Місяцелік: Петрівка

Петрiвка, Петрiв пiст. Розігри. Початок Петрiвки припадає на другий пiсля Трiйчанського тижня понедiлок, вона триває до Петра і Павла (12 липня). За народним повiр’ям, цей пiст начебто встановлено на прохання жiнок, чоловiки яких на сiнокосах поїдали всi молочнi продукти (“скопи”), що збiднювало родинні запаси. Петро переконав у його необхiдностi Павла, котрий завше тримався чоловiчої сторони. Так буцiмто виник один із найкоротших (але такий, що не регламентується особливими заборонами) постiв; якщо в iншi запусти вважається за великий грiх уживати скоромину, то в Петрiвку було можна. Очевидно, це пов’язано з важкою працею – сiнокосом. До речi, на Петрiвку випадають найдовшi днi. Згадаймо пiсню “Мала нiчка-Петрiвочка, не виспалася дiвочка…”

На понедiлок, тобто на перший день посту, припадають цiкавi обрядодiї похорону Ярила – так званi “розігри” (на Вiнничинi – “розгари”, “розори”, на Кiроворадщинi – “дядини”). Язичницький бог Ярило уособлював родючу силу весняного сонця. Наші предки уявляли, що в цей час Ярило ходив ночами по полях з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп та дозріле колосся жита й пшениці. Перед Петрівкою (за твердженнями деяких дослідників, 3 липня) Ярило ніби помирав - плодюча енергія землі та сонця досягла своєї кульмінаційної точки й пішла на спад. Це явище і символізують похорони Ярила. Їх вiдзначають лише замiжнi жiнки. 
У кожнiй етнографiчнiй зонi були свої вiдмiнностi цього обряду, що мав назву "гонити шуліку". Молоді жінки сходилися, бувало, в шинок, пили горілку, танцювали й співали "сороміцьких" пісень. На Полтавщинi жiнки, зготувавши обiд, потайки вiд чоловiкiв несли його в сад i, поївши, покрикували: “Га-га-га!” Це означало, що в такий спосiб “гонять до Бога шулiку”, котрий мусить передати їхнє прохання, аби Всевишнiй продовжив вiк iнтимного життя.

На Вiнничинi ця обрядодiя мала iнший змiст – “гонили шуляка, щоб вiн не хапав курчат”.

Привертає увагу дiйство – “замочувати дiйницю” (для великого надою молока). В обiд гурт жинок ставив на подвiр’ї нову дiйницю. Потiм вони сiдали довкола неї й “пускали по колу чарку”, виголошуючи рiзноманiтнi господарськi побажання:

Щоб дiйниця не текла,

А хозяйка весела була!

Щоб хозяйка не доспала,

До корови рано вставала.

Щоб корова стояла,

Та багато молока давала!

Не менш цiкавi були й iншi сценки “розігрiв”. Найстаршу в родинi бабусю садили на зелену гiлку “з маю”, тобто таку, що збереглася од трiйчанського клечання, i тягли через усе село до корчми. Бабуся, що удостоїлася такої честi, купляла могорич. Цей обряд символiзував лiто в образi бабусi, котре ввозили в село.

Дівчата в цей понеділок пускали на воду клечальні вінки, що були виплетені ними першого дня Зелених свят.

Поряд iз жартiвливими сценками розiгрували й обрядовi. На Подiллi в перший день Петрiвки жiнки, у яких народжувалися неживi немовлята або ж помирали малюки нехрещеними, сходилися на цвинтар i справляли “обiд для дiтей”. Вважалося, що в цей час лiтають над цвинтарем їхнi дiти i “просять хреста”. Обрядодiя так i називається: “Справляли дiтям весiлля”.
Існує вірування, що першого дня Петрівки відбуваються "звірячі розгри", а тому до лісу ходити небезпечно. Свійських тварин цього дня годують ліпше, ніж звичайно, особливо догоджають коровам - "щоб користі було більше".

         Термiн “розігри” безпосередньо пов’язаний з проводами весни, а вiдтак – iз зустрiччю лiта. Це пiдтверджують найдавнiшi обряди, генетичне корiння яких сягає дайбожичої доби. Скажiмо, на Новгород-Сiверщинi в цей день молодь iшла до лiсу, вирубувала кiлька гiлок берези i, прибравши квiтами, несла iх з пiснями в село. Гуртом обходила довкола осель, а потiм кидала гiлля в рiчку.

Про давнiй обряд “розігрiв” довiдуємося iз записiв М.Максимовича. Вiн, зокрема, наводить свiдчення, що в цей день нашi далекi пращури ховали солом’яну ляльку у виглядi чоловiка, яка називалася “Кострубоньком”. Гурт жінок, iмiтуючи обряд похорон, вчиняли ритуальнi голосiння:

Помер, помер Кострубонько,

Сивий, милий голубонько.

Зосталася хатка

I ще сiножатка,

I ставок, i млинок,

Ще й вишневенький садок.

Що у ставок купатися,

А у млинок проспатися,

А у садок погуляти –

Кострубонька поминати!

Згодом  цей обряд перейшов до весняних дiйств. Зiбравшись на лузi, дiвчата водили танок довкола “Кострубонька”, роль якого виконувала з них та, що стояла посеред гурта. Решта ж, ведучи хоровод, наспiвувала:

Помер, помер наш Кострубонько,

Помер, помер наш голубонько!

Кобила ж наша бiлобокая,

Не впади з моста,

Не вмочи хвоста.

Дiвчина-Кострубонько схоплювалася, iншi голосно виводили:

Ожив, ожив Кострубонько,

Ожив, ожив наш голубонько!

В iнших регiонах дiвчата, взявши Кострубонька за голову, приспiвували:

Що ж я, бiдна, учинила -

Кострубонька не любила?

Таким чином, петрiвськими “розіграми” й завершувалися трiйчанськi обрядовi дiї. Усi вони так чи iнакше пов’язанi з природою – бiологiчним переходом од весни до лiта. Це пiдтверджує й унiкальний пiсенний цикл, який не має аналогiв у iнших народiв. Маю на увазi так званi  “петрiвочки” чи “петрiвчанi пiснi”. Їх  виконували лише в перiод Петрiвського посту (як вiдомо, в усi iншi запусти  заборонялося спiвати будь-яких пiсень). Це явище унiкальне в релiгiйнiй практицi.

Про Петрiвку складено чимало прислiв’їв i приказок:

У Петрiвку день, як рiк.

У Петрiвку мухи роблять на панiв, а в Спаса (19 серпня) – на себе.

Захотiлось йому в Петрiвку льоду (мерзлого; печеної криги).

Петрiвка – на хлiб голодiвка.

Пiшло вже менi з Петрового дня.

Хлiб на Петрiвку ощаджуй.

Хто в Петрiвку сiна не косить, той зимою i в собак їсти просить.

(За матеріалами книг О.Воропая "Звичаї нашого народу" і В.Скуратівського "Місяцелік")