали на території України. Археологи знайшли на Черкащині зображення чоловіків, одягнених у щось дуже схоже на український національний костюм. Знахідка датувалась 6 ст. нашої ери. Такі ж сорочки приписувались трипільцям.


3. Сорочка завжди вишивалась жіночими руками, а тому несла сильний емоційний заряд, символізувала добро, любов і вірність. Давнє замовляння наших предків говорило: “Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був”. Саме тому дівчата повинні були вишити своєму нареченому вишиванку до весілля.


4. До речі, про особливе значення чоловічої вишиванки, як символу кохання ходить ще одна легенда. Подейкують, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній єдиній дівчині. Іншим до такого сакрального ритуалу зась. Так чумак підтверджував вірність своїй коханій.


5. Першим модником, котрий поєднав вишиванку з буденним одягом став Іван Франко, котрий носив її під піджак і з сучасним вбранням. Саме у такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі.


6. Кожен регіон України має свою особливу вишиванку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом. Фактично, кожна область може повихвалятись унікальними вишитими сорочками, притаманними тільки їй.


7. Першим ведучим, який з’явився у прямому ефірі у вишиванці, став Андрій Шевченко. В такому вигляді він відкрив телемарафон “Ніч виборів” на “5 каналі”. Згодом таку тенденцію підтримали й інші.


8. Дуже багато орнаментів, що використовуються в оздобленні вишиванок, сягають своїм корінням до язичницьких часів. Наприклад, солярні знаки (або “громовий знак”, “колесо Юпітера”) пов’язані з язичницьким небесним божеством Родом.


9. Одним з найоригінальніших видів вишиванок вважають борщівську. Її особливість полягає в тому, що вона рясно розшита чорними нитками. Розповідають, що колись турки і татари знищили практично всіх місцевих чоловіків, тому жінки впродовж кількох поколінь вдягали саме такі сорочки.


10. Орнаменти, якими прикрашають вишиванки, стали настільки популярними, що тепер ними оздоблюють не тільки сорочки! Останнім часом в українців з’явився новий тренд – автовишиванка. Автомобілісти прикрашають свої транспортні засоби спеціальними наліпками. Для кожного замовника створюється особливий дизайн.


Розробники розповідають, що “вишивані” наліпки замовляють не тільки власники авто, адже їх можна почепити на будь-яку рівну поверхню. До речі, популярністю вони користуються по всій Україні. Розповідають також, що замовлення на автовишиванки надходять і з інших країн: Німеччини, Австралії, Нової Зеландії!

Традиційні орнаменти почали наносити вже й на тіло. Патріотичні татуювання сьогодні стали трендом №1 серед української молоді. Хтось вважає це неймовірно вдалим варіантом для такого рішення, а хтось називає безглуздістю. Що ж, смаки у всіх різні. Та якщо вже говорити про татуювання, погодьтеся: такий малюнок виглядає куди краще і змістовніше, ніж незрозумілі фрази.


До речі, вишиванки одягли не тільки автівки. Домашні улюбленці теж підхопили патріотичну тематику. Чи то правильніше сказати, їх хазяї. Все більше котиків та собачок з’являються в інтернеті та на вулицях в українських національних костюмах. Знову ж таки, це дещо суперечливо, і комусь може не сподобатись. Та погодьтесь, це виглядає мило.


Ось так потрохи світ починає українізовуватись: ми приймаємо його, він приймає нас. І це тільки початок!

пʼятницю, 28 жовтня 2016 р.

Офіційна інформація

Як здобути українську освіту, перебуваючи на непідконтрольній території, розказує "Ресурсний центр для вимушених переселенців" - дізнайтеся тут:
http://pereselennya.org/yak-zdobuti-ukrayinsku-osvitu-perebuvayuchi-na-nepidkontrolnij-teritoriyi/

четвер, 27 жовтня 2016 р.

Вчимося вчитися

Навчатися ніколи не пізно - пам'ятаєте? Наше життя - це постійний розвиток, самовдосконалення. Тож ДивенСвіт пропонує 37 найкращих сайтів для того, щоб навчитися чогось нового: http://dyvensvit.org/top/1004457/
Успішного навчання! 

вівторок, 25 жовтня 2016 р.

Краєзнавство

Залізничний музей Донбасу
Так починався Донецьк

Частина 7

Металургійному заводу необхідна була залізниця. Джон Юз отримав від російського уряду дозвіл і позику для будівництва Костянтинівської залізниці, і в березні 1872 року залізниця почала функціонувати, від станції Костянтинівка були збудовані станції Петровська (нині – Кривий Торець), Залізна (Фенольна), Ясинувата, Юзове, Руднична (згодом - Рутченкове) та Оленівка. 1880 року залізниця була приєднана до Донецької кам’яновугільної залізної дороги.

Незадовго до смерті Юза родина Лівенів продала Новоросійському товариству всі свої земельні угіддя (15 тисяч десятин), що розташовувалися на правому березі Кальміусу в Олександрівській волості Бахмутського повіту. Помер Дж.Юз 1889 року в Санкт-Петербурзі, залишивши синам солідний спадок в 1 мільйон рублів, вони ж стали директорами- розпорядниками «Новоросійського товариства кам’яновугільного, залізоробного та рейкового виробництв». Будинок одного з синів розташовувався південніше батьківського, його руїни й досі знаходяться на території міської лікарні № 6 («Шлаколечебница»). 1916 р. акції Новоросійського товариства, що належали Огільві, А.Бальфуру, Д.Гучу та нащадкам Дж.Юза, були придбані Російським товариством для виготовлення снарядів і воєнних припасів. На той час до товариства, крім металургійного виробництва, належали копальні: «Вѣтка», «Ново-Смоляніново», «Центральна». 

Едуард Боссе та Рудольф Генефельд.
1889
Е.А.Боссе і Р.Г.Генефельд
із групою робітників заводу. 1896
У 1889 році в селі Григор’ївка, що знаходилося за три версти від південної частини території заводу Новоросійського товариства (тепер район вулиці Купріна та АТ «Гормаш»), з’явився первісток машинобудівництва на Донеччині. На орендованій (за іншими джерелами, придбаній) у поміщика А.Рутченко землі (дві десятини) іноземні приватні підприємці – інженери Едуард Теодор (Едуард Артурович) Боссе та Рудольф Генрихович Генефельд – завершили будівництво машинобудівного та чавуноливарного заводу з виготовлення гірничо-шахтного обладнання та вуглевідбійного інструменту.
Один із цехів чавуноливарного заводу Боссе
Завод випускав невеликі парові насоси для відкачування води, вагонетки для вивозу вугілля з шахт; його продукція знаходила збут на шахтах і копальнях Юзівського гірничопромислового району. 
Боссе на початку 1960-х рр.
Ліворуч будинок В.І.Рутченка (Е.Боссе),
що зберігся досі.
Будинок Рутченків - Боссе (сучасний вигляд)
Боссе на початку 1960-х рр.











Так починав відлік своєї історії найбільший завод об’єднання «Донецькгормаш», який донедавна мав назву «Імені Ленінського комсомолу України». На його території зберігся корпус того першого заводу. Це двоповерхова цегляна будівля, що знаходиться на розі вулиці Купріна за заводською огорожею навпроти трамвайного кільця. Завод Боссе дав назву одному з найвідоміших у Донецьку районів - Боссе. 

понеділок, 24 жовтня 2016 р.

Місяцелік

Цікавинки про народні свята цього тижня

Зинаїди (24 жовтня). День пам'яті мучениці Зинаїди Тарсійської - двоюрідної сестри апостола Павла. Після проповіді Павла вона залишила дім і оселилася в печері біля м.Димитріади. Зинаїда зцілювала хворих. Прийняла мученицьку смерть від язичників - побиття камінням.
Пора весiль продовжується. Вражає весiльна символiка. Так, на Хмельниччинi нареченим дружки одагяють два символiчних вiнки з барвiнку; на Полтавщинi, Сумщинi дарують молодим пару голубiв – символ злагоди та любовi; на Львiвщинi на тарiлку, де лежать шлюбнi перснi, насипають жито, а в окремих селах Iвано-Франкiвщини  кладуть ще й вовну, що символiзує тепло, багатство для наречених у сiмейному життi.
Святого Андрона та мученикiв Прова i Тараса (25 жовтня). Починали спостерiгати за зорями.
Яскравi зiрки обiцяли похолодання, ледь  мерехтливi – тепло, а сильне сяяння зiрок синiм вiдтiнком – багато снiгу.
Дмитра та Феофана-затворника, Іверської ікони Божої матері (26 жовтня).  Святий Дмитро завершував землеробський рiк, замикав землю і приводив зиму. Вiн тримав ключi до весни, коли передавав їх Святому Юрiю. Цi двоє святих нiби пов’язувалися в народнiй уявi й побутовiй обрядовостi: з Юрiя – хороводи, з Дмитра – вечорницi. Тобто масовi молодiжнi гуляння на природi – пiсля Юрiя, а пiсля Дмитра – невеличкi збори по хатах. Пiсля Дмитра закiнчувалися сватання, уже не засилали сватiв.
Цього дня вiдзначається Дмитрiвська батькiвська субота. Готували нацiональні страви. Наприклад, чарний борщ. Готують його за вiдомим рецептом українського борщу. Але перед тим, як борщ уже дiйшов “своєї кондицiї”, вливають 1-2 свiжої од забитого  годованика кровi, додають спецiї i варять ще хвилин п’ять.
Параски П’ятницi-грязнухи, порошихи, льняницi (27 жовтня). За народним календарем, це день пам’ятi Святої Параскеви. Ще в юностi вона стала християнкою й дала обiтницю безшлюбностi.
Скрiзь селяни вважають Параскеву-П’ятницю своєю захисницею, можливо, тому, що християнство замінило нею прадавню богиню Мокошу (її день колись припадав на 23 жовтня). Принесіть Мокоші хліб, калину, прядиво, щоб напряла вам і вашим діткам довгу нитку Життя - так вважали наші предки. Суворі заборони цього дня: не шити, не різати, не працювати з нитками, прядивом, веретеном тощо
На Грязнуху не буває сухо.
Хто в п'ятницю багато смiється, той у старостi буде багато плакати.
Євфимії (28 жовтня). Цей день називали “болотихою”.
Розкисли дороги – застрягли у Єфимки ноги.
Як зачнеться на Єфимку моква, то аж до морозiв трива.
Початок Рiздвяного посту.
Логвина-Сотника (29 жовтня). Цього дня згадується мученик Лонгин, сотник, що при Хрестi Господнiм. Святий Логвин вважався цiлителем захворювань очей.
Цього року на 29 жовтня припадає стародавнє свято - Зворожини, або Осінні Діди (Дідова субота). Це поминальний день. Громада літніх людей, незалежно від погоди, навіть у холодну пору, варила куліш на лоні природи, який споживали тут же, сидячи на землі.
Пророк Осія. Фреска. Афон (Ватопед). 1312 р.
Пророка Осiї (30 жовтня). У цей день колесо з вiссю прощається.
Вiз у засторонок полiз, а сани  ще не знiс.
Жовтень нi колеса, нi полоза не любить, бо їде на рябiй кобилi.
Також в цей день вiдзначається День плуга (Сварога, Коваля). На 30 жовтня припадає друге свято Сварога, який, за легендами, викував золотого плуга скiфiв. За це йому приноситься жертва – пiвень. Засмаженим пiвнем пригощають сусiдiв, родичiв, мандрiвникiв.
Також цей день має назву Ковальське свято. У деяких мiсцевостях, де не було священика, згоду на шлюб дозволялося давати ковалевi. Тому в цей день кузнi не працювали. Вони символiзували охоронця хлiборобської працi, винахiдника плуга.
(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар" )

суботу, 22 жовтня 2016 р.

Цього дня народилися

Я всесвіту боржник...

22 жовтня 1935 року народився поет, перекладач, дійсний член НАНУ, громадський діяч Борис Олійник. Його давно "зарахували" до списку класиків української літератури, тож розказувати про життєвий і творчий шлях не буду. Хоч є одна деталь. Зустріла ось таке дещо дивне, на мій погляд, інтерв'ю Бориса Ілліча: http://expres.ua/news/2015/10/30/157947-poet-borys-oliynyk-dav-skandalne-intervyu-rosiyskiy-gazeti Залишаю його на ваш розсуд, друзі.

А ось поезія Бориса Олійника:

"Трубить трубіж"

"Парубоцька балада"

А наостанок - чудова "Пісня про матір"


Унікальна Україна

Топ-10 місць, де можна відпочити з дитиною на осінніх канікулах

Ну що ж, друзі, ось і пролетіла половина осені. Здається, нібито минула лише одна мить після закінчення літніх канікул, а тут раптом – раз! - і осінні почалися. Тож час замислитися над тим, як провести цей безцінний для дитини час з користю і задоволенням.
Чи варто їхати за кордон? Зовсім не обов'язково! Адже в Україні є безліч цікавих і гарних місць, де можна побувати. Саме тому ми вибрали для вас топ-10 місць, які неодмінно сподобаються вам і вашим маленьким школярам. У цьому огляді ми не поїдемо на схід від Житомирської області. Все тому, що на наш погляд, саме західна частина України найбільш сприяє «перезавантаженню». А все завдяки фантастичній природі і пам'яткам архітектури. Сподіваємося, що жителі центральних, південних і східних областей не образяться на нас, а з радістю поїдуть у ... :-)

Коростень, Житомирська область

Коростень – одне з найдавніших міст в Україні. Воно було засноване більше 1300 років тому слов'янським племенем древлян, а пізніше стало центром їх зосередження. У 946 р. княгиня Ольга, з метою помститися за вбивство князя Ігоря, обложила місто і приєднала його до Київської Русі.
На сьогоднішній день Коростень – місто відносно невелике, але, тим не менш, тут безумовно є на що подивитися.
Насамперед відвідайте військово-історичний комплекс – командний пункт «Скеля», побудований в 1936 році на місці існувавших тут колись давньоруських поселень. Саме тут за часів Великої Вітчизняної Війни радянські солдати тримали антифашистську оборону. Будучи важливим військово-стратегічним об'єктом, командний пункт «Скеля» лише в 2005 р позбувся грифа секретності і тепер будь-який бажаючий може відвідати це незвичайне місце.
Не менш захоплюючим для вас стане відвідування музею локомотивного депо. Станція Коростень була побудована ще на початку минулого століття і з тих пір стала одним з найважливіших залізничних вузлів України. Починаючи з 1967 року ентузіасти-працівники станції поступово збирали колекцію раритетів для створення музею, щоб сьогодні ми з вами могли помилуватися «локомотивами з минулого».
Крім названих пам'яток, у Коростені також варто відвідати виставку коростенського фарфору, Краєзнавчий музей, прогулятися по парку ім. Островського, і, наостанок, зробити парочку фотографій у єдиного і неповторного пам'ятника ... деруну!

Берегово, Закарпатська область

Берегово, або Берегсас – унікальний центр угорської культури на Західній Україні. Побудований в кінці Х століття, місто неодноразово руйнувалося і відновлювалося, і, тим не менш, на сьогоднішній день стало одним з найкрасивіших і незвичайних міст України, значну частину населення якого складають етнічні угорці, а вулиці досі позначаються двома мовами.
Що ж варто насамперед відвідати туристу в Берегово? Почніть з прогулянки по центральній вулиці міста, яка з першої ж секунди приверне вас своєю красою і дивовижною архітектурою, такої незвичайною для нас, звиклих до сірих радянських будівель та двадцятиповерхових «свічок».
Не менш вражаючим стане відвідування палацу-садиби «Графський двір». Побудований в 1629 році в якості резиденції трансільванського князя Габора Бетлена, «Графський двір» є на сьогоднішній день одним з найстаріших будівель міста, в якому щодня проводяться екскурсії для цікавих туристів. Особливе значення мають підвали в готичному стилі, що залишилися, ймовірно, ще з часів існування тут до кінця XVI століття монастиря домініканського ордена. З 2011 року тут відкрито музей виноробства, який також неможливо обійти стороною.
Якщо ж прогулянки пішки і відвідування музеїв вам не до душі – в місті майже цілий рік відкриті кілька термальних басейнів під відкритим небом. Так що всі, хто бажає оздоровитися або просто відпочити від сірих буднів і міської метушні – вам дійсно сюди!

Замок Паланок, Мукачево, Закарпатська область

Охочих відчути атмосферу Середньовіччя, замок Паланок подарує чудові враження. Ця велична фортеця, фундаментом якої стала гора вулканічного походження, – головна визначна пам'ятка міста. Існує легенда, що гора, на якій стоїть Паланок, була насипана з людей, що коштувало величезних мук; звідси і пішла назва міста – Мукачеве.
Замок зводився в кілька етапів, починаючи з XI століття, але лише в кінці XVII століття, при Дьєрдя II Ракоці, він придбав свій нинішній вигляд.
Сьогодні на території замку розташовані історичний музей і картинна галерея. Тут щодня проводяться екскурсії, які цікаві як дорослим, так і дітям; при бажанні замок можна оглянути без супроводу гіда.
Втім, в Мукачеві є й інші цікаві місця: Кафедральний костел святого Мартіна, каплиця Святого Йосипа, Мукачівська ратуша ... Загалом, перераховувати можна довго, тому що місто саме по собі представляє найцінніші надбання культури.
Якщо ви дійсно любите гарну архітектуру і хотіли б присвятити цьому своє подорож – всього лише в 12 км їзди звідси розташований замок «Сент-Міклош», а проїхавши ще трохи, можна дістатися до неймовірно красивого палацу графів Шенборнів.

Оленяча ферма, с. Іза, Закарпатська область

Одне з найпопулярніших місць Закарпаття – єдина в Україні ферма плямистих північних оленів.
Ферма була створена ще в 1987 р.. Олені були доставлені сюди вертольотами для їх подальшого розведення, раніше цей вид на Україні не жив. Метою створення ферми на той момент було отримання пантокрину – надзвичайно цінної для медицини речовини, що видобувається з оленячих рогів. Для тварин це абсолютно безпечно, оскільки роги мають властивість швидко відростати.
Однак після розпаду Радянського Союзу і падіння середньої ціни пантокрину, на фермі відчувся значний занепад і тварин стали відстрілювати. Але, на щастя, знайшовся один добрий чоловік, Михайло Бугаш, який врятував плямистих від загибелі і зараз він є власником ферми. Завдяки йому тварини отримують відмінний догляд і не голодують.
Сьогодні ферма цілий рік відкрита для відвідувачів. Після численних прохань туристів оленів дозволили годувати з рук (до недавнього часу це було строго заборонено).
Тварини тут дуже милі, добрі і кумедні, абсолютно не бояться контактувати з людиною. Тож якщо ви хочете відчути себе ближче до природи і порадувати вашу дитину – обов'язково відвідайте Оленячу ферму.

Реабілітаційний центр бурих ведмедів, НПП «Синевир», Закарпатська область

Єдиний в Україні і навіть у всій Європі, Реабілітаційний центр бурих ведмедів був побудований 2011 р. рішенням Міністерства екології та природних ресурсів України. Місце для будівництва Національного природного парку «Синевир» було обрано не випадково: територія парку площею 12 га повністю відповідає всім екологічним нормам і відтворює природне місце існування ведмедиків.
Тварини, які сюди потрапляють – це жертви жорстокого поводження людини або стихійного лиха. Тут їм забезпечується якісне лікування, догляд професійних ветеринарів, здоровий раціон харчування і багато іншого.
Сьогодні в парку живе понад 10 ведмедів. Більшість з них потрапили сюди після жорстоких рук людини. Деякі ведмедики піддавалися звірячим методам дресирування, так що у них все ще деінде виявляються колишні звички і недовіра до людини.
Не варто забувати, що ведмеді – дикі тварини, тому наближатися до клітки або намагатися погладити одного з них – суворо заборонено. Кидати ведмедикам корм теж не дозволяється, – в центрі вони отримують все необхідне для здорового розвитку.
У парку панує чудова атмосфера: відчувається, що кожну тварину дуже люблять і цінують. Видовище дуже-дуже зворушливе!

Мотузковий парк «Ведмежа лазанка», с. Волосянка, Львівська область

Посеред безкраїх гірських схилів, далеко від шуму, пилу і метушні, розташувався найбільший і екстремальний в Україні мотузковий парк «Ведмежа лазанка». Це місце чудово підійде як для завзятих туристів і любителів гострих відчуттів, так і для приємного сімейного відпочинку.
Сьогодні парк пропонує кілька маршрутів різної висоти і складності. Найскладніший маршрут знаходиться на 10-метровій висоті і складається з 22 етапів. Для дітей передбачено маршрут на висоті 0,5 м, абсолютно безпечний і простий.
Для новачків також пропонують послугу із супроводу інструктора, але зрозуміло, за додаткову плату.
Після завершення цього маленького пригоди ви будете нагороджені грамотою та сертифікатом – дрібниця, а приємно!
Парк відкрито весь рік, за винятком дуже вітряної погоди, тож заодно ви можете побувати на гірськолижному курорті в Славську, розташованому в декількох хвилинах їзди.
Також недалеко від парку є й інші цікаві місця: водоспад Кам'янка, скеля Довбуша, фортеця Тустань та багато інших.

Чернівці

Чернівці – одне з найпопулярніших серед туристів українських міст, що відрізняється неймовірною красою архітектури і затишком вуличок з брущатими доріжками. Це місто також дуже часто називають українським Парижем або Віднем – атмосфера тут така ... європейська, приємна, а люди добрі і чуйні.
Єдина повністю пішохідна вулиця в місті – вулиця Ольги Кобилянської. У 2008 р. до 600-річчя міста, вулицю повністю відреставрували. Тепер тут можна гуляти, розважатися, робити красиві фотографії.
Тут також розташовані краєзнавчий музей, Зал органної та камерної музики, Український народний дім, де багато років тому сам Іван Франко зачитував свої вірші перед захопленою публікою.
Що ж ще можна подивитися в місті? Звичайно ж будівлю Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, яке було колись резиденцією митрополитів Буковини і Далмації. Це неймовірно величне і красиве спорудження, перебуваючи в якому відчуваєш себе ніби на екскурсії в Гарварді або будь-якому іншому першокласному університеті. Любителі казок і фентезі називають це місце українським Хогвартсом.
Ще одна цікава пам'ятка – Костел Пресвятого Серця Ісуса – єзуїтський костел в готичному стилі, який асоціюється у місцевих жителів з безліччю міфів і легенд.
Серед інших визначних пам'яток варто також згадати площа Турецька криниця, Чернівецький обласний академічний театр ляльок, будинки-близнюки, Парк культури і розвитку і багато інших.

с. Колочава, Закарпатська область

Колочава – велике і красиве село на Закарпатті, розташоване в долині гір, недалеко від парку «Синевир». Тут ви і ваша дитина зможете насолодитися свіжим повітрям, подивитися на красиві гірські пейзажі, а також відчути гостинність місцевих жителів. Найголовніше, що Колочава – село 10 музеїв, тож, вирушаючи на відпочинок сюди, ви точно не нудьгуватимете.
Найцікавіший на нашу думку музей – «Старе село». Гуляти по музею найкраще у супроводі екскурсовода; в основному це місцеві прості хлопці, які розкажуть все від А до Я, і подарують вам купу емоцій завдяки своїй відкритості і почуттю гумору.
Тут же поруч знаходиться інший музей – Колочавська вузькоколійка. Експонатів тут небагато, але це можна заповнити можливістю покататися на дрезині, якщо ви звичайно пам'ятаєте ще що це таке :-).
Серед інших слід перш за все відзначити музей лінії Арпада (Лінія оборони угорців проти радянської армії), Бункер Штаєра, Музей церкви Святого Духа і музей «Воїнам-інтернаціоналістам».
Вечір можна провести в одному з місцевих колоритних закладів, спробувати карпатське вино і смачну домашню кухню.

Львів

Три речі можна робити нескінченно: дивитися як тече вода, горить вогонь і ... говорити, яке прекрасне місто Львів. Це красиве місто з багатовіковою історією, овіяною сотнею таємниць і загадок. Тут неймовірно багато різних пам'ятників, парків, церков, музеїв, костьолів. Тому ми обмежимося лише коротким описом місць, які потрібно відвідати в цьому місті.
По-перше, Замкова гора. Підняття туди займе хвилин 15, причому абсолютно безкоштовно, а зверху ви зможете помилуватися прекрасним панорамним видом на все місто.
По-друге, той самий Домініканський собор і монастир, один з найвідоміших пам'яток архітектури бароко у Львові.
По-третє, Личаківський цвинтар. Ні, вам не здалося, саме кладовище. Зараз на території цвинтаря розташовано меморіальний музей-заповідник.
І, наостанок, не забудьте пройтися Площею Ринок, піднятися на Ратушу, звідки також відкривається незабутній вид на все місто, сфотографуватися на тлі Національного академічного театру та випити кави в одній з численних львівських кав'ярень.
Для дитини тут теж знайдеться багато цікавого: на вулицях Львова щодня проводяться різні заходи для туристів, а ще продається багато незвичайних сувенірів, в тому числі і дитячих іграшок в національному стилі.

Кам'янець-Подільський, Хмельницька область

Кам'янець-Подільський був побудований в Середньовіччі на перетині торгових шляхів. Сьогодні тут збереглося безліч старих будівель, найдавніші з них датуються ХІ століттям.
Це місто багато хто називає «квіткою на камені», тому що він розташований на скелястому півострові в долині річки Смотрич, а з висоти пташиного польоту Кам'янець-Подільський дійсно квітка надзвичайної краси.
Кам'янець-Подільська фортеця – величезне спорудження, на території якого сьогодні розташований музей, який щодня відвідують натовпи туристів. Ця фортеця – частина Старого міста.
У цій частині міста також варто прогулятися по центральній площі, оглянути міську Ратушу, і, наостанок, зайти в костел Святих архангелів Петра і Павла.
Для бажаючих відчути екстрим і побачити місто з висоти пропонується унікальна можливість спуститися зі скелі по натягнутому тросу. Відчуття легкості польоту і насолода мальовничими пейзажами стануть для вас яскравими спогадами про відпочинок.
Джерело: Етнохата.