Місяцелік: Квітень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Марка i Василя (11 квiтня).

До Василя ще можна прясти, а вiд Василя прядиво на добро не пiде.

До Василя зимували, а по Василевi треба веснувати.

      Iвана Ліствичника (12 квiтня). Цього дня вшановують пам'ять про святого Івана Ліствичника, який провів 40 років у подвигу безмовності, посту, молитви та покаянних сльозах. Не випадково у своєму творі "Ліствиця, або Скрижалі духовні" преподобний Іоанн так говорить про сльози покаяння: "Як вогонь спалює і знищує хмиз, так чиста сльоза омиває всі нечистоти, зовнішні і внутрішні". Сильна і дієва була його свята молитва, про це свідчать приклади з житія угодника Божого. 

         У народі вiрили, що домовик їздить цієї ночі на конях i заплiтає їм гриви, тому вiшали мертву сороку в стайнi над кiньми, щоб домовик на нiй розважався.

Удовиний плуг (13 квiтня). Селяни ще не працювали, але збиралися на раду. На нiй вирiшували, хто перший почне обробляти свої городи. На це мали право лише окремi верстви населення – сироти, старi й немiчнi люди та вдови. Звiдси й назва обряду – “вдовиний плуг”.

Усiєю громадою (по-народному - толокою) обробляти городи знедоленим людям. Усе це робили безкоштовно. Гарний звичай!. Варто його вiдродити! Чи не так?

Мар’ї (14 квiтня). Якщо на Мар’їн день повiнь, то вродить густа трава; коли ж не прошумлять таловоди, то лiто буде холодне і дощове.

Полiкарпа i Тита, Святого Яровита (15 квiтня). У цей день скрiзь прибирають, чепурять житло. Казали: “Ворона каркала, Полiкарпа день накаркала”.

         

Ярило – бог весняного сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова Яр- означає ярий, нестримний, збуджений, сильний, завзятий, пристрасний, гнівний. У давні часи чоловіча пристрасть порівнювалась із мужністю, войовничістю й силою, тому божества родючості часто зображувалися з мечем.

           У балтійських слов’ян Ярилу тотожний Яровит (дослівно ярий витязь, войовничий дух), храм якого існував у Волегасті до ХІІ ст. Тут на стіні висів священний щит мистецької роботи, покритий позолотою, який виносили тільки під час війни чи найбільших урочистостей. Це була священна реліквія. Герборт писав, що Яровит "по-латині називається Марсом". Зберігся запис промови жерця храму Яровита, яку він виголосив у лісі від імені самого бога: "Я – Бог твій, я той, хто вдягає поля муравою, а ліси листям; в моїй волі плоди нив і дерев, приплод черед і все, що служить на користь людині – все це даю тим, хто шанує мене, і відбираю в тих, хто нехтує мною". Ярило близький за своєю сутністю до Купайла, тільки діє навесні. Бог любові й пристрасті, Ярило символізує родючість, чоловічу запліднюючу силу.

       У білорусів навесні «водили Ярила» – найкращого парубка, прикрашеного вінком, вбраного в світлі, урочисті шати. У греків ідентичними Ярилу були Вакх та Діоніс. Певних згадок про кумири Ярила немає: відомо, що молодиці щороку виготовляли його опудала, причому особливу увагу приділяли дітородним органам. Лише з давніх переказів, записаних мандрівниками, дізнаємося, що кумир Ярила стояв біля м.Костроми (назва співзвучна з Кострубом). Свято Ярила близьке до купальського ще й тому, що під час його святкування парубки викрадали собі дівчат. Отже, Ярило і Кострубонько уособлювали торжество життя над смертю. Це боги, які завмирають на зиму і пробуджуються (воскресають) навесні. Велесова Книга згадує Ярила під ім'ям Ярбога: "...славословити... Ярбогу, який править весняним цвітінням і Русаліями, Водничами, і Лісичами і Домовичами" (дошка 38-А).

Збереглася стародавня легенда, де говориться, що Великий Грім прокидається навесні від довгого сну, сідає верхи на чорні хмари, як на коня, і, їдучи над землею, б’є її золотою різкою-блискавицею.

Земля прокидається, одягається в розкішну сукню з квітів і зелені – все навколо оживає: ліси, поля, діброви… І почав тоді Ярило по ночах ходити. Де він ступить ногою – ярина виросте, як подивиться на поле – квіти зацвітуть, гляне в ліс – пташки защебечуть, а у воду гляне – риба стрепенеться. І ходить Ярило по темних лісах, селах, хуторах і на кого гляне, у того серце коханням спалахне. Торкнеться у сні молодого хлопця – кров закипить, дівчину зачепить – як іскра, спалахне. І виходять дівчата й хлопці надвечір на Ярилове поле хороводи водить та пісень співати. Не зчуються, не зоглядяться, як і ніч пройде, як зорі погаснуть, як місяць сховається і на травах засяють сльозинки роси.

Білоруси уявляють собі Ярила молодим гарним парубком, який їздить верхи на білому коні, в білій кереї, з вінком квітів на голові. В правій руці він тримає людську голову, а в лівій – сніп житніх колосків. Наш Ярило ходить пішки в білій кереї з вінком маків і хмелю на голові. У правій руці він носить серп, а в лівій – сніп жита, пшениці та всякої пашниці.

Ранньої весни (15 чи 23 квітня) прихід Ярила відзначається хороводами та піснями, а на початку літа, під час заговін на Петрівку, буде похорон Ярила – весела забава молодиць, куди дівчат і хлопців не допускають.

Отже, Ярило або Яр-хміль (так він іноді називається в легендах) – це чоловічий образ весни, ніби пара дівчині-весні. Поетична уява наших предків не допускала самотності навесні, бо ж у такий веселий час все повинно бути в парі.

Гафiї та Микити Сповiдника (16 квiтня). 

Iм’я “Микита” – грецького походження i означає “переможець”.

      Йосипа Пiснеписця (17 квiтня). Цiєї днини святкують першу Пасiку (весняну). Освячують пасiки, моляться про бджолинi рої, виносять вулики на вулицю для квiткових медозборiв.

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" )