Краєзнавство: Історія Донеччини

Короткий нарис

 з історії заселення Донецького краю

Частина 7

Нова хвиля заселення степів почалася після підписання між польським урядом і Б.Хмельницьким Білоцерківського миру 28 вересня 1651 року, за яким повсталі селяни та козаки мали повернутися в кріпацтво до своїх польських поміщиків. Аби уникнути такої долі, вони тисячами тікали на прикордонні землі, де могли жити вільними козацькими слободами. Формально землі запорожців з 1667 року знаходилися під обопільним російсько-польським протекторатом, а з 1686 р. повністю перейшли під владу московського царя. Слобожанська Україна користувалася автономією в межах Московської держави, суспільство тут мало самоврядування за козацьким зразком. До кінця ХVІІ ст. її чоловіче населення нараховувало 86 тисяч осіб, з них 22 тисячі були приписані до козацьких полків, названих за найбільшими містами: Харківський, Сумський, Охтирський, Острогозький, Ізюмський.

Карта українських слобідських полків. ХVІІ ст.

Проте самостійної політичної сили вони не мали, адже територія Слобожанщини та запорізьких козаків пильно контролювалася Російською державою: була введена російська армія й адміністрації, заборонені вільні вибори гетьмана, слобідські полковники підпорядковувалися призначеному Москвою воєводі, резиденція якого знаходилася в Бєлгороді.

16 квітня 1663 р. бєлгородський воєвода Г.Ромодановський отримав царський наказ: «На Тору поставить стоялый острог со всеми крепостьми. В том остроге устроить на вечное житье людей из украинских городов». У червні він відправив сюди людей з Валуйок, Чугуєва та Харкова, очолював експедицію Я.Филимонов, який вирішив звести поселення біля Маяцького озера.

План Маяцького острогу за описом 1666 р.
(В.В.Давиденко, А.М.Усачук)

Під прикриттям Маяцького острога в 1664 р. були збудовані казенні (тобто які належали російській казні) соляні варниці. Однак острог знаходився майже за 5 верст від промислів і не міг надійно захищати солеварів від татарських набігів. У 1676 р. біля варниць побудували Соляне містечко (згодом – Тор, нині – Слов’янськ), у якому та навколо вже 1677 р. нараховувалося 245 сімей «черкасів». За описом 1684 року, в острозі мешкали: «русские люди: на конях с пищалями 3 человека, с саадаком 1 человек, с пищалями 44 человека, с рогатинами 2 челов. – итого 50 человек. Черкассы: на конях с пищалями – 59 человек, с пищалями – 80 челов., с пищалью и рогатиною – 1 челов., с рогатинами – 9 человек, с саадаками – 2 человека – итогу 151 человек».

У зв’язку з посиленням набігів татар на Слобідську Україну під час війни за Чигирин (1673 – 1679 рр.) царський уряд вирішив побудувати Ізюмську оборонну лінію, а в 1684 р. збудували Торську лінію як продовження попередньої. Керував роботами харківський полковник Г.Донець. У гирлі р.Тор (Казенний Торець) був збудований укріплений Городок, який після перенесення на початку ХVІІІ ст. у більш зручне місце отримав назву Райгородок. Від нього по лівому березі Тору й Сухого Торця, Голої Долини, далі степом до Сіверського Дінця були насипані земляні вали, а в лісах вирубані засіки. Усе це дало можливість захистити населення Придінців’я від несподіваних набігів кочівників. Однак 1697 року Торські варниці все ж були зруйновані татарами. Місцеві солевари переселилися на Бахмут, де ще 1666 року козаками Сухаревського юрту були відкриті нові соляні джерела. Для захисту нового поселення 1702 року було побудовано острог. Так з’явилося нове укріплене місто – Бахмут.