Різдво (7 січня). Одне з найбільших релігійних свят. Із ним пов’язують
народження Ісуса Христа. Як стверджує християнське вчення, діва Марія народила
сина і сповила його в яслах. Від того і червоний кут, в якому тримають кубельце
з кутею та узваром, в народі ще називають «яслами». Власне, кутя з узваром є своєрідною ознакою смерті
Христа, тому на поминках обов’язково готують цю страву, і її ще називають
«четвертою страшною кутею».
Із початком Різдва вже можна було
вживати скоромину. До цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб
наготувати різноманітних м’ясних страв. Адже було за правило приходити один до
одного в гості. Щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів. Особливо
це стосувалося жінок. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то
неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», замикали
двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися
почастувати. Відтак пополудні літні люди збиралися в гурти, а молодь починала
колядувати.
Різдвяні
колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали
ватага, себто керівника, міхоношу, «козу», «пастуха» тощо. «Козу» зодягали у
вивернутий вовною назовні кожух, прилаштували солом’яні роги, хвіст і дзвіночок
на шию; в регіонах були свої відмінності, зокрема супроводжували ватага циган,
лікар, єврей, смерть з косою тощо. Проте обов’язковим атрибутом мала бути
рухома звізда, яку постійно носив ватага («береза»).
Заходячи на подвір’я, колядники просили дозволу і, коли господар
зголошувався, починали забавну виставу із віншувальних пісень-колядок та
жартівливих сценок.
У поетичних текстах оспівувались господар, господиня
та їхні діти. Зичили їм щастя і здоров’я. Якщо в родині були діти, котрі довго
не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це
начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, щоб у них росли
великі коноплі, «ненароком» обливали міхоношу водою. Якщо в оселі була
дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.
Вважалося, що чим більше колядників одвідає
оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно
ощедрити. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які
справляли 8 січня. Це були чисто молодіжні розваги. А тому, якщо на них
приходив хтось із чоловіків, то над таким вчиняли різноманітні глузди й
виганяли, бо, за повір’ям, Мати Божа народила сина без чоловіка. У селах, як
правило, організовували кілька колядницьких ватаг, і між ними нерідко
спалахували сутички чи своєрідні змагання. Але саме ці дійства створювали
неповторний колорит і особливу святковість.
Із Різдвом пов’язано
чимало прислів’їв. Ось деякі з них.
Дми не дми – не до Різдва
йде, а до Великодня.
Краще Різдво тріскуче, ніж
пекуче.
За різдвяним днем віщували
погоду і врожай.
На деревах рясний іній –
защедрить озимина.
У який день тижня Різдво,
у такий треба починати жнива.
В який день Різдво, в такий і
Новий рік і Петра.
(За матеріалами книги В.Скуратівського
Немає коментарів:
Дописати коментар