Цього дня народилися: І.Світличний

Випадковий сонет

Я – випадок. Я із закону випав
І впав у винятковість, як у сон.
Але не любить винятків закон.
Хоча – хіба це вибрик? виклик? випад?

І все ж я, випаденець, під замком
Сиджу собі, некондиційний виплід,
Складаю іспит на циганський випіт
(Колись би вже….. корова язиком).

Бо що як всі захочуть випадати?
Хто зможе випадущім раду дати?
Ніхто. Ніде. Ніколи. Далебі!

Невесело величині зникомій
У світі строгих регул і законів.
І все ж я – випадок. Сам по собі.

Так про себе написав один із моїх найулюбленіших поетів Іван Світличний (20.09.1929 - 25.10.1992). Про долю цього Чоловіка краще розкажуть спогади інших десидентів, що знали його особисто:

Василь ОВСІЄНКО. Світло людей. Спогади про Василя Стуса: http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=265

"Доброокий". Збірка спогадів про Івана світличного: http://osvita.khpg.org/index.php?id=946549808

І.Хруслінська.  Іван Світличний – противник усіх фундаменталізмів і фанатизмів: http://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/876/

А ще його глибока, мужня поезія...

Моя свобода

Свободу не втікати з бою,

Свободу чесності в бою,

Любити те, що сам люблю,

А не підказане тобою,

Свободу за любов мою

Хоч і накласти головою,

А бути все ж самим собою, —

Не проміняю на твою,

Ліврейську, жебрану, ледачу,

Вертку, заляпану, як здачу,

Свободу хама й холуя.

Несу свободу в суд, за грати,

Мою від мене не забрати —

І здохну, а вона — моя.

***

Присвята Яремі Світличному 

А.Горська. Портрет І.Світличного. 1963

Ми – мужчини, й за кодексом честі ми чинимо –

Не для вигод і пільг, не для слави й хвали.

Є високий, шляхетний закон між мужчинами:

Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?

Підла наволоч рано богує без спротиву,

Рве зубами, де жирно, де кайф, де калим.

Ми їй ребра полічимо, віку вкоротимо.

Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?

Якщо нечисті – море, й зла підступного – повідь,

Не кажи, що не можеш, що нерви здали.

Вмри й воскресни, а виконай лицарську заповідь:

Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?

Рвуться жили? Ми зв’яжемо в вузол залізний їх,

Хай нам леви позаздрять, позаздрять орли.

Ми, мужчини, – двожильні, і нашим девізом є:

Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?

Ми, мужчини, на інших кивати не любимо.

Кажеш, гиді багато? А ви де були?

Ми спитаєм, як слід, і себе не забудемо:

Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?

Ти – мужчина? Ти – справжній мужчина?

Прекрасно.

Хай вітри, хай шторми, хай дев’яті вали,

Стій, мов скеля, й пильнуй наш девіз, наше гасло:

Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?