Місяцелік: Лютий

Цікавинки про народні свята цього тижня

Стрiтення, Громницi, Зимобор (15 лютого). Стрiтення – християнське свято зустрiчi благочестивого старця Симеона та пророчицi Анни iз 40-денним Iсусом, якого Марiя та Йосиф принесли за звичаєм у храм. Бог обiцяв Симеону, що вiн побачить Спасителя до своєї смертi. Симеон узяв Боже Немовля до своїх слабких старечих рук i сказав: “Тепер я можу спокiйно вмерти, тому що бачив Сина Божого, який прийшов заради спасiння всiх людей”. Свята пророчиця Анна також пiдiйшла й славила маленького Iсуса.

Зi Стрiтенням пов’язували надiї на весну. Вважалося, що в цей день зустрiчається зима з лiтом. З такого радiсного приводу казали: “Прийшла Громниця – зимi половиця”, оскiльки “в цей день лютий до березня прирiзав”. За народним вiруванням, лiто зустрiчається iз зимою двiчi на рiк: на Стрiтення та в день святої Анни – 3-го грудня.

У театралiзованих народних iнтермедiях Зима завжди була одягнена старою бабою у полатаному кожусi i подертих чоботях, а в хустці на голові миші дірки прогризли, і з тих дір сиве волосся стирчить, а Лiто – веселою і вродливою дiвчиною з вiнком на головi, в мережанiй квiтами сорочцi, зеленiй плахтi, із серпом та снопом жита в руках. Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться й ледве йде. У руках Зима несе надщерблений горщик з льодом, а через плечі в неї - порожня торба. При зустрічі стара Зима й молоде Літо сперечаються між собою - кому йти, а кому вертатися? 

- Помагай тобi Бог, Зимо! - віталося Літо.

- Дай, Боже, здоров'я, - вiдказувала вона.

- Бач, Зимо, - казало Лiто, - що я наробило й напрацювало, ти все поїла й попила!

Якщо до вечора стане тепліше, Літо перемогло Зиму, якщо ж холодніше - Зима.

На честь Стрiтення в церквах служили вiдправи, святили воду й свiчки. Традицiйно побутувало повiр’я, що “громницi” (посвяченi свiчки) дуже допомагають вiд грому. Їх спецiально тримали в господарствах, i коли починалася гроза, свiчки запалювали перед образами, щоб “грiм хати не пiдпалив”, а також давали в руки тим, хто помирав, коли читали вiдхiдну молитву. Посвяченою в цей день водою лiкували хворi мiсця й “пристрiт”. Навiть

чумакам, якi вирушали в далеку дорогу, господар давав хлiб та сiль, скроплював стрiтенською водою волiв i людей, приказуючи: “Боже, тобi поможи!” А якщо син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою та примовляв: "Боже, тебе збережи!"

Кожен на Стрiтення уважно спостерiгав за погодою. Найспостережливiшi навiть складали прогностик на кожну годину дня.

Якщо пiд вечiр теплiло, то вважалося, що лiто перемогло, а тому “зима йде туди, де лiто, а лiто – туди, де була зима”. Вiдтак витiвки природи народжували численнi прислiв’я й приповiдки:

Якщо на Стрiтення пiвень нап’ється на порозi, то на Явдохи (14 березня) вiл напасеться на дорозi.

Коли на Громницю пiвень нап’ється водицi, то на Юрiя (6 травня) кiнь напасеться травицi.

Як на Стрiтення пiвень нап’ється води, то хлiбороб набереться бiди.

На Громницю маєш зими половицю.

На Громицю ведмiдь буду свою або руйнує, або нову будує.

Якщо на Стрiтення мороз буває, то ведмiдь свою буду розбиває.

Як сонце ясне на Громницю буде, то бiльше, нiж перед тим, снiгу випаде всюди.

Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.

Як на Громницю з дахiв ся тече, то зима довго ся проволоче.

Як на Стрiтення метiль дорогу перемiтає, то корм вiдмiтає.

Як на Стрiтення капає зi стрiхи – не найдеться з лiта потiхи.

Дми не дми – не до Рiздва, а до Великодня.

Як капає зi стрiх, так капатиме з вуликiв.

Ясний i тихий день – на хороший врожай i рiйбу бджiл.

Якщо на деревах iнiй – зародить добре гречка i бульба.

Якщо вранцi випав снiг – на врожай раннiх хлiбiв; коли ж у полудень – зерновi будуть середнi, а увечерi – недорiд.

На дахах довгi бурульки – стiльки ще випаде снiгу.

На Стрiтення обертається птиця до гнiзда, а хлiбороб – до плуга.

Як капає зi стрiх, то буде так капати з очей (себто ще повернуться морози).

Якщо в цей день не видно сонця – чекай суворих морозiв.

Якщо на Стрiтення холодно, то вже скоро весна.

Зі Стрiтенням пов’язують свої надiї i пасiчники. Залежно вiд того, як капатиме зi стрiх водичка, так прибуватиме до вуликiв мед. У давнi часи рiдко хто з селян не тримав бджiл. Доцiльнiсть бджільництва диктувалася не тiльки харчовими i лiкувальными властивостями меду, а й обрядовою потребою. Пасiчництво було єдиним джерелом одержання воску для свiчок.

Симеона та Ганни (16 лютого). 

Миколи Студеного та Федора-затворника (17 лютого).

У народi помiчали, що цей день завжди холодний. Починався час звiриних шлюбiв.

Про примхливу погоду казали, що “Микола однiєю рукою гладить носа, другою ж за нього щипає”.

День Святої Агафiї (18 лютого).

Вуколи-телятника (19 лютого). У цю пору святкують день ангела люди, що носять iмена Доротей, Максим, Марiя, Марфа, Фотiй, Христина, Юлiан, Теофiл (Феофiл).

Луки i Парфенiя (20 лютого). На цей день припадають “зимовi дiди”, якi починаються перед Великим постом. Вiдзначали їх переважно в п’ятницю, яку називали “поминальною”, або “дiдовою”. Це давнi й високогуманнi обряди поклонiння пращурам. До кожного дня готували обрядову страву й залишали на нiч для небiжчикiв “щоб дiди повечеряли”. Деiнде ставили коливо, приготоване з кутi, меду та узвару. До речi, це їство ще називали “четвертою страшною кутею”, бо готували її на поминки. Коливо вiдносили й на могилки.

Крiм “зимових”, були ще “веснянi дiди”, якi припадали на другий тиждень пiсля Великодня, “лiтнi” – в п’ятницю, на останньому тижнi перед Зеленими святами та “осiннi” – в останню п’ятницю та суботу перед Пилипiвськими запустами. У цi днi не брали шлюбiв i не органiзовували розваг.

Захара (21 лютого). На Захара вже починають лагодити сiльськогосподарськi iнструменти для роботи.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар" 

і О.Воропая "Звичаї нашого народу")