Сьогоднішня іменинниця - одна з найяскравіших представників українського дисидентського руху, художник, правозахисник Алла Олександрівна Горська (18.09.1929 - 28.11.1970).
Алла Горська побачила світ 18 вересня 1929 року в Ялті, де батько тоді працював директором кіностудії. Дитинство її минуло в Москві, Ленінграді, потім війна, блокада. Старший брат Арсен (від першого шлюбу матері) загинув на фронті, захищаючи місто на Неві. В Україну вона вперше потрапила 1944 року, коли батько (як номенклатура ЦК) отримав посаду директора Київської кіностудії. Вони оселилися у прекрасній квартирі на вулиці Терещенківській. Сім'я жила заможно, у гостях часто були великі таланти й високі сановники. Дівчинка мала безхмарне життя: Алла закінчила школу із золотою медаллю, вступила до Київського художнього інституту. Успішно виставлялися роботи Горської на республіканських художніх виставках. Закохалася у однокашника Віктора Зарецького - блискучого майстра пензля, і вийшла заміж.
А як тоді мінився світ! Скресла крига заповідника імені товариша Берії... Як трава крізь асфальт пробивалася культура замученого відродження. Клуб творчої молоді в Києві, який очолив Віктор Зарецький, знаменита тринадцята кімната у Жовтневому палаці. Тут з подачі Алли Горської дисиденти заговорили українською. Сама ж вона, хоч мала вже 30 років, почала брати уроки мови у Надійки Світличної, запоєм читала літературу з історії України.
Якось гурт молодих українців був у Биківнянському лісі на прогулянці. Обабіч хлопаки грали у футбол, і м'яч поцілив під ноги Василеві Симоненку. Підняв поет предмет гри - заціпенів: у руках був прострілений дитячий череп. І вирвалося:
На цвинтарі розстріляних ілюзій
уже немає місця для могил...
 |
| А.Горська. Портрет В.Симоненка |
Тоді ж дисиденти вирішили дізнатися правду про злочини Биківні, Лук'янівського цвинтаря. Вони домоглися створення урядової комісії з розслідування, до її складу увійшли Алла Горська, Василь Симоненко, Лесь Танюк. Їм удалося довести, що злочин скоєно працівниками НКВС, але розправа з правдошукачами не забарилася. Лесь Танюк виїхав до Москви й перебував у внутрішній еміграції не один десяток літ. Василя Симоненка професійне побиття довело до саркоми та страшної смерті. Цього ж року Алла несла за труною Василя Симоненка оповитий китайкою жмут калини, а на його портреті Алиної роботи бризки калини, як авторський підпис. Алла позбулася роботи у столиці. Її попереджали, залякували, двічі виключали з лав Спілки Художників України. Усе волало: "Одумайся!" Ні! Вона гордо несла свою золотаву голову на плаху. Це їй Іван Світличний писав:
Голови стинають - в шиї не питають,
Кажуть: так і треба: ґав не лови!
Голову покласти - це не значить впасти:
Горда й з пліч не падає нижче трави.
Гірше, як на плаху - нічого покласти.
Гірше, браття, бути без голови.
 |
| Панно "Жінка-птах". 1966 |
У Києві їй роботи не давали, то вона працювала у Донецьку (де протягом 1965 - 1966 рр. разом із групою художників створила мозаїки на стінах ЗШ № 5, панно "Жінка-птах" у ювелірній крамниці на пр.Ілліча), Маріуполі. Горська створила наймогутніші полотна нашого часу "Дерево життя", "Земля". Працювала також у Львові, Одесі, створюючи декорації до спектаклів. У 1964 році разом із Опанасом Заливахою та Людмилою Семикиною вони виспівали вітраж у Київському університеті "Тарас-Прометей" до 150-річниці з дня народження Шевченка. Та саме під час святкування "буржуазно-націоналістичну" роботу було знищено. Шквал арештів викосив ряди друзів у 1965-му.
 |
| Панно "Земля" (ЗШ № 5) |
Та не тільки це обурювало владу. Скільком вона допомагала вистояти морально й матеріально! "Будівничі казарм" (вислів Є. Сверстюка) особливо ненавиділи Горську, бо вона кинула виклик тому середовищу, з якого сама походила. Усе це не могло бути безкарним і вона стала мішенню №1 серед шістдесятників. 28 листопада 1970 року у Василькові біля Києва було замордовано Аллу Горську. Талановитій художниці, яка працювала у галузі станкового й монументального живопису, було тоді 40 років.
 |
| Панно "Космос" (ЗШ № 5) |
Онука I.Франка, З.Т. Франко виклопотала дозвiл на поховання Алли Горської на Байковому цвинтарі, але його анулювали, а день похорону нiби в iнтересах слiдства перенесли з 4 на 7 грудня - i Аллу ховали у понедiлок на новоствореному цвинтарi за містом, на Берківцях. …У день похорону Василь Стус всю панахиду простояв на колінах, а потім над розкритою пащею її могили зачитав рядки свого вірша "Ярій, душе", присвяченого Аллі:
Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України –
а ти шукай червону тінь калини,
на чорних водах тінь її шукай.
Віктор Зарецький. Світла душа.
| Панно "Вогонь" (ЗШ № 5) |
Немає коментарів:
Дописати коментар