Місяцелік: Травень

Цікавинки про народні свята цього тижня

ТРАВЕНЬ (Травник, ярець, май, пiсенник, громовик, мур,

 соловейко, просяник, розовоцвiт, розняк, майник, велик-травень)

Травнева травичка і голодного годує.

Весняний дощ зайвим не буває.

Травень холодний – рік хлібородний.

Скільки в травні дощів, скільки років бути врожаю.

Першим весняним дощем змочують голову, щоб волосся росло так же швидко, як травнева трава.

Гарний початок  травня може обернутися холодом в кінці місяця: “В сорочках орати, в шубах сіяти”.

Коли цвіте черемшина – завжди живе холод. Черемхові холоди.

Особливо буває холодно, коли дуб розгорнеться.

Соловей заспівує, коли  може напитися води з березового листа.

Коли береза перед вільхою лист розпустить, літо буде сухе; якщо вільха наперед – мокре.

Кузьми (1 травня). На Кузьму сiяли моркву та буряк. Ще цей день вважається Днем давньослов’янської богинi Майї, яка вкриває листям дерева, “замаює” травами землю.

Солов’їний день, Iвана Старопечерника (2 травня). Раннє травневе сонце особливо парке, сприятливе для вибiлювання полотна. Тому жiнки виносили до рiчок чи ставкiв натканi за зиму та весну сувої, замочували їх у водi, збивали праниками й сушили (“бiлили”) на сонцi, час од часу скроплюючи водою. Започатковували цю роботу на Iвана Старопечерника. Тому казали: “Прачi б’ють – Iвана чуть”.

2 травня нашi пращури вшановували Живу – богиню життя.

Цього року на 2 травня припадає великодній понеділок – день Пресвятої Богородиці, або «волочільне», коли наші предки ходили один до одного в гості, співаючи «волочебні» поздоровні пісні та виголошуючи великодні вірші, приносячи в подарунок «волочільне» - паску та крашанки. Переважно діти ходили до хрещених, повитух, родичів, які частували їх, дарували гостинці; таких дітей називали «христосувальниками», у деяких місцевостях «волочебниками». Цього дня, за стародавнім звичаєм, хлопці обливали водою дівчат. Тому його ще називали «обливаним понеділком».

Преподобного Богоносного отця Федора (3 травня).

Цього року це третій день великодніх свят, коли селяни звичайно збиралися в корчму на музики і веселилися – «відпроваджували свята». Цього дня відбувалися вибори отаманів молодіжних громад. Від цього дня починалася «вулиця».

Гаврило Ничипорович Пошивайло
(07.04.1909 - 24.01.1991) -
корифей українського гончарства

Глинов’яза (4 травня). Народне свято гончарiв.

Протягом багатьох  столiть гончарство посiдало одне з провiдних мiсць серед селянських промислiв. Воно ввiбрало в себе технiчнi навички i художнi традицiї, що iснували ще з часiв неолiту.

Луки (5 травня).  Крiм Луки весняного, є й Лука осiннiй (31 жовтня). У цей день садять цибулю.

Сьогоднi в нас Луки - анi хлiба, анi муки.

Багач, що не має на Луки нi хлiба, нi муки.

Дочекався Луки: нi хлiба, нi муки.

До весняного Луки нема хлiба й муки, а прийшов осiннiй Лука – з’явилися хлiб i мука.

Напередодні Юрієвого дня святкується Ляля і Красна гірка. Очевидно, колись це було одне з важливих весняних свят, згадки про яке залишилися у вигляді молодіжних ігор. Так, на Слобожанщині дівчата, бавлячись у «горю-дуба», вигукували:

Ой, сухий дубе, гориш дуже,

З тебе полум’я паше дуже.

Паше полум’я через воду,

Через воду на слободу!

А на Херсонщині під час забав дівчата перегукуються:

- Горю-горю пень!

- Чого гориш?

- Красної дівчини хочу!

- Якої?

- Тебе молодої!

Після цих слів «Красна дівчина» тікає, біжучи з гори на долину, а «Горю-горю пень» переймає її, намагаючись зловити. Якщо спіймає, то для цієї пари гра кінчається, у гру вступає інша пара, і так продовжується, доки всі дівчата не будуть переловлені. Разом із Красною гіркою дівчата грають Лялю, або Лелю – «для цього хороводи звичайно збираються о третій годині пополудні на чистому лузі. Вибравши найкращу з дівчат, хоровідниці перев’язують їй шию, груди, руки й ноги різним зіллям, а на голову кладуть вінок із свіжих квітів. У такому вбранні садовлять дівчину на дурновій лавці, на яку ставлять також глечик з молоком, сир, масло та інший почастунок, …кладуть кілька вінків із свіжої зелені; дівчата танцюють навколо Лялі і співають пісні. Коли пісні закінчаться, Ляля роздає своїм товаришкам сир, масло та все, що біля неї покладено; потім кидає їм вінки, дівчата намагаються їх схопити на льоту. Вінки ці дівчата зберігають до наступної весни». До пізньої ночі цього дня молодь у цю й подібні ігри – починався новий, весняно-літній, шлюбний сезон.

Георгiя, Юрiя (6 травня). Святий великомученик i Переможець Юрiй (Георгiй) вважається покровителем хлiборобства та скотарства. Вiн уявлявся охоронцем свiйських тварин, бджiл, заступником диких звiрiв. На християнських iконах Святий Юрiй зображувався лицарем на бiлому конi зi списом у руках, яким вiн забиває дракона.  У народнiй уявi цього дня сходить весна на землю.

 Це одне з найвiдомiших весняних свят, що залишило найбiльший вiдгомiн у народнiй мiфологiї. Святого лицаря Юрiя шанували насамперед як захисника свiйських тварин, особливо корiв. 6 травня майже на всiй територiї України масово з рiзноманiтними обрядами виганяли худобу на пасовиська. Є думка, що Юрiй замiнив  дайбозького Ярила. Це пiдтверджує той факт, що гуцули вважали свято Георгiя як весняне.

У деяких регiонах Юрiй був покровителем не тiльки домашнiх тварин, а й вовкiв. Вiрили, що “вiн їздить по полях верхи на бiлому конi й приймає пiд свою опiку тварин, яких уперше вигнали на пашу”.  При цьому казали: “Святий Ягорiй Побідоносець їхав по Осiянськiй горi на червоному конi звiрiв-вовкiв збирати – не ходiть мого стада поїдати”. Хто ж вигонив череди ранiше, в таких господарiв, вважалося, вовки можуть понiвечити скот, оскiльки їх “не оберiгає Юр”.

За звичаєвим правом, до Юрiя можна було вiльно випасати тварин будь-де, але з його приходом уже заборонялося толокувати на сiнокосах i озиминi. З цього приводу казали: “До Юрiя в житах i травах б’ють тiльки дурня, а пiсля Юрiя наб’ють i умного”.

Особливо чимало обрядiв пов’язано з першим вигоном тварин. Перед тим, як виводити їх на випас, стелили червону крайку (пояс). Якщо корова не чiплялася за неї ногами, то на весь сезон позбавляла себе хвороб i нападiв вовкiв, а як зачепилася, то “нападуть трясцi й звiрi”. Дехто перегонив тварин так, щоб вони переступали через замкнений замок, тодi “нi звiрi, нi дурне око не однiме корови”.

На Закарпаттi, якщо пастух уперше вигонив тварин у поле, то мати намагалася зiпертися йому на плечi, “щоб корови й телицi цього ж року побiгали”. Деякi жiнки навiть виходили за село i просили в чужих попасичiв хлiба для своїх корiв, щоб було багато молока. Вигонити ж череди намагалися лише тодi, як сонце геть пiдiб’ється – “щоб зрання вiдьма не зашкодила їм”.

Чимало обрядiв, пов’язаних із вигоном тварин, зафiксовано в Карпатах. I це природно: для горян тваринництво було основною формою господарювання. У кожному селi на Юрiя жiнки плели вiночки з живих квiтiв i вiшали їх на роги домашнiм годувальницям   як священний оберiг вiд хижакiв. Обряд супроводжувався численними пiснями – так званими “латканками”. А щоб захистити тварин вiд чародiйства, газди робили колесо, обкручували його сiном i, пiдпаливши, котили по подвiр’ю, а хвiртки та ворота оздоблювали дерном, у який затикали вербовi галузки – “щоб вiдьми корiв не доїли”.

Напередоднi Георгiя гуцули розводили багаття (“курило”, “курище”) зi скiпок, глоду та смiття, перегонили через нього тварин, приказуючи: “Дай, Боже, аби тiльки було маржинки, кiлько має бути тут попелу з цього курища”. Потiм золу розтрушували на сiнокосах та посiвах. Натомiсть тварин годували книшем, виготовленим з 12 страв. Усе це мало убезпечити корову від злих очей чародійників, хвороб i благословити на добрий приплід. Щоб молоко було жирним i густим, удосвіта на Георгія тварин підгодовували спеціальними квітами (юрочками) із сіллю.

У деяких карпатських селах увечері в хлівах ставили терновики, на яких спочивали тварини, чи борони, притрушені попелом із георгіївського вогнища, а вим’я натирали часником або цибулею. Обійстя ж прикривали галузками берези та глоду.

Мешканцi Придніпров'я  на Юрiя запалювали свiчки перед iконами покровителя тварин, щоб “вiн  доглядав за вiвцями й телицями”. Дехто навiть намагався не вигонити в цей день худобу, оскiльки “святий Юр звiра пасе”. Пастухи, котрi зголосилися на сезон доглядати череди, вiд Георгiєвого дня вiдпускали бороди.

У багатьох регiонах України на Юр’їв день збирали росу. Вона, як вважали, вельми корисна для лiкування очей. В одних випадках звечора стелили на траву цiдилку, а вдосвiта струшували з неї покрапини, в iнших – до сходу сонця голiруч збирали iз зел росу в пляшечки.

На Херсонщинi робили хреснi походи в поле, де пiд супровiд молитов освячували посiви, о потiм, сiвши за обрядовий обiд, пiднiмали тости з побажанням: “Дай, Боже, нам урожаю!” Полiщуки ж родинами виходили до сходу сонця в поле, вмивалися росою, снiдали серед збiжжя, а коли пiдсихало, качалися в рунах.

Святого Юрiя прохали в пiснях дати весняну вологу для зростання посiвiв і вiдiмкнути землю, щоб випустити теплу росу й тепле лiто.

З Юрiєм пов’язний ще один обряд – починали орати толоками ниви у вдiв. Як ви пам’ятаєте, таку угоду вкладали на Сорок Святих.

Юрiй багатий також на прикмети й прислiв’я:

У кожному роцi два Юр’ї (крiм весняного (“теплого”), був ще зимовий (“холодний”) Юрiй – 9 грудня) i обидва дурнi: один голодний, а другий холодний.

Треба добре дбати, аби не купувати: сiно до одного Юрiя, а хлiб до другого Юрiя.

I в дурня стане сiна до Юрiя, а в розумного – до Миколи.

Коли на Єгор’я зимно i великий мороз, то пiд кущем овес.

На свято Георгiя пливуть льоди до моря.

Що у вовка на зубах, те йому Єгорiй дав.

Гур-гур – iде  святий Юр.

Юрiй на порiг весну приволiк.

До Юр’я пашi хватить i в дурня.

Сiно до Юрка, а хлiб до Iлька (2 серпня).

З Юрiя – хвороби, а з Дмитрiя (8 листопада) – вечорницi.

Коли на Юру дощ i грiм, то буде радiсть людям усiм.

На святого Юра висохне баюра.

На Юрiя о цiй порi рак свисне надворi.

На Юрiя сiна коню вкинь та й вила закинь.

На Юрiя роса – не треба коням i вiвса.

На Юрка сховається в житi курка.

Святий Юрiй по полю ходить, хлiб-жито родить.

Що перед Юрiєм виросте, то пiсля Якова (13 травня) всохне.

Юрiй з теплом, а Микола (22 травня) з кормом.

Юрiй з водою, а Микола з травою.

Юрiй з хати всiх на поле вижене.

Як пiде дощ на Юря, то буде хлiб i в дурня.

Як на Юрка стала буря, то буде мокре лiто.

Рання сiвба ярих на Юрiя , середня – з Миколи, пiзня – з Iвана (7 липня).

На Юрiя дощ – на худобу легкий рiк.

Коли до Юрiя закує зозуля на голе дерево, то буде голодне лiто, а як на пiст, то буде полiття (сприятлива, добра погода).

Закує зозуля до цього дня – на поганий рiк.

На Юрiя мороз – уродить овес.

На Юрiя починає спiвати соловей.

Якщо на Юрiя ворона в житi сховається, то буде врожайне лiто, а коли жито горобцю по колiна – то лихе.

На Юрiя посади редьку, то вроде, як кулак.

Доки голе дерево, то не можна шити надворi, бо зголiєш.

Дiвчата виходили в поле, де росло жито, качали крашанки, а потiм закопували їх до початку жнив.

Сави та Овсiя (7 травня).

“Овсiй – овес сiй”, - казали в народi.

Марка  Ключника (8 травня). Має бути тепло, тому кажуть: “На Марка небо ярке – на вулицi парко, а бабi в хатi жарко”.

Якщо не зацвiли яблунi, то на неврожай.

Цього року на 8 травня припадає Радуниця (Радунець, Радовниця, Проводи, «гробки», «бабський Великдень») – час поминання мертвих (за деякими літописами, Радуниця відзначалася у вівторок, можливо, так називали весь другий тиждень після Великодня). За стародавніми народними віруваннями, померлі радіють, коли їх поминають добрим словом живі свояки та ще й приходять на їхні могили. Тому на Проводи прийнято відвідувати могили родичів, влаштовуючи там ритуальний обід, залишати на цвинтарі паску й крашанки.

(За матеріалами книг В.Скуратівського

"Місяцелік. Український народний календар"

і О.Воропая "Звичаї нашого народу" )