 |
| Галина Аксьонова |
Вона десь там, де змерзли солов'ї.
Вона іде... І я тоді воскресну.
Я жду її. А може, не її.
Я жду себе. Не знаю, чи діждуся,
бо це ж не я в ці тоскні вечори!
Соснові плечі вивірка обтрусить,
стрічати весну вийдуть явори.
Вона іде - півнеба над плечима.
І я іду - проз мертвий живопліт.
У вікон призьби тануть під очима.
Сидить на призьбі гофманівський кіт.
Немає коментарів:
Дописати коментар