Місяцелік: Червень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Федота (20 червня). Від імені мученика Феодота Анкірського. Цього часу настає літня спека, колоситься жито: "Святий Федот тепло дає — жито в золото веде". Тривають найкоротші ночі: "На Федота зоря руку подає".

Цього року на 20 червня припав День Святого Духу, продовжується святкування Трійці. За народними переказами, Дня Святого Духа боїться як вогню всіляка нечисть. Перед сходом сонця в цей день земля відкриває свої таємниці і якщо помолитися Святому Духу, то можна дізнатися, де знаходяться скарби. Цього дня, як і в інші дні Зелених свят, завивали берізку, кидали вінки, у деяких місцевостях сповідувалися тощо.

Федора Стратилата. (21 червня). День встановлений з нагоди перенесення мощів цього святого. Федiр Стратилат походив з мiста Євхаїт. За милосердя Бог просвiтив його досконалим пiзнанням християнської  iстини.

Його ще називають Федором-криничником, бо цей день вважається найсприятливішим для визначення підземних вод з метою спорудження криниці. Для цього напередодні ввечері на місце, призначене для колодязя, кладуть сковороду. Уранці при сході сонця дивляться: якщо сковорода вкрита водяними струмочками, то це вказує на правильне визначення місця. Злегка запотіла сковорода обіцяє маловодну криницю, суха — нічого. Цього ж дня гадають про врожай і погоду.

Федiр Стратилат – грозами багатий.

Роса з Федора – на врожай льону i коноплi.

Марiї, Кирила (22 червня). Зацвiла липа – на тепло й сонячне лiто. Щедрим буде медозбiр.

Бджоли i  в шапку меду наносять, аби був  узяток.

Як липа пахтить, то й бджола летить.

Із цим днем пов'язується астрономічний початок літа, день літнього сонцестояння: "На Кирила віддає сонечко землі всю силу". Найдовший день i  накоротша нiч. 

На Кирила земля вiддає травам всю свою силу.

Іоанна, Тимофiя, Василя, Антонiни (23 червня). Вшановується пам'ять видатного церковного і культурного діяча XVII ст. Іоанна Тобольського. Походив із українського шляхетного роду Васильківських, але більш відомий як Іван Максимович (від імені батька). Народився у 1651 р. в Ніжині. Працював учителем у чернігівських школах. Згодом прийняв чернецтво в Києво-Печерській Лаврі і був її проповідником та економом. У 1697 р. Іван Максимович за поданням гетьмана Мазепи був висвячений на єпископа Чернігівського. У Чернігові заснував першу в нашій країні духовну семінарію, до якої приймали дітей не лише духовних осіб, а й дворян, козаків і міщан. Він написав кілька творів, зокрема «Алфавіт святих», «Царський шлях Христа». У 1711 р. його призначили митрополитом Тобольським і всього Сибіру, де він уславився поширенням християнства. Помер  1715 року.

Варфоломiя й Варнави (24 червня). Варфоломій – один iз дванадцяти апостолiв. Його образ дуже широко використовувався в iконографiї середньовiччя й бароко. Апостол Варфоломій належав до числа улюблених учнів Христа. Був уродженцем Кани Галілейської, яку неодноразово відвідував Ісус. Учення свого Вчителя проповідував у Малій Азії, Аравії, Ефіопії, Індії та Великій Вірменії, де помер як мученик. За одними свідченнями, був розіп'ятий на хресті, за іншими, — з нього живого здерли шкіру. Варнава — один із 70-ти апостолів. Походив із Кіпру. Мав чудовий дар слова. За переказом, у 60 р. його забили камінням іудеї, бо мали звичай забивати до смерті тих, хто йшов проти їхньої віри.

У сільськогосподарському побуті цього дня бралися до боронування парових. Ворожили про погоду взимку: "Суша на Варфоломія — гострої зими єсть надія".

Із цього часу коротшає день, тому в народі казали:

Варфоломiй i Варнава дня украли, а ночi доточили.

Історична цікавинка: 24 червня 1934 року столицю України перенесено з Харкова в Київ.

Онуфрiя, Онопрiя (25 червня). Святий Онуфрій Великий, преподобний — єгипетський ранньохристиянський святий та пустельник, один із Отців Церкви. Жив у єгипетській пустелі у III ст. Був одним з Отців-пустельників, які мали глибокий вплив на східну духовність у ІІІ-ІV ст. Він так любив євхаристійного Ісуса, що бажав причащатися в пустелі щодня. Господь зробив чудо своєму вірному слузі: два ангели щодня приносили Онуфрієві святе причастя у його печеру, де він строго постив і молився аж до свого святого відходу по небесну нагороду. Крім того, Божим провидінням виросла біля його келії пальма, яка родила багато фініків і близько стало текти джерело води.

О.Воропай записав цікаву легенду, пов'язану з преподобним Онуфрієм. Одного разу польові квіти довідалися від вітру, що злий дідуган Мороз збирається їх поморозити. Квіти поскаржилися Онуфрієві Великому. Преподобному жаль стало квітів, і він пішов до Мороза просити, щоб той не зачіпав їх, але Мороз був таким упертим, що Онуфрій не витримав: він розсердився, схопив сокиру й ударив Мороза обухом по голові. Відтоді Мороз хворів аж до Спаса, а квіти в цей час спокійно цвіли й одцвітали.

У день преподобного Онуфрія дівчата збирали в полі сині волошки та червоні маки, несли додому і квітчали ними образи. Умиваючись ранком, натирали щоки пелюстками червоного маку - "щоб завжди були рожеві лиця". Маком дівчата також уквітчували собі голови.

Цей день називали ще Петра-поворота. Походження пов'язане з ім'ям Петра Афонського — першого анахорета, тобто самітника Афона. У безлюдній місцевості він прожив 53 роки, де й помер у 734 р.

Оскільки цей день збігається з періодом літнього сонцестояння, у народі він одержав назву Петра-сонцеворота, або просто Поворота. "На Петра Афонського сонце повертає на зиму, а літо — на жару".

У деяких місцевостях цей день був крайнім строком висадження розсади капусти, тому його називали також Петром-капусником. За повір'ями, зозуля кує тільки до Петра. 

Це останнiй термiн сiяння гречки. До Онопрія закiнчували першу косовицю сiна (цього дня селяни вже не косили трави). На Онопрiя вже починали косовицю раннього ячменю – першi жнива яровини. Замовкають пташинi трелi, а тому казали: “На Онопрiя соловей ячмiнним колосом удавився”.

Онопрiй – сонце пiдiпри.

Сонце – на зиму, а лiто на спеку.

На Онопрiя ряснi роси – на добрий врожай.

Як на Петра у червні погода, то на рівнинах буде урода.

Окулини Гречницi, Килини (26 червня). На честь мучениці Акилини, яка постраждала за християнську віру в 293 р. 

До цього дня годилося посiяти всi зерновi, навiть просо i гречку, бо “Килини - останнi посiви”. Цього дня зі свіжих сходів гречки селяни зрізували горстку і прикрашали нею ікони. Готували також мирську кашу з минулорічних запасів гречки. Кашею пригощали жебраків і прочан, які за це бажали господарям доброго врожаю гречки.

 Пiсля Килини селяни готували їжу й вечеряли переважно на вулицi. Це було традицiєю українського селянства.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар" 

і О.Воропая "Звичаї нашого народу")