"Відчуваєш" від гурту "СКАЙ"

Із коханими не розлучайтесь!  

Іздрик

Постійність пам'яті. С.Далі. 1931

є час коли камінь наріжний – зброя
і час коли камінь – тіло і хліб
є час коли світ починають двоє
і час коли двох розділяє світ

є час коли небо утримує воду
і час коли гине в воді родовід
є час коли світло іде зі сходу
і час коли темрява сходить на схід

є час коли морок ховає минуле
і час де майбутнє – суцільна пітьма
є час коли миті свистять ніби кулі
і час де ніякого часу нема

є час для молитви й благої довіри
і час де прокляття засліплює зір
є час поклоніння останньому звіру
і час коли віри лякається звір

усе що триває – триває у часі
а все що стається залежить від нас
буття – тільки шанс на любов і на щастя
лови і живи поки маєш ще час

Історія с.Авдотьїне

Частина 12

Історія зберігає багато секретів, поєднує минуле з майбутнім. Сучасне молоде покоління не цінує високо культуру, релігію та й історію взагалі. Тому часто повторює помилки попередників або потрапляє в ситуації, які можна було б оминути. Упевнена: вивчення історії рідного краю є надзвичайно важливою справою, а може стати ще й захоплюючою пригодою.

Руїни храму і склеп - ще не всі таємниці, які зберігає авдотьїнська земля. Є ще підземний хід. Точніше, одразу два підземні ходи. За часів Мандрикіна вони йшли від Олександро-Невської церкви: один до маєтку, інший - до будинка священика. Побудовані вони були на випадок негоди.

Олександро-Невський храм 

Сучасний стан відбудови храму

Не виключено, що в 30-х роках, за часів "розкуркулення" церков, у підземних ходах могли ховати церковне начиння. "Коли кілька років тому відновлювали 40-метровий колодязь, поруч з церквою знайшли багато дрібної церковної атрибутики. А це ж був всього лише колодязь ", - згадує отець Сергій (настоятель Авдотьїнского приходу). Зараз ці підземні ходи зруйновані, їх дослідженням поки ніхто не займається [5; C.1]. 

Історія селища Авдотьїне Ленінського району м.Донецька тягнеться з давніх-давен, вбираючи в себе цікаві факти та легенди, пов’язані з діяльністю різних людей у різні часи. Але ніхто не знає правди так, як свідки цих подій – давній храм – Олександро-Невська церква та столітні велетні-тополі, які бачили, мабуть, самого Василя Мандрикіна. 

За майже 200 років існування храм руйнували двічі, але він відновлювавсь, незважаючи ні на що. Адже раніше навколо церкви вирувало життя, вона навіть географічно посідала центральне місце у селищі, а розташування на пагорбі створювало враження, ніби вона височить над поселенням і прилеглими землями. Тепер життя перейшло в іншу частину Авдотьїного, а Олександро-Невська церква залишилася осторонь. Сподіваємося, що незабаром завдяки допомозі небайдужих людей храм постане у всій своїй красі та величі.

Леся Українка

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Історія с.Авдотьїне

Частина 11

Парафіяльна (недільна) школа

Храм був центром духовного спілкування і виховання населення протягом 94 років. А в жовтні 1861 року при церкві була відкрита церковно-приходська школа. У ній навчалося 20 хлопчиків у віці 8 – 13 років. Вони вивчали буквар і Святе писання. В основному це були діти селян. Викладав у школі, зазвичай, сам священик. Школа розміщувалася в приватному будинку і проіснувала до революції 1917 року [1; С.2].

Недільна школа Свято-Олександро-Невського храму була відновлена в 2003 році, цього року вона відзначає своє семиріччя. Вік, здається, невеликий, але свідомий! За словами отця Сергія, перші кроки були нелегкі. Навіть не знали з чого почати: не було досвіду, не було приміщення, діти не церковні, але було величезне бажання організувати дитячий острівець духовного життя. І зараз, пройшовши семирічний шлях, місцеві діти приходять в затишний клас, щоб почути Слово Боже, вивчити колядку, спів, висловити свої чисті почуття в малюнку. Особливо слід відзначити любов дітей до постановок духовних п'єс. Дебютний великодній ранок "Червона Шапочка" сподобався всім і надихнув на майбутню нелегку (а постановки легкими не бувають!) роботу.

Вихованці недільної школи
Свято-Олександро-Невського храму

Діти недільної школи – це єдина родина, єдиний живий організм. Не секрет, що в недільну школу тягнуться, перш за все, діти з особистими глибокими травмами, з хворими душами. 

Недільна школа - це ще й важка праця сіяча, який сам повинен вірити, що вирослі зернятка обов'язково принесуть користь, в іншому випадку втручатися в цей маленький світ просто марно і навіть небезпечно, тому що мова йде про людських душах. Це труд, який виявить себе в майбутньому сторицею, а поки що треба сіяти! [8; С.1]

Ліна Костенко

***

Вінсент ван Гог. Тераса кафе вночі. 1888 

Надходить ніч. Думки у неї хмарні.
Бринить дорога на одній струні.
Нічного міста вафельки янтарні
тихенько тануть десь удалині.

І творять графіку химерну
в польотах бриючих низьких
останні Музи постмодерну —
ворони звалищ приміських.

Історія с.Авдотьїне

Частина 10

Служителі церкви

Першим священикам жилося важко. Майже вся друга половина XIX сторіччя історії Олександро-Невської церкви, за словами отця Сергія (теперішнього настоятеля храма), була пов'язана з іменем священика Ярослава Володимировича Богдановича [1; С.2]. У 1868 році після закінчення Катеринославської духовної семінарії, в 23 роки він отримав парафію в Авдотьїному, якій віддав майже 40 років. Богданович справно вів усі церковні записи: акти громадянського стану, сповідні відомості. Узагалі записи при церкві велися з 1841 року, але збереглися частково лише з 1864 року. Дивом збереглися сповідні списки парафіян, повністю втрачені в інших парафіях області. Виконуючи богослужбові обов'язки, Богданович був членом спостережної комісії з відкриття та благоустрою церковно-парафіяльних шкіл, був учителем і законовчителем Авдотьїнської школи, членом декількох рад.

Отець Сергій

Крім священика, причт церкви складався з паламаря і дяка. Жили вони в двох будинках, що належали церкві [13]. З роками паства росла. Якщо в 1858 році церква мала 1678 парафіян, то в 1896 - 2321 людини. У 1913 році церква приносила прибуток у 1170 рублів, а капітал церкви дорівнював 7071 рублям. Тоді священиком був вже 27-річний Євдоким Михайлович Польчевський, який отримував "казенне жалування" 96 рублів. Поштова адреса церкви - «Юзовська поштова контора, станція залізниці Караванна, в 1 версті» [1; С.2].

У 1950-60-х рр. в Олександро-Невському храмі служив священик Греков (імені нам встановити не вдалося).

Зараз священиком є протоієрей Сергій Домшенко. Він народився 17 лютого 1978 року в селі Колоски Донецької області. З 1996 по 2000 рік навчався в Одеській Духовній Семінарії, а у 2005 році закінчив Київську Духовну Академію і захистив кандидатську дисертацію на кафедрі Історії Давньої Церкви і Православ'я на Русі на тему: «Християнізація і просвітництво Київської Русі у зв'язку з візантійським впливом». 23 вересня 2001 був висвячений в сан диякона, а 27 вересня - в сан ієрея митрополитом Донецьким і Маріупольським Іларіоном. А у 2008 році отець Сергій зведений у сан протоієрея [9; С.3].

Унікальні села України

Незабаром Україна відзначатиме Шевченківські дні. І, напевно, не раз буде згадуватися мала батьківщина Кобзаря - село Моринці.

Історія цього відомого села цікаво розказана на сайті Національного заповідника "Батьківщина Тараса Шевченка". 

А ресурс Україна для українців підготував захоплюючу віртуальну подорож ще 18 унікальними селами України. Приєднуймося! 

Сьогодні пам'ятна дата для донеччан. Ця поезія Катерини Бабкіної, думаю, точно передає настрій і бажання багатьох із нас: прокинутися у світі, де "ніби у нас іще не було війни".  А ще щоб наша віра перемогу, визволення з окупації не була марною... Наївно, звісно. Для когось незрозуміло, навіть по-дурному. Нехай! Від болю потрібен перепочинок...

***

Ляж і засни, будь ласка, ляж і засни. 

Ніби у нас іще не було війни, 

ніби на дні, ніби над тобою води покров, 

ніби від тебе ніхто ніколи не йшов. 

Ляж і засни, будь ласка, ляж і забудь 

літа стрімкого сонячну каламуть, 

очі закрий, ніби все навколо таке, як слід, 

слухай, як тихо темніє за містом глід, 

як достигає шипшина, терен терпкий, 

як осипається серед трав звіробій. 

Ніби ти цінний гриб у вогкій запашній землі, 

ляж і не думай ні про що взагалі, 

ніби ти це туман на поверхні нічних озер, 

ніби когось за руку тримаєш просто тепер. 

Ляж і засни, над тобою замкнеться небес сукно. 

Все, в що ти віриш, станеться все одно.

2015 р.

Історія с.Авдотьїне

Частина 9

Історія Олександро-Невської

церкви та релігійної громади с.Авдотьїне

Проект Олександро-Невського храмового комплексу

У 1993 році Свято-Олександро-Невський прихід відновив свою діяльність. Його громада багато разів зверталася до влади і людей з проханням допомогти у відновленні церкви. Нарешті, у 90-х роках ХХ ст. було вирішено почати відбудовувати храм. 

Коли розбирали руїни церкви, у склепі були знайдені залишки засновників храму Данила і Василя Мандрикіних, а також Дарії Мандрикіної. Зразки землі відповідали одному й тому ж часу, що у склепі, що на поверхні, де знаходився вівтар. Залишки були офіційно индентифіковані. Після відбудови храму планується здійснити перепоховання у новому склепі.

Початок будівництва нового храму:
 в основі нової кладки залишки фундаменту старої цервки.

Одним з ініціаторів відновлення Олександро-Невського храму був Анісімов Анатолій Олексійович, рідний дядько котрого віддавав наказ зруйнувати церкву, а його бабуся Людмила Анісімова була покоївкою у В.Мандрикіна.. Саме він ініціював написання Звернення Ради громади приходу храму ім. Олександра Невського.Таким чином Анатолій Олексійович вирішив спокутувати провину свого дядька. 

Анісімов Анатолій Олексійович (1938 - 2006 рр.) у радянські часи був головою селищної ради. Під його керівництвом була зроблена асфальтована дорога біля школи № 40, де раніше був будинок В.Мандрикіна, також був проведений телефонний зв’язок по всьому селищу. За його ініціативи біля пам’ятника комсомольцям-підпільникам (в Авдотьїно) був закладений лист майбутнім поколінням. Анатолій Олексійович зробив великий внесок у покращення життя населення Авдотьїного. 

Дзвіниця Олександро-Невської церкви

У 2006-2007 рр. проектна фірма "Каре" провела проектування комплексу Свято-Олександро-Невського храму. Автор проекту - донецький архітектор Костянтин Кожин. Крім храму, в цей комплекс повинні увійти: вхідний корпус (там знаходитимуться трапезна і хрестильня), гуртожиток для прочан, недільна школа, склеп і навіть штучний ставок. Планувалося відновити церкву за три роки, але через фінансові проблеми будівництво зупинилося і тепер просувається дуже повільно. Для відновлення церкви вирішили використати за основу старий фундамент, який залишився цілим. Відбудовано тільки дерев’яну дзвіницю, яка тепер скликає прихожан на службу. 

За словами отця Сергія (теперішнього настоятеля храма), було дуже важливо віднайти якнайбільше речей, які раніше належали храму. Деякі місцеві жителі й досі зберігають ікони з тієї, першої церкви. І вони з радістю можуть їх віддати Олександро-Невському храму [2; С.4]. Також змогли знайти і декілька дзвонів, які належали храму. Один з них навіть має відбитки від куль. 

У 2002 році приходу було передано у власність будівлю колишнього Будинку побуту, в якому до сьогоднішнього дня відбуваються богослужіння.

Інтер'єр сучасної церкви