8 липня народився Олег Ольжич (08.07.1907 - 09.06.1944) - український поет, археолог. Син відомого поета Олександра Олеся.
Олег Олександрович Кандиба (справжнє ім'я Ольжича) був видатним політичним діячем України періоду визвольних змагань ХХ ст.: очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939—1941), був заступником Голови ПУН та Головою ПУН на українських землях (з 05.1942), голова ПУН ОУН (01.1944—†10.06.1944).
"Вже сучасники визначили місце О.Ольжича: поміж найсвітліших героїв української історії," - стверджує дослідник Л.Череватенко. "Ольжич був романтик," - засвідчує дружина. На мій погляд, кришталеву душу цього непересічного чоловіка, його незламну волю й глибоку віру в Україну, найкраще розкриває його поезія.
***
Поцілуєш, різко і суворо,
А в очах — морозяна блакить,
А в очах — розриви і простори…
Ет, не нам, товаришу, любить!
Ще зіниці тугою розкриті
І сухі тривого. уста
(Скоростріли мовкнуть, перегріті,
І кіннота лаву розгорта…)
В ухах досі ще п’янюче-лунко
Дзвін копит і скреготи землі…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Хай дарують: в нашіх поцілунках
Наші хижі, спрагнені шаблі.
Пророк
Не сняться літа дитинні,
Не маряться дні юнацькі.
Дівчата з горбів зелених
Давно не сходять до танцю.
Давно не збирають смокви,
Не душать важкі виногрона.
Річки течуть не водою —
Камінням сухим і чорним.
О очі мої гарячі,
Уства мої сірі, спраглі,
Що бачите тільки Сонце,
Щоб тільки кричати Правду!
Щоб жовкли жіночі лиця,
Щоб важчали їх убори.
Щоб вогкі і плідні лона
Були, як сакви порожні.
Щоб кидали щит і панцир,
З плечей обривали шати,
З одним невблаганним лезом
Мужі допадали коней.
На грудях зводите руки,
Бороните душу вашу, —
Не ждіть ніхто милосердя:
Я камінь з Божої пращі.
Давнім трунком, терпкістю Каяли
Ці — і кров, і смерть.
Небо — княжі київські емалі.
Небо знову — твердь.
Знов не вгору несміливим зором —
В безкраї степів,
Жити повно, широко і скоро
І урвать, як спів.
Як колись, горіти і п’яніти,
Шоломом п’ючи,
І життя наопашки носити
На однім плечі.
1930
***
По рівній грані двох світів ідеш,
Що, наче скло, невидима і гостра.
І тягне, рве глибинами без меж
Одкрите серце ненаситний простір.
Ступи ліворуч: легкий буде спад,
Повільні луки, мляві серпантини.
Від інтелекту через хліб назад
До жаху і бєзсилости клітини.
А вправо ступиш — прірва і провал,
І знову сплеск, і в клекотінні виру —
Лише твій шал щитом проти навал.
Одвага ж, коли ти запрагнув. Віра.
1937
Цікава стаття Б.Червака "Олег Ольжич. Поет національного герїзму": http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/08/27/92187/
Сайт, що містить різні матеріали про Ольжича, його творчий доробок: http://oljich.at.ua/
Бібліографія життя та творчості: http://msmb.org.ua/books/thematic_bibliography/104/
Немає коментарів:
Дописати коментар