Що ми знаємо про походження української мови?
Традиційна наука вважає, що наша мова виділилася з праслов'янської в VІ - VІІ ст. і формувалася на основі київського койне (міська говірка) у період Київської Русі. Однак навіть серед мовознавців досі точаться суперечки щодо історії мови, до яких долучаються й аматори від науки; створюються різні концепції походження української мови, часто взаємовиключні. Усі дослідники згодні, по-моєму, лише в тому, що наша мова належить до слов'янської групи.
Таке розмаїття думок можна пояснити тим, що кілька «початкових» століть слов'янської мовної історії залишилися без будь-якої письмової фіксації з боку самих слов'ян. Тим не менше, наукове вивчення слов'янських мов дає підстави до окреслення імовірного «початкового» історичного стану, з якого далі розвинулися сучасні слов'янські мови.
Слов'янські мови належать до центральної групи "сатем" індоєвропейських мов, від яких відокремилася на початку нашої ери. Порівняно спільна мова слов'ян існувала імовірно до VII ст. (або лише до IІІ ст.), коли внаслідок діалектного подрібнення та міґрацій почали формуватися окремі слов'янські мови.
Проте є всі підстави ствержувати хибність теорії про початково єдину слов'янську прамову. Її не вдається узгодити з отриманою етимологічною картиною реконструйованої слов'янської лексики. Тобто, монолітності праслов'янської мови не було. Праслов'янська була «живою мовою з усіма атрибутами складності живої мови, а значить, був і діалектний поділ. Праслов'янська мова також не має територіально-обмеженої «прабатьківщини». Тобто, праслов'янська сформувалася «не на одному місці». Поряд зі слов'янськими завжди були присутні й неслов'янські етнічні елементи.
З дослідженого матеріалу видно, що в колі індоєвропейських племен існувала прадавня суміжність або принаймні близькість мовних територій слов'ян, ілірійців, фракійців і кельтів. Узагалі об'єднавчий етнонім *slověne є лише пізнішим витвором самих слов'ян.
Слов'янські мови належать до центральної групи "сатем" індоєвропейських мов, від яких відокремилася на початку нашої ери. Порівняно спільна мова слов'ян існувала імовірно до VII ст. (або лише до IІІ ст.), коли внаслідок діалектного подрібнення та міґрацій почали формуватися окремі слов'янські мови.
Проте є всі підстави ствержувати хибність теорії про початково єдину слов'янську прамову. Її не вдається узгодити з отриманою етимологічною картиною реконструйованої слов'янської лексики. Тобто, монолітності праслов'янської мови не було. Праслов'янська була «живою мовою з усіма атрибутами складності живої мови, а значить, був і діалектний поділ. Праслов'янська мова також не має територіально-обмеженої «прабатьківщини». Тобто, праслов'янська сформувалася «не на одному місці». Поряд зі слов'янськими завжди були присутні й неслов'янські етнічні елементи.
З дослідженого матеріалу видно, що в колі індоєвропейських племен існувала прадавня суміжність або принаймні близькість мовних територій слов'ян, ілірійців, фракійців і кельтів. Узагалі об'єднавчий етнонім *slověne є лише пізнішим витвором самих слов'ян.
Крім того, "споконвічність балто-слов'янської мовної близькості" підлягає сумніву. Особливо уразлива відома теорія походження слов'янської з балтійської, що наражається на опір мовного матеріалу (неможливо, наприклад, вивести вельми архаїчні слов'янські ряди чергувань голосних з інноваційних балтійських рядів).
Балти – не одвічні мешканці Верхнього Подніпров'я. Так, виявлено й досліджено балто-фракійські контакти без участі слов'ян. Виявлені й інші докази близкості давніх балтів та фракійців.
Натомість етимологічні дослідження висувають на передній план центрально-європейські зв'язки слов'ян з давніми італіками, причому балти довго залишаються осторонь (детальніше див. - Українській державності понад IV тис. років).
Лише по міґрації балтів і слов'ян на нинішні терени стає помітне їхнє зближення і пізніше сусідство. Балто-слов'янські мовні стосунки починаються для праслов'янських мов як уже сформованого мовного типу з процесами, відмінними від балтійських.
Балти – не одвічні мешканці Верхнього Подніпров'я. Так, виявлено й досліджено балто-фракійські контакти без участі слов'ян. Виявлені й інші докази близкості давніх балтів та фракійців.
Натомість етимологічні дослідження висувають на передній план центрально-європейські зв'язки слов'ян з давніми італіками, причому балти довго залишаються осторонь (детальніше див. - Українській державності понад IV тис. років).
Лише по міґрації балтів і слов'ян на нинішні терени стає помітне їхнє зближення і пізніше сусідство. Балто-слов'янські мовні стосунки починаються для праслов'янських мов як уже сформованого мовного типу з процесами, відмінними від балтійських.
Українська мова відображає формування українців як етносу, що склався у VІ-XVІ ст. внаслідок інтеґрації нащадків трьох слов'янських племен – полян, деревлян, сіверців за участю груп степового населення – іраномовного (В. Петров; О. Стрижак) і тюркомовного (О. Пріцак) – і був носієм трьох місцевих діалектів історичного продовження праслов’янської мови полянських, деревлянських, сіверянських), що лише згодом дістали назву “українська мова”.
Українці не успадкували мовних особливостей таких слов'янських племен, як радимичі, кривичі, в'ятичі чи новгородські словени: мовним продовженням їхніх діалектів є сучасна білоруська й російська мови. Справжня, «жива» українська мова ніколи не була «давньоруська», ніколи не була «спільноруська», ніколи не була тотожна з російською, не була предком або нащадком, або відгалуженням російської мови. Вона поставала і постала з праслов’янської, формуючися від VI до XVI ст.. На підставі об'єктивних фактів стає очевидним, що українська мова є таким само мовним родичем російської, як сербська або чеська.
Джерело:
Деякі дослідники пов'язують українську мову безпосередньо із санскритом: http://spadok.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=476%3A2015-04-18-16-33-18&catid=57%3Asacrallingvistic&utm_source=feedburner&utm_medium=twitter&
Як на мене, така гіпотеза є надзвичайно суперечливою, однак цікавою.
Немає коментарів:
Дописати коментар