Література, втілена в мистецтві

Русалки в літературі

К.Маковський. Русалки. 1879

За прадавніми народними відуваннями, сьогодні Русалчин великдень. Про це народне свято мова була раніше (у рубриці "Місяцелік"). Сьогодні поговоримо про художні твори, героїнями яких стали ці прекрасні міфічні істоти. 

Першими на цей чарівливий фольклорний образ, для якого характерне трагічне поєднання краси й підступності, звернули увагу поети-романтики початку ХІХ ст. Русалки стають героїнями балад "Заманка" Л.Боровиковського, "Рибалка" П.Гулака-Артемовського та "Мана" М.Костомарова, "Причинна" та "Утоплена" Т.Шевченка. Образ водяних красунь так приваблював Т.Шевченка, що в 1841 році він виконав два начерки олівцем до балади "Утоплена", а в 1859 році виконав три етюди і малюнок, що у літературі згадується під назвами "Дніпрові русалки" та "Як русалки місяць ловлять"; а пізніше поет написав баладу "Русалка", де, як і в "Утопленій", вивів образи-антиподи матері та її доньки-русалоньки.  А ще ж був перший альманах українською мовою в Галичині "Русалка Дністровая" - революційний на той час вияв вільного народного духу й самоствердження.

Т.Шевченко. Русалки. 1859

Народні повір’я про русалок стали підґрунтям балад Ю.Федьковича "Черемська цариця", "Сокільська княгиня", "Римська княгиня" та "Керманич", у яких розробляється тема зваблювання легеня. Відгомін народних уявлень про звабливу зовнішність русалок відчутний у баладах Я.Щоголева "Лоскотарки" і "Лоскотарочка", героїні яких заманюють хлопця з єдиною метою, щоб "на дні у чистих водах" залоскотати. Цікаво, що у фольклорі та східноукраїнських літературних баладах русалки залоскочують свої жертви до смерті, тоді як у західноукраїнських зразках еквівалентом фатальної розв’язки є заведення русалкою до чарівного підводного царства або "скляного двору", як, наприклад, у творах Ю.Федьковича чи І.Франка "Керманич". Дніпрова Чайка написала баладу "Русалка", для якої вже характерне різке протиставлення світу буденного, за авторським означенням, “землі брудної”, та уявлюваного, бажаного;  контрастність фантастичного та реального віддзеркалюється в діалозі водяної красуні та селян, котрих хвилюють соціально-конкретні питання: "Чи знають там панство? / Чи власність там є? / І як розібрать, де чуже, де моє?" Прагнення "не обмежувати себе" лише романтичними мотивами позначилося й на витонченості поетичної форми балади М.Чернявського "Таємниця", в основу якої покладено фольклорно-міфологічні мотиви: дівчина разом з русалками кидається у став, щоб не виходити заміж за нелюба. Мистецтво музичне і мистецтво поетичне, здається, злилися воєдино й у баладі В.Пачовського "Срібна русалка".

А ось сучасний твір - невеличка поемка Ігора Пістунова:

ДВІ РУСАЛКИ НАВЕСНІ

З переліску вийшов в поле,

Перейшов, ліг на узліссі

На осонні, глянув в гору

Й задрімав під шурхіт лісу.

Прокидаюсь, сонце сіло,

Вітер стих, на небі зорі,

В кураї зашелестіло 

Й випливає щось прозоре.

До дерев підходить крайніх,

Тихо гілку підіймає...

О! Це ж лісова русалка 

З польовою ніч стрічає!

Я сховався за ялину,

Пильно нашорошив вуха

І не менше як годину

Перешіптування слухав:

Русалка польова: 

Здорова будь, моя сестра зелена,

Чи все гаразд у твоєму обійсті?

Чи шелестять дуби, берези, клени?

Чи цвірінчать птахи в твоєму лісі?

Не вимерзла у затінку ожина?

Як перебули люту зиму лосі?

Чи сильно ліс потерпав від людини?

Ялин багато втратить довелося?

Русалка лісова: 

І тобі зичу щастя, сестрице моя жовтокоса,

І бажаю, щоб поле і луг зеленіли,

Щоби землю живили дощі і вечірнії роси,

А вона печерицями й глодом рясніла.

В люту зиму привітний Мороз пожалів мої чада –

Вкрив пухнастим рядном до весни ліс поснулий,

А тваринам своїм лісовим подала я пораду,

Як отаву зелену з-під білого снігу добути.

Навесні розігнала крижинки в струмочку за яром,

Розбудила ведмедя в бар лозі за дубом,

Напоїла оленів і лосів любовним нектаром – 

За продовження роду поб’ються нехай, мої любі.

З гілочок всі торішні листочки струсив теплий вітер,

Хай скоріше мені дах новий покривають,

І конвалії й проліски – любощів наших це діти –

Вільну землю строкатим рядном заквітчають.

Русалка польова:

Ото ж бо й є! Ти Вітра полонила

Своїм коханням і не відпускаєш!

Тай без його тепла не родить нива,

А ти цього, сестра, хіба не знаєш?!

Хай доторком своїх долонь, і теплим,

Мої погладить груди, ніжне тіло.

Хай прилетять на озеро лелеки,

Щоби Земля родити захотіла...

Русалка лісова: 

Леле, сестро, ти знаєш, вже Вітер на Північ поринув.

Треба швидко щоб зміг хтось його замінити.

Чи не знайдеться близько гарячий привітний хлопчина,

Щоб в любові з тобою зумів змерзлу землю зігріти?

Бачу, півпрозорі тіні 

Закружляли коло мене.

Ось уже відчув на тілі 

Дотик. Жовте і зелене

У очах замиготіло.

Стало солодко і млосно,

А тікати не хотілось –

Я в любов, як пташка, порснув.

Ще ніколи я до віку 

Не кохав так безоглядно.

Почуття – не чоловіку –

Тільки Богу будуть ладні.

Згодом я розплющив очі

Стало зелено у полі.

Тіні дві стояли поруч 

Й шепотіли: „Вже доволі”.

Розпрощались дві сестрички,

Місяць повний в небо скреснув.

Я ж пішов собі до річки

Може стріну третю сестру?

Однак найповніше та найліричніше, по-моєму, образ русалки розкрито в драмі-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня", головна героїня якої - Мавка - є не просто втіленням краси і беззахисності природи, вона уособлює духовну високість людини, здатну постійно відроджуватися.  За мотивами шедевру Лесі Українки було знято фільм "Лісова пісня" (1961).

А 1981 року Ю.Іллєнко зняв російськомовну стрічку "Лесная песня. Мавка".

Джерело: http://web.znu.edu.ua/herald/issues/archive/articles/666.pdf