Місяцелік: Березень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Афанасiя. Весняне рiвнодення. Свято Жайворонкiв (21 березня). За народними віруваннями, цього дня вiдбувається зустрiч Сонця з Мiсяцем.

Перший пташиний спів, який можна почути ранньою весною, належить маленькій буруватій пташці з жовтим черевцем - вівсянці: “Покинь сани, вiзьми вiз, викинь шубу, з печi злiзь”. В українському фольклорі пісня вівсянки імітується ще такими словами: "Діду, діду, сій ячмінь!", "Кидай сани, бери віз-з-з!.. та й поїдемо по рогіз-з-з!" або "Телегіз-з-з!.. покинь сани, бери віз-з-з!"

О.С.Степанов. Журавлі летять

У народі вірили, що на дванадцятій неділі після Різдва Христового вилітають із вирію журавлі. Б.Грінченко записав народний звичай: "Як летять журавлі, так стань оце та кажи: "Веселик, веселик, колесом, перев'яжи дорогу красним поясом!" А О.Воропай записав таке: "...У нас ще зав'язували вузли на хустці, - але це вже тільки дівчата робили, - і кидали той вузол на землю поперед журавлів, щоб вони побачили. Як побачать, то не полетять далі: покружляють, покружляють і сядуть..." 

У народi кажуть: “Якщо цього дня добра погода – буде погоже лiто, а сльота – холодне й дощове. Якщо наступного дня погода не встановиться, то рiк буде сухий”.

Сорок Святих, або Сорок Святих Мученикiв (22 бререзня). Вважається, що з цього дня має розпочатися справжня весна.

Тому матерi випiкали з тiста по сорок “жайворонкiв”, чи “голубiв”, i віддавали дiтям, щоб вони, ходячи вулицями, закликали птахiв із вирiю. Дiти ж, узявши печиво, вибiгали за село, наспiвуючи веснянки, і залишали "жайворонків" на гілках дерев.

Власне, з цього дня дозволялося молодi починати веснянковi забави. За звичаєм, цього дня дiвчата варили сорок вареникiв. Хлопцi, побачивши диких гусей, кидали їм услiд соломинки з побажанням: “Гуси, гуси! Нате вам на гнiздечко i на здоров’ячко, а нам на тепло!”. У східних районах України у цей день молодь «розпочинала вулицю» — своєрідне весняне дозвілля, яке тривало до Семена (14 вересня).

І.Гончар. Веснянки. 1986

За традицією, з цього дня зачинали співати веснянки. У західних районах, де вплив церкви був значно сильнішим, веснянки виконували від Благовіщення, але найчастіше вони долучалися безпосередньо до молодіжних розваг на Великдень.

Але чи не найважливішим обрядовим дійством цього дня все ж була урочиста зустріч птахів, які поверталися з вирію. У цей день пекли до сорока коржиків — «жайворонків». Їх роздавали не лише дітям («щоб птиця велася»), а й усім членам родини. На Бойківщині ці коржики («коцики») кидали ще й бузькам у гнізда, якщо вони гніздились на подвір'ї. В iнших мiсцях таке печиво вiдносили сусiдам, щоб краще неслися гуси й висиджували яйця.

Чому так в Україні віддавна вшановують птахів, які повертають додому із вирію? Згадаймо: не лише птахи відлітають у вирій. Вирій, за народними уявленнями, — це і «той», «інший» світ, куди «відлітають» душі покійних предків. Ці давні вірування властиві не лише українцям, а й багатьом іншим народам. Може, через те такою пошаною й користуються у нас перелітні птахи, особливо ластівки і лелеки. Недарма важким гріхом вважалося в народі зруйнувати їхні гнізда. Відгомін цих вірувань зберігся у чудовій українській казці «Кривенька качечка», у сучасній пісні про журавлів на слова Расула Гамзатова, але найповніше — в українських похоронних плачах і голосіннях.

У такій урочистій зустрічі птахів найважливішим у давнину, очевидно, був мотив ушанування предків. А вже згодом на нього нашарувалися інші — те, що ми називаємо «проводами зими», «зустріччю весни» чи «закликанням весни».

Омшаник (с.Яснозір'я, Середня Наддніпрянщина)

На пiвднi України (в iнших регiонах – на Олекси) пасiчники починали виставляти вулики з омшаникiв. Якщо було холодно, то стукали в стiну, примовляючи: “Нуте ви, бджоли, готуйтесь, бо прийшла пора. Йдiть i не лiнуйтеся, приносьте густi меди й рiвнi воски, i частi рої Господу Богу на офiцур  (пожертву), а господаревi на пожиток”.

Але найсимволiчнiшим був обряд “Топтати ряст”. Вважалося: той, хто напровеснi потопче його, убезпечить собi життя й здоров’я протягом року. Тому всi, навiть лiтнi й кволi, виходили в поле i, притупцюючи ногами на зелених сходах, казали: “Топчу, топчу ряст. Дай Боже, потоптати й того году дiждати!”. У сучасній мові фразеологізм "топтати ряст" означає "жити, ходити по землі".

Завбачливi господарi починали готувати збiжжя для раннiх зернових, а жiнки – насiння капусти.

Хоч цей день i вважався провiсником весни, але люди вiрили, що можуть бути ще 40 приморозкiв (“Сорок Святих ще принесуть сорок приморозкiв”). Проте казали, що “на Сорок Святих сорока має покласти у гнiздо сорок паличок, а глухар – проспiвати сорок пiсень”.

Якщо в цей день тепло, то стiльки ж днiв утримається гожа днина, а холодно - бути сорока морозам.

Коли хмарно i мороз, то скоро стане тепло i можна буде сiяти.

Дружно тане снiг - до активної повенi й буйних трав.

Сорок Святих сорок лопат снiгу вкинули.

Напитав Сорок Святих i без великого посту.

На Сорок Святих погода – то на гречку урода.

Кiндрата, Григорiя, Анастасiї, Никона, Леонiда, Павла, Вiктора, Василини, Галини (23 березня). Якщо цього дня почуєш зозулю – будеш багатий. Прислухайтеся до цiєї народної поради: уважнiше слiдкуйте за змiнами в природi, вiдчуйте себе її частиною, почуйте її щедре багатоголосся!

Преподобного Сафронiя, затворника Перечерського, Захарiя (24 березня).

Якщо в цей день тепло, то й весна буде тепла.

Феофана, Григорiя (25 березня). У народi казали: “Прилети кулик з-за моря – принеси весну з неволi”.

Якщо цей день припадає на четвер, то в церквi вiдбувається богослужiння, що має назву Андрiївського стояння.

Олександра, Никифора, Терентiя, Христини (26 березня). У цей день православна церква вiдзначає Перенесення останкiв святого Никифора, партіарха Костянтинопольського.

Iснує прикмета: “Якщо граки прямо на гнiздо летять, буде дружна весна”.

Михайла (27 березня). У народi кажуть: “Якщо в цей день над вами прокричать птахи (крiм ворон) – це знак здоров’я i допомоги”.