Краєзнавство: Історія Донеччини

Короткий нарис

 з історії заселення Донецького краю

Вкраїна - земля козацька. Й.-Б.Гоманн. 1716

Частина 9

XVІІІ сторіччя принесло Україні повну втрату останніх залишків вольностей. За часів Петра І російські дворяни отримали величезні земельні наділи в Україні, жорстко контролювалося книгодрукування, у різний спосіб експлуатувалися українські ресурси (наприклад з 1709 до 1722 року українці мали утримувати 10 російських полків, розміщених на їхніх землях (порівняйте: в 1737 – 1738 рр. від 50 до 75 російських полків!); у той же час козацькі полки відправлялися на північ, де вони збудували Ладозький канал, м.Санкт- Петербург), з 1719 року українцям було заборонено прямо експортувати зерно на захід, вони повинні були привезти його в російські порти Ригу й Архангельськ, де воно продавалося за тими цінами, які встановлював уряд. Ще раніше в містах були запроваджені російські адміністрації (навіть Києвом керував російський губернатор), на вибори гетьмана треба було отримати царський дозвіл. Останнім ударом було створення в 1722 р. Малоросійської колегії з шести російських чиновників, які, постійно знаходячись в Україні, мали розділити з гетьманом виконавчу владу (одним із перших її нововведень було запровадження в Україні прямого оподаткування, і в 1724 р. президент колегії Вельямінов відрапортував про 600-процентне збільшення всієї суми податків!).

Гетьман Данило Апостол

Після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 р. Гетьманщиною почала керувати Гетьманська канцелярія, що складалася з 3 російських вельмож і 3 українських старшин, очолював її князь Шаховськой. 1744 року спеціальною комісією був створений новий правовий кодекс «Права, по которым судится малороссийский народ», до цього часу судочинство в Україні здійснювалося за правовими нормами Литовського Статуту XVІ ст. і звичаєвим правом. 1754 р. бюджет Гетьманщини почав контролюватися Петербургом, митні кордони між Україною та Росією скасовані. Катерина ІІ стала достойною спадкоємицею Петра: 1775 р., коли більшість запорожців ще знаходилася на турецькому фронті, російські війська під командуванням генерала П.Текелі раптово з’явилися в Запоріжжі та зруйнували Січ, частина козацької старшини та кошовий отаман Петро Калнишевський були арештовані й відправлені на Соловки;

Кошовий отаман Запорізької Січі
Петро Калнишевський

1781 р. відбулася адміністративна реорганізація, внаслідок якої 10 полків Гетьманщини були перетворені на три намісництва (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське), а керувати ними були поставлені російські «губернские учреждения»; 1783 р. кріпосне право повністю поширилося на селян, робітників мануфактур усієї України (до цього вони лише сплачували поміщикам відбуток, своєрідну арендну плату, на деяких землях відробляли від 2 до 5 днів), цього ж року скасовані полки, замість них формувалися постійні військові частини, куди на шестирічний термін рекрутувалися селяни різних національностей; 1785 р. козацька старшина була прирівняна в правах з російським дворянством. Останній факт, очевидно, пояснює, чому Росії так легко вдалося поглинути українські землі. Зрештою, після останнього розподілу Польщі 1795 р. територія всієї України, крім Галичини й Буковини (вони дісталися Австрії), належала Російській імперії (1783р. Росія після виснажливих багаторічних воєн із Османською імперією приєднала Крим і повністю заволоділа Північним Причорномор’ям).

Українські землі у ХVІІІ ст.

Донецькому краю XVІІІ століття принесло нову хвилю переселенців. Однак тепер цей процес практично перестав бути стихійним – Російська держава пильно стежила й коригувала його. Царськими наказами різних років заселяються містечка вздовж південних кордонів імперії, на місці спаленого 1708 р. острогу Бахмут будується земляний. З 1719 р. він стає центром Бахмутської провінції Воронезької губернії (до цього майже все Придінців’я входило до складу Азовської губернії), до якої належали також Райгородок, Сухарев, Ямпіль (нині – Донецька область), Краснянськ, Боровськ (нині – Харківська область), Старий і Новий Айдар (Луганська область); Тор і Маяцьке залишилися у складі Ізюмського полку Слобідської України. Тодішнє населення провінції налічувало 5103 чоловіки.

Карта-схема оборонних споруд Південної України у ХVІІІ ст.
В.Пірко

З метою захисту Торської та Ізюмської фортець з боку Муравського шляху в 1729 р. між Тором і дорогою поселили Сербський гусарський полк, що з 1723 року перебував на службі Російської держави. Це було перше компактне поселення іноземців на території нашого краю, що поклало початок цілеспрямованої політики Росії щодо заселення цих земель.