Місяцелік: Травень

Цікавинки про народні свята цього тижня

Стефана Печерського, Свято Зiльник (10 травня). Народився преподобний Стефан близько 1040 р., можливо, походив із боярського роду. Замолоду став ченцем Києво-Печерського монастиря, згодом його обрали ігуменом. Він розбудував монастир і завершив спорудження головного храму монастиря — Успенського собору. В 1078 р. з якихось причин братія виступила проти нього, і він був змушений залишити Печерський монастир. В київському урочищі Клов Стефан заснував монастир на честь Пресвятої Богородиці і став його першим ігуменом. Потім очолив Володимирську кафедру на Волині, де й помер 1094 р.
Цього дня збирають цiлющi трави, проводять ритуальнi обiди в лiсi, в полi, де збирають зiлля. За повiр’ям, трави збирали самi жiнки, тому це було цiлком жiноче свято.

Максима та Софрона (11 травня). День пам'яті видатного письменника і церковного діяча XII ст. Кирила Туровського. Народився у місті Турові в багатій родині. За молодих років постригся в ченці. Добре знав грецьку мову, досконало вивчив візантійську культуру. Його знамениті проповіді, або «слова», вважаються вершиною ораторського мистецтва XII ст. Вони принесли йому славу, і на вимогу князя та городян він був поставлений єпископом у Турові. Тоді до складу цієї єпархії входила велика частина Полісся і північно-східна частина Волині. Помер Кирило Туровський у 1183 р.
У народі вірили, що теплий вiтер на Максима приносить здоров’я.

Десятинна церква. 1888 р.

Освячення церкви Пресвятої Богородиці (12 травня). Зведена в 996 р. київським князем Володимиром Святославичем, вона більше відома під назвою Десятинної, оскільки на її утримання князь виділив десяту частину прибутків. Храм був оздоблений фресками, мозаїками, різьбленими мармуровими та шиферними плитами, мав численні ікони, коштовні чаші, хрести. Десятинна церква мала свою бібліотеку, школу та скрипторій (місце зберігання літописів). У церкві було поховано її засновника — князя Володимира, його дружину Анну, з Вишгорода до неї було перенесено прах княгині Ольги. В 1240 р. під час нашестя Батия церкву було зруйновано. В XVII ст. в її південно-західній частині митрополит Петро Могила на власні кошти збудував дерев'яну церкву, а в XIX ст. спорудили нову Десятинну церкву, яка проіснувала до 30-х років нашого століття. Збереглися фундаменти давньої споруди і деякі її реліквії.

Якова (13 травня). Свято на честь Якова Заведєєва, першого мученика серед апостолів. Був братом євангеліста Іоанна, разом з ним займався рибальством. Згодом став очевидцем деяких важливих подій життя Ісуса Христа, зокрема, свідком його Преображення на Фаворі і передсмертних страждань Спасителя у Гетсиманському саду. Був страчений царем Іродом у 44 р. Святий апостол Яків Заведєєв вважається покровителем Іспанії. А у нас іще з давніх часів було помічено: коли на Якова теплий вечір і зоряна ніч, буде погоже літо і врожай.
Хоч уже й вигнали на випас тварин, але казали: «На Якова трава нiякова».

Теплий вечiр i зоряна нiч – на сухе лiто.

Ясний схiд сонця – на погоже лiто.

Образ Ієремії на стелі Сикстинської
капели. Мікеланджело

Єремiя (Веремія, Яреми) (14 травня). Походить від імені пророка Ієремії, який жив у VI ст. до народження Ісуса Христа. Йому належать Книга пророцтв і Книга плачу. Перша містить передрікання щодо вторгнення вавілонян тощо, друга — зворушливі вірші про місто Єрусалим. За переказами, Ієремію забили камінням, могила його знаходиться поблизу Каїра. У нашому народному побуті цього святого називають Запрягальником (на відміну від Веремія-розпрягальника, який святкується 13 червня), оскільки раніше цієї пори починали важливі сільськогосподарські роботи з використанням волів та інших під'яремних тварин. За повір'ями, цього дня Веремій запрягає на небі свою колісницю і засіває хліб. Про Яремин день так казали: “Єремiй, Єремiй, про посiви розумiй”. За народними переказами, Єремiя мав дар вiд Бога передбачати майбутнє та думки людей.

У цей день мешканцi Києва збирались на гулянки, якi називалися “маївками”. Це робили переважно учнi з учителями. Вони виходили на Щекавицю й улаштовували врочистi обрядодiйства.

Коли на Ярему погоже, то й жниво буде пригоже.

Ікона св.Бориса і Гліба.
сер. ХІІІ ст. Новгород (?)

Бориса i Глiба, або Борисiв день (15 травня). У народi його ще називають “солов’їним днем”. Крiм весняного, є й лiтнє свято (6 серпня). Встановлено з нагоди перенесення мощів цих святих у 1072 р. і 1115 р. Князі Борис і Гліб, сини Володимира Святославича, були підступно вбиті в 1015 р. за наказом старшого брата Святополка (деякі дослідники вважають, що наказ віддав Ярослав), який оголосив себе спадкоємцем батька, прагнучи захопити владу над усією державою. Князі були поховані у Вишгороді в церкві святого Василія, а в 1072 р. їхні мощі були перенесені до нової церкви, названої їхніми іменами. У церемонії брали участь сини Ярослава Мудрого на чолі з Ізяславом. У столітню річницю загибелі Бориса і Гліба, коли київським князем став Володимир Мономах, відбулося ще одне урочисте перенесення мощів у кам'яний храм, збудований Олегом Святославичем, онуком Ярослава. Урочистості тривали три дні і були розраховані на те, щоб затьмарити свято Ізяслава 1072 р. Під час татаро-монгольської навали мощі Бориса і Гліба загинули. За народним переказом, вони сховані на дні глибокої криниці під вівтарем зруйнованого на Ольжиній горі храму в ім'я страстотерпців. Нинішнє свято Бориса і Гліба зветься весняним на відміну від літнього (б серпня). Цієї пори проходять важливі сільськогосподарські роботи, а тому ще здавна в Україні говорили: «На Бориса і Гліба берися до хліба».

На Бориса i Глiба – найпiзнiша сiвба.

На Глiба-Бориса – за хлiб не берися, бо овес микольський – не наш, а конський.

Заспiває соловейко – чекай похолодання на три тижнi, не заспiває соловейко - не сiй гречки i не стрижи овечки.

Спiває соловей усю нiч – на гарний сонячний день.

Соловей спiває, доки ячмiнь колоса не має, а з’явився колос – пропав голос.

Багато хрущiв – урожай на просо.

Ікона Феодосія Печерського

Тимофiя, Феодосія (16 травня). Свято на честь Феодосія - ігумена Печерського монастиря, видатного церковного діяча і письменника XI ст. Народився близько 1036 р. у Василеві (нині Васильків) під Києвом. Був одним із засновників Києво-Печерського монастиря і його другим ігуменом. У монастирі Феодосій запровадив Студійський статут, який регламентував чернече життя і який згодом прийняли всі наші монастирі. При ньому було закладено знаменитий Успенський собор, збудовано численні келії. Феодосій брав активну участь у політичному житті, був у дружніх стосунках з князем Ізяславом Ярославичем. Він є автором кількох послань, повчань і однієї молитви. Помер Феодосій у 1074 р. і був похований у печерах, які згодом одержали назву Феодосієвих, або Дальніх.
“На Тимофiя, - казали, - велика надiя”.

Якщо сонячно й тепло, то така погода буде й у кiнцi мiсяця.

Пелагеї та Дарини (17 травня). Мучениця Пелагея жила в III ст. Походила з Тарса — головного міста Кілікії в Малій Азії. Місто славилося ученістю і торгівлею. У ті часи посилилось гоніння на християн, і Пелагія, яка сповідувала вчення Ісуса Христа, зазнала страждань. Померла близько 290 р.

Яринин день, або Ярини-розсадницi (18 травня). Його виникненню завдячуємо святій Ірині, яка жила в І ст. Була дочкою царя-язичника, прославилася численними чудесами. Цей день, як і 29 квітня, в сільськогосподарському побуті здавна називають Іриною-розсадницею, що пов'язано із садінням капусти, Цього дня вирощену в парниках розсаду капусти висаджують на городи разом із іншими овочами. Цим займаються тільки жінки. За повір'ям, коли овочі садитиме чоловік, то вони зацвітуть, але не дадуть плодів. Господинi починали висаджувати розсаду капусти, приговорюючи: “Не будь стара, будь молода, не будь мала, будь велика”.

Прийшли Ярини – не прикривай сiни.

Йови, або Iоана Горошника (19 травня).  Із цього дня сiяли боби та горох i називали ще його “огiрковим днем”. Свято пов'язане з ім'ям Йова Багатостраждального. Йому приписується авторство однієї із книг Старого Заповіту — Книги Йова, яка вчить терпінню в незгодах. Він жив задовго до народження Ісуса Христа, ймовірно, за дві — півтори тисячі років до нього. Вшановується й пам'ять Йова Почаївського, ігумена і чудотворця. У XVI—XVII ст. він багато творив для зміцнення Почаївського монастиря й поширення його слави. За старим звичаєм, цієї пори сіють горох, очікують роси, корисної для рослин, особливо для огірків.
Коли на Йова ніч тепла, то буде огірковий рік.

Коли вранцi роса, а вдень ясна погода, то на добрий їх урожай.

Iвана Довгого, Огуречника, або Iвана Богослова (21 травня). На честь апостола і євангеліста, найулюбленішого учня Ісуса Христа. Написав одне з чотирьох канонічних євангелій. За величний зміст розповіді про життя і вчення Ісуса воно одержало назву Духовного. Іоанн Богослов є також автором трьох послань і книги одкровень — «Апокаліпсиса», в якій містяться пророцтва про кінець світу і Страшний Суд, розповідь про боротьбу Христа з антихристом і поразку антихриста. Іоанн вважається наставником іконопису. Помер наприкінці І ст.
Здавна цей день вважався найкращим для сівби пшениці, і з цього приводу говорили: "Хто не посіяв на Богослова, не вартий і доброго слова". Саме його часто називають днем Івана-пшеничника. Люди вважали: якщо в цей день посiяти огiрки, то вони будуть великими.

Миколи  Чудотворця (22 травня). Крiм весняного, є й зимовий Микола (19 грудня). Тому казали: “У кожнiм роцi два Миколи: на першого Миколи не буває холодно нiколи, а на другого Миколи не буває тепла нiколи”. У церковному календарі він відзначається як день перенесення мощей святого Миколая Чудотворця з Лікії до італійського міста Бар. Це свято було встановлене папою Урбаном ІІ, що жив у ХІ столітті, був понтифіком у 1088 – 1099 роках. Отже, це є католицьке свято (хоча до православного календаря воно було введене митрополитом Єфремом, який, за переказами, був присутній під час перенесення мощей, наприкінці ХІ ст.). Можливо, тому весняного Миколая святкують не так гучно, як зимового, крiм пастухiв. Колись цього дня господарі виводили коней у поле на першу пашу, і з цієї нагоди на площі посеред села священики служили молебні та кропили коней свяченою водою – “щоб нечиста сила коней не мучила”. Із цим звичаєм пов’язані народні прислів’я:

Прийшов Миколай – коней випасай.

Юрій з теплом, а Микола з кормом.

Святий Юрій пасе корів, а Микола коней.

Пастухами найчастіше були хлопці. Починали пастушити, як правило, з семи років. Наймолодші пасли гусей, старші – овець, а найстарші (підлітки 10 – 12 років) випасали корів і коней. Коли вперше виганяли худобу на пасовисько, то брали червоний пояс і розстеляли його на порозі хвіртки, а на нього клали сокиру й ключ. Потім мати, або батько, свяченою вербою виганяли худобу з кошари аж за ворота на вулицю, а там віддавали вербу пастухові, примовляючи: “Щоб ти її приніс додому!” Свячену вербу пастух носив перший день у руках. Якщо поламається верба, то він її в торбу клав, але не викидав, бо існувало повір’я, що хто загубить свячену вербу, то все літо буде губити худобу. Увечері, якщо верба була ціла, то ставили її на покуття, там вона стояла ще три дні, а потім її виносили в комору або застромляли у стріху хати.

На Херсонщинi в цей день зголошували робiтникiв (“строкачiв”) працювати за найом до Покрови (14 жовтня). Пiсля свята починали масово стригти овець, що засвiдчує й прислiв’я: “До Миколи не сiй гречку i не стрижи овечки”.

Найурочистiше це свято вiдзначали гуцули, адже на весняного Миколи (образ дойбожичого Волоса) органiзовували “полонинський хiд” – вигонили тварин на полонини. До цього готувалися всi горяни. Попереду отари йшов “депутат” (керiвник пастухiв) і два помiчника з трембiтами. За ним вирушало стадо, потiм дорослi й дiти. З околицi села жiнки з дiтьми поверталися, а чоловiки супроводжували отару до пасовищ, якi знаходилися за кiлька десяткiв кiлометрiв.

На полонинi старший чабан розпалював “живий огонь” за допомогою кресала, i вiн мав горiти до кiнця сезону, себто до глибокої осенi, коли “полонинський хiд” повертався на зимове стiйлище. Пiсля цього робили контрольну дiйку овець i визначали кiлькiсть надоїв.

Тривалiсть весняно-осiннього випасу на полонинах залежала вiд породи худоби. Скажiмо, тягловий скот перебував тут до початку жнив, корови – до середини жовтня – початку листопада.

Із весняним Миколаєм майже не пов’язано обрядових пiсень.  Однак фольклорнi джерела приберегли чимало поетичних прислiв’їв:

Держи сiно до Миколи – не побоїшся зими нiколи.

До Миколи не буде лiта нiколи.

Два Миколи: один з травою, а другий з морозом.

Два Миколи – теплий i холодний, два Єгорiя – холодний i голодний.

До весняного Миколи не можна купатися нiколи, бо з чоловiка верба виросте.

До Миколи нема добра нiколи.

Iз Миколи та й нiколи.

На Миколи або нiколи.

Як не вбачиш до Миколи колосу, то буде плачу й голосу.

Не хвались на Юрiя посiвом, а хвались на Миколу травою.

Пiсля Миколи не пускай на сiножать коней нiколи.

Вiд Миколи до лiта дванадцять приморозкiв.

На Миколи весняного сади картоплю.

На Миколи не можна мочити коноплi, бо будеш витягувати, то витягнеш утопленика.

         Пiсля Миколи не можна садити баштану, бо зав’язi не буде.

         Якщо на другий день після Миколи теплого іде дощ, то все літо буде мрячним.

Iз 22 травня до 22 червня нашi пращури вшановували Ладу – богиню весни, шлюбу, кохання,  покровительку дощiв i врожаю. Їй приносили жертву у виглядi бiлого пiвня, задобрювали перед весiллям, щоб шлюб був щасливим. На честь Лади дiвчата водили хороводи, спiвали пiсень.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" )