Краєзнавство: Історія Донеччини

Короткий нарис

 з історії заселення Донецького краю

Герб Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового

Частина 10

У 30-х рр. запорожцям знову дозволено було повернутися на свої землі (договір 1734 р. в м.Лубни), тут вони створили Кальміуську паланку, правда, частину їхніх земель було передано донським козакам, а право вилову риби в Азовському морі отримали обидві сторони. Це призвело до зіткнень між запорозькими та донськими козаками, аби припинити їх, Сенат 30 квітня 1746 р. встановив кордон між ними по ріці Кальміус: лівий берег вважався донським, а правий – запорозьким. 1748 року з бахмутських, торських, маяцьких козаків було сформовано Бахмутський козацький полк.

Козацькі паланки війська Запорозького Низового (1734 - 1775)

Територія західніше Бахмута в 40 – 60-х рр. заселялася в основному вихідцями зі Слобідської України та запорожцями. На плані Бахмутського повіту 1767 р. на правому боці ріки нанесено 132 хутори (зимівники) та 8 слобід. Села, як правило належали представникам місцевої адміністрації. Так, комендант Бахмутської фортеці біля річки Ближні Ступки на місці міських хуторів заснував село Іванівку, а у 80-х рр. йому вже належали Кремінне та Шабельківка, крім цього, він судився з селянами за Красні Луки та Ямпіль.

Українська оборонна лінія

Для того, щоб пришвидшити освоєння південних земель і стримувати козацьку вольницю на цій території, царський уряд вирішив поселити на флангах збудованої в 1731 – 1733 рр. Української оборонної лінії православних сербів і хорватів, які, тікаючи від переслідувань католицької імперії Габсбургів, перейшли на російську службу, тому 1752 р. на запорозьких землях Середнього Подніпров’я (незважаючи на протести козаків) була створена Нова Сербія. 1753 року між річками Бахмут і Лугань почалося розселення людей полковників Райка Прерадовича й Івана Шевича. Поселення назвали Слов’яносербією.

Карта Слов'яносербії (1753 - 1764 рр.)

Оскільки полки (до їх складу, до речі, входили не тільки серби і хорвати (їх було лише 1513 осіб), а й місцеві українці та росіяни) селилися ротами, то й поселення так і назвали: Перша Рота (с.Серебрянське), Друга Рота (с. Красне), Третя Рота (с.Верхнє), Четверта Рота (с.Вергунка), П’ята Рота (с.Привольне), Шоста Рота (с.Кримське), Сьома Рота (с.Нижнє), Восьма Рота (с.Підгірне), Дев’ята Рота (с.Жовте), Десята Рота (с.Кам’янка), Одинадцята Рота (с.Черкаське), Дванадцята (с.Хороше), Тринадцята (с. Калинівське), Чотирнадцята (с.Троїцьке), П’ятнадцята і Шістнадцята роти – с.Луганське.

Розташування Нової Сербії та Слов'яносербії
відносно сучасних Кіровоградської, Донецької
 та Луганської областей України

Адміністративним центром Слов’яносербії був Бахмут. За 10 років населення Бахмутського повіту набагато збільшилося й налічувало 13217 чоловіків, серед них українців – 75 %, росіян – 5 %, молдаван – 17 %, сербів, угорців, хорватів, татар – 3 %.

1765 р. царський уряд запроваджує нову адміністративну реформу на півдні: на основі Української лінії, Нової Сербії та Слов’яносербії створюється Новоросійська губернія. А після зруйнування Січі 1775 р. на її місці та землях Війська Запорозького формуються дві губернії: на землях західніше Дніпра та близьких до них сотень Полтавського полку – Новоросійська губернія, а між Дніпром, Сіверським Дінцем і Доном – Азовська. Спочатку вона складалася з Катерининської та Бахмутської провінцій, Ростовського, Азовського, Таганрозького повітів, Дніпровської оборонної лінії та кримських фортець Керч і Єнікале, а також із повітів, сформованих на землях запорожців (Самарського, Личківського, Кінсьководського, Кальміуського, Барвінкіностінського, Протовчанського) та земель Війська Донського. Однак у 1778 р. губернію поділили на 9 повітів: Катеринославський (нині Дніпропетровськ), Олександрівський (нині Запоріжжя), Павловський, Маріїнпільський, Таганрозький, Бахмутський, Торський, Натальїнський (пізніше – Костянтиноградський, тепер м.Червоноград Харківської області) і Царичанський.

Карта Катеринославського намісництва
з атласу Російської імперії 1796 р.

Цей поділ зберігся до її злиття з Новоросійською та формування з них у 1783 р. Катеринославського намісництва, котре 1784 р. було розділене на 15 повітів. Бахмутський повіт охоплював таку територію: землі на сході від р.Лугань (теперішня Луганська область) до села Криворіжжя (Добропільський район Донецької області) на заході, а на півночі від села Серебрянка (Артемівський район Донецької області) до південних земель біля с.Оленівка (поблизу Донецька). 

Ці відомості свідчать про те, що в різний час у Російській імперії Новоросією називали різні території України: то правобережні дніпровські землі сучасних Полтавської (частково), Дніпропетровської, Запорізької та Одеської областей, то навпаки – лівобережжя, Придінців’я. Зрештою, ця назва стала вживатися стосовно південного сходу та півдня України, яку в офіційних документах Російської держави стали іменувати Малою Росією (Малоросією) або «Юго-Западный край», а українців ще з часів Петра І – «хохлами» або «малоросами».

Ювілейна монета, присвячена 500-річчю
виникнення українських козацьких поселень
на території нинішніх Донецької і Луганської областей,
які згодом утворили Кальміуську паланку
Війська Запорозького Низового.