Історія с.Авдотьїне

Частина 1

Історія селища Авдотьїне тісно пов’язана із заселенням Донецьких степів у кінці ХVІІІ ст. Воно було засноване на місці давнього запорозького зимівника в роки великого заселення степів Лукомор'я в 1778 – 1779 роках, коли Катерина II, враховуючи зацікавленість Російської імперії в освоюванні земель на правобережжі Азовського моря та в басейні Сіверського Дінця, видає ряд відповідних законодавчих актів. Згідно з російським Табелем про поселення воно відразу отримало статус села, тобто заселеної місцевості з приходською православною церквою. 

Наталія Суворова (дочка О.В.Суворова).
В.Л.Боровиковський

Саму назву «Авдотьїне» легенда пов'язує з іменем матері російського головнокомандуючого О.В.Суворова Євдокії - Авдотьї Федосіївни, уродженої Манукової (рік народження невідомий, померла близько 1760 року) [1; С.1]*. За однією з версій, її батько, Феодосій Семенович, належав до старовинного роду московського служилого дворянства, з 1725 року був віце-президентом вотчинної колегії. За іншою, вона була дочкою дяка, що служив при дворі Петра І, а за походженням належав до астраханських вірмен (переселених ще Тамерланом із вірменського міста Ани). Ми не знайшли ані портрету Євдокії, ані спогадів з описом її зовнішності чи характеру, однак портрет онуки - Наталії Суворової - засвідчує кавказьку кров. Відомо лише, що Федосій Мануков дав у придане дочці будинок у Срібному провулку (який у ХVІІІ ст. називався Мануковим), що виходив на Арбат у Москві, де й оселилися молодята й народився майбутній полководець. 

О.В.Суворов. К.Штейбен. 1815

До чого тут  Авдотья та Олександр Суворови? Щоб відповісти на це запитання, треба згадати історію роду місцевих поміщиків. 

Засновником дворянського прізвища Мандрикіних став син вихідця із Запорізької Січі, козак Київського полку Андрій Мандрика, а сини його, Пантелеймон, Кирило і Давид, придбали землі в тодішній Новоросійській губернії (трохи згодом нові землі були поділені на кілька губерній, зокрема Полтавську та Катеринославську), до числа яких увійшла і територія сучасного селища. У 1865 р. Давид Мандрика, що був козаком Кобеляцької сотні й мешкав у Царичанці, з братом Кирилом купив за 80 рублів ліс біля річки Орелі. Із батьком заснували зимівник у верхів'ях р.Кальміус, на правому березі,  в урочищі Олександрівка, - Мандрикіне (Притулок), який згадується в документах 1775 року. У Давида Андрійовича було четверо дітей: Софія (нар. 1768 р.), Данило (нар. 1771 р.), Ксенія (нар. 1772 р.) і Василь (1778 - 1845 рр.).

Данило Давидович Мандрикін. 1794 р.

Син Давида Данило (1771 - 1854 рр.) був людиною героїчної долі. Він відправився на військову службу в 10 (!) років, додавши собі в метриці 3 роки. Доля привела його до штабу Олександра Васильовича Суворова, і генералісимус призначив Данила Мандрикіна своїм секретарем і ад'ютантом [5; С.7]. Збереглося навіть листування між ними, яке можна знайти в музеї О.Суворова. Листи великого полководця свідчать: Данило Давидович відрізнявся хоробрістю і самовідданістю, за що, серед іншого, був нагороджений орденами Святого князя Володимира і Святого Георгія 4-го ступеня [6; С.1].
Після смерті Давида Мандрики його володіння в Бахмутському повіті перейшли до синів. Згідно з документами, між братами не було розподілу земельної власності, що складалася з маєтків у Катеринославській і Гродненській губерніях. Данило Мандрикін (якому в Бахмутському повіті належало майже 8 тисяч десятин землі, тепер це селища Авдотьїне, Хорошове, мікрорайон Широкий, південна частина мікрорайону Текстильник і станція Мандрикіне), вийшовши у відставку, мешкав у маєтку в Кобринському повіті Гродненської губернії, який він придбав у нащадків Суворова, але помер у Авдотьїному, де й похований у родинному склепі.

* Перелік використаної літератури, на яку ми посилаємося в дослідженні, було подано в першій публікації з цієї теми.