Поетична сторінка

А що? І я спочину на хвилинку.
Сама собі запалюю ялинку.
Ліхтарики нехай замерехтять,
сніжиночки нехай собі летять.
І про життя спитаю у зозульки.
Boнa мовчить, обкльовує бурульки.
Над нею висить шишечка кедрова.
Життя складне, зозулька паперова.
І поживу в малесенькій хатинці,
що так притульно висить на ялинці,
де заглядав у зоряні віконця
Кіт у чоботях з вусами гасконця.
І там ніхто мене вже не дістане,
і срібен дощик йти не перестане.
І знову тихо погашу ялинку...
А що, і я спочила на хвилинку.
Ліна Костенко

Поетична сторінка

На віях тиші мерехтять сніжинки.
Зима крізь вії дивиться на світ.
Шляхи і діти їх – стежинки  -
шукають вранці згадку до воріт.
Село в снігах, як чаша кришталева,
у срібних жилках скованих джерел.
Ідуть у білих каптурах дерева,
понамерзали брови у дерев.
Їм білий вітер розвіває поли,
вони бредуть, похилені, на шлях,
де гайвороння, чорне як ніколи,
шматочок сонця ділить у полях.

Л.Костенко

Польський художник Marek Szczepaniak

Раджу прочитати

Натрапила на цікавинку - і ділюся з вами, друзі: дитячий сайт "Пустунчик". Портал пропонує чудовий кінозал і аудіотеку, конкурси і вікторини, ігри та незвичайні ідеї для творчості, а ще там є віртуальна школа, навчатися в якій легко та приємно. Приєднуйтеся 

Вивчаємо українську мову: Правопис

Запам'ятайте: ці слова пишуться окремо!

А ще: без відома, без кінця-краю, без сумніву, без упину, в міру, в ногу, до вподоби, до ладу, до останку, до смаку, до снаги, за кордон (за кордоном), за світла, на вибір, на видноті, на відмінно, на диво, на око, на прощання, на самоті, на слово, на сміх, на ходу, над силу, не з руки, ні за гріш, під гору, під силу, по змозі, по правді, по суті, по черзі, уві сні, у стократ, через силу, як слід, як треба.

Краєзнавство

Перший ставок у Юзівці

Так починався Донецьк

Частина 16

Пам'ятник Сталіну біля входу в парк ім.Постишева

У 1931 році вирішено було створити в місті Центральний парк (нині – Центральний парк культури та відпочинку ім.О.С.Щербакова, хоча спочатку парк отримав ім’я П.П.Постишева, а після того, як той був оголошений «ворогом народу» 1939 року, - Олександра Сергійовича Щербакова, який у 1936 – 1938 рр. був секретарем Донецького обкому партії). Місце для нього обране було занедбане: на ділянці відкритого степу за Першим ставком біля Скоморошиної балки, за якою розташовувалися скотобійні. Аби привести місцину (120 га!) до ладу, робітники та школярі міста багато працювали. Коли 1932 року парк почав функціонувати, найбільшої популярності зазнали дитяча залізна дорога та прогулянки на човнах по ставку. Одразу після війни сапери збудували понтонний міст через ставок, за кілька років його замінили на новий, з дерев’яними опорами, а в кінці 50-х рр. опори зробили залізобетонні – й міст нарешті отримав сучасний вигляд. 

Того ж року в Сталіно була створена обласна філармонія, що об’єднала 5 концертних бригад з різних міст України. 

У 1932 році на вул.Артема був збудований Клуб будівельників. Однак 1936 року його вирішено було передати дітям як Палац піонерів і школярів. Після війни будівлю реконструювали і розмістили там Центральне бюро науково-технічного інституту Міністерства вугільної промисловості. А школярам віддали будівлю колишнього Юзівського відділення Петроградського міжнародного комерційного банку (нині – частина Міського палацу творчості школярів, що виходить на вул.Артема). 

Цікаву історію має будівля по вул.Артема, 44, де зараз розташовується консерваторія ім.Прокоф’єва. Спочатку на цьому місці хотіли збудувати готель, потім плани змінилися – і в 1932 (до 1941 і з 1943 до 1966 рр.) там розмістили Донецький обласний відділ ГПУ (потім – Донецьке обласне управління НКВС, з 1937 р. Управління державної безпеки НКВС по Сталінській області, реорганізоване 1947 року в обласне Управління Міністерства державної безпеки, з 1953 р. Управління Міністерства внутрішніх справ, з 1954 до 1966 р. – Управління Комітета державної безпеки при Раді міністрів УРСР по Донецькій області). Там же розташовувалася тюрма, у внутрішньому дворі якої у жовтні 1941 року німцями були знайдені масові захоронення людей (перепоховані вони були в жовтні 1941 р. у парку біля держбанка, тепер там автомістечко «Сокіл»).

Цього дня народилися

Воскресінням твоїм живу,

      Земле мертва!

Сьогоднішній іменинник - надзвичайно цікавий український поет з когорти "Розстріляного Відродження" Євген Плужник (26.12.1898 - 02.02.1936).

Я знаю:
Перекують на рала мечі.
І буде родюча земля —
Не ця.
І будуть одні ключі
Одмикати усі серця.

Я знаю!
І буде так:
Пшеницями зійде кров,
                                        І пізнають, яка на смак
                                                                            Любов.

                                                                               Вірю.

***

Для вас, історики майбутні,

Наш біль — рядки холодних слів!

О, золоті далекі будні

Серед родючих вільних нив!

Забудь про ті натхненні свята,

Що в них росила землю кров!

Мовчи, мовчи, душе підтята.

— Агов!

Якийсь дідок нудний напише,—

Війна і робітничий рух...

О,тихше!

— Біль не вщух!

1926

Місяцелік

Цікавинки про народні свята цього тижня

Мчч.Євстратій, Авксентій. Фреска з монастиря
св.Павла (Афон). 1552 р.

Євстратiв, Євстафiїв та Лукин день (26 грудня). День пам'яті мученика Євстрата, градоначальника, який під час гонінь на християн у ІІІ ст. оголосив себе послідовником Христа й за віру помер мученицькою смертю.

Iз Луки дня прибавило на п’ядень.

Люди спостерiгали за погодою цього дня й наступних: яким буде 26 грудня, таким буде весь сiчень.

Филимона, Калинники (27 грудня). День мучеників Фірса, Каллініка, Филимона, Аполлонія. Можна припустити, що вибір для позначення дня імені одного з мучеників - Каллініка викликаний співзвуччям його зі словами «загострити», «загартувати», оскільки час, дійсно, демонструвало «накал» морозів.

Яким буде цей день, таким і лютий.

Степана, Трифона, Собор кримських святих (28 грудня). Святитель Стефан був родом із Кападокії (Мала Азія). Він отримав блискучу філософську освіту в Костянтинополі, але вважав за краще не займатися мирськими справами, а піти у пустельне місце, де кілька років провів у подвигах посту й молитви. Коли близько 730 року в місті Сурожі (нинішній Судак у Криму) помер єпископ, Патріарху Герману з'явився ангел і сказав, що Господеві вгодно поставити єпископом пустельника Стефана. П'ять років святитель Стефан провів у невпинних пастирських трудах. У результаті багато язичників та іновірців Сурозької єпархії були приєднані до Церкви Христової. Під час правління імператора Лева III Исавра (717 - 741 рр.), який наказав безчестити і знищувати ікони, Стефан виступив гарячим захисником іконошанування, за що був жорстоко побитий і на багато років ув'язнений. За клопотанням дружини нового імператора святителя звільнили і повернули на кафедру. Після кончини святителя від чесних його мощей почали відбуватися чудеса та зцілення. Під час походу в Крим слов'янський князь Бравлин, вражений чудесами, які відбувалися біля раки святителя Стефана, увірував і прийняв хрещення.

Який Трифон - такий і березень.

Новгородська ікона ХІV ст.

Томи, Аггея (Огія) (29 грудня). Тома (Фома) – апостол, який (за євангельскою легендою) не хотiв повiрити у воскресiння Iсуса Христа, поки той не дав доторкнутися до своїх ран. Тому й iснує приказка “Фома невiруючий”.

Аггей - один із 12 старозавітних менших пророків, книга якого, що складається з двох розділів, містить, серед інших, пророцтво про прихід Месії. Достовірно про пророка відомо лише те, що він діяв в один час із пророком Захарією (десь на межі VI і V ст. до н.е.) і переконував юдеїв якомога швидше завершити будівництво другого Єрусалимського храму. Ця свята справа призупинилася на півтора десятиліття внаслідок недоброзичливості й інтриг із боку самарян та інших осіб, ворожих юдеям. Завдяки вмовлянням пророків Огія та Захарія будівництво храму було відновлено і невдовзі закінчено.

За спостереженнями, це дуже холодний день:

Прийшов Тома - сиди вдома.

Добре говорив святий Тома, що в груднi найлiпше сидiти вдома.

Ікона св. пророка Даниїла і трьох отроків
Ананії, Азарії і Мисаїла

Також примiчали: який Аггей, такий і квітень. 

Якщо вранцi на Аггея великий мороз, то вiн простоїть до Хрещення (19 сiчня).

Якщо на деревах iнiй, Святки (з 7 по 19 сiчня) будуть теплими.

Якщо сніг привалив упритул до парканів - невдале літо.

Даниїла (30 грудня). День пам'яті пророка Даниїла.

Яким буде цей день, таким і травень.

Якщо в цей день з’явиться iнiй – Рiздво буде теплим.

31 грудня – вiд цього дня й до Рiздва (7 сiчня) починалася “тиждень пращурiв” – час поминання померлих.

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар" )

Для гарного настрою

Знайомтеся: український рок-гурт "Merva".

"Відпусти"

"Все, що я є"

"... за небо"

Унікальна Україна

Ох, була б я зараз хоч трохи ближче до Києва! Друзі, якщо у вас є можливість, завітайте до Пирогова - подивіться, яка краса! 

Поетична сторінка

Сьогодні - в останні найтемніші дні року - хочу нагадати, друзі, що "пітьми як такої насправді ж немає". 

ч/б

усе буде добре хоч буде непросто –

пітьма на пітьму наповзає мов хмара

для світла залишиться крихітний острів

та буде той острів у кожної пари

усе буде добре для доброго слова

для доброї думки і доброго діла

та світ буде важко почати віднова

і бога зачати із грішного тіла

усе буде добре під небом померклим

у сутінках дня і у темряві ночі

та буде непросто забути померлих

й простити гріхи материнські і отчі

усе буде добре як поміж собою

живих не ділити на свого й чужого

та буде нелегко із іскри малої

роздмухати вогник і сонце із нього

найважче на світі – і кожен це знає –

свобода у виборі власного світу

пітьми як такої насправді ж немає

це – лиш добровільна відмова від світла

і вибір такий не складніший дилеми

пройти по мосту чи зіскочити з мосту

тож я собі вірю що все недаремно

й усе буде добре.. і все буде просто..

Іздрик

Офіційна інформація

На cайті МОН у вільному доступі виставлена Хрестоматія сучасної дитячої літератури у двох томах (для 1-2 класів та 3-4 класів)

Докладніше: http://mon.gov.ua/usi-novivni/novini/2016/12/15/na-cajti-mon-u-vilnomu-dostupi-vistavlena-xrestomatiya-suchasnoyi-dityachoyi-literaturi/

Вивчаємо українську мову: Правопис

Побачила цю цитату й подумала, що поет правий, хоч і жорстко сказав (утім, Стус не йшов на компроміси ні в чому). Ми з вами, друзі, вивчали орфоепічні норми української мови, позбувалися кальок і збагачували лексику, говорили про правильне слововживання. Сьогодні разом із Лепетуном почнемо вивчати правопис (орфографію) та граматику, аби наша мовна гігієна теж була на високому рівні 

Почнемо з найскладнішого - правопису прислівників, які пишуться разом, окремо і через дефіс: мимохідь, на око, десь-інде. А ще їх треба відрізняти від схожих сполук іменників з прийменниками.

Краєзнавство

Так починався Донецьк

Частина 15

Ларінка (сучасний вид)

"Дом Советов" (нині - Ворошилівський райвиконком)

Середина 20-х рр. – це час великих перетворень в історії Донецька. Так, 1924 року поруч зі старою Ларінкою почалося будівництво житлового масиву Стандарт для металургів і близько 30 дво- та триповерхових будинків для гірняків Рутченківських та Вознесенських копалень. У 1925 – 1926 рр. відбулося розширення меж міста (увійшли копальня «Вєтка», Олександрівська, Бутовська, Гладківська копальні, Червоноармійський (колишній Путилівський) завод, територія Щегловського лісу, селища Олександрівка, станція Сталіне, Катеринівка (Маслівка), Любимівка (Закоп), територія Сталінського металургійного заводу), були утворені 3 райони: Калінінський, Куйбишевський і Сталінозаводський (нині – Ленінський). 

У 1926 – 1927 рр. почали масово перейменовувати вулиці та райони (наприклад, 1-а лінія стала вул.Артема, Ларінка – 2-й Жовтневий район тощо), почалося будівництво Далекого селища (район на захід від театру опери й балету), Соціалістичне Містечко (рос. Соцгородок, район на схід від нинішнього кінотеатру ім.Шевченка). 

Головпоштамт

Тоді ж будуються «Дом Советов» на Сінній площі (потім – Радянська, згодом – площа Леніна), будинок культури в селищі Рутченкове (нині – палац культури ім.І.Франка), кінотеатр «Красный» (нині – «Комсомолець»), будівля Сталінського гірничого технікуму (вул.Артема, 58), Головпоштамт, лікарня ім.Ворошилова (нині – Калініна, будувалася з травня 1928 до 25 грудня 1930 року).

Донецьк довгий час не мав системи міського транспорту. Здебільшого люди пересувалися пішки чи візником. До залізничної станції можна було дістатися робітничим потягом, що ходив уздовж ставків від станції Бальфурівка (знаходилася за сучасним Південним автовокзалом) 4 рази на добу. Цікаво, що одна з гілок залізниці до початку 60-х рр. доходила до складських приміщень, що розташовувалися на правому боці бульвара Пушкіна; закінчувалася колія у внутрішньому подвір’ї «Дома Советов», і коли в 1938 р. Лазар Каганович відвідав місто, його спальний вагон загнали на подвір’я Будинку Рад, у вагоні він і ночував. 

У 1928 р. у місті пустили перший трамвай за маршрутом «Завод – Вокзал», однак маршрут починався від Радлікарні (рос. Совбольница; розташовувалася на сучасній площі Леніна). Наприкінці 1928 року маршрут продовжили до металургійного заводу. Перші трамваї перевозили не лише пасажирів, на спеціальних платформах вони транспортували різні вантажі. Ремонт вагонів спочатку здійснювався на цвяховому заводі (знаходився на місці Драмтеатру), а в 1932 р. було створене трамвайне депо, яке розташовувалося біля будівлі Обладміністрації. З 1931 року в місті діяв один автобусний маршрут. Перший (а в СРСР третій після Москви та Ленінграда) тролейбусний маршрут у місті почав діяти на початку 1940 (за деякими даними – у жовтні 1939) року від прохідної металургійного заводу до Студмістечка. 

Трамвай в окупованій Юзівці (1942 р.)

1930 року розпочала роботу Обласна центральна клінічна лікарня (нині – ДОЛКО ім.Гусака). Того ж року, 28 листопада, розпочав свій перший навчальний рік Сталінський медичний інститут (потім – Донецький державний медичний інститут ім.О.М.Горького, нині - університет), тоді він мав тільки лікарняно-профілактичний факультет, один із корпусів якого розташовувався в колишній будівлі Держбанку (нині – будівля Міської лікарні № 1 по вул.Артема). А перший випуск лікарів відбувся 10 лютого 1936 року.

О.І.Тулпаров

О.М.Первушин

Перші кілометри питного водогону були прокладені в 1928 – 1931 рр., хоча питання про це було поставлене ще 1921 року. Ініціаторами створення міського водогону буди професори Донтехнікуму Олександр Іванович Тулпаров і Олексій Михайлович Первушин. 

Водонапірна вежа станції Юзове

До появи водогону Сталінський завод видавав трудящим спеціальні талони, за якими вони могли отримати 2 відра води за 1 талон. У місті було 4 забірні басейни, де отримували воду, один із них розташовувався на 2-й лінії, на перетині з пр. Труда, дехто мав колодязі, вода в яких, правда, була жорсткою та забрудненою шахтними водами, крім того, існували невеличкі відомчі водогони (наприклад, водопровід в Англійській колонії чи в селищі «Російського товариства для виготовлення снарядів і воєнних припасів» (потім – завод «Точмаш»), чи станції Юзове). Воду брали зі Щегловських свердловин, згодом в експлуатацію ввели ще п’ять. Однак усі ці заходи не вирішували проблему водопостачання в місто, що швидко розросталося.

Проект водогону 1926 року охоплював центральну частину міста й заводське селище Ларінку (житловий масив Стандарт). Проблему водопостачання допоміг вирішити академік Академії медичних наук СРСР Олександр Микитович Марзєєв, який знайшов у балці Кипляча криниця (на р.Суха Волноваха) замулене джерело, що, за словами старожилів, було раніше надзвичайно багатоводним. Джерело розчистили, збудували басейн для збору води, насос – і 1931 року водогін запрацював, кінцевою водонапірною вежею була башта селища Стандарт, де вона збереглася досі. Згодом донецький водопровід значно розрісся. 

Каналізація (перші 12 кілометрів) почала працювати 1933 року, 1939 р. було збудовано головні очисні споруди в с.Євдокимівка. А в 1934 р. почалася експлуатація першого міського газогону побутового призначення.

Донецьк (Сталіно) 1929 року

Місяцелік

Цікавинки про народні свята цього тижня

Святий Миколай.
Кінець XVІІ ст. Волинь

Миколи (19 грудня). Усi три свята – Варвари, Сави та Миколи – називали Миколайовими святами. На вiдмiну від весняного Миколи (22 травня), зимове свято вiдзначали особливо врочисто (можливо, тому, що воно припало на язичницьке свято Велеса, який по сонячному промінню сходить цього дня на землю та приносить достаток). Уважалося, що Микола – захисник усiх бiдних i знедолених. Та найбiльше його вшановували дiти, для яких вiн був почесним охоронцем. Навiть iснує легенда про те, що Микола рятував дiтей, якi потопали в морi.

Святий Миколай жив близько 1700 рокiв тому. Народився близько 280 року, помер близько 345 року. Вiн був священником у м.Патарi, а потiм у м.Мири (провінцiя Лiкiя в Малiй Азiї), брав участь в першому вселенському соборi в м.Нiкеї (325 р.). Усе своє життя вiн присвятив справам милосердя. Його постiйною турботою було пiклування про немiчних, убогих та сирiт. За переказами, вiн допомагав найчастiше таємно, особливо тим, хто соромився просити. Своєю глибокою вiрою в Бога, силою  молитви святий Миколай творив чудеса: зцiлював безнадiйно хворих, припиняв розбрат, утишував збурене море. Тому й називали його Чудотворцем.

Ікона св. Миколая Чудотворця.
Низкиницька обитель. Україна

Традицiйно в Українi, особливо в захiдних  областях, до цього дня готували обрядодiї, пов’язанi зi святим Миколаєм. Увечерi найповажнiший iз родини, як правило, дiдусь, преодягався на вулицi в “доброго Миколая”, заходив до оселi з подарунками, якi батьки, знаючи про дитячi забаганки, готували заздалегiдь. Вручаючи кожному окремий гостинець, «Миколай» згадував усе те добре, що зробив малюк протягом року, i соромив за негiднi вчинки. Вiдтак дiти свято вiрили в iснування доброго захисника i намагалися не гнiвити “дiда Миколая, який знає про все”. Це був вельми хороший виховний момент.

У школах обов’язково влаштовували цiкавi вистави, де головною дiйовою особою був святий Миколай. Поруч із ним неодмiнно сусiдив верткий чортик, який намагався переконати дiдуся, що вручати дiтям подарунки не варто, бо вони були неслухняними. Але вистава закiнчувалася тим, що “добрий Миколай” цього разу вибачав. Такi драматичнi твори, позначенi фольклорними сюжетами, писали найвiдомiшi письменники, зокрема Iван Франко.

Пiд цi днi зима вже остаточно перебирає свої права. “Микола бородою трусе, - мовить вiдоме прислiв’я, - дорогу стеле”.

Отже, для селян це короткий час вiдпочинку: зiбрано збiжжя, зроблено на зиму вiдповiднi припаси, а тому можна було  розраховуватися з боргами. Хто ж не встигав або не мiг до цього дня вiддати  позички, то казали: “Коли ти менi не вiддаси до Миколи, то вже не оддаси нiколи”.

Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді запрягали найкращих коней в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села – "бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!" Варити пиво на Миколу, як і запрошувати музик, – звичай дуже старий: про це йдеться навіть у голосіннях, у колядках:

Чому так нема, як було давно,

Як було давно, а з первовіку:

Святим Миколам пива не варять…

Хто першим прийде ранком до хати, той буде першим полазником ("полазами" на більшості територій України вважали 4 свята: Введення, Миколая, Анни і Різдво чи Новий рік). "Зле, якщо в ті дні хто інший – не господар – перейде через подвір’я першим, - вважали на Поділлі. – Кожний господар встає в цей день раніше, ніж звичайно, та йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: "Дай, Боже, добрий день, щобись худобонька здорова була та й я з тобою, ще й з своєю жоною!"

Св. Миколай з житієм,
кін. ХV — поч. ХVІ ст., Ванівці, Лемківщина

З особливою повагою народ ставився до образу Миколи Чудотворця. Він був майже в кожнiй оселi, оскiльки, як уже згадувалося, святий захищав усiх бiдних i знедолених. За народними переказами, Миколай боронив людей вiд стихiйного лиха, рятував на водах, опiкувався звiриною. Особливо шанобливо до нього ставилися козаки, бо, як свiдчить легенда, записана на Харкiвщинi, вiн кайдани розбивав, полонених із неволi визволяв. Також усі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, вони брали з собою ікону Чудотворця. У Києвi церква Святого Миколая була збудована однією з перших.

На Миколая хлопцi вже починали домовлятися про колядки. А вечорниці відтепер збиралися щодня.

Пiсля Миколи пшениця вкриє поле.

Ховали зиму пiсля Миколи.

Миколай, жiнки своєї не май.

Варка, Савка та Микола до добра не доведуть нiколи.

Як упаде великий iній – на гарний урожай хлiба.

Як на Миколу пiде дощ, то врожай на озимину.

Морозяний день – на вроду хлiба й городини.

Св. Миколай з житієм, кін. ХVІ ст., с.Вовче

Як твердить дослiдження Г.Лазко День святого Миколая називають ще зимовим Спасом. На його честь влаштовували братчини – єднання сусiдiв, односельчан, якi збиралися в майбутньому роцi вести якiсь спiльнi господарськi роботи.

Про Святого народ створив багато легенд. Одна з них так i називається “Миколайчики”.

Хай буде славен той,

Хто Iстину шукає,

Її вiд злого ока

Ревно зберiгає!

I хоч за це доводиться

Життям платити,

Та Iстина живе –

Її не заступити!

Яких тiльки трав не буває у нашому степу! Однi змiнюють iншi – i так аж до глибокої осенi.

А назви якi! Тут тобi бабинi зуби i божi ручки, воронець i громовик, доля i  зрадзiлля, iванок i комонник, люльник i медяник, проскурняк i шандра – i ще безлiч бозна-якого зела!

Однi з них привертають до себе увагу яскравими квiтками, iншi – незвичайною формою листка. Ще iншi – своїм виглядом: от як, примiром, миколайчики синi.

Чому миколайчики? – адже це людське iм’я!

Хочете дiзнатися – слухайте! А було дiло так.

У кремезного, як дуб, козака Миколи росло аж десятеро синiв-соколiв. У селi їх звали миколайчиками, бо їхня матуся кликала свого чоловiка не iнакше, як “Миколайчику!”. Із чиєїсь легкої руки це пестливе звертання перекинулося й на синiв. Народжувалися вони один за одним, а тому, коли йшли гуртом купатися на рiчку чи гратися в степ, на половецькi могили – завжди дотримувалися раз заведеного чину: попереду йшов старший, позаду – найменший.

Половецькi могили були їх улюбленим мiсцем розваг: безмiр простору, воля, спiв жайвора у бездонному небi. Тiльки, якби ж знала доросла Миколайчиха, що станеться бiля тих могил, зроду б не дозволила дiтям ходити в степ!

Миколайчики пласкі (синьоголов, Eryngium Planum)

Коли бавляться дiти, то забувають про все на свiтi. Забули вони й цього разу про неньчину засторогу: ховатися скорiш у балку, як побачать татарських вершникiв. Не заховалися козацьки дiти, бо не встигли. Накинули на них аркани жовтолицi зайди, пов’язали рученьки сиром’ятими ременями й погнали в ординську неволю.

Дiти почали плакати й кричати – ординцi заткнули їм роти кляпами; стали ногами опиратися об рiдну землю – били боляче їх по литках батогами.

Пропали дiти у синьому смерку степу, як i не було.

З розпуки Миколайчиха наклала на себе руки, а степ збагатився ще однiєю рослиною: миколайчиками.

Вони чiпкi, як нiжки козачих дiтей, що з останнiх сил чiплялися за рiдну землю, i колючi, як їхнi наїжаченi душi проти ординцiв. (Записана I.Захарченком).

Амвросiя, Андросiя (20 грудня). У давнину дiвчата на Андросiя органiзовували цiкавий обряд: “трусити грушi”. Збиралися в однiй з осель, i кожна дiвка мала примiряти до себе дванадцять одежин i одягти найзручнiшу. Котрiй не дiставалося вбрання за розмiром, то прив’язували їй спiдницю ззаду до поперека й вiдправляли “трусити грушi”. Пiдiйшовши до верби, вона влазила на дерево i струшувала його. Подруги, що стояли внизу, запитували: “Що ти трусиш?” “Грушi”, - вiдказувала вона. “Так то ж не грушi, а хлоп’ячi душi!” – одмовляли гуртом дiвчата. Зiбравши “натрушених груш”, себто сухих паличок, iшли на досвiтки. Якщо дiвчинi вночi присниться якийсь хлопець, за нього, вважалося, вона й вийде замiж.

З Амвросiя у давнину починали готувати оселю до свят: бiлили хату, прибиралися i т.iн. Починали збиратися на вечорницi. Найкраща народна музика, танцi, небилицi, приповiдки, прислiв’я, загадки та iншi види фольклору виникали саме тут – на вечорницях.

Днi пам’ятi померлих родичiв (21, 23, 27, 28 грудня).

Ганни (22 грудня). Вiд Ганни зима набирає розгін. “Прийшли Ганки – сiдай у санки”, - полюбляють нагадувати лiтнi люди. Та це й природно, адже на Ганнине зачаття припадає зимове сонцестояння, пiсля чого свiтило повертає на лiто, а зима – на мороз. Вiдтак у народi свято Ганки називали ще “родинами сонця”.

За народними уявленнями, у цей день вовки остаточно збiгаються в тiчки, щоб вiдгуляти до Водохрещ “шлюбну пору”. У деяких регiонах уважали цей день святом вовкiв i намагалися не працювати.

З Ганниного дня жiнки починали готуватися до Рiздва – бiлили в хатi, прибирали обiйстя й посилено годували свиней, щоб мати свiжину до свят.

На Закарпаттi жiнки на Анни не пряли, щоб не болiла голова.

Яка Ганка до полудня, така зима до кiнця грудня.

Яка Ганка до нiченьки, така зима до весноньки.

Сонце ясне, променисте – Новорiччя буде морозяним; якщо ховається за хмарами, а на деревах висне iнiй – пiд Новий рiк буде хмарно з вiдлигою.

Тихий i безвiтряний день – на врожай садовини.

Коли йде дощ – вся весна буде дощовою.

Якщо в цей день вовки виють над слободою, то на падiж худоби.

Никона (24 грудня). Відзначається пам'ять преподобного Никона Печерського, ченця Києво-Печерського монастиря.

Наші пращури говорили: "Никон стоїть біля ікон". У цей день вони молилися святому, просили відігнати нечисту силу, яка кружляла по землі хуртовинами. Крім того, люди вірили, що святий Никон може дарувати заспокоєння будь-якій душі. Запалювали лампади і закликали сонце зійти на землю, спалахнути і відігнати нечисту силу. Уважалося, що поки день не прибуде, відьми будуть літати над землею на мітлах і піднімати снігові вихори.

Також цей день знаменний ще й тим, що в 1979 роцi Український Визвольний Рух у справi української  самостiйностi пiдносив перед ООН питання про незалежнiсть країни.

Спиридона Сонцеворота (25 грудня). Свято на честь християнського святого має прадавнє коріння (про це свідчить навіть відома легенда про святого Спиридона та відьом). Наші предки вірили, що у цей день змій Корочун з’їсть Сонце. Але замість старого Сонця богиня Коляда народить нове. Саме про народження нового Сонця сповіщали колядники, ходячи від хати до хати, бажали добробуту господарям та їхнім дітям, процвітання і благополуччя в наступному році. Крім цього, деякі колядки мали і возвеличувальний зміст — ці пісні розповідали про тодішні героїчні подвиги воїнів, битви, походи князів.

У давнину намагалися на свято не працювати, щоб мишi не їли соломи, тому обкурювали димом оселi, бо “святий Спиридон усю нечистоту гоне з хати вон”. Найбiльше остерiгалися свердлити, “бо будуть черв’яки нападати”. Але від цього дня селяни колись різали птицю та кололи кабанів, готуючись до різдвяних свят.

Ставили в цей день гiлки вишень у вiдро з землею: якщо розiв’ються на Рiздво, то вродить гарно садовина.

Спиридон Сонцеворот небо плечима пiдпирає – дня добавляє.

На Спиридона хоч на гороб’ячий скiк, але таки прибуде дня.

На Спиридона дня прибуде на макове зерня.

За довголiтнiм прогнозуванням, це нахолоднiший день грудня, бо “сонце переходить на другий бiк”, “сонце повертає на літо, а зима – на мороз”. Починаючи з Сонцеворота, люди спостерiгали за рiчним циклом: кожен наступний день вiдповiдав погодi чергового мiсяця. Тому протягом дванадцяти днiв запам’ятовували “повадки” погоди, щоб визначити, яким буде наступний рiк.

Якщо нiч ясна, то зима буде холодна, а лiто – жарке; як темна – зима тепла, а лiто негiдне.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" )

Для гарного настрою

Завтра Миколай - народне свято, яке я дуже люблю і через образ самого Святого, і через надзвичайно глибоку ідею допомагати людям таємно, і через звичаї, пов'язані із ним (розкажу про них завтра)... Сьогодні ж пропоную, друзі, послухати пісні, що точно створять світлий настрій віри в дива, які напевно відбудуться, в добро, яке обов'язково переможе! 

Ой, хто, хто Миколая любить,
Ой, хто, хто Миколаю служить,
Тому святий Миколай,       |
На всякий час помагай,     |(x2)
Миколай!                   |

Ой, хто, хто к ньому прибігає,
На поміч його призиває,
Той все з горя вийде ціло, |
Охоронить душу й тіло,     |(x2)
Миколай!                   |

Ой, хто, хто спішить в Твої двори,
Сего Ти на землі і в морі
Все хорониш від напасти,   |
Не даєш му в гріхи впасти, |(x2)
Миколай!                   |

Миколай, молися за нами,
Благаєм Тебе зі сльозами.
Ми Тя будем вихваляти,     |
Ім'я Твоє величати,        |(x2)
На віки.    

"Миколай бородатий" гурту "Плач Єремії"

А для малят мультик 

Унікальна Україна

Уже час планувати зимові подорожі! Щоб потім не бігати в пошуках квитків і помешкання 

Проект "ВСВІТІ" пропонує зимову подорож в українську старовину. А "ChangeUA" аж 18 місць для незабутніх зимових канікул! Обирайте, друзі, і веселих вам новорічних свят! 

Поетична сторінка

Які щасливі очі у казок!

Я прокидаюсь, серце калатає.

Зима стоїть персидська, як бузок,

і жоден птах її не хилитає.

Мої палаци, вежі крижані,

я в першу мить не знаю навіть, де я,—

чи там, в дитинстві, чи іще у сні,

чи в Ірпені, чи в царстві Берендея.

Я в першу мить не знаю, що це — я.

Сосновий світ здивовано вивчаю.

Я прокидаюсь. І твоє ім'я

наповнить душу сонцем і печаллю.

Ліна Костенко