Цікавинки про народні свята цього тижня

Власа (24 лютого). Святий Влас, як i Георгiй, вважаєтся захисником i покровителем домашнiх тварин. Лiтнi люди подейкували, що Влас у цей день пильно доглядає за живнiстю, а тому чоловiки нагадували своїм жiнкам: “Дивiться, молодицi, щоб завтра принесли раненько водицi з криницi!” Нею наповнювали пляшечки, вкидали туди шматочок воску зі страсної свiчки i ставили на покуть, де вона стояла три днi. У цей час, як оповiдали вiруючi, Влас освячував її. Потiм частину води виливали в криницю, а рештою кропили тварин.

Тi господарi, в яких було чимало худоби, спецiально замовляли молитву. Вiдтак з iконою i святою водою вони йшли до стайнi, щоб благословити тварин. Пiд час молебня освячували й свiчку, якою лiкували хворе горло.

На Херсонщинi водночас вiдзначали так званий “бабський празник”. Жiнки намагалися не працювати, хiба що намикували три мички з клоччя, щоб ними “пiдкурити корову й теля”. Пiд обiд  молодицi йшли до шинку й “замочували корови, щоб були лагiдними”. Потiм, повернувшись  додому, днищами (дошка, в яку застромлювали гребнi) били своїх чоловiкiв, “щоб вони були ласкавими до них”.

Невдовзi пiсля Власа наставав пiст, а отже, й закiнчувалися весiлля. З цього приводу казали: “Оляся, на замiж не ласся”.

Із Власом пов’язували й кiнець зими: “Прийшов Влас – з печi злазь” чи “Пролив Влас олiї на дороги – пора зимi вбирати ноги”.

Якщо цього дня вiдлига – то морозiв бiльше не буде.

Збруцький ідол

Це свято насправді дохристиянське й пов’язане з язичницьким богом Велесом (Волосом) – опікуном худоби (у давніх текстах його названо «скотьїм богом»), природи й торгівлі (усього, що приносить матеріальне благополуччя). Його часто зображували із сопілкою, а в «Слові о полку Ігоревім» Бояна називають «Велесовим внуком», тож Велес також уособлював музичне мистецтво, пісенну обрядовість. Про те, що Велес був одним із найшанованіших богів давніх русичів, свідчить Збруцький ідол, на нижньому ярусі якого  є його зображення. На думку деяких дослідників, культ Велеса в Україні виник і сформувався ще в мисливському суспільстві часів палеоліту, коли він вважався родоначальником, тобто Прапредком майбутніх слов'ян. Саме з тих прадавніх часів беруть свій початок обряди запрягання в плуг ведмедя чи вола, що є символами Велеса, рядження на Різдво у вивернуті кожухи, шкіряні маски тварин, посад молодих на хутро, кожух під час весілля та ін. Всі ці обряди символізують родючість і багатство. Культ Велеса розвинули вже хліборобські племена праслов'ян, де він став покровителем худоби й врожаю, а його зв'язок із світом померлих відобразив постійний кругообіг життя і смерті. Періодичне вмирання і оживання природи, – бо в хліборобів віра в постійне перевтілення душ розвинулась в обрядах Велесової бороди (Волосової, Спасової, Дідової, Божої бороди). Зрізане серпом колосся водночас є і смертю рослини, і її воскресінням шляхом проростання зерна навесні (похорон зерна в землю і його нове народження). Подібною до цього є віра у переселення душ, тобто отримання душею нового тіла для наступного життя на землі (у світі Яви). Таким чином, Велес постає як Бог родючості, який через безкінечний ланцюг відроджень забезпечує вічність душі. 

До недавнього часу в Україні Велеса уявляли як Житнього діда з трьома довгобородими головами і трьома вогняними язиками. Такий образ Велеса виготовляли із колосся: сніп, що уособлює Дідуха розділяли на три частини (ніби три голови) і перев'язували червоними стрічками. В Різдвяних обрядах цього "Діда" ставлять на "Бабу" (оберемок соломи), який господиня кладе на застелений обрусом престол (або покуть). Триликим є й зображення Велеса на статуї Збруцького Світовида, тут він тримає на своїх руках всю світобудову і є ніби її основою.

З Велесового дня починається так званий Велесовий (Велосовий) тиждень. Кожний тижневий день вшановує цього бога. Давні русичі одягалися у вивернутi  кожухи, маски. Ватаги Велесових жерцiв (подiбно до колядників) ходили вулицями, заходячи у двори, стайнi та хлiви, проголошували магiчнi замовляння для здоров’я домашнiх тварин.

У жнива нашi стародавнi предки незмiнно дотримувалися такого звичаю: останнє колосся на полi не жали, а сплiтали у “бороду” в подарунок боговi Велесу. Це називалося “завивати бороду”.

З iм’ям Велеса пов’язана видатна пам'ятка давньої літератури - "Велесова книга", а також назва зодiакального сузiр’я Волосожар (Тiлець), що означає “небо Волоса”. 

Олексiя, Мелетiя (25 лютого). Ушановують пам'ять святих Олексія і Мелетія. Саме на Олексія намагалися проморожувати насіння, яке обіцяло хороший врожай. Насіння таким чином «загартується» і дасть найкращий урожай навесні.

Погожий день – лiто  буде гарне, але морози триватимуть.

Завірюха 25 лютого – прикмета до того, що влітку буде випадати багато опадів.

Тумани на Олексія – літо буде дощовим.

Холодний день – весна настане рано і буде теплою.

На небі зірки – в цьому році вдасться зібрати багатий урожай.

Бурульки  висять довгі – можна розраховувати на гарний урожай овочів.

Мартина, День пам’ятi померлих (26 лютого). Припадає цей день, як правило, на час найдовшого Великого посту – семи тижнiв перед Великоднем. Тому поминали пiсною їжею. Дозволялося споживати рибу.

У православному церковному календарі це день вшанування пам’яті преподобногоМартиніана Кесарійського (Палестинського), християнського святого, що жив у IV – V  століттях в Палестині. У 18 років обрав для себе шлях відлюдника. Оселився в пустелі біля міста Кесарія і 25 років провів там у благочесті та чесноті. За це Господь наділив його даром зцілення хвороб. Борючись зі своїми спокусами, Мартиніан відправився на безлюдний острів, де прожив ще кілька років. Плів кошики і міняв їх на їжу в човняря, який припливав до нього час від часу. Потім святий перебрався в Афіни, де після тривалої хвороби і помер. Святий Мартиніан шанувався як покровитель сім’ї і приборкувач грішних пристрастей, тому в Сказанні про святих йому належала спеціальна молитва.

Мартинів день присвячували прибиранню в будинку. За повір’ям, того, хто не полінується в це свято, чекає удача й успіх у всіх подальших справах. 26 лютого було прийнято кликати зірки, щоб від їхнього сяйва зір став гострішим. А з ними кликали-згадували померлих родичів. Не рекомендувалося в цей день прясти, вишивати, шити чи плести.

Якщо помітно сонячні промені – дні будуть ясними, але мороз протримається ще досить довго.

Сніг довго не тане – навесні чекайте холодів. Якщо ж сніг починає танути – весна буде теплою.

День на Мартина похмурий, то навесні теж буде холодно.

Кирила та Тита-воїна (27 лютого).

Кирило i Мефодiй – брати-греки, просвiтителi слов’ян, проповiдники православ’я, творцi слов’янських абеток. Кирилом була розроблена глаголиця, що увiйшла в основу старослов’янської мови. Кирилицю ж розробили учнi Кирила i назвали в пам’ять першоучителя слов’янського. На його честь названо церкву в Києві – цiнну архитектурно-мистецьку пам’ятку ХII-ХIХ столiть. Як свiдчать давнi пам’ятки, Кирило був блискучим оратором, представником урочистого й учительського красномовства ХI ст.

Преподобний Тит був спочатку воїном i, вiдрiзняючись мужнiстю, в битвi з неприятелем був поранений у голову. Хвороба змусила його вiдмовитися вiд воїнського життя. Отож i пiшов вiн до Печерського монастиря, де всi останнi днi вiдмолював грiхи свої.

Цього дня здавна було прийнято ходити в гості до повитух, які допомогали жінкам, котрі народжували, звільнитися від тягаря.  Сни, котрі наснилися в ніч з 27 лютого, вважалися віщими та давали підказки, які здатні змінити майбутнє. 

Уважалося, що на Кирила можна побачити погоду, яка буде очікувати протягом усього літа.

Міцний мороз – літо буде спекотним.

Сонячний день – прикмета того, що літо буде теплим, але морози протримаються ще досить довго.

Синиці голосно щебечуть – чекайте тепла.

Отара овець на дніпровій заводі. Гравюра Форбереера 

з картини Н. Сергеева. 1890.

Онисима-вiвчарника (28 лютого). Святий Онисим вважався захисником тварин, особливо його шанували вівчарі, які в цей період починали готуватися до вигону худоби на полонини. Колоритною була фігура чабана, одягнутого у хутряний овечий одяг, підперезаного шкіряним
поясом з мідними бляхами, на якому висіли гаман, чабанський ніж, ріжок з дьогтем та джермела (пінцет) для лікування тварин. У руках чабан тримав довгу палицю - гирлигу із залізним гаком на кінці, якою він ловив овець, а також батіг. За отарою рухалася запряжена кіньми або волами двоколісна гарба з будкою - катига, що правила за житло для чабанів і в якій зберігалися продукти харчування, посуд, різноманітне зілля та інші необхідні речі. Чабани для зручності об'єднувалися в артілі, обираючи отамана та кашовара.

На Поліссі, поряд із вигінною, побутувала й відгінна форма випасу худоби, при якій велику рогату худобу, особливо волів, що відкормлювалися на м'ясо, та молодняк, виганяли на віддалені пасовища лугів або лісів, де вони утримувалися до осені. При цьому вдень тварини паслися, а на ніч їх заганяли в кошару – огороджену жердками чи тином стайню. При кошарах влаштовувалися невеликі курені, де мешкали чабани.

Відгінна форма випасу худоби набула завершеного вигляду у гірському скотарстві Карпат, особливо Гуцульщини. З особливою урочистістю й обрядами, усталеним церемоніалом відбувався навесні вигін худоби, так званий полонинський хід у гори, де вона перебувала до осінніх холодів. Чабани обирали найдосвідченішого серед себе за ватага, який розподіляв обов'язки між чабанами, стежив за харчуванням (а часто і сам готував їжу), вказував, де пасти худобу тощо. Лише ватаг власноручно виготовляв із зібраного молока  сир. У Карпатах, на відміну від інших регіонів України, овець доїли, виготовляючи з їхнього молока бринзу, гуслянку та масло. Велику рогату худобу випасали окремо від овець пастухи-бовгарі. Корів на полонинах доїли дівчата або літні жінки - маєрки.

Цього дня також стежили за погодою. Безліч зірок на небі символізують те, що народиться багато худоби. А от щоб дитина росла щасливою та не знала бід, їй варто цього дня подарувати одяг із овечої вовни. 

Касяна, Касiяна (29 лютого). Припадає один раз на чотири роки, тобто вiдзначається у високосний рiк i вважається нещасливим днем. З цього приводу в народi побутує така легенда.

Якось Касіян та Миколай iшли в церковних справах, зодягнувшись у бiлi ризи. Дорогою вони зустрiли бабусю, що загрузла в багнюцi. Миколай i каже:

-               Давай, Касяне, допоможемо старенькiй.

-               Я не можу, - вiдповiв супутник. – Мої бiлi ризи забрудняться…

Микола тим часом допомiг бабусi вибратися з болота, але забруднив свiй одяг. Ідуть собi мовчки, коли це їм назустрiч вийшов Бог i питає:

-               Чого це в тебе, Миколаю, бруднi ризи?

-               Там, дорогою, загрузла бабуся, - вiдповiв, - то я рятував її.

-               А в тебе чому чистi? – звернувся до Касіяна.

-   А я не схотiв їх бруднити.

-   Гаразд, - вiдказав Бог, - якщо ти злегковажив святу заповiдь- допомагати людям у бiдi, то пам’ятати тебе будуть раз на чотири роки, а Миколая за добрий вчинок ушановуватимуть двiчi на рiк!

Справдi-бо, якщо Касянiв день припадає тiльки на високосний рiк, то Миколая святкують щороку два рази – весною та взимку. Вiдтак вважається, що Касян супроводжується нестачею кормiв i падежем худоби.

Здавна люди з тривожним передчуттям очiкували високосного року . З ним пов’язано безлiч сумних прикмет, бо це “рiк великої мори на людей та худобу”.

Передбачення певною мiрою пiдтверджує й сучасна наука: адже на високосний рiк випадає найбiльша сонячна активнiсть, що негативно впливає на стан усiх живих органiзмiв. Тому, очевидно, мали рацiю нашi пращури, коли казали: “Касян на скот гляне – скот валить, на дерево – дерево валить”.

За народними уявленнями, образ Касяна не вельми привабливий. Не випадково на похмуру людину казали: “Чого ти Касяном дивишся?” Вiн символiзував надмiру сердитого й немилосердного чоловiка з довгими, до колiн, бровами, вiями й бородою, за якою вiн нiкого не бачить протягом трьох лiт. Натомiсть четвертого року брови пiднiмаються, i зле тому, на кого Касян подивиться: на людей – їм горе, на худобу – на неї падiж. Вважалося, що той, хто народився 29 лютого, буде нещасливим. “Касян оком глянув, - казали про таких, - не буде з цього народженого добра”.

Люди в Касянiв день не вставали з лiжка до сходу сонця й не виходили на вулицю, щоб “Касян не глянув своїм оком”. Вони намагалися також не працювати, щоб не розгнiвати немилосердника.

Якщо на Касянiв день багато снiгу, то буде велика повiнь.

 (За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу")

Цікавинки про народні свята цього тижня

Миколи Студеного та Федора-затворника (17 лютого). Цього дня вшановується пам’ять преподобного Миколи Студійського. Відсьогодні починалися звірині (вовчі) весілля, тому святого Миколу Студійського називали “вовчим сватом”, казали, що лише він знає всі звірині стежки в лісі, а ще де знаходиться вовче лігво чи як пускаються в танок лисиці. До нього зверталися в молитвах і замовляннях від зустрічі з диким звіром.

У народi помiчали, що цей день завжди холодний.

Про примхливу погоду казали, що “Микола однiєю рукою гладить носа, другою ж за нього щипає”.

День Святої Агафiї (18 лютого). Православна церква вшановує святу мученицю Агафію, яка постраждала за віру під час гонінь на християн. Народилася вона в заможній родині. Про неї дізнався місцевий градоначальник і наказав воїнам привести її. Градоначальник намагався обманом залучити Агафію до язичницької віри, але вона відмовилася. Її засудили до тяжких тортур, але спочатку після мук до Агафії прийшов апостол Петро й загоїв усі рани. Коли ж градоначальник розпорядився продовжити тортури, бог навів землетрус, і перелякані мешканці звернулися до мучителя з вимогою припинити знущання з дівчини. Градоначальник відправив її назад у в'язницю, де вона й померла.

У народі вважали, що Агафія захищає рогату худобу. Саме тому їй молилися за здоров'я тварин, просили зберегти їх від пристріту та порчі.

Також 18 лютого – день поминання померлих. Потрібно помолитися у храмі за їхні душі, особливо це стосується померлих насильницькою смертю.

Народні прикмети:

Морозний день – весна буде ранньою і теплою, а влітку не буде дощів.

Немає снігу 18 лютого – чекай посухи влітку.

Якщо ударить мороз – ознака того, що, ймовірно, літо буде спекотним.

Якщо на Агафії тепло, то зима вже закінчилася – можна очікувати весну.

Якщо на вулиці стоїть мороз, то літо буде теплим і без дощів.

Вуколи-телятника (19 лютого). У цю пору святкують день ангела люди, що носять iмена Доротей, Максим, Марiя, Марфа, Фотiй, Христина, Юлiан, Теофiл (Феофiл).

Ушановують пам’ять преподобного Вуколи, єпископа Смирнського, який прославився як перший єпископ, який служив у Малій Азії. У свій час Вукола хрестив безліч язичників, звернувши їх у віру.

У селі це був час початку отелення. Говорили: «На Вуколу народилися жуколи» (телята, що народжувалися в лютому). Також існували спеціальні прикмети, за якими судили про те, якої статі буде теля, як довго воно проживе. Наприклад: якщо народилися два однакових за кольором телята, значить, це хороший знак, якщо ж малюки з’явилися з різним забарвленням – чекай біди. Молилися цього дня про вдале отелення. Як тільки після отелення коров’яче молоко ставало придатним для пиття, господині варили кашу і замовляли її на численний приплід, здоров’я худоби.

Холодний Вукола – в березні буде тепло.

Луки i Парфенiя (20 лютого). На цей день припадають “зимовi дiди”, якi починаються перед Великим постом. Вiдзначали їх переважно в п’ятницю, яку називали “поминальною”, або “дiдовою”. Це давнi й високогуманнi обряди поклонiння пращурам. До кожного дня готували обрядову страву й залишали на нiч для небiжчикiв “щоб дiди повечеряли”. Деiнде ставили коливо, приготоване з кутi, меду та узвару. До речi, це їство ще називали “четвертою страшною кутею”, бо готували її на поминки. Коливо вiдносили й на могилки.

Крiм “зимових”, були ще “веснянi дiди”, якi припадали на другий тиждень пiсля Великодня, “лiтнi” – в п’ятницю, на останньому тижнi перед Зеленими святами та “осiннi” – в останню п’ятницю та суботу перед Пилипiвськими запустами. У цi днi не брали шлюбiв i не органiзовували розваг.

Захара (21 лютого). На Захара вже починали лагодити сiльськогосподарськi iнструменти для роботи.

У православній церкві шанують в цей день пам’ять святого Захарія Серповидця. Пророк отримав таке прізвисько, оскільки в одному зі сновидінь побачив великий серп, що літає в повітрі, який виявився насправді сувоєм з написаними одкровеннями від Господа. Місячний серп, за народним повір’ям, у цей день був особливо гострим.

Святому Серповидцю моляться баби-жниці. Селяни діставали заткнутий в одвірок 25 або 26 грудня серп і показували його місяцю, щоб він гостро нагострив його. Цього дня серпи кропили святою хрещенською водою. Жителі міст можуть точити не серпи, а ножі – тоді весь наступний рік їх буде супроводжувати удача й достаток.

Никифора, Iнокентiя, Панкрата та Олега (22 лютого). Віддання свята Стрітення Господнього. Ушанування пам'яті святого Никифора, мученика за віру. Також православна церква вшановує пам’ять преподобного Панкратія Печерського — відлюдника, який жив у ХІІІ столітті. За переказами, він пішов у печери і вів там аскетичний спосіб життя, проводячи час у молитвах.

За народними прикметами, з цього дня сильний мороз найчастіше буває лише вночі. Наші предки говорили: «На Никифора ніч темна – тікає зима», тобто небо без зірок вказує на ранню весну. Була традиція на Никифора збирати різне насіння, виставляти його на три ранкові зорі на мороз і після відкладати зерна до посівної. Уважалося, що тоді рослини стійкіші до температурних коливань.

Якщо після 22 лютого наступні 7 днів є холодними – березень буде дуже теплим і сонячним.

На деревах сніг налипає – прикмета до того, що скоро буде потепління.

Захід багряний 22 лютого – чекай снігопаду.

Св.Харлампій. Житійна ікона ХІХ ст.

Весь день відлига – зима не піде ще дуже довго.

Шумить ліс – чекай швидкого тепла.

Верещить свиня  – можна очікувати негоди.

Гілки дерев гнуться під снігом – рік буде врожайним.

Ганни, Валентини, Прохора й Харлампiя (23 лютого).

Це свято робочої худоби. Тому обов’язково святять воду й кроплять нею худобу. Святий Харлампiй є покровителем свiйських тварин. У цей день заможнi селяни, котрi мали чимало худоби, замовляли молитву. У тих господарiв, якi святкують цей день, тварини будуть у доброму станi.

До Прохора баба охала: “Ой, холодно!” А прийшов Прохiр i Влас: “Уже весна у нас!”

На Прохора i зимонька-зима заохає.

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу")

Цікавинки про народні свята цього тижня

Юхима Сирого (10 лютого). Юхим принiс вiтер на сире лiто.

Ліс став чорним – прикмета того, що буде відлига.

Вітряна погода – до дощового і холодного літа.

Відзначають день пам’яті Єфрема Сирина – християнського богослова й поета, одного з учителів Церкви IV століття, який народився у місті Нізибії в родині благочестивих батьків. За переказами, він називав себе людиною "невченою", хоча його пізнанням дивувався навіть Василій Великий. І справді, з його творів видно глибоке знання не тільки трактатів християнських учених, але й знайомство з еллінською мудрістю, язичницькою міфологією та початками тодішнього природознавства. У своїх проповідях Єфрем Сирин нерідко говорить про користь знання й освіти, яке "вище за багатство".

У цей день також було прийнято відзначати іменини домовика, без якого, за народними уявленнями, не може стояти жоден будинок. Цього дня треба обов'язково задобрити домашній дух. Для цього існує безліч способів, найпоширеніший – залишити на столі блюдечко з молоком і печивом.

11 лютого в народному календарі відзначають день Святого Лаврентія та Ігнатія Богоносця. Церква цього дня вшановує преподобногоЛаврентія, відлюдника Печерського. Прославився цей святий даром зцілень. Лаврентію молилися люди, котрі мали проблеми з очима.

С.Васильківський. Ловлять снігура. 1900

А взагалі, «На Лаврентія то січнем потягне, то березнем повіє»; «І теплом приласкає, і морозом віддубасить». Це дуже влучно характеризувало погоду мінливого лютого. Її підмічали по димові з печі: якщо він лине прямісінько у небо – на мороз; коромислом – на відлигу. Дослухалися до звуків: шумить зимовий ліс – чекай відлиги. Спостерігали за худобою: свійські свині згрібають барліг і ховаються в нього – перед великим морозом.

Дме вітер – рік буде дощовим.

Холодна погода – в серпні буде дуже спекотно.

Ікона трьох святителів

Трьох Святих (12 лютого). Називають ще цей день Собором трьох святителiв церкви Iвана Златоуста, Василя Великого та Григорiя Богослова. Вони заслужили велику повагу давнiх християн своїми добрими дiлами: засновували школи й лiкарнi, писали церковнi твори i повчальнi листи. Їхнє життя є добрим служiнням народовi, а праця цих проповiдникiв приносить користь донинi.

У цей день не можна прясти, щоб протягом року не було наривiв.

Вселенський батьківський м’ясопусний день, в який всi православнi  поминають своїх батькiв (13 лютого). Цей день почав вiдзначатися з часу прийняття християнства. Будь-кому вiдомо, що наша м’ясопуста абсолютно вiдповiдає захiдному карнавалу, назва якого складається з двох латинських слів: carnos-bale, тобто “яловичина прощай”. Є iнша версiя походження цього слова. Це похiдне вiд слiв: carnos-abut, тобто “яловичину поїдай”.

Гравюра ХІХ ст.

Також сьогодні вшановується день пам'яті святого Микити. Його зарахували до лику святих, бо він здійснював багато добрих справ, жив скромно та ревно проповідував християнство. У народі Микиту вважали покровителем вогню, і молилися йому про захист від кульових блискавок.

Народні прикмети:

Червоний місяць – до сильного вітру.

Піднявся вітер – до сирого року.

Дерева інеєм вкрилися – до тепла.

Подув північний вітер, а хмар немає – до сильного похолодання.

Валентина, Трифона (14 лютого). Якщо вiтряно, то лiто буде мокрим.

У наших предків цей день був присвячений підготовці до Стрітення. У православній церкві згадували священномученика Трифона, рівноапостольного Кирила, учителя Словенського, та інших. Однак тепер вважається Днем закоханих, Днем Святого Валентина.

Чому святий Валентин – покровитель закоханих?

Існує певна проблема з усталенням, про якого святого докладно йдеться у Мартирологові (тобто книзі, в яку на кожний день вписані імена святих, яких згадує Римська Церква). Справа в тому, що в той самий день згадується двоє святих Валентинів – один священик і лікар, який працював у Римі і якого стратили (ймовірно через усікновення голови) під час гонінь на християн за панування Клавдія II Готіка (268-270) якраз 14 лютого. Його поховали на вулиці Фламінія. На місці його поховання у 350 році була збудована базиліка. Другий Валентин – це єпископ з Терні (місцевість неподалеку від Риму), який практично повторив історію свого попередника. Єпископ Валентин у 270 році прибув до Риму і згодом за свою приналежність до християн був страчений у 273 році, тобто за часів імператора Авреліана, наступника Клавдія II Готіка. Ті самі імена, той самий час, та сама смерть, те саме місце поховання, та сама дата згадування – все це спричинилося до неодноразового ототожнення цих двох святих протягом історії, починаючи від найдавніших Римських Мартирологів. Тому сьогодні важко у деталях розрізнити, що саме відноситься до римського священика Валентина, а що відноситься до Тернійського єпископа тезки. Не виключено також, що тут насправді мова про одну й ту ж саму особу. Одне можемо сказати з впевненістю, що покровителем закоханих слід вважати єпископа Терні, саме він є тією легендарною особою, про якого ми вестимемо мову далі.

Початок вшанування святого Валентина як покровителя людської любові має давню історію. Стародавні легенди розповідають про його пастирську діяльність серед молодих людей. Розповідають, що у той час імператор Клавдій II для зміцнення боєздатності своєї армії ввів заборону чоловікам одружуватися і мати дітей. Звичайно, що такий наказ розлучив багатьох закоханих. Таємно і всупереч владі єпископ благословив молодих, які бажали з’єднати своє життя. За цю свою „антидержавницьку” діяльність святий неодноразово був ув’язнений і остаточно страчений. Таким чином людська вдячність приписала йому титул покровителя закоханих і прикрасила його пам’ять багатьма легендами.

Андреа Камассей. Луперкалії. ХVІІ ст.

Папа Геласій I у 496 році присвятив йому день пам’яті 14 лютого, ймовірно для того, щоб витіснити язичницьке свято римських люперкаліїв, свято плідності і материнства, а у практиці розв’язної любові й еротизму. Образ святого Валентина мав підкреслити передусім романтичну любов між чоловіком і жінкою, показати її духовний вимір. Адже всі легенди про святого Валентина сповнені саме романтизму. Наприклад ця: одного разу єпископ, прогулюючись, побачив двох молодих людей, які сварилися, і підійшовши до них, вручив їм троянду і попросив, що вони вдвох потримали її: молоді відійшли примирившись. Інша версія цієї ж легенди розповідає про те, що святому вдалося привернути їм любов, наказавши чудесним способом кружляти довкола них молодим голубкам, які воркували любовні пісні.

Звичайно, свого найбільшого романтизму свято святого Валентина набрало у час романтиків Середньовіччя. Одним з перших письмових записів про день святого Валентина як день закоханих знаходимо у Джеффрі Чосера (1344?–1400), батька англійської літератури, у його творі «Пташиний парламент», де розповідається про сон, в якому птахи влаштували собі Валентинин день, і який звичайно відображає атмосферу цього дня в епоху письменника, і, звичайно, не без іронії.

У святому Валентинові християни вбачали також покровителя подружньої любові. Так, наприклад, під покровительством святого у Парижі 14 лютого 1400 року був заснований Верховний Трибунал любові – інституція, яка була інспірована засадами лицарської любові. Трибунал мав за завдання вирішувати справи, які стосувалися подружніх контрактів, зрад, насильства над жінками тощо. Судді вибиралися на основі знайомства з поезією любові.

Стрiтення, Громницi, Зимобор (15 лютого). Стрiтення – християнське свято зустрiчi благочестивого старця Симеона та пророчицi Анни iз 40-денним Iсусом, якого Марiя та Йосиф принесли за звичаєм у храм. Бог обiцяв Симеону, що вiн побачить Спасителя до своєї смертi. Симеон узяв Боже Немовля до своїх слабких старечих рук i сказав: “Тепер я можу спокiйно вмерти, тому що бачив Сина Божого, який прийшов заради спасiння всiх людей”. Свята пророчиця Анна також пiдiйшла й славила маленького Iсуса.

Зi Стрiтенням пов’язували надiї на весну. Вважалося, що в цей день зустрiчається зима з лiтом. З такого радiсного приводу казали: “Прийшла Громниця – зимi половиця”, оскiльки “в цей день лютий до березня прирiзав”. За народним вiруванням, лiто зустрiчається iз зимою двiчi на рiк: на Стрiтення та в день святої Анни – 3-го грудня.

У театралiзованих народних iнтермедiях Зима завжди була одягнена старою бабою у полатаному кожусi i подертих чоботях, а в хустці на голові миші дірки прогризли, і з тих дір сиве волосся стирчить, а Лiто – веселою і вродливою дiвчиною з вiнком на головi, в мережанiй квiтами сорочцi, зеленiй плахтi, із серпом та снопом жита в руках. Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться й ледве йде. У руках Зима несе надщерблений горщик з льодом, а через плечі в неї - порожня торба. При зустрічі стара Зима й молоде Літо сперечаються між собою - кому йти, а кому вертатися? 

-  Помагай тобi Бог, Зимо! - віталося Літо.

-  Дай, Боже, здоров'я, - вiдказувала вона.

-  Бач, Зимо, - казало Лiто, - що я наробило й напрацювало, ти все поїла й попила!

Якщо до вечора стане тепліше, Літо перемогло Зиму, якщо ж холодніше – Зима.

На честь Стрiтення в церквах служили вiдправи, святили воду й свiчки. Традицiйно побутувало повiр’я, що “громницi” (посвяченi свiчки) дуже допомагають вiд грому. Їх спецiально тримали в господарствах, i коли починалася гроза, свiчки запалювали перед образами, щоб “грiм хати не пiдпалив”, а також давали в руки тим, хто помирав, коли читали вiдхiдну молитву. Посвяченою в цей день водою лiкували хворi мiсця й “пристрiт”. Навiть чумакам, якi вирушали в далеку дорогу, господар давав хлiб та сiль, скроплював стрiтенською водою волiв i людей, приказуючи: “Боже, тобi поможи!” А якщо син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою та примовляв: "Боже, тебе збережи!"

Іван Айвазовський. Чумаки в Малоросії. 1850-1860 рр.

Кожен на Стрiтення уважно спостерiгав за погодою. Найспостережливiшi навiть складали прогностик на кожну годину дня.

Якщо пiд вечiр теплiло, то вважалося, що лiто перемогло, а тому “зима йде туди, де лiто, а лiто – туди, де була зима”. Вiдтак витiвки природи народжували численнi прислiв’я й приповiдки:

Якщо на Стрiтення пiвень нап’ється на порозi, то на Явдохи (14 березня) вiл напасеться на дорозi.

Коли на Громницю пiвень нап’ється водицi, то на Юрiя (6 травня) кiнь напасеться травицi.

Як на Стрiтення пiвень нап’ється води, то хлiбороб набереться бiди.

На Громницю маєш зими половицю.

На Громицю ведмiдь буду свою або руйнує, або нову будує.

Якщо на Стрiтення мороз буває, то ведмiдь свою буду розбиває.

Як сонце ясне на Громницю буде, то бiльше, нiж перед тим, снiгу випаде всюди.

Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.

Як на Громницю з дахiв ся тече, то зима довго ся проволоче.

Як на Стрiтення метiль дорогу перемiтає, то корм вiдмiтає.

Як на Стрiтення капає зi стрiхи – не найдеться з лiта потiхи.

Дми не дми – не до Рiздва, а до Великодня.

Як капає зi стрiх, так капатиме з вуликiв.

Ясний i тихий день – на хороший врожай i рiйбу бджiл.

Якщо на деревах iнiй – зародить добре гречка i бульба.

Якщо вранцi випав снiг – на врожай раннiх хлiбiв; коли ж у полудень – зерновi будуть середнi, а увечерi – недорiд.

На дахах довгi бурульки – стiльки ще випаде снiгу.

На Стрiтення обертається птиця до гнiзда, а хлiбороб – до плуга.

Як капає зi стрiх, то буде так капати з очей (себто ще повернуться морози).

Якщо в цей день не видно сонця – чекай суворих морозiв.

Якщо на Стрiтення холодно, то вже скоро весна.

Зі Стрiтенням пов’язують свої надiї i пасiчники. Залежно вiд того, як капатиме зi стрiх водичка, так прибуватиме до вуликiв мед. У давнi часи рiдко хто з селян не тримав бджiл. Доцiльнiсть бджільництва диктувалася не тiльки харчовими i лiкувальными властивостями меду, а й обрядовою потребою. Пасiчництво було єдиним джерелом одержання воску для свiчок.

Симеона та Ганни (16 лютого). Православна церква вшановує святого Симеона та святупророчицю Ганну. Їм моляться, щоб вони подарували здоров'я новонародженій дитині. Святих називають зберігачами немовлят.

Від цього дня природа починає готуватися до весни.

Багато снігу цього дня – літо буде дощовим.

Горобці голосно цвірінькають –  весна настане дуже скоро.

Чим швидше цього дня приступити до справ, тим швидше прийде весна.

 (За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу")