Краєзнавство: Історія Донеччини

Короткий нарис

 з історії заселення Донецького краю

Частина 2

Аби цілісно уявити розвиток Донецького краю, варто заглибитися в історію людства на багато тисячоліть. Уперше на території нашого краю люди з’явилися приблизно 150 тисяч років тому, в епоху середнього палеоліту (наприклад, стоянки в с.Амвросіївка на березі ріки Кринки, у Макіївці, неподалік від м.Артемівська).

Вони вирізнялися величезною фізичною силою та витривалістю, але не вміли говорити, як сучасні люди, користувалися вигуками та жестами, що позначали найважливіші в побуті поняття. Стоянок неандертальців знайдено ще більше: у с.Антонівка Мар’їнського району, с.Білокузьминівка Костянтинівського району, с.Курдюмівка неподалік від Артемівська тощо. Homo Sapiens (лат. людина розумна; неоантроп), людина сучасного фізичного типу, яка сформувалася на Ближньому Сході 40 тис. років тому, за часів пізнього палеоліту (35 – 10 тис. років тому) з’являється на території нашого регіону. Цікаво, що незважаючи на суворий клімат (це був час останнього льодовикового періоду), він обирає для своїх стоянок практично ті ж місцевості, що й попередники: балка Казенна в Амвросіївці, с.Сидорово, с.Пришиб Слов’янського району. Клімат змінювався, а з ним і людина: до мисливства і збиральництва додалося примітивне землеробство, ускладнювався соціальний устрій, змінювалася культура. За часів неоліту (VI – IV тис. до н.е.) у долині Сіверського Дінця мешкали в основному чисельні племена дніпро-донецької культури (поширені в межиріччі 

Артефакти дніпро-донецької
культури:1-2 - кераміка,
3-4 - кремяні пластинки,
5 - візерунок денця горщика

Дону та Дніпра), які говорили однією мовою, вели подібне господарство, схожим чином будували житло, виготовляли знаряддя праці (на ранньому етапі кераміка їм ще не була відома). Також у Придінців’ї зустрічаються поселення північної ямно-гребінчатої культури лісових мисливців (така назва пов’язана зі способом орнаментації глиняних виробів).

Кераміка дніпро-донецької культури.
Біля 5000 р. до н.е.

За часів енеоліту (IV – ІІІ тис. до н.е.), коли у центральних і південно-західних районах України розвивається трипільська культура, між Дніпром і Доном жили племена скотарів, які першими приручили коней й використовували їх для їзди верхи. До цього періоду й належить дивовижна знахідка

Трипільська чаша-календар

археологічної експедиції, яку очолював викладач Маріупольського гуманітарного інституту В.Кульбана; біля селища Старий Крим була розкопана кибитка, колеса якої були вистругані в ХХХІІ ст. до н.е., що приблизно на 500 років раніше відомих раритетів! Поруч із індоєвропейцями ямної культури певний час співіснували племена катакомбної культури. Саме в їхніх похованнях з’являються особливі символи влади у вигляді булав з дорогого привезеного каменя. У 1984 році біля с.Олексієво-Дружківка (поблизу м.Дружківка) донецькі археологи провели розкопки городища одного з іраномовних племен, яке мешкало тут близько 5 тисяч років тому. Ці люди спілкувалися з іншими місцевими племенами (як вважають, трипільцями). Їхні примітивні говірки трансформувалися в одну спільну мову, яку вчені назвали індоєвропейською мовою.

Предмети зрубної культури (бронза)

У ХVI ст. до н.е. в Донбасі кочували племена так званої багатоваликової культури. У ХV ст. до н.е. з Поволжя в Придінців’я прийшли чисельні іраномовні племена зрубної археологічної культури, які швидко освоїли ці землі. Вони займалися землеробством (обробляючи ґрунт сохою і збираючи зернові, переважно ячмінь, бронзовими або кремнієвими серпами) і скотарством (вирощуючи овець і биків). Житла будували з використанням дерева та каменя (залежно від природних особливостей місцевості) із напівземлянок. Люди цієї культури були прекрасними гончарами, у різний спосіб обробляли шкури тварин, зналися на виробництві бронзи. Саме вони першими почали видобувати мідну руду (їхні кар’єри розташовувадися поблизу сіл Вискрівка, Пилипчатине, Клинове Артемівського району), існували навіть окремі поселення металургів (наприклад, Усове Озеро). Померлих ховали в курганах, рідко зустрічаються грунтові поховання без них. «Один із таких могильників розкопаний у Дружківці. Над кам’яним ящиком з похованням підлітка знайдений зрубна посудина із загадковими письменами і зображенням стилізованої голови бика. Письмена й бик ілюструють давньоіндійські міфи про сворення світу». На межі ХІІ – ХІ ст. до н.е. в Придінців’ї з’являються племена так званої бондарихінської археологічної культури з північних районів лісостепу. Знову відбувається змішування населення, традицій. 

У ХІ – Х ст. до н.е. істотно змінюється клімат України: стає більш сухим і спекотним. Відповідно розширюються межі степів. Населення змушене було перейти на північ і захід – в більш сприятливі для землеробства райони, у степах залишилися нечисленні племена, які змогли змінити спосіб життя, перейшовши на кочове скотарство. Таким чином, з ІХ ст. до н.е. донецькі землі (майже на 15 століть!) населяють кочівники.

Зображення кімерійських вершників
 на стародавній вазі

Першим із кочових племен, відомих історикам, були кімерійці, що прийшли з-за Дону в Х ст. до н.е. й, асимілювавши місцеве населення, кочували в басейні Кальміусу й Сіверського Дінця. Саме про них писав у поемі «Одіссея» давньогрецький поет Гомер:

Там кімерці живуть, і їх місто і ціле їх царство

Хмарами вкутане вічно й туманом, бо яснеє сонце

Не поглядає на той край гарячим промінням ніколи.

А в «Іліаді» так описав цих кочівників:

… славних кобилодоїльців,

Молокоїдів убогих, найсправедливіших між людьми. 

Кімерійці були войовничим народом, у своїх походах вони сягнули навіть Малої Азії, де створили свою державу Гаммір. У VІІ ст. до н.е. їх витіснили подібні кочові скотарські племена скіфів, про історію, культуру й побут яких ми дізнаємося з творів давньогрецького історика Геродота. Згідно з його свідченнями, на правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі, у степах на схід від Борисфена (р.Дніпро) до Геррос (р.Молочна) жили скіфи-кочівники, а далі до Меотиди (Азовське море) й до Танаїса (р.Дон) були землі царських скіфів, які називали всіх інших своїми рабами.
Згадуються ці жорстокі завойовники навіть у Старому Заповіті: «Ось іде народ з країни північної, і народ великий піднімається з країв землі; тримають у руках лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їхній шумить, як море, і несуться на конях, розташовані, як одна людина… Ми почули звістку про них, і руки в нас опустилися, жаль обійняв нас… Не виходьте у поле й не ходіть по дорозі, бо – меч ворога, жах з усіх боків». На нашій землі скіфи залишили по собі багато кам’яних статуй (найвідоміша – статуя скіфського воїна, знайдена біля с.Ольховчик (м.Шахтарськ), а також величні кургани (наприклад, Двогорба Могила поблизу Маріуполя й Передерієва Могила біля Шахтарська).