Цього дня народилися: Е.Андієвська

19 березня, мабуть, один із тих дивовижних днів, коли зірки шикуються особливим чином, аби у наш світ приходили незвичайні люди - ПОЕТИ. Цього дня народилися видатні митці українського слова, творчість яких не лише не залишає нікого байдужим, вона змінює людину, її світогляд, а разом із тим і наш світ, роблячи його справедливішим, добрішим - кращим. Сьогоднішні іменинники:

Ліна Василівна Костенко (19.03.1930) - геніальна українська поетеса, письменниця, мова про яку йтиме окремо.

Емма Іванівна Андієвська (19.03.1931) - дуже цікава поетеса і прозаїк української діаспори, художниця, наша колишня землячка. Нині письменниця живе у Мюнхені, де інтенсивно працює над своїми творами. У 1992 р. авторка вперше після довгого часу побувала в Україні. Після 2000 р. Андієвська декілька разів відвідала свою малу батьківщину — Донеччину.  Власні поезії Емма Іванівна почала друкувати у діаспорній українській від 1949 року. Перша поетична збірка «Поезії» (1951) викликала захоплення літературної критики. Відтоді авторка публікувала всі свої твори під іменем Емма Андієвська. Поетична збірка «Вілли над морем» у 2001 році номінувалася на Національну премію України ім. Т. Г. Шевченка. 

ДЕЯКІ АСПЕКТИ СВІТЛА 

Струс. Поле закрутилося тюрбаном
І — до ноги — структури апатичні.
Усе, що доти — виважене й точне, —
На скрині дно, — на ній сидять бабуні

Із присмерку, із гною і ебену,
І — ні шпарини — в збочення чи втечу. —
Ядро буття — пришвидшену летючість, —
Долоню, що — й крізь ночі горобині. —

Головоногі дмухають в козиці,
Аби — на пил — процес механізацій
І — хоч на мить — у вічність контрамарку.

І кожен — на свою — єдину мірку —
Молотить прірву, що над ним тяжить. —
Для пітьми — й дух — бандитський ватажок.

РІЗНІ ВДАЧІ 

Коли я слухаю тебе,

Я здаюсь собі глибинною рибою,

Що приречена жити на поверхні.

Мій друже,

Юність, з якою ти носишся,

Як перекупка з ганчір’ям,

Це більш, ніж сумнівна річ,

І виїжджати на ній обома ногами. —

Якби я не вважав це

Аж таким несмаком,

Я сказав би, що це небезпечно.

Емма Андієвська є також авторкою короткої прози — збірок оповідань «Подорож» (1955), «Тигри» (1962), «Проблема голови» (2000), «Казки Емми Андієвської» (2000) та твору «Джалапіта» (1962), а також романів: «Герострати» (1971), «Роман про добру людину» (1973), «Роман про людське призначення» (1982), «Лабіринт» (не завершений, фрагменти опубліковано в 1988 році). 

Живопис Емми Андієвської теж незвичайний, надреальний. Художниця виставлялася в багатьох країнах світу. Вперше глядачі (побачили її акварелі в Мюнхені в 1956 році, потім в Нью-Йорку — у 1989 році, Емма ілюструвала свої збірки «Архітектурні ансамблі» та «Знаки».

Максим Тадейович Рильський (19.03.1895 - 24.07.1964) - видатний український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець, академік АН України. 

Синові

Ти був іще малий котигорошок,

Така собі одна із людських мошок,

Що виповзли на сонце, бо весна

Тепло лила із келиха без дна,

І щось собі блаженно лепетали,-

І от тебе розумники спитали

(Можливо, й сам слова сказав я ті):

Чим хочеш бути, хлопчику, в житті?

Серйозний, як усі котигорошки,

Ти на питання це подумав трошки

І відповів: людиною. Дитя!

Благословляючи твоє життя,

У трудну виряджаючи дорогу,

Яку пораду чи пересторогу

Я кращу дам, ніж дав собі ти сам?

Будь вірним слову, що усім словам

Із ним одним ніколи не зрівняться!

Хай веселять тебе любов і праця,

Хай дружби непогасної крило

Гірке від тебе відганяє зло,

І хай у час останній свій про сина

Спокійно я подумаю: людина!

21 жовтня 1948 р.

Вивчаємо українську мову: Пароніми

У лексичній системі української мови виділяються слова, дуже близькі за своїм звучанням, але різні за написанням і лексичним значенням: місто і місце, адресант і адресат, тактичний і тактовний тощо. Це пароніми (гр. para - поруч, onyma - ім'я). Такі слова часто плутаються в мовленні людей. Тож давайте розбиратися.

Скачати Словник паронімів української мови (Уклад. Д.Г.Гринчишин, О.А.Сербенська. - К.: Радянська школа, 1986. - 221 ст.) можна тут: http://www.ex.ua/5561117

Вивчаємо українську мову: Омоніми

Сьогодні мова йтиме про омонімію (гр. homos - однаковий, onyma - ім'я) - таке явище, коли на різних мовних рівнях слова збігаються своїм звуковим складом, але при цьому мають різне лексичне значення. Розрізняються лексичні омоніми - слова, що мають однаковий звуковий склад, але різні, цілком самостійні значення: стигнути - дозрівати і стигнути - охолоджуватися. Фонетичні омоніми (омофони) звучать однаково, але значення мають різне й пишуться по-різному:  [миͤне] – [меͧне], [гриͤби] – [греͧби]. Омографи - слова, які мають різне лексичне значення, однаковий звуковий склад, але різняться наголосом: зАмок - замОк, Обід - обІд. Морфологічні омоніми (омоформи)  - це слова однієї чи різних частин мови, які випадково збігаються своїм звуковим складом у певних формах: поле (іменник) - поле (дієслово). Можливий також випадковий збіг кількох слів: сонце - сон це [со́нцеͧ]. 

Омоніми іноді важко відрізнити від багатозначних слів. Основним критерієм розрізнення є те, що кожне переносне значення полісемантичного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням, оскільки розвинулось внаслідок подібності понять. Омоніми семантичної спільності не мають, називають абсолютно не співвідносні за смислом поняття. 

Омонімія розвивається за принципами двох незалежних ліній (↓↓), або ліній, що вказують на розрив полісемії, полісемія ж – за принципом ліній, що виходять з однієї точки, з одного джерела.

Одні вчені вважають, що омоніми і багатозначні слова можна розмежувати за допомогою відповідних синонімів (тобто, добираючи до них синоніми; наприклад: корінь (дерева) - основа, пеньок, корінь (зуба) - основа, пеньок, отже це багатозначне слово; ударник - робітник-передовик, ударник - музикант, отже, це омоніми), інші – за різними словотворчими можливостями (наприклад: багатозначне слово корінь (дерева і зуба) має однакові спільнокореневі слова - коріння, корінчик, а коса (інструмент) - косар, косовиця, косити, коса (зачіска) - косичка, кісник, закосичений, отже, це омоніми) чи належністю до різних семантичних груп (наприклад: тематичною групою слів для "Місяць" (космічне тіло) буде "Марс", "Венера", "Юпітер", а для "місяць" (відтинок часу) - "доба", "мить", "століття", отже, це омоніми); ще одна точка зору – визначати їх за синтаксичними зв'язками з іншими словами.

Головним критерієм розрізнення багатозначності та омонімії виступає зміст слова, співвіднесеність його з дійсністю; наявність чи відсутність внутрішнього семантичного зв'язку між співзвучними словами. До омонімів належать тільки такі однакові за звуковим складом слова, між якими немає будь-якого внутрішнього значеннєвого зв'язку.

На основі омонімії будуються каламбури, жарти, гра слів, загадки, скоромовки.

Пропоную вам перевірити свої знання омонімів (хоч завдання для дітей, проте є над чим подумати): http://childdevelop.com.ua/worksheets/980/

І щоб трохи повеселити вас - каламбури моїх колишніх учнів:

***

Ішов  товстий  мандарин  та  й  побачив  мандарин                

Він  хотів  його  зірвати, та  ще  трохи  не  доріс.                                                                    Гараз  Сергій

***

Рижики, лисички  не  їстиме  лисичка.

Мою  пташечку  вівсянку  нагодую  я  вівсянкой.

Назбирала  б  я  лисичок, та  злякалася  лисичок.

                                                                               Жмутська  Анастасія

***

Голод  став  душить  лисичку,

Та  знайшла  вона  лисичку. 

Є  звірок  такий – це  ласка.

В  неї  материнська  ласка.

Косарі  косять  косою.

Йде  там  дівчина  з  косою.

Пляж  є  теж  там – за  косою.

                                                                              Перепелиця  Дмитро

***

Завтра  підемо  ми  з  татом  на  луки,

А  для  розваги  ми  візьмемо  луки.

Пироги  спекла  мені  мама  вранці,

Тільки  як  донести  їх  у  ранці?

                                                                              Крощенко  Андрій

***

Мама  з  дочкою  зранку  в  роботі:

Плаття  з  байки  шиє  матуся,

З  веселої  байки  сміється  Настуся.

                                                                             Корміліцина  Анастасія

***

Ми  з  татусем  на  луки 

            Рано-вранці  прийдемо.

Для  розваги  луки  в  ранці

            Ми  з  собою  візьмемо.

                                                                             Реброва  Марина

Перевірити значення омонімів можна за словником (скачати http://www.twirpx.com/file/1226947/): 

Демська О. М., Кульчицький І. М. Словник омонімів української мови. — Львів: Фенікс, 1996. — 223 с.

Краєзнавство: Історія Донеччини

Короткий нарис

 з історії заселення Донецького краю

Частина 6

У ХVІІ ст. українці освоїли землі далі на схід – формується Слобідська Україна (сучасні Харківська, частково Сумська, Луганська області України, Курська, Бєлгородська й Воронезька області Росії). На південь розташовувалися землі запорозьких козаків. Перша згадка про козаків датується 1480 роком, цим тюркським словом тогочасні хроністи називали вільних людей, тобто які нікому не належали, не мали визначеного місця в суспільстві, а тому селилися в безлюдних місцях. У ХV – ХVІ ст. це були нечисельні загони, які мешкали на території Середнього Подніпров’я. З розвитком кріпосного права, посиленням релігійних утисків з боку католицької Польщі на Правобережній Україні в середині ХVІ ст. їх кількість починає швидко зростати. Основну масу придніпровських козаків складали селяни-втікачі з Правобережжя, були також міщани, попи-розстриги, навіть дворяни, які шукали грошей і пригод. 

Гетьман Дмитро Вишневецький

 В етнічному плані це суспільство теж було неоднорідним: козаками ставали поляки, білоруси, росіяни, молдавани, татари, проте переважна більшість козаків були українцями. На берегах Дону в цей же час виникає російське козацтво. Козацькі ватаги стали використовувати для охорони старости прикордонних міст. Наприклад, у 1520 році черкаський староста Сенько Полозович завербувавав на прикордонну службу козацький загін. Так чинили й інші. Деякі українські магнати об’єднували навколо себе розрізнені козацькі ватаги. Найвідомішим серед них є канівський староста Дмитро (Байда) Вишневецький, якому вдалося в 1552 – 1554 роках об’єднати козаків, побудувати за дніпровськими порогами на о.Мала Хортиця форт. Так виникла Запорізька Січ. 

Муравський шлях
на карті Г.де Боплана

Запорожці вели постійну боротьбу з турками й татарами, найчастіше діючи на тих шляхах, якими кочівники здійснювали набіги на Україну та Московію. Таких шляхів із Криму було три: Муравський (від Перекопу до верхів’їв Берди та Конки (Кінські Води) ця дорога вела до річки Вовчої (Вовчі Води), потім до верхів’їв Самари, Сухого Торця, Орелі та Сіверського Дінця, між Дінцем і Ворсклою тяглася на північ до міста Ливни, а звідти на Москву), біля верхів’їв Сухого Торця від Муравського відділявся Ізюмський шлях (він перетинав Сіверський Донець на Ізюмській переправі, тривав правим берегом річки Оскіл, а не доходячи до м.Ливни, з’єднувався з Муравською дорогою), Кальміуський шлях (відділявся від Муравського у верхів’ях ріки Молочна й повертав на схід, далі правим берегом Кальміусу виходив у межиріччя Бахмута й Лугані, перетинав Сіверський Донець між його лівими притоками – Красною й Айдаром, прямував на північ і з’єднувався з Муравським шляхом біля того ж міста Ливни). Козаки контролювали також воєнно-торгівельний водний шлях із Запоріжжя на Азовське море через річки Самару, Вовчу, її ліву притоку Осикову, потім Береснігову та Широку в Кальміус (південніше січасного Донецька).

Ногайці

Невелика територія Приазов’я була зайнята ногайцями і кримськими татарами. У 1577 році татари західніше гирла Кальміусу побудували місто Білий Сарай (звідси, очевидно, назва Білосарайської коси), але вже 1584 р. воно було зруйноване. 

Повертаючись з переможних походів козаки засновували укріплені містечка на стратегічно важливих місцях свого шляху. Так, 1569 р. козаки заснували на Дону місто Черкаськ (у ХVІІ ст. воно стало столицею Війська Донського, нині – станиця Старочеркаська). Етнонім (назва етносу – народу) «черкаси» вживався в офіційних документах Російської держави у ХVІ – ХVІІ ст. щодо українського населення Середньої Наддніпрянщини, зокрема запорізького козацтва. Питання походження цієї назви досі остаточно не розв’язане. Одні дослідники пов’язують його з містом Черкаси, біля якого було чимало козацьких поселень; інші – з північнокавказькими адигами, чорними клобуками та іншими тюркомовними народами. Цікаво, що зберігся цей етнонім лише в українців Поволжя – нащадків переселенців зі Слобожанщини ХVІІІ ст. Козаки заснували такі населені пункти, як Кам’яний Брід (нині – м.Луганськ), смт.Красний Кут, села Жовте, Нижнє, Оріхове, Пархоменко та інші (на Луганщині), міста Горлівка, Макіївка, Дружківка, Ясинувата, Селідове, села Андріївка, Олексіївка (тут була своєрідна водна станція, де козаки ховали чайки), Криворіжжя та багато інших (на Донеччині).

В «Описі України» (1648 р.) французького інженера Гійома де Боплана докладно описано побут і звичаї козаків, наводяться детальні карти нашої країни цього періоду, за якими середнє Придінців’я, північна Донщина – «земля черкаська».

Козацька присутність на берегах Кальміусу пов’язується передовсім із гетьманом Михайлом Ружинським, який один із перших своїх походів на схід здійснив наприкінці  ХVІ ст. Тоді козаки пригнали на Січ 40000 татарських коней, а відвойовані ними землі по Кальміусу та Берді стали з тих пір їхніми володіннями. Пізніше, 1611 року, у гирлі Кальміусу на місці зруйнованого венеційсько-генуезького поселення Адомаха була збудована козаками фортеця Домаха (нині – м.Маріуполь). Тут виник центр Кальміуської паланки, прикордонних земель України.    

Після спалення Москви кримською ордою на чолі з ханом Девлет-Гиреєм у травні 1571 року, російським царем було вирішено укріпити південні кордони держави. Під керівництвом князя М.І.Воротинського була розроблена система заходів для їхнього захисту: на лівому боці Дінця розташувалися 7 сторож, у тому числі Святогірська та Бахмутська (Донецька область), а станиці сягали верхів’їв Орелі, Самари, Торця й Бахмута. Сторожі мали пильнувати переправи на Сіверському Дінці, станиці ж повинні були стежити за степом і вивідувати наміри татар, які кочували на правому («кримському») боці Дінця. Про те, що ці «прикордонники» дізнавалися, вони мали доповідати воєводам найближчих міст. Складовою частиною цих заходів було будівництво 1599 року за наказом Бориса Годунова найбільш південного російського міста – Царево-Борисова (на місці, де р.Оскіл впадає в Сіверський Донець, нині – м.Червоний Оскіл Харківської області). Воєводам саме цього міста й повинні були доповідати станичники. Однак на початку ХVІІ ст. татари зруйнували його, зійшла нанівець і станично-сторожова система. А от чисельність козацьких сторож, зимівників, невеликих поселень постійно зростала, тисячі гектарів донецьких степів були розорані козаками – господарями численних зимівників (найбільше їх було вздовж річки Вовчої).

А.О.Орльонов. Полковник Іван Богун

У 20 – 40-х рр. ХVІІ ст. на землях середнього і нижнього Дінця діяв загін полтавських козаків на чолі з Ваською Копонем, загін В.Рябухи, якого заступив С.Забузький, а в загоні Г.Торського (який 1647 р. налічував 2 тисячі осіб) згадується майбутній полковник війська Б.Хмельницького Іван Богун, який не раз відзначився в боях з донськими козаками за Святогірський монастир.

Запорожці, вважаючи Придінців’я своєю територією, захищали його не лише від кочівників, а від зазіхань російського козацтва. Проте для боротьби з турками й татарами вони часто об’єднувалися. Так, 1637 року запорозькі та донські козаки взяли Азовську фортецю й утримували її до 1642 року, відбиваючи постійні атаки турецького війська, яке набагато перевершувало їх чисельністю. Лише за наказом російського уряду, який не хотів загострювати і так складні стосунки з Оттоманською Портою, козаки залишили Азов. Таким чином, до середини ХVІІ ст. майже вся територія сучасної Донецької області контролювалася українськими козаками, Луганська область уходила до складу Слобідської України.  

Місяцелік: Великий піст

ВЕЛИКИЙ ПІСТ

    В українців 40-денний піст перед Великоднем сприймався як один із найважливіших засобів духовного очищення й підготовки до величного свята всіх християн — Воскресіння Ісуса Христа. Він не тримається числа i залежить вiд кiлькостi м’ясниць, котрi починаються вiд Рiздва. Якщо Великий (найдовший) пiст має сталу кiлькiсть тижнiв – сiм, то м’ясницi “рухомi”, тобто кожного року регулюються церковниками. Вони, власне, визначають, коли має збiгтися Великдень з повним мiсяцем. По закiнченню Великого посту настає Пасха.

Про пiст у народi створено чимало прислiв’їв:

Великий пiст усiм прижме хвiст.

Пiст – не мiст, об’їхати можна.

Прийшов Великий пiст – тягни дзвони за хвiст.

Прийшов Великий пiст – пiдiгнув собакам хвiст.

У Великий пiст не ходи у гостi.

Кожен із семи тижнів цього посту мав свою назву і свої звичаї. Так, гуцули перший тиждень Великого посту називали ФЕДОРОВИЦЕЮ, або ФЕДОРОВИМ ТИЖНЕМ. Упродовж нього категорично заборонялося прясти чи виконувати інші традиційні жіночі роботи. При порушенні цього звичаю людині загрожувала небезпека, навіть смерть. Перший день Федорового тижня в Україні називали ЖИЛАВИМ ПОНЕДІЛКОМ, або ЧИСТИМ, оскільки цього дня жодних страв не готували. Їли лише тертий хрін з буряковим квасом та житні коржі — «жиляники». У деяких місцевостях старші намагались узагалі утримуватися від будь-якої їжі, окрім пісних страв на вечерю. 

Жиляники

За гуцульським повір'ям тільки ті матимуть достаток у господарстві, хто, пропостивши цілий день, найшвидше приготує вечерю у Федоровицю. 

Перший понеділок Великого посту ще називають "поминальним", бо справляють поминки по небіжчиках. На Закарпатті цього дня жінки намагалися добре мити посуд, а чоловіки сходилися в корчмах, щоб скріпити спілку - хто з ким буде орати. У давнину на поминальний понеділок господарі залагоджували взаємини з ковалями. Цим ремеслом займалися переважно цигани, їм було прийнято дарувати голову, коли кололи свиню. Той, хто знехтував цим звичаєм, позбавлявся права звертатися до коваля. За першим тижнем Великого посту передбачали погоду. Скажімо, який день у понеділок, таким буде врожай на яровину. Вівторком завбачували сівбу, середою - копання, четвергом - сінокіс, п'ятницею - жнива, а суботою - брання конопель.  

Перша субота Великого посту присвячувалася церковному поминанню померлих. На Слобожанщині господині, збираючись до церкви, брали з собою «мисочки» — хліб, коливо (кутю) і мед, замовляли велику панахиду за померлими. У західних областях України священику в цей день давали «пом'яники» — листки із зазначеними іменами покійних родичів, яких споминали під час спеціальних відправ протягом Великого посту.

Першу неділю Великого посту називали ЗБІРНОЮ. Від цього дня молодь починала «збиратися на вулиці». Перша така збірка супроводжувалась цікавим звичаєм: дівчата варили кашу з маком, закопували її у шкаралупі з яйця на місці, де відбувалося весняне дозвілля,— аби «недоля пропала», аби «вулиця крутилася».

Четвертий тиждень Великого посту називали ХРЕСТОПОКЛІННИМ, бо віруючі намагалися якомога більше «бити поклонів». Цікавий звичай закріпився за середою цього тижня, яку називали середопістям, або хрестцями. За народним повір'ям, уночі з середи на четвер «переломлювався» піст на дві половини. Почути хрускіт від цього могли тільки праведні люди. У цей день пекли з пшеничного борошна хлібці у формі хрестиків. Частину ритуального печива з'їдали того ж дня, частину заривали в зерно, призначене для весняної сівби. Коли приходив час сіяти, брали "хрестці" у поле: перед засівом посівальники з'їдали по коржику, а інші закопували в ріллю - "на добрі сходи і щедрий врожай", "щоб нава краще родила".

П'ятий тиждень Великого посту називали ПОХОВАЛЬНИМ. Якщо він припадав після Благовіщення, то, за народним повір'ям, протягом цього тижня добре засівати ниву — все ростиме «на похвалу».

Шостий тиждень — ВЕРБНИЙ, ШУТКОВИЙ, КВІТНИЙ. Протягом цього тижня уникали сіяти льон, коноплі, городину, бо все «буде ликовате, як верба». У неділю, яку називали «Вербною», «Квітною», «Бечковою», «Шутковою», в церквах святили вербові гілки — «шутку», «вербу», «бечку». Освячені гілки зберігали за образами до наступної Вербної неділі, а подекуди — і по декілька років. Їх ніколи не викидали, а спалювали в печі, коли пекли великодні паски. Ними виганяли вперше на пасовисько худобу, вживали як лікувальний засіб чи для відвернення грози.

Сьомий тиждень, яким закінчувався Великий піст, називали в народі ЧИСТИМ, БІЛИМ, СТРАСТНИМ чи ЖИВИМ. Перший і останній тижні посту вважалися особливо суворими, правила постування тоді були обов'язковими для всіх віруючих. 

Жур

Дослідниця народної кулінарії Л.Ф.Артюх (Українська народна кулінарія. Історико-етнографічне дослідження. - К.: Наукова думка, 1977. - 160 ст.) писала, що під час Великого посту навіть для малих дітей не робили винятку, оберігали їх, щоб "не оскоромилися". Лише з початку ХХ ст. дітям до 6 - 7 років і тяжко хворим дозволили вживати молочні продукти. У "жиляний понеділок", наприклад, існувала заборона на гарячі страви, перебивалися пісними прісними коржами, печеними на попелі без жодної краплі олії, а також хріном і редькою, а в п'ятницю й суботу перед Пасхою взагалі голодували. Найбільш поширеними стравами в піст були борщ (з грибами, рибою або просто на олії), картопляні, горохові та круп'яні юшки (наприклад, куліш, ячна юшка з грибами), варена картопля, лемішка, жур (пісний (молочний) чи м'ясний кислий суп, заправлений квасом із вівсяного, житнього борошна), кваша, кисіль, галушки, горохляники, каші, а по неділях пироги з кашами, картоплею, горохом, капустою, квасолею або вареники з такою ж начинкою. Як додаток до цієї бідної на вітаміни їжі вживали багато квашеної  капусти, редьки, хрону в буряковому квасі, солоних огірків. Готували "урду": підсмажене конопляне сім'я розтирали макогоном, заливали водою й варили; навар, що піною піднімався у горщику, знімали, ним заправляли каші, картоплю, галушки. Мало не щодня в піст варили узвар.

Сучасні рецепти пісних страв набагато різноманітніші, їх ви знайдете за посиланнями: http://patelnya.com.ua/category/retsepty/pisni-stravy/

http://stravy.net/pisni-stravi.html

   

Місяцелік: Березень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Євдокiї, Явдохи-плющихи (14 березня).

     За старим стилем це перший день весни,  а отже, його особливо шанували: не прали, не працювали кіньми й волами. Цього дня має прокинутися байбак, вилiзти з нiрки, тричi просвистiти  й знову  лягти на другий бiк, а ховрашок лише перевертається у кубельцi. Люди в цей день особливо пильнували, якою буде погода, щоб запрогнозувати весну й лiто. Якщо бачили ластiвку, то кидали за нею грудочку землi, приказуючи: “На тобi, ластiвко, на гнiздо!”

Хлiбороби дослухалися, чи не заспiває своєї улюбленої пiснi вiвсянка: “Дiду, дiду, сiй ячмiнь!”. Справдi, весна вже кликала селянина в поле, бо “вдова Явдоха виходить з плугом”.

Як вода капає зi стрiх, то ще довго буде холодно.

Який вiтер на Явдохи, такий буде i до Покрови.

Якщо сонячно, то буде врожай на огiрки, а коли день з дощем, то чекай лiта мокрого й теплого.

Якi Явдохи, таке й лiто: теплий вiтер – на мокре, вiтер з пiвночi – на холодне, як крутитиме млини – так крутитиме снопи в полi; якщо повiє вiд Днiпра (iз заходу), то добре ловитиметься риба, коли ж зi сходу – плодитимуться бджоли, а з пiвдня – врожай на хлiб.

Гарний день вдасться – на врожай огiркiв на опеньок.

Новий мiсяць з’явиться з дощем - бути мокрому лiтовi.

На Явдохи гарний день, то треба сiяти льон.

Увесь день погожий - усе лiто пригоже.

Якщо ранок ясний – сiй ранню пшеницю, в обiд ясно – середнiй посiв защедрить, а коли пiд вечiр випогодиться – розраховуй на пiзню сiвбу.

Якщо день сонячний – родить пшениця, а похмурий – просо i гречка.

Якщо бiля порога калюжi води, то пасiчники купатимуться в  меду.

З Євдокiєю пов’язано чимало прислiв’їв та приказок:

Євдокiя ясна, то й весна красна.

На Явдохи – голi боки.

На Явдохи – води по боки.

Прийшла Євдокiя – селяниновi надiя.

Прийшли Євдокiї – дядьковi затiї: плуга чинити, борону точити.

У Явдохи сила – весь подiл замочила.

Явдоха з водою, а Григорiй з травою.

Якщо курка на Явдохи нап’ється, то на Юрiя вiвця напасеться.

Федота (15 березня). Якщо вiтряно й холодно, то довго не з’являтиметься трава, а тому казали: “Федот кошматий – пашi не мати”.

Якщо в цей день снiг, то довго не буде трави.

День пам’ятi померлих (16 березня).

Герасима Гракiвника, благовiрного князя Данила та В’ячеслава (17 березня). У народі вірили: той, хто народився цього дня, турботливий господар, якщо вiн носить при собi грачине перо, то до нього не пристане нiяка бiда. Кажуть: “Грак на горi – весна на дворi”, “Герасим Гракiвник гракiв зазиває”.

Конона (18 березня). Святкували переважно власники коней, оскiльки Конон вважався покровителем цих тварин. Жiнки в цей день передивлялися й перебирали городнє насiння: “На Кононовiй днинi город сниться господинi”.

Починали орати городи, навiть якщо зима надворi.

День весняного сонцевороту. Вiдтепер день став довшим за нiч.

Якщо в цей день ясно, град не вибиватиме посiви.

Аркадiя (19 березня). “Покинь сани, споруднуй пiдводу”, - кажуть у народi.

На цей день припадає, як правило, прилiт лелек. Люди найбiльше шанують цих птахiв за вiрнiсть батькiвщинi. Цiкава така деталь: лелеки летять до iрію зі швидкiстю 150 км на годину, а коли повертаються додому – вдвiчi швидше.

Василя, Єфрема, Євгенiя, Павла (20 березня). Із цього дня починається весняний Новий рiк. Вiдзначається це свято протягом трьох днiв рівнодення – 20, 21, 22 березня. З’являється перший весняний Молодик.

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")

Для гарного настрою: "Кана" "Веснянка"

Знайомтеся з молодим українським гуртом "Кана".

А для гарного настрою вам сьогодні "Веснянка" у їх виконанні. Весни нам  усім довкола й у серці! 

Раджу прочитати: Казки

Як давно ви перечитували народні казки? Увечері вихідного дня раджу звернутися до  цих перлин мудрості предків, які і розважать, і навчать, і сили додадуть. Але в першу чергу вони є одним із найкращих засобів виховання дітей. Докладніше про це читайте в статті видання "Всвіті":  http://vsviti.com.ua/ukraine/29242

Тексти українських народних казок ви можете знайти тут:

http://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-kazky

http://derevo-kazok.com.ua/category/tales/folklor-ukr/

http://proridne.org/

А за цим посиланням знайдете ще й аудіозаписи казок: http://nashakazka.org.ua/

Приємного вечора в родинному колі! 

Раджу прочитати: Аудіокниги проекту "Вір в Україну"

У цій рубриці сьогодні я, насправді, раджу не читати, а слухати: хочу познайомити вас із цікавим проектом "Вір в Україну", який допоможе дітям із вадами зору ввійти в чарівний світ літератури. Проте аудіокниги, розміщені там, стануть у пригоді будь-кому: тепер у наших дітей є вибір - слухати або читати книжки, а може, навіть поєднувати ці процеси 

Цікаве народознавство: Страви Масляної

Масляна в розпалі - саме час поговорити про обрядові страви цього тижня. Але йтиметься сьогодні не про млинці. Справа в тому, що там, звідки я родом, Масляну не святкували: ні запорізька, ні дніпропетровська гілки мого роду не мають традицій, пов'язаних із нею. Обидві мої бабусі навіть не могли точно згадати, чи пекли їхні мами млинці. Можливо, це пов'язано із тим, що дитинство і юність моїх бабунь припали на голодні 20-30-ті роки ХХ століття, а молодість - на страшні сорокові, тоді було не до таких розкошів, як млинці й бурхливі веселощі, треба було вижити. Хоча цілком імовірно, що традиції Масляної в Центральній Україні були втрачені раніше. Однак готувати на свята оладки і вареники з різноманітними начинками було традицією нашої родини навіть у скрутні часи. І сьогодні я із задоволенням поділюся з вами рецептами запорізьких оладок і дніпровських вареників-пухкеників (правда, я дещо змінила бабусині рецепти).

Оладки

Для тіста вам знадобиться: 1 яйце, 0,5 л кислого молока (кефіру), 1 чайна ложка соди вщент, дрібка солі, 3-4 столові ложки цукру, приблизно 2 склянки борошна, 2-3 столові ложки вівсяного борошна, дрібка мускатного горіха.

Збийте окремо яйце, сіль і кисле молоко. У миску необхідно просіяти борошно, додати цукор і соду, мускатний горіх, потім вилити молочну суміш і збити тісто (воно має бути як густа домашня сметана). Випікайте оладки на олії чи маргарині і смакуйте гарячими, додаючи сметану, мед чи варення.

Як святковий варіант цих оладок раджу зробити так: нарізати яблука (достатньо 2-3 солодких яблук твердих соковитих сортів) кільцями завтовшки 5-7 міліметрів, занурювати ці шматочки в тісто й випікати оладки. Виходять оладки з яблучною начинкою - незвично й дуже смачно!

Вареники

Для тіста знадобиться: 0,5 л кислого молока (кефіру), 1 яйце, 1 чайна ложка соди (з гіркою), пшеничне борошно (скільки увійде).

Для начинки: картопляне пюре (без молока), солоний сир, тушкована квашена капуста, шкварки, смажені гриби; вишні, сливи, полуниця.

У мисці з просіяним борошном змішайте всі інгредієнти, вимісіть м'яке тісто (воно має лише трохи липнути до рук, але не повинно бути твердим). Поставте велику каструлю з солоною водою на вогонь. Виготовте 10-12 вареників із солоною начинкою. Коли вода закипить, акуратно покладіть у каструлю вареники (вони мають вільно плавати), варіть у киплячій воді доки зробите наступну партію (2-3 хвилини). Для вареників із картоплею чи капустою завчасно приготуйте зажарку з цибулі, для інших достатньо вершкового масла. Такі вареники дуже смачні й підсмаженими.

Солодкі вареники моя бабуся не варила, а готувала на пару. Тісто для них було те саме, а начинкою слугували вишні (з кісточками), тверді сливи (порізані шматочками) або полуниця, посипані цукром (0,5 чайної ложки на вареник). Пароварку вона робила з широкої каструлі, яку обв'язувала марлею (марля й вареники на ній не повинні торкатися води в каструлі), й миски, що підходила за діаметром. Для однієї порції достатньо 5 вареників, готувати їх на пару треба 5 хвилин, потім зняти на дерев'яну дошку поки вичахнуть.

Рецепти млинців ви знайдете тут:  http://etnoxata.com.ua/statti/kuhnja_ukrainy/%C2%ABdo-teschi-na-mlintsi%C2%BB-abo-10-retseptiv-mlintsiv/

Смачного!