Краєзнавство: Історія Донеччини

Короткий нарис

 з історії заселення Донецького краю

Частина 8

Прапор Харківського
козацького полку

Прапор Ізюмського
козацького полку

До 1685 року населення Придінців’я підпорядковувалося Харківському слобідському полку, з якого трохи згодом (через активне заселення регіону) виокремився Ізюмський полк. Побудовані на правому березі Дінця містечка спочатку були сотенними центрами Харківського полку, а з 1685 р. – Ізюмського. Крім сотників, яким підкорялося українське населення, царський уряд призначав воєвод, що керували російськими «служилими людьми». Сотенна адміністрація знаходилася й у великих сільських поселеннях – Лимані, Ямполі, що згадуються з 60-х рр. ХVІІ ст.

Карта слобідських козацьких полків. XVІІІ ст.

Збільшується кількість козацьких зимівників, які влаштовувалися за наказом Коша або з власної волі старих козаків. Вони складалися з одного чи кількох дворів і розташовувалися поблизу річок, де зручно випасати скот, обробляти землю, займатися бджільництвом. У кінці ХVІІ ст. уперше згадуються поселення запорожців у верхів’ях Кальміусу (нині – м.Донецьк), Кривого Торця, Кринки та по інших річках. Однак знищення Старої (Чортомлицької) Січі в 1709 році, переселення запорожців з південного сходу в межиріччя Самари й Орелі спричинили відтік населення з Придінців’я та Донщини, занепад землеробства. Крім того, слобідські козаки повинні були будувати й утримувати нові укріплення (наприклад, Таганрог, навколо якого навіть частину їх спеціально поселили, щоб захищали місто від татар), брати участь у війнах, які вела Росія в другій половині ХVІІ ст. – на початку ХVІІІ ст. Усе це, а також свавілля російських чиновників, солдатів, викликало постійні хвилі народного невдоволення, тому населення Донецького краю брало активну участь у козацьких повстаннях другої половини ХVІІ ст. – початку ХVІІІ ст. У 1668 р. «работные люди» Торських соляних заводів підтримали повстання під проводом гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького, вони зруйнували казенні варниці й залишили Тор, Маяцьке поселення.

Іван Брюховецький

Ось що про це повідомляли російському царю 1668 р.: «А ныне после переписных книг мояцкие черкасы по прелесным воровским листам изменника Ивашка Брюховецкого великому государю изменили и город сожгли и приказного человека Василья Ребинина убили и, разоря город, пошли к нему Ивашку с изменником с Ивашкой Серком и ныне тот город пуст». Царському уряду довелося силою повертати їх на старе місце. 

Наприкінці вересня 1670 р. у Донецькому краї з’явився загін разінців на чолі з Олексієм Хромим, якого донські козаки називали Лешком Черкашеніним. До них приєдналося багато місцевих козаків і солеварів, однак уже в листопаді повстання було придушене царським військом на чолі з генералом Г.Косаговим, а з повсталими, їхніми дружинами та дітьми жорстоко розправилися. 

Протягом 1705 – 1706 рр. у Бахмуті відбулося повстання донських козаків під проводом отамана солеварів Кондратія Булавіна, які сперечалися за ці землі зі слобідськими козаками. Петро І вирішив їхню суперечку по-своєму, наказавши переписати козацькі варниці на російську казну, що й викликало бурхливе незадоволення козаків, які зруйнували варниці й залишили поселення. Російське військо на чолі з Ю.Долгоруким з величезною жорстокістю намагалося придушити бунт і повернути втікачів із Дону. Повстання тривало кілька років, охопивши не тільки Бахмутський повіт, але й землі Війська Донського, Тамбовський, Козловський, Воронезький, Борисоглібський повіти Російської держави. Лише на початку листопада 1708 року урядовим військам вдалося знищити останній загін повстанців на чолі з Н.Голим.