Місяцелік: Старий Новий рік

Як Новий рік став старим

Напевно, почувши вперше назву свята "Старий Новий рік" ви здивувалися: як новий рік може бути старим? Цей оксюморон і досі спантеличує іноземців. А справа у зміні літочислення.

Усе життя наших предків-сонцепоклонників - господарська діяльність, вірування і свята, звичаї, народна мораль і філософія - було тісно пов'язане з навколишнім світом. Тому новий рік - нове літо - починався в день нового Місяця, найближчий до весняного рівнодення (21 березня), коли починається відродження природи. Календар дажбожичів узагалі був пов'язаний із рухом Місяця, а рік складався з 12 або 13 місяців (це число нестабільне, оскільки повний місячний цикл відбувається протягом 28 - 29 днів, а на один "сонячний" день іноді може припадати два "місячні"). 

Після християнізації Русі, було запроваджено юліанський календар і Новий рік стали святкувати 1 березня, що за легендою відповідало даті створення світу. Хоча слово "святкувати" тут не зовсім доречне. Справа в тому, що давні християни відмовлялися відзначати Новий рік, вважаючи його поганським звичаєм. Ще 692 року Костянтинопольський синод звертався до вірян із закликом не брати участі в цьому святі. Церква деяких країн до ІX століття відзначала Новий рік 25 березня як день "покути за гріхи".

Так тривало досить довго, поки, імовірно в XV столітті, церква не перенесла дату святкування на 1 вересня, відповідно до прийнятої у Візантії традиції, а літочислення почали вести від «створення світу». До цього часу закінчувався збір урожаю і була можливість підвести підсумки року та відпочити і відзначити. Можливо, тому святкування Нового року стало одним з найулюбленіших. У цей час проводились масові народні гуляння, широкі застілля і ярмарки.

Юліанський календар був створений у 46 році до нашої ери легендарним римським імператором Юлієм Цезарем, який взяв за основу обліку часу єгипетський сонячний календар, тому рік у ньому складався з 365 днів, по 7 днів на тиждень. Саме по ньому в освіченому світі стали вести літочислення. Цікаво, що у стародавніх римлян рік складався з десяти місяців, маючи при цьому 304 дні, а зима не поділялася на місяці. Початком року вважався березень, що збігався з початком польових робіт. Порядок слідування місяців відбився на латинських назвах деяких місяців (наприклад, лат.September (вересень) — буквально — сьомий, лат.October (жовтень) — буквально — восьмий і т. д.). Імператор Нума Помпілій збільшив кількість місяців на два — Ianuarius (січень) та Februarius (лютий), названі на честь богів Януса та Феба. 153 р. до н. е. початок року було перенесено на 1 січня. У цей день римляни приносили жертви Янусу й починали з нього великі заходи, вважаючи перший день року особливо сприятливим. У цей день у Стародавньому Римі було прийнято відпускати на волю рабів. 

Протягом XVІ - XVІІ століть у більшості країн Європи перейшли на сучасну традицію святкування 1 січня.

На українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше - Речі Посполитої, з 1362 року початок нового року було встановлено на 1 січня (на свято Обрізання Господнього) і літочислення велося «від Різдва Христового». Ця система трапляється в українських літописах того часу.

Руська православна церква за основу літочислення теж прийняла юліанський календар (паралельно використовувалася прадавня система літочислення). 

З часом він дав неточність у обчисленні часу, бо в ньому кожні 128 років набігала похибка в одну "зайву" добу. Ураховуючи те, що відповідно до традиції Пасху приурочувати до дня весняного сонцестояння, похибки календаря приводили до того, що календарне 21 березня стало віддалятися від рівнодення, зміщуючись ближче до дня літнього сонцестояння. Назрілу реформу календаря здійснив Папа Римський Григорій ХІІІ на основі проекту італійського лікаря і математика Луїджі Ліліо. Загалом система залишилась такою ж, якою вона була в юліанському календарі, але із кожних 400 років тепер “викидалося” три зайвих дні. При переході до нового календаря була скоригована похибка в десять днів, яка набігла з 325 р., і, згідно з буллою від 24 лютого 1582 р., після четверга 4 жовтня 1582 р. п'ятниця вважалась не 5, а 15 жовтня. 

Православна церква на Костянтинопольському соборі 1583 року визнала неточність юліанського календаря, однак відмовилася переходити на григоріанський через те, що за новим стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським Песахом або наступає раніше, що заборонено «Апостольськими правилами». У той же час протестантські країни перейшли на григоріанський календар лише у XVІІІ столітті, таким чином тривалий час Новий рік у православних та протестантських країнах наступав на 11 днів пізніше за католицький (тепер похибка становить 13 днів).

З 20 (30) грудня 1699 року за наказом царя Петра І Новий рік у Російській імперії починають святкувати, за прикладом усіх християнських народів, 1 січня, причому як і раніше — за юліанським календарем. У цьому ж указі наказувалося, як зустрічати Новий рік: наряджати новорічну ялинку іграшками і іншою мішурою, використовувати хлопавки і влаштовувати маскарад. Також Петро І ввів нове літочислення від Різдва Христового. Старе літочислення від створення світу також допускалося. 

У XVІІІ столітті практично всі протестантські держави переходять на григоріанський стиль, натомість у Російській імперії до 1918 року зберігався юліанський, через що Новий рік на землях, що входили до її складу, не збігався з західноєвропейським.

Поштівка, 1906.

У 1918 році декретом Раднаркому «…з метою встановлення в Росії однакового майже з усіма культурними народами рахування часу…» було прийнято перехід на григоріанський календар і Новий рік знову почав збігатися з європейським, однак сам Новий рік був оголошений буржуазним святом, пережитком минулого. Натомість запроваджувалися пролетарські свята. Так було до 1935 року, поки в одній з газет не з'явилася стаття про те, що діти робітників і селян повинні святкувати Новий рік не гірше, ніж їхні ровесники з капіталістичних країн. Відразу по всій країні стали продаватися ялинки, прикраси, листівки та солодощі.

Листівка 1954 р.

А з 1937 року з'являється обов'язковий персонаж театралізованих новорічних "ранків" у дитсадках і школах - Дід Мороз.
Саме тоді Новий рік став одним з найулюбленіших свят радянського народу. Новорічних свят в СРСР з 1930 по 1947 рік, як таких, і не було, адже 1 січня тоді було робочим днем, лише з 1947 року перший день нового року став вихідним, а з 1992 зробили вихідним і 2 січня.

Однак повернімося до 1918 року. Російська, а також сербська та єрусалимська православні церкви відмовились переходити на новий стиль, унаслідок чого всі нерухомі церковні свята, а також Новий рік відзначаються за старим (юліанським) календарем, у результаті чого утворився такий рідкісний історично-культурний феномен, як Старий Новий рік. Як додаткове свято, Старий Новий рік і понині святкується в Україні, Росії, Білорусі, Сербії, Чорногорії та окремих районах Швейцарії.