Цікавинки про народні свята цього тижня

Юхима Сирого (10 лютого). Юхим принiс вiтер на сире лiто.

Ліс став чорним – прикмета того, що буде відлига.

Вітряна погода – до дощового і холодного літа.

Відзначають день пам’яті Єфрема Сирина – християнського богослова й поета, одного з учителів Церкви IV століття, який народився у місті Нізибії в родині благочестивих батьків. За переказами, він називав себе людиною "невченою", хоча його пізнанням дивувався навіть Василій Великий. І справді, з його творів видно глибоке знання не тільки трактатів християнських учених, але й знайомство з еллінською мудрістю, язичницькою міфологією та початками тодішнього природознавства. У своїх проповідях Єфрем Сирин нерідко говорить про користь знання й освіти, яке "вище за багатство".

У цей день також було прийнято відзначати іменини домовика, без якого, за народними уявленнями, не може стояти жоден будинок. Цього дня треба обов'язково задобрити домашній дух. Для цього існує безліч способів, найпоширеніший – залишити на столі блюдечко з молоком і печивом.

11 лютого в народному календарі відзначають день Святого Лаврентія та Ігнатія Богоносця. Церква цього дня вшановує преподобногоЛаврентія, відлюдника Печерського. Прославився цей святий даром зцілень. Лаврентію молилися люди, котрі мали проблеми з очима.

С.Васильківський. Ловлять снігура. 1900

А взагалі, «На Лаврентія то січнем потягне, то березнем повіє»; «І теплом приласкає, і морозом віддубасить». Це дуже влучно характеризувало погоду мінливого лютого. Її підмічали по димові з печі: якщо він лине прямісінько у небо – на мороз; коромислом – на відлигу. Дослухалися до звуків: шумить зимовий ліс – чекай відлиги. Спостерігали за худобою: свійські свині згрібають барліг і ховаються в нього – перед великим морозом.

Дме вітер – рік буде дощовим.

Холодна погода – в серпні буде дуже спекотно.

Ікона трьох святителів

Трьох Святих (12 лютого). Називають ще цей день Собором трьох святителiв церкви Iвана Златоуста, Василя Великого та Григорiя Богослова. Вони заслужили велику повагу давнiх християн своїми добрими дiлами: засновували школи й лiкарнi, писали церковнi твори i повчальнi листи. Їхнє життя є добрим служiнням народовi, а праця цих проповiдникiв приносить користь донинi.

У цей день не можна прясти, щоб протягом року не було наривiв.

Вселенський батьківський м’ясопусний день, в який всi православнi  поминають своїх батькiв (13 лютого). Цей день почав вiдзначатися з часу прийняття християнства. Будь-кому вiдомо, що наша м’ясопуста абсолютно вiдповiдає захiдному карнавалу, назва якого складається з двох латинських слів: carnos-bale, тобто “яловичина прощай”. Є iнша версiя походження цього слова. Це похiдне вiд слiв: carnos-abut, тобто “яловичину поїдай”.

Гравюра ХІХ ст.

Також сьогодні вшановується день пам'яті святого Микити. Його зарахували до лику святих, бо він здійснював багато добрих справ, жив скромно та ревно проповідував християнство. У народі Микиту вважали покровителем вогню, і молилися йому про захист від кульових блискавок.

Народні прикмети:

Червоний місяць – до сильного вітру.

Піднявся вітер – до сирого року.

Дерева інеєм вкрилися – до тепла.

Подув північний вітер, а хмар немає – до сильного похолодання.

Валентина, Трифона (14 лютого). Якщо вiтряно, то лiто буде мокрим.

У наших предків цей день був присвячений підготовці до Стрітення. У православній церкві згадували священномученика Трифона, рівноапостольного Кирила, учителя Словенського, та інших. Однак тепер вважається Днем закоханих, Днем Святого Валентина.

Чому святий Валентин – покровитель закоханих?

Існує певна проблема з усталенням, про якого святого докладно йдеться у Мартирологові (тобто книзі, в яку на кожний день вписані імена святих, яких згадує Римська Церква). Справа в тому, що в той самий день згадується двоє святих Валентинів – один священик і лікар, який працював у Римі і якого стратили (ймовірно через усікновення голови) під час гонінь на християн за панування Клавдія II Готіка (268-270) якраз 14 лютого. Його поховали на вулиці Фламінія. На місці його поховання у 350 році була збудована базиліка. Другий Валентин – це єпископ з Терні (місцевість неподалеку від Риму), який практично повторив історію свого попередника. Єпископ Валентин у 270 році прибув до Риму і згодом за свою приналежність до християн був страчений у 273 році, тобто за часів імператора Авреліана, наступника Клавдія II Готіка. Ті самі імена, той самий час, та сама смерть, те саме місце поховання, та сама дата згадування – все це спричинилося до неодноразового ототожнення цих двох святих протягом історії, починаючи від найдавніших Римських Мартирологів. Тому сьогодні важко у деталях розрізнити, що саме відноситься до римського священика Валентина, а що відноситься до Тернійського єпископа тезки. Не виключено також, що тут насправді мова про одну й ту ж саму особу. Одне можемо сказати з впевненістю, що покровителем закоханих слід вважати єпископа Терні, саме він є тією легендарною особою, про якого ми вестимемо мову далі.

Початок вшанування святого Валентина як покровителя людської любові має давню історію. Стародавні легенди розповідають про його пастирську діяльність серед молодих людей. Розповідають, що у той час імператор Клавдій II для зміцнення боєздатності своєї армії ввів заборону чоловікам одружуватися і мати дітей. Звичайно, що такий наказ розлучив багатьох закоханих. Таємно і всупереч владі єпископ благословив молодих, які бажали з’єднати своє життя. За цю свою „антидержавницьку” діяльність святий неодноразово був ув’язнений і остаточно страчений. Таким чином людська вдячність приписала йому титул покровителя закоханих і прикрасила його пам’ять багатьма легендами.

Андреа Камассей. Луперкалії. ХVІІ ст.

Папа Геласій I у 496 році присвятив йому день пам’яті 14 лютого, ймовірно для того, щоб витіснити язичницьке свято римських люперкаліїв, свято плідності і материнства, а у практиці розв’язної любові й еротизму. Образ святого Валентина мав підкреслити передусім романтичну любов між чоловіком і жінкою, показати її духовний вимір. Адже всі легенди про святого Валентина сповнені саме романтизму. Наприклад ця: одного разу єпископ, прогулюючись, побачив двох молодих людей, які сварилися, і підійшовши до них, вручив їм троянду і попросив, що вони вдвох потримали її: молоді відійшли примирившись. Інша версія цієї ж легенди розповідає про те, що святому вдалося привернути їм любов, наказавши чудесним способом кружляти довкола них молодим голубкам, які воркували любовні пісні.

Звичайно, свого найбільшого романтизму свято святого Валентина набрало у час романтиків Середньовіччя. Одним з перших письмових записів про день святого Валентина як день закоханих знаходимо у Джеффрі Чосера (1344?–1400), батька англійської літератури, у його творі «Пташиний парламент», де розповідається про сон, в якому птахи влаштували собі Валентинин день, і який звичайно відображає атмосферу цього дня в епоху письменника, і, звичайно, не без іронії.

У святому Валентинові християни вбачали також покровителя подружньої любові. Так, наприклад, під покровительством святого у Парижі 14 лютого 1400 року був заснований Верховний Трибунал любові – інституція, яка була інспірована засадами лицарської любові. Трибунал мав за завдання вирішувати справи, які стосувалися подружніх контрактів, зрад, насильства над жінками тощо. Судді вибиралися на основі знайомства з поезією любові.

Стрiтення, Громницi, Зимобор (15 лютого). Стрiтення – християнське свято зустрiчi благочестивого старця Симеона та пророчицi Анни iз 40-денним Iсусом, якого Марiя та Йосиф принесли за звичаєм у храм. Бог обiцяв Симеону, що вiн побачить Спасителя до своєї смертi. Симеон узяв Боже Немовля до своїх слабких старечих рук i сказав: “Тепер я можу спокiйно вмерти, тому що бачив Сина Божого, який прийшов заради спасiння всiх людей”. Свята пророчиця Анна також пiдiйшла й славила маленького Iсуса.

Зi Стрiтенням пов’язували надiї на весну. Вважалося, що в цей день зустрiчається зима з лiтом. З такого радiсного приводу казали: “Прийшла Громниця – зимi половиця”, оскiльки “в цей день лютий до березня прирiзав”. За народним вiруванням, лiто зустрiчається iз зимою двiчi на рiк: на Стрiтення та в день святої Анни – 3-го грудня.

У театралiзованих народних iнтермедiях Зима завжди була одягнена старою бабою у полатаному кожусi i подертих чоботях, а в хустці на голові миші дірки прогризли, і з тих дір сиве волосся стирчить, а Лiто – веселою і вродливою дiвчиною з вiнком на головi, в мережанiй квiтами сорочцi, зеленiй плахтi, із серпом та снопом жита в руках. Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться й ледве йде. У руках Зима несе надщерблений горщик з льодом, а через плечі в неї - порожня торба. При зустрічі стара Зима й молоде Літо сперечаються між собою - кому йти, а кому вертатися? 

-  Помагай тобi Бог, Зимо! - віталося Літо.

-  Дай, Боже, здоров'я, - вiдказувала вона.

-  Бач, Зимо, - казало Лiто, - що я наробило й напрацювало, ти все поїла й попила!

Якщо до вечора стане тепліше, Літо перемогло Зиму, якщо ж холодніше – Зима.

На честь Стрiтення в церквах служили вiдправи, святили воду й свiчки. Традицiйно побутувало повiр’я, що “громницi” (посвяченi свiчки) дуже допомагають вiд грому. Їх спецiально тримали в господарствах, i коли починалася гроза, свiчки запалювали перед образами, щоб “грiм хати не пiдпалив”, а також давали в руки тим, хто помирав, коли читали вiдхiдну молитву. Посвяченою в цей день водою лiкували хворi мiсця й “пристрiт”. Навiть чумакам, якi вирушали в далеку дорогу, господар давав хлiб та сiль, скроплював стрiтенською водою волiв i людей, приказуючи: “Боже, тобi поможи!” А якщо син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою та примовляв: "Боже, тебе збережи!"

Іван Айвазовський. Чумаки в Малоросії. 1850-1860 рр.

Кожен на Стрiтення уважно спостерiгав за погодою. Найспостережливiшi навiть складали прогностик на кожну годину дня.

Якщо пiд вечiр теплiло, то вважалося, що лiто перемогло, а тому “зима йде туди, де лiто, а лiто – туди, де була зима”. Вiдтак витiвки природи народжували численнi прислiв’я й приповiдки:

Якщо на Стрiтення пiвень нап’ється на порозi, то на Явдохи (14 березня) вiл напасеться на дорозi.

Коли на Громницю пiвень нап’ється водицi, то на Юрiя (6 травня) кiнь напасеться травицi.

Як на Стрiтення пiвень нап’ється води, то хлiбороб набереться бiди.

На Громницю маєш зими половицю.

На Громицю ведмiдь буду свою або руйнує, або нову будує.

Якщо на Стрiтення мороз буває, то ведмiдь свою буду розбиває.

Як сонце ясне на Громницю буде, то бiльше, нiж перед тим, снiгу випаде всюди.

Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.

Як на Громницю з дахiв ся тече, то зима довго ся проволоче.

Як на Стрiтення метiль дорогу перемiтає, то корм вiдмiтає.

Як на Стрiтення капає зi стрiхи – не найдеться з лiта потiхи.

Дми не дми – не до Рiздва, а до Великодня.

Як капає зi стрiх, так капатиме з вуликiв.

Ясний i тихий день – на хороший врожай i рiйбу бджiл.

Якщо на деревах iнiй – зародить добре гречка i бульба.

Якщо вранцi випав снiг – на врожай раннiх хлiбiв; коли ж у полудень – зерновi будуть середнi, а увечерi – недорiд.

На дахах довгi бурульки – стiльки ще випаде снiгу.

На Стрiтення обертається птиця до гнiзда, а хлiбороб – до плуга.

Як капає зi стрiх, то буде так капати з очей (себто ще повернуться морози).

Якщо в цей день не видно сонця – чекай суворих морозiв.

Якщо на Стрiтення холодно, то вже скоро весна.

Зі Стрiтенням пов’язують свої надiї i пасiчники. Залежно вiд того, як капатиме зi стрiх водичка, так прибуватиме до вуликiв мед. У давнi часи рiдко хто з селян не тримав бджiл. Доцiльнiсть бджільництва диктувалася не тiльки харчовими i лiкувальными властивостями меду, а й обрядовою потребою. Пасiчництво було єдиним джерелом одержання воску для свiчок.

Симеона та Ганни (16 лютого). Православна церква вшановує святого Симеона та святупророчицю Ганну. Їм моляться, щоб вони подарували здоров'я новонародженій дитині. Святих називають зберігачами немовлят.

Від цього дня природа починає готуватися до весни.

Багато снігу цього дня – літо буде дощовим.

Горобці голосно цвірінькають –  весна настане дуже скоро.

Чим швидше цього дня приступити до справ, тим швидше прийде весна.

 (За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу")