Цікаве народознавство: Русалки

Русалки

Тривають Русалії, завершуються Зелені свята, під час яких наші предки вшановували природу, приносячи жертви духам землі й води, влаштовуючи відповідні обряди, співаючи особливих - русальних - пісень. Героями цих обрядодій були русалки - духи водоймищ, полів, лісів. Якими ж були українські русалки?

В.О.Катарбінський. Мавка 

За поширеними народними уявленнями, русалками ставали дівчата-утоплениці або померлі до хрещення діти. Подекуди побутувала думка, що русалками могли стати люди, які помирали на Русалчин великдень (четвер Троїцького тижня). Тож русалки належали до світу померлих, що підтверджує інша їх назва - мавки (навки, нявки), тобто мешканці Нави - світу духів. Незвичайними вони були і зовні. Завжди юні русалки відзначалися особливою вродою: мали прекрасне струнке тіло, дуже бліду шкіру, чорні чи зелені очі, довге зелене, чорне або русяве волосся, що спадало нижче колін. Однак позаду їхня шкіра була зовсім прозорою, крізь неї були видні внутрішні органи. Здебільшого вони були одягнені в довгі білі сорочки без поясу, але могли набирати вигляду звичайних дівчат, відрізнити їх тоді міг лише той, хто мав квітку папороті (і відьми, звичайно). 

О.М.Афанасьєв у книзі "Поэтические воззрения славян на природу" відносить русалок до "облачных дев", пов'язаних із життєдайною небесною вологою (навіть корінь слова "рус" ("рос") пов'язаний із вологою - роса, річки Рось, Росава тощо, і походить від санскритського rasa - волога, рідина, вода), і наділяє властивістю віщунок і чудових прях. "На Зеленые Святки никто не осме­ливается работать, чтобы не прогневать русалок; в особенности женщины не долж­ны шить и мыть белье, а мужчины вить из лозы плетни и бороны — по связи этих занятий с работами мифических дев, которые ткут (вьют, плетут) облачные покро­вы и полощут их в дождевых источниках," - пише він. Сперечатися не буду, хоч на мій погляд, український звичай вішати на деревах (переважно на дубах, березах чи вербах) рушники, намітки, прядиво для русалок - це своєрідна жертва, навіть плата русалкам, аби вони не ходили в село й не чіпали людей. А от про мудрість русалок свідчать народні пісні, у яких русалки загадують молодим парубкам і дівчатам загадки і, коли ті не розгадують їх, залоскочують бідолах до смерті. Птахом, пов'язаним із цими дівами, є лебідь.

Живуть русалки в прихованих місцях: в омутах, під річковими порогами, влаштовуючи там собі гнізда з соломи й трав, які приносять до водоймищ під час Зелених свят. За іншими оповідками, вони мешкають на дні річок у чудових кришталевих палацах.

Прокидаються від зимової сплячки міфічні красуні у четвер Страсного тижня, коли вода піднімається в річках і розливається по луках, коли розквітає верба й зазеленіють поля, і залишаються в земному світі до глибокої осені, засинаючи (помираючи, повертаючись у Наву) разом із природою. Уночі, коли сходить місяць, русалки виходять на берег, чешуть своє довге волосся гребенями з риб'ячої кістки і водять хороводи або качаються на вітті дерев. Саме для цього під час Зелених свят прийнято звивати гілля двох сусідніх беріз чи верб - щоб зробити гойдалку для русалок. Люблять русалки і побешкетувати: поплескатися у хвилях, здійнявши веремію, позаплутувати рибальські сітки, покачатися на колесі водяного млина, танцювати й качатися на полях (особливо напередодні Трійці русалки збираються на полях, бігають, бавляться або водять хороводи, вигукуючи: "Ух-ух, солом'яний дух!" - від чого жито колишеться ніби від вітру. Причому в народі спостерегли, що там, де качалися русалки, трава чи збіжжя росте краще). Або могли чудовим співом заманити юнаків чи дівчат і залоскотати їх до смерті. Оберегом від них слугували запашні трави: часник, любисток, полин...

Мавки (у різних місцевостях вони мали різні назви: повітрулі, лоскітниці, лісні, віли) мають подібну зовнішність і вдачу, але живуть у полях і лісах, у дуплах старих дерев.

У народі вірили, що на Троїцькі святки всі ці істоти (а також потерчата), що не мали ні тіла, ні душі, літали у вигляді птаха і просили собі хрещення криками: "Христу, Христу!" Вважалося, що в такому випадку треба було кинути якусь хустину і назвати ім'я, промовивши: "Хрещу тебе". Після цього неприкаяна душа потрапляє в рай. Якщо ж цього не зробити протягом перших семи років, то немовля остаточно перетворюється на русалку, чи мавку, стає нечистим духом.
Оскільки русалки могли спричинити багато шкоди (прикликати сильні дощі, заплутати колосся в полі), наприкінці Троїцького тижня або в перший день петрівки влаштовували проводи русалок.

Слід зазначити, що на думку багатьох етнографів, уявлення про русалок в українській міфології є пізніми й запозиченими. Так, Хв.Вовк у "Студіях з української етнографії та антропології" стверджує: "Загально відомі вірування, або, краще сказати, поетичні уявлення про мавок, повніші та колоритніші на Україні, ніж у Веливоросії, являють і собі тільки спадщину од класичних народів, греків та римлян, хоч і в дуже оригінальному засвоєнню та переробці..." А Г.Булашев у книзі "Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях" про них узагалі не згадує. Однак русалки є героїнями багатьох народних пісень, оповідок, а значить - невід'ємною частиною нашої культури.