Поетична сторінка: С.Жадан

У такий дощовий день, як сьогодні, мені для щастя потрібні три речі: рідний диванчик, запашний чай і улюблена книга. Наприклад, Сергій Жадан:

Стільки дощу не вмістить жодна весна.
Добре було б пам’ятати всі імена.
Добре було б вчасно піти й не шкодувати, йдучи.
Добре було б уміти.
Я не вмію.
Навчи.

Але поки що ночі розмоклі, як сірники.
І обпікає дотик до твоєї руки.
Обпікає вуличне листя й нічні вогні.
Поясни, як ти дихаєш на такій глибині.

Добре було б тішитись, що все є таким, яким є.
Добре було б відчувати життя, розуміючи, що воно твоє.
Відчувати його, прокидаючись зранку і засинаючи уночі.
Добре було б не думати про тебе.
Я не вмію.
Навчи.

Але це повітря в травні – різке, як скло.
Я знаю – тобі заважає те, що з тобою було.
Я знаю, як ти боїшся серця свого.
Я знаю – насправді ти хочеш саме цього.

Стільки дощу – а його несе і несе.
Я знаю все, що потрібно тому, хто знає все.
Дерева над головою. Темрява на плечі.
Я знаю все.
Я готовий вчитися далі.
Навчи.

А що робить вас, друзі, щасливими?

Краєзнавство: Історія Донеччини

Короткий нарис

 з історії заселення Донецького краю

Частина 14

Робітник стоїть біля 6 доменної печі
Юзівського металургійного заводу. 1914 рік

Промисловий бум на Донбасі (як і в Криворозькому басейні та промисловому Півдні України) спричинив разючі зміни в етнічному складі населення. За статистичними даними кінця ХІХ ст., серед кваліфікованих шахтарів і металургів українці складали 25 і 30 % відповідно, серед адвокатів українців було 16 %, учителів – 25 %, творчої інтелігенції – 10 %, а більшість – росіяни (зміни величезні, адже ще на початку ХVІІІ ст. серед інтелектуальної еліти Російської імперії переважали українці!). Така ж ситуація в містах, де більшість становили росіяни та євреї. Український історик Орест Субтельний, аналізуючи дані переписів населення України різних років і довідки чиновників, робить висновок: «Як правило, чим більшим було місто, тим менше жило в ньому українців». Таку ситуацію він пояснює тим, що промисловість у Росії почала розвиватися раніше, ніж в Україні, тому на час промислового піднесення там були кваліфіковані кадри, крім того, саме в цей час російська промисловість переживала спад, що й спричинило відтік росіян до перспективних районів сходу та півдня України.

Те ж, що серед купців і власників підприємств половину складали росіяни, пояснити ще легше: російські чиновники та військові (як правило, дворяни), яких надсилали на українські землі для керівництва та стримування місцевого населення ще з кінця ХVІІ ст., а пізніше щедро обдаровували українською землею Сходу та Півдня, були багатшими і практично не мали конкурентів серед місцевих. Українці складали більшість тільки серед землеробів – більше 90 % усього населення. 

Не сприяло національному самоусвідомленню українців також викладання в усіх навчальних закладах російською мовою: 1863 р. міністр внутрішніх справ П.Валуєв видав циркуляр, що забороняв друкувати навчальні посібники і книги українською мовою, а 1876 р. виданий закон про повну заборону використання української мови в навчальних закладах. 

Національний склад населення України
та етнічних територій за переписом 1897 року

Перепис населення 1897 р. засвідчив зростання загальної кількості населення Донецького краю, яке відбувалося за рахунок природного приросту та переселення робочих з південних губерній Росії. За темпами зростання населення Катеринославська губернія взагалі посідала перше місце серед інших українських губерній: тільки в Бахмутському та Маріупольському повітах за тридцять років воно зросло майже втричі (1863 р. – 200 тисяч осіб, 1897 р. – 585,5 тисяч!). У Бахмутському та Маріупольському повітах (що відповідають сучасній Донецькій області) серед усіх мешканців селянство складало 80 %, торгово-промислове населення – 15 %, інші категорії (дворянство, інтелігенція, службовці) – 5 %. 

Етнічний (мовний) склад населення Катеринославської губернії
за переписом 1897 року

Цей перепис не вивчав національний склад мешканців регіону, але зареєстрував 45 мов і говірок. Найбільші групи складали люди, які рідною назвали російську та українську («малоросійську») мови, причому в Бахмутському повіті україномовних жителів було 58 %, у Маріупольському – 39 % (тут переважали греки та німці). Наступне місце посідало грецьке населення, далі німці, татари, євреї, турки, поляки, молдавани та інші.

Місяцелік: Червень

Цікавинки про народні свята цього тижня

     

 Єфросинії (30 травня). На честь дружини Дмитра Донського. Євдокія (так звали її в миру) була дочкою Нижньогородсько-Суздальського князя. Шлюб із 16-річним Дмитром був викликаний політичними розрахунками. Невдовзі Нижньогородське князівство увійшло до складу територіальної системи, на чолі якої стояла Москва. Після смерті чоловіка Євдокія прийняла чернецтво з іменем Єфросинії. Вона заснувала в Москві жіночий Вознесенський монастир. Померла в 1407 р.

      Теодора, Федота (31 травня). День пам'яті мученика Феодота Анкірського, страченого в 303 р. Його називають Вівсяником, оскільки цієї пори починали сіяти овес. Предки наші примічали, що коли на Федота верхівка дуба ніби в хутряній опушці, то слід чекати доброго врожаю вівса.

На дубi листя з’явилося – на врожайне лiто.

ЧЕРВЕНЬ (скопидом, пресень, пресник, гедзень, кедзень,

червинний мiсяць, гнилець, iюнь,хлiборост)

Червень – кінець пролiття, початок лiта.

Травень робить хліби, а червень – сіно.

Червень – порожні засіки.

Проводить червень на роботу, відіб'є від пісень охоту.

Пекучий червень – на риболовлю плюнь.

Якщо в червні ночі будуть теплі, тоді напевно можна очікувати достатку плодів.

Пiд час   сходу сонця стоїть духота – до негоди.

Туман ранком стелиться по воді – буде сонячна погода.

Сильні роси – до родючості, а часті тумани обіцяють врожай грибів.

Вода чиста як ніколи – до дощу.

Ранком трава пахне сильніше звичайного – до дощу.

Гарно пахне жимолостю – до дощу.

З ранку мокриця розпустилася й залишилася розкритою весь день – до гарної погоди.

Череда до вечора розревілася – буде дощово.

Якщо бджоли роєм гудуть на квітучій горобині – завтра буде ясний день.

Горобці веселі, рухливі, забіякуваті – до гарної погоди.

Якщо навколо мурашника багато мурах – до гарної погоди.

       Івана Довгого (1 червня). Назва дня пов'язана з іменем єпископа Іоанна Готського (VII ст.). Він керував готською (готи — племена східних германців, які оселилися в Криму в III ст.) єпархією, що знаходилася на південному березі Криму, поблизу сучасної Ялти; помер біля 700 р. 

        У народі Іванів день прозвали Довгим за те, що в цьому місяці найдовші дні. За повір'ям, якщо цього дня посіяти огірки, то вони виростуть довгими.

Якщо першi днi червня йде дощ, то весь мiсяць очiкується сухий.

    Фалалія, Талагея (2 червня). Від імені християнського мученика Алалія, який, за легендами, був відданий на поживу ведмедиці та левам, але хижаки залишили його живим. Помер він близько 284 р. Вважається, що день його пам'яті — найкраща пора для сівби огірків (для тих, звичайно, хто ще не встиг це зробити раніше). “На Талагiя велика надiя”, - казали люди i за погодою прогнозували врожай овочевих культур.

Костянтина та    Олени (3 червня). День пам'яті святих рівноапостольних царів Костянтина та його матері Олени. Коли цариці Олені було 80 років, після Нікейського Собору вона поїхала до святої землі, бажаючи відвідати місця страждань, терпінь і смерті Спасителя Ісуса. У Єрусалимі вона побудувала церкву св. Гробу Господнього (так звану церкву «Анастазія» - «Воскресіння», а також церкви на Єлеоні й у Віфлеємі. Із перебуванням св. Олени на Сході пов'язують віднайдення святого хреста, на якому розіп'яли Христа. Серед трьох знайдених хрестів треба було визначити той, на якому був розіп'ятий Ісус, тоді свята Олена наказала покласти по черзі на кожен хрест мерця, на одному з них мертвий воскрес. Відшукавши Животворящий Хрест Господній, цариця спонукала людей вклонитися йому. Цю подію Церква відзначає святом Воздвиження Господнього Хреста. Коли свята Олена повернулася до Царгороду, син Костянтин хотів побудувати на її честь місто Геленопіль, але вона просила назвати місто на честь св. мученика Лукіяна. Померла свята Олена на руках сина близько 328 р., у глибокій старості та святості.

ВОЛОДИМИРСЬКОЇ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ. Вона належить до найбільш шанованих. За легендою, ікона була намальована євангелістом Лукою на дошці стола, за яким трапезував Ісус Христос зі своєю Матір'ю та праведним Йосифом. На початку XII ст. ікона потрапила до Києва, звідки її викрав син князя Юрія Довгорукого Андрій Боголюбський. . За допомогою цієї ікони він намагався завоювати Київ. Коли його задум провалився, він перевіз ікону до Володимира-на-Клязьмі, де збудував для неї храм Успіння Пресвятої Богородиці. Саму ікону князь прикрасив золотом, сріблом і коштовним камінням. З того часу ікона стала іменуватися Володимирською чудотворною. Нині вона зберігається у Третьяковській галереї. В Україні про ганебні подвиги цього князя під час захоплення Києва у березні 1171 року (князь розпочав вторгнення в Київську землю з початком великоднього посту, що являється ознакою гріховності князівського задуму) склали всім відому поетичну літопис-казку „Пісні птиці Гамаюн”.

Висаджували пiзнi  овочi, починали сiяти льон, бо вважали, що пiсля цього дня вже не буде приморозкiв.

Пiсля Олени царствує зелений (буйнотрав’я).

Люди уважно спостерiгали, яким буде день – сонячним чи дощовим, - то так пiде й на осiнь.

       Василиска. Солов’їний день (4 червня). Цього дня вшановують мученика Василіска, який постраждав за віру 308 року. За церковним календарем, це також день пам'яті Другого вселенського собору, який відбувся у 381 р. в Костянтинополі. На ньому було вироблено формулу поєднання трьох християнських засад - Бога як Отця, Сина і Святого Духа, та був канонізований «символ віри» — коротке зведення основних догматів віровчення.

  Вiд Василиска до солов’їв близько. На Василиска пiдслуховують солов’їв для ловлi. У цей день не орали i не сiяли – очiкували, щоб поля не засмiтилися, васильки не вродилися. Ця квiтка має ще декiлька назв: волошка, блават.

       Iснує прикмета: якщо 4 червня, на Василиска, сильнi роси, то це до гарного врожаю, а частi тумани обiцяють врожай грибiв.

Леонтія-конопляника (5 червня). За іменем єпископа Ростовського (XI ст.), який був родом із Києва. За молодих років Леонтій постригся в ченці Києво-Печерського монастиря і був першим із його монахів, який став єпископом. У Ростовській землі проповідував християнство. Близько 1076 р. його вбили язичники. 

            У господарському побуті день його пам'яті вважався зручним для сіяння конопель.

(За матеріалами книги В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар")

Поетична сторінка: Л.Костенко

Ліна Костенко

ТРАВНЕВА ГІЛКА

Не було ніякої умови -
випадково зустрічались скрізь.
А скажи, що це невипадково, -
дівчина образиться до сліз.

Вештались по вулицях широких,
хитрували, здовжуючи путь,
та боялись навіть ненароком
лагідніше глянути, зітхнуть.

А коли ішли повз огорожу,
де буяла яблуня в цвіту, -
недріманну знехтував сторожу,
хлопець розігнавсь у висоту.

Умудрився дуже обережно
найніжнішу гілку відломить,
щоб зробилось тихо і безмежно,
щоб нічого вже не говорить...

От і все. А сумувать не треба.
І не варт мінитись на лиці,
коли в травні раптом біля тебе
пройде хлопець з гілкою в руці.

***

Блискоче ніч перлиною Растреллі.

З гори збігає Боричів узвіз.

І солов'ї, пташині менестрелі,

всю ніч доводять яблуні до сліз.

Цвіте весна садами молодими,

шумлять вітри, як гості з іменин.

В таке цвітіння, князю Володимире,

тобі не важко бути кам'яним?

***

Ти пам'ятаєш, ти прийшов із пристані.

Такі сади були тоді розхристані.

І вся в гірляндах, як індійська жриця,

весна ряхтіла в іскорках роси.

Плакучі верби не могли журиться,

такі були у іволг голоси!

А під вікном цвіли у нас троянди.

Не вистачало трішечки доби.

А по дашку прозорої веранди

ходили то дощі, то голуби...

***

Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.

Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.

Притихлі явори стояли безшелесно.

І зблиснула гроза — як вихопила ніж!

Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму,

Машину повело, і ми згубили шлях.

Усі мої ліси, удень такі привітні,

схрестилися вночі із небом на шаблях.

Я думала в ту мить: привіт моїй гордині.

Ми виїхали в ніч. Дороги не видать.

Було моє життя — як ночі горобині.

Нічого у житті не вміла переждать.

О, як мені жилось і як мені страждалосьі

І як мені навіки взнаки воно далось!

А що таке життя? Чи те, що переждалось?

Чи все-таки життя — це те, що відбулось?

***

Простору
простору
простору
і щоб ніяких травм
і чогось такого простого
як проростання трав
і чогось такого дивного
як музика
без блазенств
І слова
хоча б єдиного
що має безсмертний сенс

Для гарного настрою: "Sinoptik"

У нас ще одна музична перемога! Найкращим молодим рок-гуртом світу на престижному конкурсі  Global Battle Of The Bands 2016 у Берліні визнано донецьке рок-тріо SINOPTIK. Вітаю!

Докладніше про це читайте: http://comma.com.ua/articles/sinoptik_donetsk/

"White Cats"

Унікальна Україна: Замки з висоти пташиного польоту

ФОРТЕЦІ ТА ЗАМКИ УКРАЇНИ 

з висоти пташиного польоту

УСЕ МОЄ, ВСЕ ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА

Буває, часом сліпну від краси. 

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,– 

оці степи, це небо, ці ліси, 

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори, 

усе моє, все зветься – Україна. 

Така краса, висока і нетлінна, 

що хоч спинись і з Богом говори.

Ліна Костенко 

Цього дня народилися: Р.Іваничук

27 травня 1929 року народився український письменник, громадський діяч, один із організаторів Товариства української мови ім. Т.Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України, депутат Верховної Ради України І-го скликання (1990 - 94), заслужений працівник культури України, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І. Мазепи, Герой України Роман Іванович Іваничук. 

Творчість письменника відома переважно історичними романами, цікавою особливістю яких є своєрідна наступність: кожен роман, починаючи з "Мальв", ніби продовжує розмотувати нитку історії, то повертаючись у минуле (роман "Черлене вино"), то продовжуючи тихо сотати її далі (романи "Манускрипт з вулиці Руської", "Вода з каменю", "Четвертий вимір").

Цікаві інтерв'ю з Р.Іваничуком з нагоди опублікування його роману "Торговиця" (2012): http://gazeta.dt.ua/CULTURE/pismennik-roman-ivanichuk-tyurma-mene-ominula-ale-ckuvannya-trivalo-tak-dovgo-scho-ya-do-togo-zvik-_.html

http://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2013/11/131031_book_2013_ivanychuk_interview_ko

Фільм "Мистецька палітра. Роман Іваничук"

Офіційна інформація: Результати ЗНО 2016

Визначено результати ЗНО з української мови і літератури

Українським центром оцінювання якості освіти оголошено результати зовнішнього оцінювання з української мови і літератури, що відбулося 5 травня 2016 року. 

Сертифікаційна робота з української мови і літератури містила 58 завдань, за правильне виконання яких учасник мав можливість отримати 104 тестових бали. 

Тестові роботи всіх учасників тестування розпізнані, ідентифіковані та перевірені. Результати тестування розміщені на інформаційних сторінках абітурієнтів.

Пороговий бал склав/не склав тесту ЗНО з української мови та літератури встановлений експертною комісією на рівні 23 тестових балів.

Усі учасники, які подолали визначений експертами бар’єр отримали рейтингову оцінку, що визначена за шкалою від 100 до 200 балів. Отриманий результат тестування учасники ЗНО зможуть використовувати під час вступної кампанії до вищих навчальних закладів.

Оскільки результати зовнішнього оцінювання з української мови і літератури будуть враховані якдержавна підсумкова атестація за шкільний курс з української мови, Українським центром оцінювання якості освіти складено та затверджено окрему таблицю переведення тестових балів у шкалу 1-12 балів.

У разі необхідності ознайомлення зі своєю тестовою роботою учасник зовнішнього незалежного оцінювання може подати запит та отримати електронну або паперову копію виконаного тесту.

Також, у випадку сумнівів щодо об’єктивності визначених результатів, учасник тестування має право подати апеляційну заяву, надіславши її поштою на адресу Українського центру оцінювання якості освіти протягом 5 календарних днів з моменту оголошення результатів тестування.

Докладніше: http://osvita.ua/test/46940/
Як розподіляються бали за різними шкалами, читайте тут: http://osvita.ua/test/51509/

Вивчаємо українську мову: СловОпис

Спільнота СловОпис склала добірку гарних українських слів, про які варто пам'ятати і вживати у щоденному мовленні.

Давайте використовувати все розмаїття нашої мови, щоб кожного дня відчувати її неповторність.

Джерело: http://vsviti.com.ua/ukraine/49465

Краєзнавство: Історія Донеччини

Короткий нарис

 з історії заселення Донецького краю

Частина 13

Джордж Доу. Портрет графа Михайла Воронцова

ХІХ століття відзначається бурхливим розвитком промисловості. Швидке зростання баз азово-чорноморського флоту змусило новоросійського та бесарабського генерал-губернатора Михайла Семеновича Воронцова запросити на службу досвідченого гірничого інженера А.В.Гур’єва, якому було поставлене чітке завдання – організувати видобуток вугілля в промислових масштабах, неохідних для потреб Одеси та флоту (до цього на Донеччині вже існувало багато приватних шахт, де використовувалися як примітивні знаряддя праці, так і цілком сучасні). Проаналізувавши матеріали попередніх розвідок, інженер рекомендував для розробки поклади вугілля у верхів’ях Кальміусу. Тому граф М.С.Воронцов 1841 року орендував слободу Олександрівську (сучасний Донецьк) та землі поруч із нею, а також усі підземні копалини на площі 15000 десятин (21750 га) на 30 років для створення Олександрівської копальні. Першою була введена в експлуатацію шахта Гур’євська, пізніше Михайлівська та Єлизаветинська. Однак найчастіше підприємці розширювали та технічно переоснащували старі підприємства, а не будували нові.

С.В.Кочубей (1820 - 1880)

У 1866 р. на дуже вигідних умовах отримав концесію (угода про надання на певних умовах земель чи підприємств, які належать державі або міській владі, для їхньої подальшої експлуатації) князь Сергій Вікторович Кочубей, який хотів створити на півдні Росії завод із виробництва рейок. Незважаючи на те, що на той час на місцевих копальнях вже тривав видобуток руди і вугілля, йому не вдалося залучити до справи багатих інвесторів, тому 1868 року князь передав свої права британському підприємцю Джону Юзу, який відразу розпочав перемовини з урядом про будівництво в Донецькому краї чавуноливарного, залізоробного та рейкового виробництва. У квітні 1869 р. він уклав із царським урядом «Договір про створення Новоросійського товариства кам’яновугільного, залізоробного та рейкового виробництв і товариства залізничної гілки від Харківсько-Азовської лінії». Завод будувався на правому березі р.Кальміус, на 7 кілометрів південніше села Олександрівка, на орендованих на 30 років землях князя Павла Івановича Лівена.

Джон Джеймс Юз (1815 - 1889)

Сам Юз тоді мешкав у маєтку поміщиці Смолянінової. У квітні 1871 р. закінчилося будівництво доменної печі, а 21 квітня її задули, однак перший чавун отримали тільки 25 січня 1872 р. У середині 70-х рр. завод перетворився на одне з найбільших металургійних підприємств країни. Навколо заводу утворилося й швидко розрослося робітниче селище, яке народ назвав Юзівкою (Юзове). Згідно з переписом 1897 р., у ньому мешкало більше 28 тисяч чоловік. Працювали банк, школа, лікарня, були збудовані церкви. Тут же знаходився будинок самого Юза та будівля заводської контори. 

Розквіт металургії припадає на останні 15 років ХІХ ст. Тоді на півдні Росії було засновано 17 доменних заводів, з яких 12 припадає на Донбас (першим металургійним заводом на українських землях був Луганський ливарний завод). Переважна більшість підприємств мали іноземний капітал. Розвивається також хімічна промисловість (содові заводи в Лисичанську, солеварні Бахмута та Слов’янська, виробництво скла та кислот, біля с.Микитівка розташовувалося єдине в Росії підприємство з виробництва ртуті з місцевої руди), цегляне виробництво, машинобудівництво (найбільшим був Луганський паровозобудівний завод). З 60-х рр. будуються залізні дороги.

У ХІХ ст. активно розвивається освіта, особливо після селянської реформи 1861 р., коли було скасоване кріпосне право, та адміністративної реформи 1864 р., яка запровадила земства – позастанові виборні органи самоврядування. До кінця ХІХ ст. в Бахмутському повіті існувала 101, у Маріупольському – 86 земських шкіл, які вважалися найкращими (існували також церковноприходські школи, а також національні початкові школи: грецькі, німецькі, єврейські). Формувалася й система середньої освіти: відкривалися гімназії, приватні школи, реальні училища, ремісничі школи та училища. Для неграмотного дорослого населення організовувалися «народні читання» або недільні школи. Це сприяло тому, що наприкінці ХІХ ст. грамотне населення в Бахмутському повіті складало 21,4 % (у самому місті – 44,5 %), у Маріупольському – 26,2 % (у самому місті – 48,6 %). Були відкриті земські лікарні, де селяни, інші бідні прошарки населення безкоштовно могли отримати медичну допомогу. З 1870 року в містах також запроваджено самоврядування: запроваджувався розпорядчий орган – міська Дума та виконавчий орган – управа, керував обома міський голова.

Мовні цікавинки: Прислів'я про мову

ХТО МОВИ СВОЄЇ ЦУРАЄТЬСЯ – ХАЙ САМ СЕБЕ СТИДАЄТЬСЯ 

24 травня – День слов’янської писемності і культури, а 25 травня - День філолога. В основі філології - любов до слова, мови. 

«Коня керують уздами, а чоловіка — словами», «Краще переконувати словами, як кулаками», - так каже українське прислів’я про всепереможну сутність слова.

Загалом в українських прислів’ях та приказках сказано багато на теми мови та слова. Ось деякі з них:

• Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
• Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.
• Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.
• Будь господарем своєму слову.
• Мовивши слово, треба бути йому паном.
• Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.
• Від красних слів язик не відсохне.
• Від солодких слів кислиці не посолодшають.
• Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
• Від теплого слова і лід розмерзається.
• Впік мене тим словом, не треба й вогню.
• Гостре словечко коле сердечко.
• Де мало слів, там більше правди.
• Діла говорять голосніше, як слова.
• Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.
• Добре слово краще, ніж готові гроші.
• Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.
• За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.
• З пісні слова не викидають і свого не вставляють.
• І від солодких слів буває гірко.
• Кого не б'є слово, тому й палиця не поможе.
• Коня керують уздами, а чоловіка — словами.
• Красне слово — золотий ключ.
• Краще переконувати словами, як кулаками.
• М'які слова і камінь крушать.
• На ласкаве слово не кидайся, а за грубе не гнівайся.
• Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.
• Не кидай слова на вітер.
• Не так то він діє, як тим словом сіє.
• Шабля ранить тіло, а слово — душу.
• Слово — не полова, язик — не помело.
• Слова пристають, як горох до стінки.
• Слово вилетить горобцем, а вернеться волом.
• Слово — вітер, письмо — грунт.
• Слово до ради, а руки — до звади.
• Слово до слова — зложиться мова.
• Слово може врятувати людину, слово може і вбити.
• Слово старше, ніж гроші.
• Удар забувається, а слово пам'ятається.
• Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує.
• Чиєсь одне слово губить діло.
• Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.
• Як овечка: не мовить ні словечка.
• Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.
• Та у нього на осиці кислиці, а на вербі груші ростуть.
• Перше погадай, потім повідай.
• Що кому треба, той про те й теребить.
• Байка байкою, а борщ стигне.
• Чоловік має два вуха, щоб багато слухав, а один язик, щоб менше говорив.
• Не те гріх, що в рот, а те, що з рота.
• Язик до Києва доведе, а в Києві заблудить.
• Дурний язик попереду розуму біжить.
• Дурний язик — голові не приятель.
Джерело: спільнота "СловОпис"

Цього дня народилися: Михайло Стельмах

24 травня народився Михайло Панасович Стельмах (24.05.1912 - 27.09.1983)  — український письменник, драматург, фольклорист; член Спілки письменників УРСР, академік АН УРСР, Герой Соціалістичної Праці; а ще фронтовик (під час Другої світової був артилеристом, воював на Білоруському фронті, у 1944 році працював у редакції газети 1-го Українського фронту «За честь Родины»), громадський діяч (обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6 - 9 скликань, був заступником голови Ради Національностей). Свою творчу діяльність починав як поет: у 1941 з’явилася перша поетична збірка «Добрий ранок», під час війни у Воронежі та Уфі вийшли під редакцією М. Рильського дві збірки фронтових віршів Михайла Стельмаха: «Провесінь», «За ясні зорі» (1942). У 1943 році в Уфі надрукована книжка оповідань «Березовий сік» під редакцією Юрія Яновського, далі письменник працював переважно у прозових жанрах. 

Ставлення до спадщини Михайла Стельмаха, як і до всієї літератури соцреалізму, мабуть, так і залишиться неоднозначним. Однак слід віддати належне: Стельмах обирав для своїх творів важкі, "незручні" теми, тому й творча доля його не була такою вже спокійною.  Спроба написати твір про післявоєнну Галичину, війну ОУН-УПА на рідному Поділлі, наштовхнулася на опір цензури. Доктор історичних наук В. Сергійчук пише: "Михайло Стельмах написав би правдиво про ОУН-УПА. Він навіть пробував зробити це свого часу, бодай і в жорстких рамках ідеологічного завдання партії. Але йому не дали можливості сказати хоч частинку правди про ОУН-УПА. В цьому може переконатися … , коли ознайомиться з доповідною начальника Головліту УССР К. Полонника секретареві ЦК КП(б)У І. Назаренку від 2.10.1952 р.:

«Доповідаю, що Головліт УССР не дозволив до видання й повернув видавництву «Радянський письменник» на переробку повість Михайла Стельмаха „Над Черемошем”.

Поставивши своєю метою показати процес колективізації в селах станиславської Верховини в 1948-1950 р.р., який відбувався в умовах куркульського спротиву, Мих. Стельмах не зумів надати цьому спротиву яскраво вираженого класового характеру. Замість приречених куркулів, у Стельмаха діють озброєні найновішою автоматичною зброєю буржуазні націоналісти, т. зв. бандерівці, які мають свою розгалужену організацію, свій керівний центр, свою «Українську головну військову раду», яка навіть чеканить і нагороджує своїх головорізів, що відзначилися, орденами і медалями — на зразок медалі „3а боротьбу в особливо важких умовах”.

Сам цього, можливо, не бажаючи, автор надав націоналістичному підпіллю характер великої і грізної сили, здатної тримати в страху населення і представників радянської влади на значній території, що політично нам не тільки не бажано, але й дуже шкідливо»

Роман «Правда і кривда» викликав першу політичну дискусію в українському середовищі після погромів 1930-их років. Зокрема, там є такі зухвалі слова: «Ми найстрашнішого ворога — фашизм — вже закопуємо у могилу, а цей ворог ще поміж нас ходить». Не дарма критик Іван Світличний відзначив, що Стельмах уперше “...прямо і відверто, без різного звичайного в таких випадках словесного туману, пише і про сирітські драми, і про занедбаність чи й зовсім відсутність демократії в колгоспах, і про податкові утиски, і про найбільше зло нашого часу – бюрократію, і про багато інших прикрих, але, на жаль, реальних речей, про які інші говорять пошепки і з оглядками”.

Ще одна заслуга Михайла Панасовича — перша публічна розмова про факт голоду 1932-33 в Україні у глухі брежнєвські часи. У творі «Чотири броди» (1978) він примушує українське суспільство згадати про жертв Голодомору, вказує на відвертих колаборантів (Магазник), які брали участь в організації штучного голоду на селі. Разом із романом «Правда і кривда», творчість Стельмаха в 1960-70-их рр. схарактеризована критиками як «політична»! (Леонід Новиченко, 1988). 

А ще Михайло Стельмах був просто надзвичайно доброю та сміливою людиною. Мабуть, тільки він міг написати 1973 некролог у київській пресі пам’яті українського поета, в’язня ГУЛАГу Олеся Журбу.

Я ж дуже люблю його повісті "Гуси-лебеді летять" (1964) і "Щедрий вечір" (1967), у яких широко і з великою любов'ю змальовано звичаї, побут нашого народу.

"Гуси-лебеді летять" (1974 р.)

Аудіокнига "Чотири броди"

Місяцелік: Травень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Святого апостола Симона (Семена) Зилота, або Симонове зело, Миколин батько (23 травня). Це день, коли жiнки, особливо знахарки, збирали лiкарськi трави, якi мають (i це пiдтверджують спецiалiсти) неабияку цiлющу силу. Намагалися заготовляти зiлля до сходу сонця.

Вiдшукавши кущ, жiнка ставала обличчям на схiд, хрестилася й читала молитву. Потiм, повернувшись на захiд, виривала зiлля, приказуючи: “Мати Божа ходила, зiлля родила, вiдром поливала – нам на помiч давала!” чи “Миколин батько велiв, щоб ти, зiлля, було лiками од всякої хвороби”, або “Травка-травиця, красна дівиця, не я тебе садила, не я й поливала: Господь тебе садив, Господь і поливав, - всякому християнину на поміч давав!” та інше. На Київщині жінки (тільки заміжні) разом збирали зілля, а потім влаштовували спільне гуляння.

Лiтнi жiнки в Таврiйськiй губернiї вiдзначали цей день у такий спосiб: наливали в ночви води, кидали туди рiзнi трави й купалися в одязi, а потiм, поївши, спiвали пiсень.

На Зилоту давали коровам їсти жовтi квiти й трави, щоб молоко та масло було жовтим. До речi, зiбране в цей перiод масло спецiально тримали для лiкiв, зокрема дiтям. Вважалося, що воно особливо корисне, оскiльки корови вживають найбiльше квiтiв i лiкарських трав.

Як на Семена Зилоту йде хмара, то треба викинути з хати коцюбу, лопату й помело, аби грiм не влучав.

Мокiя (24 травня). Священномученику Мокію відсікли голову 295 року після Різдва Христового, хоча самі ж язичники, бачачи, що піч не опалила Мокія, а леви в амфітеатрі лизали йому ноги, вигукували усією громадою міста Амфіполя в Македонії: "Відпустити цього чоловіка, бо його і звірі шанують, і Бог любить!". Усі бо жителі міста добре знали Мокія, який кожного поганського свята виходив на міський майдан проповідувати Христа та ганьбити лжебогів. Пізніше Рівноапостольний Костянтин збудував церкву на місці страти священномученика і в ній покояться святі його мощі. 

Вважали, що Мокiй – цар граду, i тому намагалися його задобрити всiлякими молитвами.

Мокiїв день мокрий – все лiто буде мокрим.

Якщо на Мокiїв день випаде дощ, то буде 40 днiв падать.

Коли туман – на мокре лiто.

Схiд сонця багровий – усе лiто буде грозове.

Як стверджує етнограф Галина Лозко, день 24 травня багатий ще на ряд прадавніх свят. Це – Лельник, Свято Ярила, Орiя, Овеня. Пiд час Свята Лельника спiвають пiсень, якi називаються “ладовицi”, а сам обряд має назву “ладування”. Значення обряду  полягає у встановленнi рiвноваги в природi, у душi. Це дiвоче свято. Також цього дня вiдзначають свято Ярила, або Орiя. Вважають, що це свято чоловiкiв, що носять iм’я Юрiй. Тому свято Ярила, Орiя, Овеен, Овсiя – чоловiче. Приносили у жертву пiвня, споживали його в полi (без жiнок). До схiд сонця   умиваються цiлющою росою, обходять ниву  з хлiбом, палять вогнища. Овсiй – покровитель бджiл і коней.

Орiй вiдчиняє небо i зеленi трави.

Єпiфанiї (25 травня). Вшановується пам'ять видатного письменника і церковного діяча IV ст. Народився він у Палестині близько 315 р., здобув добру освіту, володів п'ятьма мовами. Був обраний єпископом Констанції на Кіпрі. Йому приписується «Слово про поховання Ісуса Христа», у якому розповідається про розіп'яття Ісуса, про саме поховання та воскресіння. «Слово» було поширене у слов'янській писемності. Помер Єпіфаній у 403 р. 

Якщо Єпiфан уранцi зодяг червоний жупан, то все лiто буде сухе й жарке. Тривають днi, коли дозволяється збирати цiлющi трави.

Рахманський великдень

На 25 день після Великодня припадає свято – Рахманський великдень, що його ще називають Переполовенням або «Правою середою». О.Воропай зазначає, що найдавніша літературна згадка про «рахманів» зустрічається в літописі Нестора, але й той покликається на Георга Амартолу, з чого можна зробити висновок, що Рахманський великдень – це залишок дохристиянських звичаїв. Дослідник записав таке пояснення цього свята: «…Шкаралупи з яєць, викинені на Великдень на воду, допливають до якихось людей, що живуть за далекими морями й називаються рахманами; вони не знають, коли має бути Великдень і чекають кращанок з України…» (Київщина). М.Грушевський зробив такий запис: на Великдень «…обмінюються крашанками… пускають їх (у виді шкаралупи) водою на другий світ «до рахманів».

На Херсонщині існує повір’я, що в ніч на Рахманський великдень мерці сходяться до церкви на всеношну; співають, моляться, а потім розговляються тими дарами, що були принесені їм у день Проводів, а тому тут це свято називається Навським великоднем (Нава – потойбічний світ, навка (нава) - мрець).

У деяких регіонах України цього дня було прийнято святити воду й обливати один одного. Вважали, якщо буде облита відьма, то вона не посміє затримувати дощів і літо буде врожайне.

Гликерiї (26 травня). Пов'язується з іменем мучениці Гликерії. Вона походила зі знатного римського роду, померла за християнську віру в 172 р. 

Цього дня сіяли гречку. Варили гречану кашу, яку споживали в полі, нею пригощали також зустрічних. Тому це свято називали ще Ликери-гречкосійниці.

З цього часу ночi стають паркими, а вiдтак починають з’являтися комарi.

Ликерiя прилетiла й припала до тiла.

Багато комарів — багато ягід.

Iсидора (27 травня). Відзначається на честь мученика Ісидора. Він народився в Олександрії, служив у римському війську. У 251 р. був засуджений і страчений за відмову служити імператору. 

На Сидора здавна саджали огірки. Примічали: якщо весь день ясний, то буде добрий урожай цього овочу.

Теплий Сидро – тепле лiто.

Пархома-теплогрiя (28 травня). Від імені Пахомія Великого, який вважається засновником першого монастиря. Народився у 282 р. в Єгипті. Був солдатом римської армії, прийняв християнство. Близько 340 р. на острові Тавенні, розташованому на Нілі, заснував монастир, в якому проживало сім тисяч ченців. Пахомій розробив також монастирський статут, який швидко поширився у християнському світі. Прямим обов'язком ченців була праця й молитва. Було введено сповідь, яка згодом стала інститутом церкви. Для своєї сестри Марії Пахомій заснував і перший дівочий монастир. Помер він у 348 р. З Єгипту чернецтво поширилось в інші країни.

У народі святий Пахомій зветься бокогрієм, оскільки цієї пори стає все тепліше: «Прийшов Пахом — запахло теплом». З його днем пов'язують передбачення погоди на все літо: на Пахома тепло — все літо буде тепле.

         Прийшов Пархом – тiшся теплом.

Теодосiя (29 травня). Від імені Феодора Освяченого, учня Пахомія Великого. Святий Феодор мав чудовий дар усного слова, заслужив слави за прямоту суджень і незалежність характеру. Помер у 368 р. 

Із давніх часів день пам'яті цього угодника був останнім строком для сівби ярих культур. 

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" )

Для гарного настрою: "B&B Project" "Гроза"

Колектив B&B Project презентував кліп "Гроза"

Гурт B&B Project, який виконує кавер-версії популярних мелодій на баяні та бандурі, представив новий кліп. Музиканти обрали для виконання знамениту композицію "Гроза" із циклу "Пори року" Антоніо Вівальді. 

Відео знімали у мальовничому каньйоні на Житомирщині.

Колектив B&B Project утворився у березні 2015 року в Києві. Баяніст Сергій Шамрай родом із Запорізького краю, бандуристка Тетяна Мазур - уродженка Херсонщини. У репертуарі гурту - відомі композиції різних жанрів (зокрема рок та поп), виконані на народних інструментах.

Унікальна Україна: Найстаріші університети

Найстаріші університети України

Не кожна держава може пишатись такою кількістю вищих навчальних закладів, заснованих з 16 по кінець 19 століття, які й сьогодні успішно щороку випускають десятки тисяч фахівців. В Україні таких університетів аж 9.

1.Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” є наймолодшим серед найстарших. Заснований 1898 року. Часто в рейтингах є найбільшим за чисельністю студентів, нині там навчається більше 30 000 чоловік. Незважаючи на поважний вік, КПІ один із найактивніших навчальних закладів України у питаннях реформи вищої освіти.

2. Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» заснований у 1885 році. Альма-матер багатьох видатних учених, академіків та професорів. Сьогодні там навчається близько 26 тисяч студентів. Є одним із найпрестижніших технічних ВНЗ в Україні.

3. 1882 року закінчили будівництво Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, яке тривало 18 років. З 1873 року указом імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа на базі теологічного інституту було засновано університет. Сьогодні це Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича, який справедливо можна вважати архітектурно найпомпезнішим вищим навчальним закладом.

4. Одеський національний університет імені І.І. Мечникова заснований у 1865 році під назвою Імператорський Новоросійський університет. Останні роки актуальним є досліджувати історію Одеської школи, що сформувалася на базі, перш за все, університету імені Мечникова.

5. 28 серпня 1834 року Київський університет прийняв перших 62 студентів. Початково діяв лише один філософський факультет. Нині ж Київський університет імені Тараса Шевченка налічує 13 факультетів, 8 навчальних інститутів, 1 навчально-науковий центр, де навчається близько 20 тис. студентів.

6. Діяльність двох нобелівських лауреатів, фізика Лева Ландау та біолога Іллі Мечникова, пов’язана зі ще одним вищим навчальним закладом, якому більше як два століття. Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна був заснований у 1804 році.

7. Історія Львівського університету ім. Івана Франка бере свій початок ще у 1661 році, коли Ян ІІ Казимир надав Львівському єзуїтському колегіуму «гідність академії і титул університету». За більш як три з половиною століття зі стін цього університету випустилося більше 700 видатних науковців, політиків, письменників, культурних та громадських діячів.

8. 1615 вважається роком заснування Києво-Могилянської академії. Однак лише у 1658, на той час, Києво-Могилянському колеґіуму надали юри­дичне право вищої школи і титул «академія». Згодом Російська імперія всіляко перешкоджала розвитку навчального закладу. Історія доволі терниста й заплутана, але незважаючи ні на що, восени 2015 року Національному університету «Києво-Могилянська академія» виповнилося 400 років.

9. Національний університет «Острозька академія» – один із найстаріших навчальних закладів Європи і найстаріший в Україні. Заснована в 1576 році. На той час академія була надзвичайно прогресивною: там вивчали 5 іноземних мов та більше 10 дисциплін. При академії була потужна друкарня, саме там видали греко-слов’янський «Буквар» — перший український підручник (1578) та першу повну слов’яномовну «Острозьку Біблію» (1581).

Джерело: http://changeua.com/naystarishi-universiteti-ukrayini/