понеділок, 4 січня 2016 р.

Унікальна Україна: Українська музика у світі

Дедалі більше українських музикантів, стомившись від домінації поп-формату у медіапросторі України, шукають і знаходять свого слухача далеко від дому.
ВВС Україна підготувала добірку історій про успіхи українських виконавців на міжнародному рівні у 2015 році.

Stoned Jesus


Stoned JesusImage copyrightStoned Jesus
Image captionStoned Jesus часто вважають українським стоунер-гуртом, хоча вони давно вийшли за межі стилю і країни

Гурт Stoned Jesus, що грає доволі важку музику, став упізнаваним в Україні лише нещодавно. Хоча цьому передувала тривала і скрупульозна експансія на великі та маленькі західні сцени.
Загалом за спиною колективу на чолі з Ігорем Сидоренком вже 22 країни.
Як наслідок - запрошення до США, Британії і врешті поява у переліку учасників одного із найбільших у світі рок-фестивалів Hellfest-2016 - успіх, досягти якого не вдавалося ще жодному українському виконавцеві.
"Починали ми зі Східної Європи, де зв'язувалися з братами за жанром серед профільних клубів, промоутерів, груп, поступово створюючи свою мережу знайомств", - поділився досвідом із ВВС Україна Ігор Сидоренко.

ДахаБраха


dakhabrakhaImage copyrightdakhabrakha.com.ua Tetyana Vasylenko

Як і Stoned Jesus, етно-колективові "ДахаБраха" не одразу вдалося зібрати свою публіку в Україні.
Однак тепер усе інакше - квитки на їхній минулий виступ у Києві розкупили ще за місяць до концерту. Хоча sold out (коли усі квитки продано ще до початку події) - доволі рідкісне явище для українського шоу-бізнесу.
2015-рік для учасників "ДахаБраха" був насиченим на пілігримство: перший ефір на іменитій радіостанції KEXP у Сієтлі, перший виступ у передачі Джулса Холланда Later на BBC Two - на одній сцені із Девідом Гілмором, іншими зірками... Усе це було першим не лише для гурту, а й для української сцени загалом.
А ще виступи на Sziget, в Америці та Європі, що упевнено закріплює за гуртом статус колективу світового рівня.

Andrew Bear


andrew bearImage copyrightSlippy Ink

Гурт із Харкова спершу був сольним проектом, але поступово обріс музикантами, серед яких і Микита Рубченко, відомий створенням рок-версіїНаціонального гімну України.
Стартувавши у 2013-му, колектив лише минулого місяця відіграв перший тур Україною. Проте цьому передували два виїзди до Європи - приблизно 120 концертів у 17 країнах.
Про своє життя у дорозі гурт навіть зняв короткий фільм.
"У двох словах це складно розповісти, оскільки процес тривалий і досить тяжкий. Але загалом - це пошук. Букерів, музикантів, просто людей, які слухають твою музику і готові допомогти, і так далі. Тисячі листів на адресу електронної пошти і стільки ж діалогів на Facebook", - розповів ВВС Україна лідер гурту Андрій Медведь.
Andrew Bear нещодавно записали свій другий альбом і вже лаштуються до чергової творчої подорожі Європою навесні.

Zapaska


ЗапаскаImage copyrightzapaskamusic.com

Дует поета і музики Павла Нечитайла та Яни Шпачинської із гурту "ЧЕЧЕ" родом із західної України.
Цей колектив можна сміливо вважати проектом на експорт. Свої альбомиZapaska видає у Європі, переважна більшість концертів також відбувається там.
Приміром, лише до кінця зими Zapaska має виступити у Польщі, Чехії, Німеччині, Австрії та Словаччині, і хто-зна, куди ще заведе їх музика. Те саме було й минулого року.
Розбещену західну публіку гурт, серед інших якостей, чіпляє технікою live-looping - коли музику зациклюють та міксують прямо на сцені.

Cold Comfort


cold confortImage copyrightSAPATRYLO.COM

Це загадкове тріо із Рівного, що грає "темну" електроніку на межі з пост-панком у дусі кінця 1970-х, лише готує свій перший повноформатний альбом.
Однак це не стало завадою численним концертам в Україні, контракту із київським лейблом WornPop, появі на ГОГОЛЬFEST і виступам у Варшаві, Лодзі, Познані, Москві і Санкт-Петербурзі.
У найближчих планах, кажуть учасники гурту, продовження закордонних турів, зокрема у Польщі та Німеччини.

Sasha Boole


Саша БУльImage copyrightkirai gigs

Інколи може здатися, що фолк-виконавець Саша Буль живе не у Чернівцях, а у Кракові чи іншому польському місті - так часто з'являється він там на афішах.
Дійшло до того, що одного разу ввечері його спинили польські поліціянти - лише для того, аби подякувати за хороший концерт.
Тур, у якому Саша перебуває прямо зараз, нараховує два десятки міст у Польщі, Чехії, Німеччині та Україні.
Вдома музикант також вже доволі популярний і шанований - на одному з його концертів у Києві, приміром, мало не у першому ряду сиділа Марія Бурмака.
А якось у перерві між виступами Саша Буль грав у студії ВВС Україна.

Drudkh


DrudkhImage copyrightDrudkh.Official
Image captionОбкладинка нового альбому Drudkh "Борозна обірвалася"

Поява цього харківського блек-метал гурту у добірці може видатися дивною, оскільки він взагалі не виступає наживо, а про його учасників відомо зовсім небагато. У сомережах Drudkh також офіційно з'явився відносно недавно.
Однак мантія утаємниченості лише додала свого до аури культової групи серед шанувальників екстремально важкої і атмосферної музики по всьому світу.
Особливістю гурту є те, що в основі лірики - тексти українських класиків, зокрема Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Василя Стуса, Олега Ольжича, Миколи Вінграновського.
Новина про черговий альбом у 2015 році одразу стала сенсацією, а на платівках він розлетівся за лічені тижні після появи.
"Запис похмурий. Більш похмурий, ніж зазвичай. У ньому є щось, чого нема в попередніх. Чого ж іще чекати від української групи, до країни якої вдерлися", - написав керівник французького лейблу Season of Mist, який видає гурт.

Гайдамаки


Гайдамаки

Їздити у тури, а надто - виступати на майданчиках масштабних фестивалів - для цього "козацького" гурту з Києва вже давно не є чимось дивним.
У 2015 році навіть за своїми мірками колектив багато де побував - на фестивалі Sziget в Угорщині, а також в Естонії, Румунії, Польщі, Австрії, Німеччині та Словаччині.
А після виходу альбому "УкрОп" було ще й безліч концертів в Україні.
Нова програма, як розповіли ВВС Україна учасники гурту, складалася "з народної музики, сучасних музичних стилів і чіткого соціального меседжу".

Ot Vinta


ot vintaImage copyrightTomek Szott

Ще одні корінні рівняни Ot Vinta, як і "Гайдамаки", належать до топу українських рок-гуртів - вони мають купу виданих альбомів, безліч концертів, ефірів на радіо й телебаченні, а також шанувальників.
І не лише в Україні. У 2015 році, приміром, енергійні хлопці у жовтих комбінезонах відкривали фестиваль "Україна в центрі Любліна", грали на фесті Lowlands у Нідерландах, на багатьох інших дійствах, а ще у "Дупі" - це такий клуб у Любліні.
Окрім того, Ot Vinta багато їздили на передову, де грали для бійців АТО.

Make Like A Tree


make like a treeImage copyrightmakelikeatree.org

Відчайдушний мандрівник і безмежний мрійник - Сергій Онищенко із Харкова, що виступає під псевдо Make Like A Tree, написав про свою подорож тривалістю 2,5 роки блог на ВВС Україна.
Під час останнього туру, більшу частину якого він проїхав автостопом, Сергій відіграв 250 концертів у приблизно 15 країнах. Серед них Китай, В'єтнам, Камбоджа, Таїланд, Малайзія, Сингапур, Індонезія, Папуа - Нова Гвінея, Австралія, Нова Зеландія.
"Мені пощастило, бо музика - це те, що розуміють в усіх країнах, незважаючи на мови та віросповідання. Щоразу граючи свої пісні, я відчуваю дуже міцний зв'язок зі слухачами", - розповів він ВВС Україна.
Він також займається фотографією і завжди супроводжує свої виступи експозицією власних світлин.

ONUKA


ОнукаImage copyrightOnukamusic.com

Успіх проекту Наталії Жижченко - колишньої солістки гурту Tomato Jaws - і Євгена Філатова, відомого гуртом The Maneken, був блискавичним.
Поєднання електронної музики, ніжного вокалу та українських народних інструментів сподобалося багатьом.
У 2015 році ONUKA була однією із найбільш бажаних груп на майже усіх великих українських фестивалях.
Весною колектив переміг у конкурсі українських виконавців і став хедлайнером British Knights Europe Stage у рамках Sziget, а також відіграв кілька інших концертів у Європі.
Виступити в Америці та Канаді, де вже були заплановані концерти, не вдалося тільки через візові проблеми.
"2015 рік був надзвичайно цікавим і важливим для кожного з нас. Багато чого ми зробили вперше в житті і нам це вдалося!", - ідеться на сторінці колективу у Facebook.
Джерело: http://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/01/151124_top_artists_rl?ocid=socialflow_facebook

Місяцелік: Різдво

Різдво (7 січня). Одне з найбільших релігійних свят. Із ним пов’язують народження Ісуса Христа. Як стверджує християнське вчення, діва Марія народила сина і сповила його в яслах. Від того і червоний кут, в якому тримають кубельце з кутею та узваром, в народі ще називають «яслами». Власне, кутя з узваром є своєрідною ознакою смерті Христа, тому на поминках обов’язково готують цю страву, і її ще називають «четвертою страшною кутею».

  Із початком Різдва вже можна було вживати скоромину. До цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м’ясних страв. Адже було за правило приходити один до одного в гості. Щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів. Особливо це стосувалося жінок. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», замикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати. Відтак пополудні літні люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати.
Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, міхоношу, «козу», «пастуха» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштували солом’яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в регіонах були свої відмінності, зокрема супроводжували ватага циган, лікар, єврей, смерть з косою тощо. Проте обов’язковим атрибутом мала бути рухома звізда, яку постійно носив ватага («береза»).
Заходячи на подвір’я, колядники просили дозволу і,  коли господар зголошувався, починали забавну виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок.
У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти. Зичили їм щастя і здоров’я. Якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, щоб у них росли великі  коноплі, «ненароком» обливали міхоношу водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.
Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були чисто молодіжні розваги. А тому, якщо на них приходив хтось із чоловіків, то над таким вчиняли різноманітні глузди й виганяли, бо, за повір’ям, Мати Божа народила сина без чоловіка. У селах, як правило, організовували кілька колядницьких ватаг, і між ними нерідко спалахували сутички чи своєрідні змагання. Але саме ці дійства створювали неповторний колорит і особливу святковість.

Із Різдвом пов’язано чимало прислів’їв. Ось деякі з них.
         Дми не дми – не до Різдва йде, а до Великодня.
         Краще Різдво тріскуче, ніж пекуче.
За різдвяним днем віщували погоду і врожай.
         На деревах рясний іній – защедрить озимина.
         У який день тижня Різдво, у такий треба починати жнива.
         В  який день Різдво, в такий і Новий рік і Петра.

     (За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")


неділя, 3 січня 2016 р.

Цікаве народознавство: Різдвяні ворожіння

Різдвяні ворожіння

Не менш поетичними, ніж передріздвяні обряди, були й ворожiння та заклинання. Скажiмо, хлопець, який не хотiв, щоб до його дiвчини засилали сватiв iншi парубки, йшов увечерi до млина. Вiн брав три скiпки зі шлюзiв, якi перетинали лотоку, загортав їх у ганчiрку i таємно втикав в одвiрок нареченої, приказуючи: “Як сеся застава не пущає воду на лотоки, так би  (iм’я дiвчини) не пускала сватiв, окрiм мене”.
Дiвчата,  у свою чергу, йшли до ополонки, роздягалися i, скропившись водою, нашiптували: “Як сеся вода бiжить, так би за мною бiгали сватачi!”
Удома розплітали волосся, брали в руки хлiб i, тричi обiйшовши оселю, дивились у вiкно, де начебто “має показатися доля”. Дехто вмивав обличчя калиновим соком, щоб воно завжди було рум’яне.
З Багатим вечором пов’язано чимало повiр’їв. Господарi вкладали у взуття новi солом'янi устiлки, якi носили до Василiв, потiм перевертали їх на другий бiк, а пiсля Водохрещ пiдкурювали ними корiв, котрi хворiли. У Лiвобережнiй Українi хлопцi та дiвчата робили устiлки з сiна, що лежало на покутi, на правий чобiт, а напередоднi Нового року клали його пiд подушку, примовляючи: “Хто менi судиться, той сю нiч присниться”.
Крiм того, дiвчата мили посуд i виносили його на вулицю, постукуючи в миски: звiдки загавкав пес, туди пiде замiж. Потiм пiдходили до вiкон сусiдiв: якщо чули слово “сядь” – то пощастить вийти замiж, а коли “йти” – в цьому роцi не прийдуть свати. Якщо дiвчина хотiла побратися з хлопцем, то пiдходила до хлiва i слухала, як поводять себе свинi: тихо сплять – у родинi буде лад, а коли кричать – у сiм’ї можливi частi сварки.
Ворожили й у такий спосiб. Дiвчата, пов’язавши вузлами хустини, клали їх у ночви й iмiтували рухами, начебто палає збiжжя. Урештi, чиї хустки падали на долiвку, тi дiвки мали пiти замiж. Пiсля цього клали на столi рiзнi речi (сокиру, ножицi, чарку тощо) i з зав’язаними очима по черзi пiдходили туди – до якої речi доторкнулася вiдданиця, такий на вдачу судився iй майбутнiй чоловiк.
Ворожили й старшi люди. Їх перважно турбувало, скiльки кому жити? Ставши мiж лампадою i свiчкою, дивились, чи буде подвiйна тiнь: якщо тiльки одна, то це на швидку смерть. Дiти в цей час  удосталь гралися на розстеленiй долi соломi, вiдтворюючи звуки домашньої птицi чи збирання грибiв у лiсi. Щоб малi не плакали, “бо будуть цiлий рiк каверзувати”, їм давали гризти горiхи, аби “не болiли зуби”. Проте суворо забороняли їсти надворi, бо “птиця постiйно клюватиме зерно в посiвах”. У цей день намагалися не позичати, щоб “не жебракувати цiлий рiк”.
Зi Святвечором пов’язанi й прогнози. Щоправда, вони значно бiднiшi, нiж новорiчнi.
У Багату кутю небо зоряне – кури добре нестимуться i вродить горох.
Мiсячна нiч – врожай на баштани.
Ожеледь на деревах – вродять горiхи й садовина.
Снiг iде – врожай на яблука.
Iнiй або снiг – на мокре лiто й дорiд зернових.
Якщо пiсля вечерi видно чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне лiто, i навпаки.
З кубельця витягували сiнину: якщо довга, то рiк буде врожайним, а коротка – на недорiд.
За книгою В.Скуратівського "Місяцелік"

Місяцелік: Святвечір

Святвечiр, Багатий вечiр, Багата кутя, Вiлiя (6 сiчня). Це одне з найурочистiших свят. Його вiдзначають напередоднi Рiздва. У рiзних регiонах України в його святкуваннi були деякi вiдмiнностi, на яких зупинимося окремо. Але всюди зi Святвечором пов’язаний обряд приготування першої кутi. Її називали багатою, тому що крiм неї         готується ще 11 святвечiрнiх страв: борщ, узвар, горох, квасоля, капуста, риба, вареники, гриби, гречана каша з конопляним молоком, голубцi, коржi з маком .  У цій багатій, але пiснiй вечерi представлено найголовнiшi плоди поля, городу i саду.
Усе, що є вдома, повинно бути на мiсцi, усi члени сiм’ї теж. До хати вносять  “дiдуха” – снiп жита i вiтають усiх зі Святим вечором. На столi пiд скатертиною розстеляють сiно, на стiл ставлять три калачi (хлiби), сiль, свiчку.
Кутю традицiйно готували з пшеничного або ячмiнного зерна (на пiвднi України – з рису). Зерно спочатку вимочували у водi, товкли у ступi, сушили i знову товкли, щоб остаточно звiльнити вiд луски.
Кутя вважалася основною обрядовою їжею, а тому з нею пов’язано чимало дiйств. Пiсля її приготування, вийнявши горщик із печi, дивилися: якщо зерно пiднялося через вiнчик – на добробут, а запало – на лихе. До звареного збiжжя добавляли мед, але пам’ятали вiдоме прислiв’я: “Не передай кутi меду”. В iнших регiонах кутю заправляли товченим маком, волоськими горiхами, родзинками та iншими приправами. Усе це розводили узваром.
На особливу увагу заслуговує обряд “Нести кутю на покутю”. Адже вона неодмiнно має стояти там у новому горщику протягом усiх свят. В одних районах це робив найменший хлопчик у родинi. Напередоднi батько виплiтав йому новi вовнянi рукавички;  зодягши їх, хлопчик брав горщик i, несучи, декламував: “Несу кутю на покутю, на зелене сiно, щоб бджоли (або курчата) сiли”. На  пiвднi України, як правило, кутю несла господиня, перед тим наказавши всiм присутнiм сiсти й удавати з себе квочку, наслiдуючи її звуки (“кво, кво”); коли ж ставила узвар, то просила всiх пiдвестися й кудкудакати (“кудкудах-кудкудах”). Це робилося для того, щоб кури гарно неслися й виводили курчат. Деiнде садовили на покуть дiтей, i тi гуртом вiдтворювали пташинi звуки. На Чернiгiвщинi господиня iмiтувала це тодi, як подавала кутю їсти. Здебiльшого на покуть вiдносив кутю хтось iз чоловiків. Але на Черкащинi перевага вiддавалася жiнкам. Господиня, несучи горщик, казала: “Кутю – на покуттю, узвар – на базар, а пироги – на торги: кво, кво…”; дiти ж услiд пiддакували: “Цяп-цяп…” Прилаштувавши горщик, мати пiдходила до малят i, прискубуючи їх за чубчики, приказувала: “Чуб-чуб…” – для того, щоб курчата були чубатими.
На покутi, де мала стояти кутя, робили кубельце з сiна. Власне, в нього й ставили горщик, прикривши хлiбом з дрiбкою солi. По закiнченнi свят частину сiна відавали худобi, а решту тримали  для кубел, де мали нестися кури чи висиджуватися курчата. На Слобожанщинi з цiєї трави готували купелю для немовлят.
Волиняни напередоднi Рiздва мастили хатню долiвку, вносили оберемок сiна i стелили його пiд столом. Воно мало пролежати там до Водохрещ. Гарною ознакою було, якщо в ньому переспав пес або кiт. У захiдних областях України до хати вносили плуга або ярмо, столярськi причандалля, а в iнших - випiкали тiстечка у формi господарського реманенту або збруї, обрядовий хлiб “Василi”, який клали на покуть.

I тiльки на небосхлi з’являлася перша вечiрня зiрка, всiєю родиною сiдали, як казали, за багатий стiл. Вiн дiйсно був багатим, бо налiчував дванадцять рiзноманiтних страв (звiдси й назва “Багата кутя”). Першим, як i годилося, займав мiсце господар, а за ним – iншi члени родини. Пiд час святкової вечерi намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Вставши, глава сiмейства пропонував пам’янути небiжчикiв i запросити їх на Святвечiр. Вважалося, що саме в цей день душi всiх близьких i  далеких членiв родини мають прийти до оселi, а вiдтак звiльняли для них мiсце на лавах, лiжках, стiльчиках, ставили страви i клали ложки. Слiдом за господарем виголошували молитву всi присутнi. Поетично-хвилюючi слова були зверненi до тих, хто “заблукав у лiсi, втопився у морi чи не повернувся з далекої дороги”.
Обряд з поминанням померлих присутнiй у всiх регiонах. В одних випадках цим дiйством започатковували вечерю, в iнших – завершували її. Господар поiменно називав небiжчикiв, приказуючи: “Хто вмер, той у ямi, а хто живий, той з нами” чи “Царство їм небесне, хай легко лежиться,а нам леко живеться!” Тодi, залишивши трохи кутi в мисцi, клали в неї чи поруч ложки, а вдосвiта на Рiздво дивилися, чи не перевернулася чиясь, бо це означало, що власник такої ложки “скоро пiде з бiлого свiту”.
Наступну молитву виголошували нинi сущим – усiм членам родини. Їм зичили здоров’я й щастя, бажали, щоб гуртом та в злагодi дочекатися наступного Рiздва.
Опiсля господар брав свiчку та миску з кутею i, поклонившись до  чотирьох кутiв, передавав страву дружинi. Перед тим, як почати їсти, старiйшина, зачерпнувши ложку кутi, пiдкидав її до стелi – “на приплiд”. Усi стежили, скiльки прилипне зернин, бо стiльки з’явиться в новому роцi ягняток та iншої живностi. Друга порцiя призначалася врожаєвi зернових, третя – “забезпечувала” кiлькiсть роїв, адже традицiйно в кожному господарствi тримали бджiл. Тiльки пiсля цих завбачень починали вечеряти.
На Чернiгiвщинi перед трапезою господар, взявши першу ложку кутi в рот, не ковтаючи її, виходив надвiр подивитись на нiчне небо: якщо воно зоряне, то наступного року добре нестиметься всяка птиця, а коли зiрок мало – доведеться спродувати її. Лишень пiсля цього сiдали вечеряти. Кожен з присутнiх, з’ївши три ложки кутi, мав посмакувати всi страви i завершити їство ще раз кутею та узваром. Повечерявши, завбачливi господарi зав’язували ложки житнiм перевеслом, щоб “не губилися в чередi корови”.
Пiсля вечерi дiти вiдносили обрядову їжу своїм хрещеним та бабам-пупорiзкам. Щоправда, на Херсонщинi робили це напередоднi ввечерi. Матерi клали на тарiлку книш чи калачi, iнодi цукерки, й дiти, зайшовши до хати, казали: “Добрий вечiр! Мама i тато прислали вам хлiб-сiль i вечерю…”.
Хрещенi (провiдати їх було священним обов’язком) забирали принесену вечерю i натомiсть давали свою, а дiтей ощедрювали горiхами, цукерками чи грiшми. Якщо хтось за вечерею ненароком чхав, що вважалося доброю прикметою, то господар символiчно “дарував” йому шмат землi чи якусь тварину, а коли давився, то це вiщувало сумну звiстку. Пiсля трапези господиня мила посуд, а воду зливала в пляшку, щоб напровеснi скропити молодий приплiд, переважно курчат чи качат, яких уперше випускали надвiр.
Не менш цiкавi передрiздвянi звичаї побутували в Карпатах та на Закарпаттi. Крiм кутi, тут пекли спецiальний обрядовий хлiб – “карачун”, “крачун”, “хлiбець”. В одних мiсцях це робили ввечерi, в iнших – у ніч перед Рiздвом, супроводжуючи певними обрядодiями. Скажiмо, гуцули робили це в такий спосiб: жiнка, щоб спекти “карачуна”, одягалася в гуню i натягала рукавицю, бо “гола рука – це бiднiсть, а карачун – символ достатку”. Хоч обрядовий хлiб i супроводжував усi святки, символiзуючи зимове сонцестояння, але вживали його тiльки пiсля Василiв (14 січня).
На Закарпаттi обрядовий хлiб пекли з пшеничного борошна. Перед тим як його вчинити та посадити в пiч, газдинi виганяли всiх з оселi й замикалися. Якщо в родинi була вiдданиця, то змащувала обличчя медом, потiм змивала його, а воду, зливши у пляшечку, вправляла в тiсто. Коли дiвчина саджала в пiч пшеничнi вироби, то казала: “Як цей мiд пече в крачунi, та би тебе (iм’я хлопця) пекло серце за мною”. Вважалося, якщо цю воду пiдлити юнаковi, то вiн неодмiнно вподобає дiвчину.
Напередоднi Рiздва батько з сином iшли до току з веретою, нав’язували в неї соломи й заготовляли два снiпки – один розстилали на столi, а iнший правив за “дiдуха”. Потiм iшли до рiчки, вмивалися джерельною водою, змочували з трьох бокiв “крачуна” i, прихопивши з собою солому та снiпки, поверталися до хати. Почувши постуки в сiнях, господиня запитувала: “Хто там дуркоче?” “Святий дух з калачами та свяченою водою,  - вiдказував газда i, переступивши порiг, оповiщав: Щедрий i добрий вам вечiр!”
Дружина, розиславши бiля порога якусь одежину (на голу долiвку не годилося ступати), вiдповiдала: “Дай, Боже!” Натомiсть господар пускав “карачуна” до столу, а газдиня, упiймавши його, кидала назад. Якщо хлiбець падав долу, то дивилися, чи не догори, “бо це на лихий рiк”. Подiбну обрядодiю робили i на Щедру кутю.
Пiсля цього батько з сином розстеляли куль на столi, прикритому святковою скатертиною, а “дiдуха” ставили на покуть. Соломою притрушували лави й долiвку. Дорослi члени родини тим часом робили перевесла й  перев’язували ними попереки, щоб “пiд час жнив не болiла спина”.
Такий звичай побутував на рiвнинному Закарпаттi. Гуцули  ж святвечерювали трохи iнакше. Напередоднi Багатої кутi господар разом iз сином (а коли не було його, то з дружиною, котра одягала чоловiчу шапку) тричi за сонцем обходили оселю, тримаючи в руках хлiб, по ложцi меду й кутi, а також жаринки, ладан i свiчку на тарiлцi. Потiм заходили в стайню, помiчали на одвiрках та мiж рогами тварин хрестики i проголошували заклинання.
Мiцно помазавши дверi, господарi обсипали довкола маком “од вiдьом”, а бiля порога клали зубок часнику та сокиру “од вовкiв”. Лишень пiсля цього заходили в хату з “колядником” – обрядовим снопом. Перед вечерею парубок iшов до потiчка, набирав у вiдерце води й приносив до хати, iмiтуючи, що несе масло. Мiж сином та матiр’ю вiдбувався цiкавий дiалог…
Сiвши за стiл, газда розпускав паска на штанях, щоб вiвцi легко окотилися. До речi, мешканцi Карпат намагалися завести  у свiтлицю й полазникiв – ягнятко або телятко – й нагодувати їх. Деiнде влаштовували символiчний обряд частування дикик звiрiв.

Ось такi, якщо коротко, найвiдомiшi обряди, пов’язанi зi Святвечором на всьому теренi України.
За книгою В.Скуратівського "Дідух"

субота, 2 січня 2016 р.

Література, втілена в кіно

Розпочинаючи цю рубрику, я довго думала, як точніше її назвати: "Література в кіно" чи "Література і кіно". Обидва види мистецтва надзвичайно тісно пов'язані: кінематограф від самого народження брав у літератури сюжети для своїх шедеврів, але й література час від часу надихалася й ставала продовженням кінострічок. Обрала варіант "Література, втілена в кіно", оскільки мова в рубриці йтиме про втілення художніх творів у кіно й засобами цього дивовижного динамічного мистецтва. На екрані літературний твір змінюється, перероджується, власне, зникає як такий, натомість постає зовсім інший, народжений талантом і творчими зусиллями режисера, акторів, знімальної групи. 
Це яскраво видно на прикладі фільму, який пропоную подивитися сьогодні: він наївний, дещо кон'юнктурний (сцена в царському палаці), але такий романтичний, родинний - саме для перегляду всією сім'єю. У дні різдвяних свят, мабуть, особливо хочеться родинного затишку, спокою, упевненості в тому, що все буде добре, віри в диво - усього того, що дають традиції, адже саме народні звичаї створюють неповторне відчуття приналежності до великого роду-народу, підтримки та захисту предків. 
Сьогодні пропоную насолодитися старим фільмом за мотивами оповідання М.Гоголя "Ночь перед Рождеством".

А для тих, кому більше до вподоби мультфільми, пропоную переглянути цей:


Приємного перегляду й гарних свят! 

пʼятниця, 1 січня 2016 р.

Місяцелік: Січень

Цікавинки про народні свята цього тижня

 

Гната (2 січня). У цей день заборонялося прясти. Жінки здебільшого виготовляли обрядове печиво, а дівчата, зібравшись на вечорниці чи посиденьки, робили різдвяно-новорічні прикраси – "павуки" та "їжаки". 
"Павукiв" виготовляли з солом’яних стебел. Це рiзноманiтнi квадратнi та ромбоподiбнi фiгурки, оздобленi кольоровим папером. Для "їжакiв" брали шмат глини чи тiста, вилiплювали фiгурку й, обтикавши колосками, засушували. Цi прикраси пiдвiшували на конячiй волосинi до сволока. Вони мали висiти од Рiздва до Водохрещ.


Петра-напiвкорма та Уляни (3 сiчня). До цього дня худоба повинна з’їсти половину корму. Селяни перелопачують зерно в коморi, щоб не втратило схожостi.

Анастасії (4 січня). У народі казали: «Скоро Настя на помості запросить три празники в гості». Справді-бо, за три дні прийдуть найбільші різдвяно-новорічні святки. Відтак майже протягом двох тижнів (з 7 по 19 січня) люди гучно відзначали свята. Ось чому до Анастасiї селяни намагалися запастися вiдповiдними припасами – нарубати дров, нарiзати сiчки тощо. Тому й мовилося: “До Настi точи снастi, а пiсля Настi поховай в одвiрок снастi!”

Євгенiя, Федула (5 сiчня). Цей день називали оберегом тварин i птахiв. Iснує прикмета: якщо прийшов Федул i губи надув (тобто вітряно) – до врожаю.

     (За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")