Сьогоднішній допис - початок невеликого дослідження, яке я провела півтора роки тому, аби знайти відповідь на запитання, що в той час стало актуальним: Схід України - це українська чи російська територія? Протилежні, але однаково категоричні, думки щодо цього не просто мене здивували, а в якийсь момент навіть змусили засумніватися: а раптом наш край - справді "споконвічна російська земля"? Історія дала однозначну відповідь. Яку - ви дізнаєтеся, якщо разом зі мною пройдете довгим, однак захоплюючим шляхом минулого. Аби можна було перевірити фактичний матеріал, наприкінці цієї частини вміщую перелік використаної літератури і джерел.
Короткий нарис
з історії заселення Донецького краю
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Т.Г.Шевченко.
Вивчати історію рідного краю – це пізнавати себе, зрозуміти глибинні мотиви власних учинків, усвідомити своє місце на землі. Це надзвичайно важливо! А дослідження історії заселенння Донецьких степів – справа ще й надзвичайно цікава, сповнена багатьох відкриттів. Наприклад, побутує думка, ніби землі північного Причорномор’я та Степу довгий час залишалися порожніми; проте виявляється, після сходження останнього льодовика ці землі постійно були заселені людьми! Або чи знали ви, що річку Сіверський Донець довгий час ототожнювали з Доном і в документах і фольклорних творах навіть ХVІІ століття її називають Дон (іноді – Малий Дон). Однак про все це йтиметься далі. Спочатку варто з’ясувати географічні межі території, яка є предметом нашого вивчення. Придінців’я – це землі, які прилягають до басейну річки Сіверський Донець і сягають таких меж: на півночі – до верхів’їв Псла, Дінця й Осколу; на півдні – до Азовського моря і Дніпра; на сході – до ріки Дон; на заході – до ріки Ворскли.
 |
| Територія Дикого Поля в ХVІІ ст. |
У різні історичні епохи ця територія або її частини змінювали назви, залежно від того, які племена її заселяли і навіть від ставлення до них з боку сусідів: Донецький басейн (Донбас), Придінців’я, Дике Поле, Лукомор’я тощо. Північно-західну частину цих земель відносять до Слобожанщини, де в 60-х рр. ХVІІ ст. було засновано 4 козацькі полки: Сумський, Харківський, Охтирський, Острогозький (тепер це територія Білгородської області Росії), а згодом сформовано Ізюмський полк, якому і підпорядковувалося все Придінців’я. Керівництво полками здійснювали виборні полковники, які у своїй діяльності керувалися звичаєвим правом і «козацькими вольностями» - пільгами для українського війська, а також указами та грамотами російських царів. Назва ж «Слобожанщина» (Слобідська Україна) пов’язана зі способом поселення українців, що тікали від свавілля поляків на Правобережній Україні, на цих землях – слободами, тобто невеликими селами вільних людей, які почали виникати тут у ХVІ ст. Південну частину нашого регіону називають Приазов’ям.
 |
| Є.П.Ковалевський |
Найбільш поширеними в науці є топоніми «Донбас», «Придінців’я». Таке поняття, як Донбас, виникло на початку ХІХ ст. і пов’язане з геологією, яка виокремила цей регіон України за власними ознаками. А вжив уперше цю назву у 1827 році російський гірничий інженер Євграф Петрович Ковалевський у статті, надрукованій у санкт-петербурзькому «Гірничому журналі». Він також уклав геологічну карту Донбасу – земель, які прилягають до басейну річки Сіверський Донець та Донецького кряжу. Згодом тут завдяки значним покладам вугілля та інших цінних мінералів утворився потужний промислово-економічний район, який охоплює в основному дві східні області України – Донецьку та Луганську.
Література
1. Оліфіренко В.В., Пустова Ф.Д. Таємниця духовного скарбу. Із популярного народознавства // Донбас. – 1994. - № 1 – 6. – 189 с.
2. История родного края. Учебное пособие для 6 – 9 классов. Ч. 1. / А.В.Колесник, В.А.Пирко, С.М.Нестерцова, Е.В.Щербинина – Донецк: Издательство «Фирма «Кардинал», 1998. – 319 с.
3. Рубинштейн Л.А. Книга рекордов Донбасса: Проза / Леонид Рубинштейн. – Донецк: ЕАИ-ПРЕСС, 2002. – 304 с.
4. Грушевський М. Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх / Михайло Грушевський. – К.: Варта, 1993. – 249 с.
5. Субтельный О. Украина: история / Орест Субтельный. – К.: Либідь, 1994. – 736 с.
6. Слово про похід Ігорів, Ігоря, сина Святослава, внука Олега // Давня українська література. Хрестоматія. – К.: Освіта, 1992. – С. 223 – 237.
7. Культура і побут населення України: Навч. посібник / В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. – 2-ге вид., доп. та перероб. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.
8. Аксенов В.С.Новые материалы по вопросу освоения населением Хазарии бассейна Северского Донца /В.С.Аксенов // Хазарский альманах. Том 12. – Київ – Харків. – С.4 – 33. http://cif-russia.ru/docs/ha12.pdf
9. Макарчук С. А. Етнічна історія України. Навчальний посібник / С.А.Макарчук. – К.: Знання, 2008. http://www.ebk.net.ua/Book/history/makarchuk_eiu/index.htm
10. Бубенок О.Б. Потомки сарматов в степях Восточной Европы (VI – XIV вв.) http://illhkomisc.ru/wp-content/uploads/2014/07/2012_11.pdf
11. Ильяшенко Т. История города: какова точка отсчета? // Наш дом. – 2003. - № 35 (113) от 29 августа. – С.6.
Немає коментарів:
Дописати коментар