Місяцелік: Вересень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Iвана-Воїна (12 вересня). У цей день не їли м’ясної їжi. 

Історична цікавинка: в Українi було декiлька гетьманiв з iм’ям Iван.

Свирговський Iван був на чолi українського народу в 1567-1574 роках.

Iван Пiдкова гетьманував у 1577-1578 роках.

Iван Сулима очолював Україну в 1628-1629, 1630-1635 роках.

1631-1632 роки гетьманом України був Iван Калуга-Петраневський.

З 1657 по 1659 роки правив Iван Виговський.

У 1663-1668 роках очолював українське козацтво Iван Брюховецький.

Iван  Самойлович був гетьманом чи не найдовше – з 1672 по 1687 роки.

Iван Скоропадський був володарем гетьманської булави у 1708-1722 роках.

Купрiяна (13 вересня). Копають картоплю, буряк і моркву.

Вiдлiтають у вирiй журавлi.

За народною прикметою, якщо в цей день снiг не випаде,  зима швидко настане.

Увечерi цiєї днини по селах гасять вогонь у хатах i не тримають його в нiч з 13 на 14 вересня. Уранцi, 14 вересня, роздувають новий вогонь.

Ікона ХVІ ст.

Семена, Симеона Стовпника, Свято Свiчки (14 вересня). За переказами, преподобний Симеон Стовпник усе життя прожив у пустелi, тому його називають ще Симеон Стовпник-пустельник.

Початок справжньої осенi, а отже й Нового року, пов’язаного з прийняттям християнства в Київськiй Русi. У народi кажуть: «На Семена ясно, то осiнь буде погожою i теплою». 

За козацьких часів на Семена справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коня. Обряд цей походив ще від княжих часів: цього дня княжичів садовили на коні та з великими церемоніями везли до церкви, а там, після служби Божої, пострижини виконував сам єпископ.

Із Семеновим днем пов’язаний також обряд «женити комина» або «запалювати посвіт». Слово «посвіт» (регіональні назви: лучник, лішник, кабиця, коминок, посвітний комин, дідок, світач, залізо) пов’язане з досвітками (посвітками, вечорницями) – молодіжними зібраннями, котрі починалися саме від Семенового дня.

с.Бехи Коростенського р-ну Житомирської обл.
Національний музей народної архітектури
та побуту України, м.Київ.
З приватного архіву О.Васяновича

Це такий конусоподібний лляний мішечок, під яким горіла лучина; розташовували його біля комина чи посеред хати, для цього в стелі прорубували невеличкий отвір, щоб покращити тягу, й підвішували посвіт, а під ним металеву решітку, на якій, власне, і горіла лучина. Довкола сідали дівчата: хто пряв, хто вишивав. Невдовзі сходилися хлопці – і світлиця наповнювалася піснями, іграми, танцями.  Навіть кожен майстер намагався “засидiти вечiр” – розпочати при посвiтi роботу. Колись від цього дня ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими; бралися за роботу й інші майстри: столярі, стельмахи, ковалі.

Д.П. Де ля Фліз. Альбоми. 

Серія "Етнографічно-фольклорна". - 

Київ, 1996. - Т.1. - С.242.

Увечерi по хатах запалювали посвiт, вогонь якого мав горiти до Великодня. Традицiйно цей обряд, особливо на Полiссi, проходив вельми врочисто i святково. Доки господар клопотався біля ниви, засіваючи житом загінку, жіноцтво наводило в хаті лад: білило стіни, готувало обрядові страви. Діти ж, оббігаючи сусідів, оповіщали: «Приходьте сьогодні до нас – будемо комина женити!» Одягшись у святкове вбрання, господар лаштував кабицю в хаті, господиня квітчала її барвінком і хмелем, ставила посеред хати пікну діжу. Коли ж до оселі сходилися гості, домочадець викрешував вогонь і запалював лучину. Найстарша мешканка тим часом обсівала посвіт і діжу ліщиновими горіхами й гарбузовим насінням, приказуючи: «Захисти, посвіте, худібку – коники, волики і всяку пашницю. Захисти бджілки, винеси їх на красну весну, приспор медку й вощечку, дай челядоньці охоту раненько вставати, при світлі працювати, щоб нашому роду не було переводу!» Відтак господарі запрошували гостей до столу. Скуштувавши обрядових страв, селяни вели неквапну розмову про врожай, бажали один одному щедрих ужинків і статків у господі. Співали пісні, котрі стосувалися даного обряду:

Ой пришли ж ніченьки довгенькі,

Посвіти ж нам, комину біленький,

Ми ж тебе квітами убрали,

Барвіночком-рутою оперезали…

Праця наша – дівка гарненька

Полюбити комина раденька.

Ми ж тебе будемо женити,

Горілочку-мед-пиво пити.

Світи ж, комину, ясненько,

Пробуджуй челядоньку раненько

Шити, прясти, ткати молодим,

А подарунки збирати старим…

Власне, у кожнiй хатi, де були печi, гасили  старий вогонь, щоби вигнати злий дух із хати, i запалювали новий, що виконував оберегові функції в хліборобських і звичаєвих обрядах, символiзував теплi, дружнi стосунки в кожнiй сiм’ї, продовження родовідних традицій, збереження родинного вогнища. Запалювала вогнище господиня. Бажано було розвести вогонь з першого разу: це було добре знамення для кожної сiм’ї. А от оберігали його всією родиною – жар постійно тримали в припічку. Якщо якимось чином він згасав, то, за повір’ям, у сім’ї неодмінно скоїться лихо. Попіл від посвітнього вогню використовували в різних цілях: вважалося, що ним добре заліковувати рани та ятрені місця, а засипана в жлукті білизна гарно паритиметься.

 Напередодні Великодня кабиця мала горіти цілу ніч. Удосвіта лучину гасили, а пристрій виносили з хати до наступного Семена. При цьому казали один одному: “На Семена любив мед-пиво пити – не лiнуйся і робити”. Справді-бо, селянина вже чекала нагальна весняна робота в полі.

Хлiбороби вважали за святий обов’язок обсiятися озиминою. “Як посiєш мене на Семена, - казало жито, - то все будеш мати iз мене, а як посiєш на Покрову (14 жовтня), то будеш виводити по коровi”.

На Київщині цей день називався Святом Свiчки (“Женіння свічки”, “Свiччине весiлля”), яке тривало цiлий тиждень. На всіх майданах, де відбувалися ярмарки, вкопували соснові дерева, прикрашали гілки свічками й різнокольоровими стрічками і з настанням сутінків співали пісень, улаштовували вертепні вистави. Кожне братство чи цех мали свою програму. Це був своєрідний карнавал вогнів на київських базарах.

Із цього дня починалося бабине лiто (закiнчувалося 21 вересня) i завершували свiй вiдлiт ластiвки. Як стверджує повiр’я, на Семена чорти начебто “мiряють мiркою горобцiв i беруть із них данину по чвертi: тi, що в мiрцi – лишаються їм, а котрi зверху – тих вiдпускають на волю”. Тому, мовляв, так мало стає горобцiв бiля людських жител. I справдi, пiд таку пору гурти птахiв помiтно меншають: очевидно, це  пов’язано з мiграцiйними процесами.

Також 14 вересня вважають початком iндикту – нового церковного року.

Свято Преподобного Iвана Посника, Мамонта-овчарника, Федота i Руфина (15 вересня). Про цей день у народi кажуть: “До Микити гуси вiдлiтають. Високго летять – до високого весняного паводку, низько – до малої води”.

Василини та Домни (16 вересня). Кажуть: “Домна прибирає у домi”. I недаремно народом складене таке прислiв’я, адже iм’я Домна означає “господиня”.

Христодули, Вавiла, ікони Богородицi «Неопалима Купина», Осiнньої Перуницi (17 вересня). Цій іконі приписували чудодійництво, що вона може убезпечити від пожежі, якщо обнести її навколо вогню.

У цей день копали цибулю. Якщо багато лушпиння на цибулi – бути зимi холодною.

Цього дня також вiдзначається четверте (завершальне) свято на честь Блискавки i Грому – останнi осiннi громи засинають на зиму. Палять вогнища з тернового гiлля, яке завдяки особливим речовинам, що мiстяться в рослинi, не згорає. Тому ще в дохристиянськi часи було вiдоме як “Неопалима купина”. Перед таким вогнищем читали замовляння проти пожежi.

Раїси, Захарiя та Єлисавети (18 вересня). Святi Захарiй i Лизавета були батьками Iвана Хрестителя.

 Це середнiй термiн жовтiння листя горобини. За цим днем прогнозували, якою буде зима.

Рано пожовкло листя на горобинi – рання осiнь i рання та холодна зима.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" )