Вітаю, дорогі друзі, із Днем матері, Днем пам'яті та примирення!
8 та 9 Травня - особливі свята в нашому календарі. Це дні пам'яті загиблих у Другій світовій війні, це дні Перемоги, такої довгоочікуваної, вибореної, вистражданої нашими бабусями й дідусями!
Уночі з 8 на 9 травня 1945 року у передмісті Берліна Карлсгорсті, зайнятому радянськими військами, представники німецького головнокомандування на чолі з генералом Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил Німеччини; цей договір за дорученням радянського уряду підписали: від СРСР — маршал Георгій Жуков; від Великої Британії — маршал Артур Теддер; від США — генерал Карл Спаатс; від Франції — генерал Жан де Латтр де Тассіньї. Так завершувався жахливий кривавий марафон, що тривав, за підрахунками істориків, 2194 дні й забрав 55 мільйонів життів, а ще десятки мільйонів скалічив.
Доля України під час Другої світової війни досі залишається актуальною темою й історичних розвідок, і художніх творів. Проте найсильніше, по-моєму, всю важкість народної долі, суперечливість людської душі, неприродність та дикість війни, де гине мирне населення, яке цієї війни не хотіло й не розв'язувало, показує Олександр Довженко у своїй пронизливій кіноповісті "Україна в огні" (видана російською мовою 1943 року, українською - 1962). У ній письменник малює надзвичайно повну, панорамну картину тих страшних сторінок нашої історії, коли на територію мирних хліборобів прийшов ворог, щоб понівечити життя безневинних людей, перетворити їх на рабів, вивезти на примусові роботи.
Але небезпека чатувала з обох сторін: після війни люди, що перебували на окупованих територіях (чи, тим більше, побували у полоні), були оголошені зрадниками... Ще й до того на початку війни офіційно писали про боротьбу "малою кров'ю на території ворога"... Але, на жаль, не так сталося, як гадалося. Олександр Довженко, створюючи багатогранну панораму історичних подій, не прикрашує дійсності. Він прямо говорить про існування як визначного героїзму, сили духу, високого розуміння честі та патріотизму, так і про людей з дріб'язковими душами, боягузів, зрадників, горе-патріотів: "Душі у людей були маленькі, кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя». Болить письменникові й відсутність національної свідомості деяких людей. Але стільки палких і мужніх постатей у повісті О. Довженка, що своєю незламністю, героїзмом вони яскраво контрастують із «портативними душами". У центрі повісті — родина Лавріна Запорожця, який разом із дружиною виховує п'ятьох синів і дочку Олесю.
Кожному з них випала своя доля. Олеся потрапить у фашистську неволю, переживе втечу, страждання, голод та поневіряння, торуючи шлях додому. Можливо, образ Олесі є алегорією образу України... Олеся не тільки окраса усього села, а й на свої роки мудра дівчина, такі прості і такі глибокі слова говорить вона у творі: "Ми жінки, Христе. Ми матері нашого народу. Треба все перенести, треба родити дітей, щоб не перевівсь народ. Глянь, що робиться. Множество мільйонів гине... Я вірю, Христе, вірю! Нізащо не буде по-німецьки, нізащо!"
У трагічні воєнні часи, коли під загрозою опинилося саме життя народу, саме його існування, у справжніх душах проявляються вічні цінності, з них ніби осипаються ілюзії, порожні слова та лозунги. Лаврін Запорожець так оцінює ситуацію: "Позвикали до класової боротьби, як п'яниця до самогону! Ой, приведе вона нас до загибелі... Я не знаю сьогодні класової боротьби і знати не хочу. Я знаю — Батьківщина, народ гине!.." Лаврін Запорожець стає сільським старостою при фашистах, але підпільно працює на партизанів. Найбільше болить йому не те, що він ризикує своїм життям, а те, що люди вважають його зрадником, не знаючи про те, що насправді коїться в його душі.
Олександр Довженко до останнього чесний у своєму творі. Треба було, напевно, мати по-справжньому незламний дух людини правдивої та безстрашної, щоб створити сцену, в якій Лаврін Запорожець звертається до портрета Сталіна: "Прощайте, товаришу. Не думали ми з вами, що так вийде, та сталося — не малою, великою кров'ю на своїй території... Що буде з народом нашим?.. Народ безсмертний, ви казали... Ой, важке наше безсмертя! Важка доля народна..."
Кіноповість "Україна в огні" була заборонена 1944 року Сталіним, однак час усе розставляє по місцях і справжнє слово повертається до свого народу - рукописи бо не горять. 1967 року за мотивами кіноповісті О.Довженка було знято фільм "Незабутнє".
Немає коментарів:
Дописати коментар