Місяцелік: Червень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Мефодiя (27 червня).  Дощовий день обiцяє сiм тижнiв негоди.

Цього дня відзначають також пам'ять Мстислава Ростиславовича (у св. хрещенні Юрій) - святого, благовірного князя (князь новгородський, син Великого князя Київського Ростислава Мстиславича, правнук Володимира Мономаха, прозваний Хоробрим за мужність і шляхетність під час походів). Відрізнявся побожністю, добротою, користувався загальною любов’ю народу. Дбав про духовенство, церкви, монастирі. У 1168 році брав участь у переможному поході південноруських (українських) князів проти половців. Був патріотом руської землі та руських звичаїв, разом зі своїми братами обороняв Київ від Андрія Боголюбського, який з суздальською дружиною хотів на руській землі встановити звичаї та вірування тамплієрів. З історичних джерел відомо, що Андрій разом із батьком Юрієм Довгоруким брав участь у другому хрестовому поході, під час якого вони, можливо, були посвячені в тамплієри. На це вказує факт побудови Андрієм дивної церкви, в якій навіть немає згадки про Ісуса Христа, і яка схожа за своєю будовою та внутрішнім оздобленням на храми тамплієрів. Стіни цієї церкви, що має назву Покрови на Нерлі, оздоблені різними рельєфними постатями тварин (левів, птахів) та людей (жіночі лиця). Центральною фігурою цього дивного храму є постать сидячого на троні царя Давида, що яскраво підкреслює зв’язок із віруваннями тамплієрів, метою яких було встановлення повсюди влади царського роду Давида.

У 1173 році Мстислав витримав облогу Вишгорода суздальськими військами та переміг Всеволода (брата Андрія Боголюбського). Найбільше княжив у Смоленську, який при ньому значно розширився. У боротьбі із суздальською династією був союзником Новгородської республіки. Це створило значний авторитет Мстиславу Ростиславичу в середовищі новгородського боярства, яке у 1179 році запросило його на князівство. Помер у Новгороді 14 червня 1180 року. Мощі блаж. кн. Мстислава Ростиславовича відкрито почивали в новгородському Софійському соборі.
Цього року цей день - початок Петрівського посту. 

Модеста (28 червня). Мученик Модест постраждав за християнську віру близько 303 р. Раніше в народному побуті цьому святому молилися на випадок падежу худоби.

М.Пимоненко. Сінокіс. 1900

Початок сінокосу. Традиційно цю роботу починали у вівторок Петрівки. Як тільки польовий "гороб'ячий" щавель викидав волоть, кілька літніх косарів ішли селом і, постукуючи в коси, оповіщали селян про початок трав'яних жнив. Після цього вже можна було починати косовицю. 
Кожен господар намагався якомога швидше впоратись із заготівлею трав. Це зумовлювалося погодними умовами і наближенням жнив. Відтак ті, хто мав сінокоси на далекій відстані чи значні угіддя, що потребували додаткової робочої сили, влаштовували толоки. Ця форма колективної взаємодопомоги була добровільною і неоплачуваною. Господар зобов'язувався лише привозити й відвозити косарів і годувати їх.

О.Маковський. Сінокіс

Косарі, які збиралися на толоку, обирали з-поміж себе отамана. Як правило, це був найдосвідченіший газда. Він першим прокладав загінку, керував, тобто визначав початок і кінець роботи, узгоджував перепочинки тощо. Крім нього обирали ще й осавула - надійного помічника.

М.Сергєєв. Сінокіс

Місце постою косарської толоки називалося кошем. Тут обідали, відпочивали, тримали харчі та воду, господарче приладдя. Умовним знаком для коша була управлена в землю висока гілка.
Крім косарів, на толоки виїжджали жінки та дівчата. Вони розпушували сіно, щоб швидше сохло, згрібали його і складали в копички. Цей процес називали потрушинами.
Косовиця - надто важка й відповідальна робота. За короткий час треба було скосити і згребти траву. Тому працювали весь світловий день. А щоб якось скрасити тяжку працю, намагалися розвеселити себе піснями - петрівочками. Починаючи роботу, отаман подавав голос:

Гей, нуте, косарі,

Бо не рано почали,

Хоч не рано почали

Да багато утяли.

В.Орловський. Сінокіс. 1878

Гурт відповідав:

Вийшли в поле косарі,

Косять ранком до зарі,

До обіду покосили,

Поки коси потупіли,

По обіді спочивали,

Поки коси поклепали...

Тихона (29 червня). Єпископ Тихон Амафунтський (Амафунт — місто на Кіпрі) прославився розведенням відмінного винограду. Помер у 425 р. Оскільки Тихон повертав розум і здоров'я біснуватим і взагалі зцілював немічних, до нього звертаються з молитвою від зубного болю.

О цій порі змовкають багато співочих птахів, а сонце йде тихше. Пояснюється це тим, що в ці дні птахи вигодовують своїх дітей, а Земля зменшує швидкість руху навколо Сонця. Тому в народі казали: "Вiд Тихона сонце iде тихiше". 

За язицницьким календарем, свято Водяника, коли рибалки приносять жертву у виглядi першої спiйманої риби. Жiнки сплiтають рибалкам вiнки з  петрового батога (цикорію).

Мануїла, Савела й Ісмаїла (30 червня). Ці брати-перси жили в IV ст. і займали в своїй країні впливові державні посади. За дорученням свого царя вони вирушили до Костянтинополя, щоб підписати у Візантії договір про безпеку кордонів, дружні відносини та торгівлю. Через відмову взяти участь в урочистостях на честь язичеського бога Аполлона братів катували.

У народі здавна було помічено, що о цій порі на нічному небі з'являються спалахи. Коли їх багато, то це віщує добрий урожай. Як і на Тихона, цього дня сонце йде тихіше. "На Мануїла сонце застоюється", — кажуть у народі.

Якщо погода дощова, то зима буде снiжною. 

ЛИПЕНЬ (страдник, сiнозарник, червонець, косень, липець,

серпень, громовик, жарник, сiнокос, грозовик, iллюк,

сечень, шерпень, шарпан, маківка лiта, жнивник,

верхівка лiта)

Липень – верхівка лiта, грудень – шапка зими.

У липні на дворі пусто, а в полі густо.

У липні хмари простираються по небу смугами – буде дощ.

Якщо ранком трава суха – до ночі очікуй дощу.

Зеленувате забарвлення місяця – ознака настання сильної засухи.

У липні якщо можна думкою повісити цебро на ріг місяця – бути суші. Якщо ж цебро “падає” – до дощу. Ця прикмета передвіщає погоду за один-две тижні уперед.

Ранком туман стелиться по траві – буде гарна погода.

Усім літо пригоже, та верхівка лiта важка.

Леонтiя, Iпатiя, Федула (1 липня). За язицницьким календарем, день Сварога (Лiтнього). Ковальське свято.  У цей день вшановується Сварог як бог ковальства i шлюбу. За повiр’ям, коваль мiг “викувати” весiлля, тобто благословати молодих на щасливе подружнє життя. 

У цей день спостерігають за травою: якщо вона суха - вночі йтиме дощ. Сьогодні розпочинають готуватися до жнив: "Леонтій до жнив серпи й коси поточив!"

Зосима, Мефодiя (2 липня). Мученик Зосим жив у мiстi Аполонiї в часи гонiння християн iмператором Трояном. Пiсля прийняття хрещення й вiдмови  принести жертву язичницьким богам був підданий жорстоким тортурам, але, осяяний благодаттю Божою, не вiдчув страждань.

Якщо на Мефодiя дощ, то вiн може йти з перервами сорок днiв. 
На Зосима бджоли  меду запасають.

Коли бджоли сильно летять до своїх вуликiв – близько дощ.

Мефодiя Перепелятника та Анатолiя Затворника (3 липня). Священномученик Мефодiй, єпископ Пабарський (Малайзiя) вiдзначився справжнiм iночеським смиренням.
Вважається, що за цим днем передбачають погоду: якщо лебедi розкричалися – завтра буде дощ, жаби розкумкалися – перед дощем, по сушi плигають – на дощ.
За язичницьким календарем, завершення Ярилівських святок, похорон Ярила.

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")