Краєзнавство: Історія Донецька

Так починався Донецьк

Частина 20

Після Великої Вітчизняної війни місто відбудовувалося швидко: протягом трьох років відновили «Дом Советов» і «Дом госучреждений», готель «Донбас», житлові будинки. Прекрасна будівля з кутовими круглими еркерами та шпилями по вул.Університетській, 2, створена 1948 року за проектом донецького архітектора Павла Вігдергауза, стала символом відродження міста.

У 1951 році в Донецьку починається ера крупнопанельного будівництва, пов’язана з прагненням знизити вартість будівництва. Перші три- й чотириповерхові залізобетонні будівлі з’явилися в селищах шахт «Мушкетове - Вертикальна» (поруч зі станцією Мушкетове) і «Лівенка - Заперевальна» (південно-східна околиця міста, за селищем Об’єднаний). 

Донецький НДІТО. 1973 р.

1953 року за проектом М.І.Яковлева в центрі Донецька було створено цікаву споруду: у вигляді гігантської підкови, розверненої в бік вул.Артема, постав комплекс Донецького науково-дослідного інституту травматології й ортопедії (на базі Сталінської обласної травматологічної лікарні). 

Того ж року між вул.Університецькою та б.Пушкіна був зведений перший в Україні критий спортивний зал – Палац спорту «Шахтар» (архітектори Г.І.Навроцький, О.К.Терзян), новаторський для того часу. Це був багатофункціональний спортивний комплекс, що містив кілька залів, основний - з трибунами для 600 глядачів, а не лавами, як до того. Незвичне розташування будівлі (фасад її виходить на б.Пушкіна, а тил на Університетську - одну з головних вулиць міста) пояснюється тим, що на початку 50-х років Університетської ще не було навіть у генплані міста; це була вузька вуличка, назва якої - Скотопрогонна - пояснювала її призначення, там містилися здебільшого старі одноповерхові будинки, а за палацом спорту - промислові склади. Осередком життя тоді була Перша лінія - вул.Артема; щоб "розвантажити" її, гармонізувати центр, почали прокладати паралельні вулиці - так з'явилася Університетська (викладачі Донецького педагогічного інституту пропонували назвати її Педагогічною, однак така назва видалася заступнику голови міськради Миколі Шульгіну нудною, а голова міськради Олексій Михайлович Бахаєв уже тоді мріяв про університет). Приїжджих ще довго дивуво те, що в місті університету не було, а вулиця Університетська існувала. Згодом торцеву частину будівлі намагалися прикрасити подібно до головної, однак не дуже вдало, фасад на Університетській так і залишився недіючим. Палац спорту став "домом" для Добровільного спортивного товариства "Шахтар" (тоді вже бронзового чемпіона з футболу СРСР), олімпійської чемпіонки Поліни Астахової.

У 50-ті рр. Ворошиловський і Калінінський райони нашого міста пов’язав автомобільно-пішохідний міст через Кальміуське водосховище. Архітектор К.М.Яковлев, скульптори І.Г.Першудчев, Н.І.Мухатаєва, Л.А.Райзман створили справжнє диво: «пілони мосту прикрашені ліхтарями, стилізованими під шахтарські коногонки, а також виразними чавунними барельєфами, присвяченими революційним, бойовим і трудовим подвигам горняків». На гранітних пілонах фрагменти скульптур, що розкривають тему визволення від німецько-фашистських загарбників і відновлення Донбасу, прогони моста прикрашені декоративними чавунними перилами.

Фонтан на площі Леніна. 1962 р.

Тоді ж уперше на міських газонах з’явилися троянди. Коли в Донецьку народився мільйонний житель, вирішено було «подарувати» кожному мешканцю міста-мільйонника трояндовий кущ. Так Донецьк став містом мільйона троянд. 

А наприкінці 50-х рр. на непридатних для заселення землях навколо териконів і на околицях стали активно саджати лісопарки, у 70-х рр. у штаті міста були навіть лісники та єгері.