Місяцелік

Цікавинки про народні свята цього тижня

Прокопа (5 грудня). У давнину в цей день на шляхах ставили вiхи, щоб подорожнi не збилися з дороги. Тому казали: “Прийшов Прокіп – розбив розмiт, по снiгу ступає – дорогу копає”.

Канун святої Катерини (6 грудня). Від цього вечора дiвчата починали ворожити. Робили це в такий спосiб: ламали в чужому садку гiлочку вишнi та ставили її у воду. Якщо вона до Рiздва розквiтне, то  того ж року дiвчина вийде замiж.

Із цього дня починалися зимовi гуляння на санчатах. У будинок, де було восени весiлля, збиралися рiднi подивитися, як будуть кататися молодi. За ними снаряжався довгий поїзд усiх рiдних.

Катерини (7 грудня). Як свiдчить давня легенда, святая Катерина походила зі знатного, багатого роду i була благородною, вродливою i премудрою. Хотiла знайти чоловiка, рiвного собi. Такого жениха вона не знайшла, а полюбила Iсуса Христа. Цього дня відбулося заручення Катерини з самим Господом.

Називають цей день ще Святом дівочої долi. Кожен народ має свою покровительку долi. Наприклад, в українцiв – це Катерина, у давніх грекiв – Мойра, богиня долi. Образ же Катерини як захисницi  жіночої долi знаходимо в багатьох слов’янських i європейських народiв.

Дiвчата робили те, що й напередодні, особливо захоплювалися ворожiнням. Брали стiльки гiлочок вишнi чи сливи, скiльки членiв сiм’ї. Ставили їх у горщиках на покутi пiд образами і чекали, чи розквiтнуть вони. Якщо гiлки розцвiтали до Рiздва або Нового року, це було доброю прикметою. Рахували галузки, що не розвиваються: начебто стiльки людей помре в родинi наступного року.

Ворожили i в такий спосiб. Дiвчата насипали в миску кашi й ішли гуртом надвiр кликати судженого на вечерю, б’ючи по воротах макогонами по черзi i приказуючи: “Iди, iди, суджений, кашу їсти!” Звiдки загавкає пес, туди й замiж пiде.

Парубки ж напередоднi цього свята колись постилися, щоб Бог послав їм добру жiнку. Улаштовували веселi вечорницi. Увечері сходилися до однієї хати, дівчата варили спільну вечерю - борщ і кашу. Танцювати не можна було, бо піст, але й без танців було весело: сміх, співи... Опівночі дівчата брали горня з вечерею, обгортали його новим рушником і йшли закликати долю. Простували до воріт, кожна по черзі вилазила на ворота, тримаючи в руках горня, і тричі гукала: "Доле, доле, йди до мене вечеряти!" Якщо в цей час заспіває півень, "доля обізвалася"; якщо ж ні - "доля оглухла, не чує мого голосу". Журиться тоді дівчина і проклинає долю: "Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!" Та це ще півлиха: горе, якщо зірка з неба впаде. "Погасне доля!" - злякано шепчуть дівчата. 

Із приходом Катерини чекали на люті морози:

На святу Катерину ховайся пiд перину.

Катерина по водi, то Рiздво по льодi.

Як на Катерини холодно, то буде голодно.

Климента (8 грудня). Свята, пов’язанi з iменем Климентина (Климентiя) вiдзначаються 7 разiв на рiк – 17 сiчня, 5 лютого i 17 тавня, 9  та 23 серпня, 8 грудня. Значення iменi – “милостивий”.

Уважається, що вiдзначається свято на честь мандрiвного поета Климентiя Зиновiєва, який ще замолоду постригся у ченцi. Ученi вважають, що вiн навчався в Києво-Могилянський академiї. Свої вiршi писав живою розмовною українською мовою. Це був початок ХVII ст. Ще цiле столiття до Iвана Котляревського (За М.Слабошницьким).

Георгiя Побєдоносця, Єгорiя, Юр’їв день (9 грудня). Одна з легенд мовить, що Георгiй перемiг страшного змiя-дракона. На честь цiєї подiї й запроваджено свято, яке, на вiдмiну вiд травневого, не пов’язане з помiтними дiйствами. Лише на Полiссi, як переповiдали лiтнi люди, в давнину вiдзначали  “свято вовкiв”. Селяни звечора мiцно закривали стайнi, не ходили до лiсу й остерiгалися вирушати в дорогу, вважаючи, що в цей день небезпечно зустрiчатися зі звiрами. Нещодавно на Рiвненщинi записано романтичну легенду, пов’язану з юр’ївським “святом вовкiв”.

Якось один гончар вiз продавати на ярмарок свої вироби. Дорогою серед лiсу його застала нiч. З усiх бокiв чулося тривожне виття вовкiв, котрi вiдзначали своє свято. Щоб убезпечити себе й коня, вiн узяв глечика й погукав у нього рiзними голосами.

Але зненацька з’явилося кiлька голосiв.

-   Чого ти нас кликав? – запитав найстарший звiр.

-   Я вас не кликав, - вiдповiв гончар. – Я лишень звiрiв одганяв…

-               Але ж таки не людським, а вовчим голосом кричав, - оскалився вовк. - Пiшли з нами!

Подорожньому нiчого не лишалося, як пiдкоритися наказовi.

Невдовзi вiн опинився на великiй галявинi, де горiло яскраве багаття i грiлися вовки. Серед них був i чоловiк з довгою бородою.

Подорожнього також запросили до товариства.

-               А тепер розказуй, - звернувся до нього старець, - навiщо ти кликав моїх братiв?

Чоловiк розповiв йому все, як було. Тодi бородань мовив:

-               Оскiльки ти порушив наш спокiй, то мусиш почастуватися вовчою їжею, щоб стати членом нашого товариства, - i, наклавши у миску конячого м’яса, подав гончаревi.

Подорожнiй слiзно почав вiдмовлятися, посилаючись на те, що вiн не їсть конини.

Старець знову нагадав:

-               Але ж ти порушив наш спокiй, мусиш спокутувати. Коли ж ти вiдмовишся вiд нашого звичаю, то вовки з’їдять твого коня або тебе.

Чоловiк, бачачи безвихiдь, почав слiзно просити вiдпустити його, бо вiн бiдний, має велику родину i малих дiтей. Вовки порадилися i вирiшили вiдпустити мандрiвника, але коня таки загризли. При цьому наказали горопасi, щоб вiн оповiстив усiх людей, аби тi на холодного Юрiя нiколи не турбували вовкiв, бо то їхнє свято.

Який день на Юрiя, така й зима.

Романа (10 грудня). День пам'яті святого преподобного Романа-чудотворця (V ст.), який прославився як прозорливець, цілитель. Варто згадати сьогодні й іншого Романа. Князь Роман Мстиславич по смертi Володимира, сина Ярослава,  у  1199 роцi об’єднав Волинь з Галичиною i став князем Галицько-Волинської  держави. Незабаром прилучив вiн до цiєї держави також i Київ. Згодом приєднав i Чернiгiвське князiвство i став “самодержцем усiєї України”.

День пам’ятi померлих (11 грудня). День пам'яті мученика та сповідника Стефана Нового, який народився в Константинополі (715 - 767 рр.).

Вiдзначають так звану  Батькiвську суботу.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" )